![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Нормативно-правове забеспечення охорони і використання земельних ресурсів |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ факультет – еколого-економічний кафедра – екологічного права КУРСОВИЙ ПРОЕКТ з дисципліни природоохоронне законодавство України на тему “НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕСПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ” Виконав – ст. гр. ЕП-47 А.Ю. Викладач – Фролова Н.В. Одеса - 2009 ЗМІСТВСТУП 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ЗЕМЛЕВИКОРИСТАННЯ 2 ПРАВОВІ ТИТУЛИ ЗЕМЛЕВИКОРИСТАННЯ 2.1 Право постійного землевикористання 2.2 Право арендного землевикористання 2.3 Право концесійного землевикористання 3 ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ 4 ПРАВО ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ ВИСНОВКИ ПЕРЕЧЕНЬ ПОСИЛАНЬ ВСТУП Стосунки власності складають основу життєдіяльності будь-якого суспільства і матеріальну основу існування кожною людини. Володіння власністю завжди було пов'язане з матеріальним достатком і наявністю влади. Тому категорія власності займає центральне місце в системі соціальних стосунків і визначає основи державного і суспільного пристрою. У соціальному житті відношення власності виступають як стосунки між людьми в процесі привласнення матеріальних благ, встановлення стану їх привласненої приналежності, здійснення обміну ними, розподіли і вжити з метою задоволення своїх матеріальних і духовних потреб. Саме у соціальному характері стосунків власності полягає суть власності, бо поза суспільством немає і стосунків власності. Особливе місце в системі цих стосунків займає власність на землю як засіб існування і житла, і суспільства людини. Значна дія на правове регулювання стосунків власності на землю надає цілий ряд чинників, що специфічно виявляються. До найбільш істотних з них можна віднести наступні: земля є творінням природи, вона створена без трудовою участі людини і суспільних витрат; кількісно і якісно вона обмежена природним середовищем; її просторові межі невідтворні і не можуть бути розширені шляхом відтворення; земна поверхня фізично нерухома і просторово не переміщувана; у строго економічному сенсі земля не є товаром, оскільки не володіє реальною вартістю; вона є засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві і просторовим операційним базисом для розміщення і діяльності інших галузей національного господарства; при вірному використанні землі як засоби виробництва її продуктивні сили не убувають, а зростають; відмова від використання земельних ресурсів не приводить їх до зносу, деградації або в інший стан непридатності; в результаті використання землі як просторово-терріторіального базису для здійснення виробничо-господарської діяльності її межі не змінюються; земля є екологічним і енергетичним об'єктом життєзабезпечення, життєдіяльності і місцем проживання людини і суспільства, а також тваринного і рослинного світу і всіх інших організмів; на земних просторах не лише розміщуються її природні об'єкти і їх ресурси, але і улаштовуються людські співтовариства і їх держави і т. п. Право власності на землю і право землекористування завжди займали, займають, і ще тривалий час займатимуть центральне місце в земельному законодавстві і праві. Правове регулювання стосунків власності, особливо земельній власності, динамічно розвивається.
Не становить винятку в цьому відношенні і право землекористування. Найбільш систематизоване регулювання вони отримали в новому Земельному, Цивільному і Господарському кодексах України, а також в оновлених редакціях раніше прийнятих нормативних і крупних нормативних актах останнім часом, які раніше не були відомі вітчизняному правознавству. Саме з врахуванням нових положень цих законодавчих актів написана дана робота. У ній зроблена спроба взаємозв'язаного розгляду найбільш важливих питань права власності на землю і права землекористування. 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ЗЕМЛЕВИКОРИСТАННЯ Розглянуті в Загальній частині екологічного права питання, пов'язані з характеристикою права природокористування, дають певне уявлення про правову регламентацію відносин щодо забезпечення раціонального використання та охорони всіх природних ресурсів. Водночас кожен з них посідає своє відносно самостійне місце в межах довкілля. З урахуванням того, що кожний окремо взятий об'єкт природи виконує специфічні функції при задоволенні потреб людини, виникає необхідність диференційного підходу до правового регулювання використання того чи іншого природного об'єкта та його охорони. Це пов'язано з особливостями, які випливають із фізичних та інших специфічних ознак конкретних об'єктів природи. Відомо, що основу взаємозв'язку між людиною і природним середовищем становить процес праці. Цей взаємозв'язок стає особливо важливим, коли йдеться про виробниче використання земель, наприклад для сільськогосподарських та несільськогосподарських цілей. Свій безпосередній зміст він реалізує в межах раціональності землевикористання. Термін «землевикористання» слід відрізняти від традиційного терміна «землекористування». Останній вживається у двох аспектах: як один із елементів (правомочностей) права власності на землі і як самостійний правовий інститут — постійного користування земельною ділянкою. Право землевикористання — один із найважливіших самостійних видів права природокористування. Домінуюче місце цього різновиду права природокористування серед суміжних різновидів (водокористування, лісокористування, надрокористування та ін.) обумовлене тим, що його об'єктом виступає земля, яка, будучи об'єктом природи, виконує різні функції: екологічні, політичні, соціальні, державно-правові та ін. Цінність цього об'єкта природи полягає в невичерпності його властивостей та характеристик для задоволення матеріальних, духовних, естетичних, пізнавальних, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних, оздоровчо-культурних та інших потреб. Земля є основою формування природних та природно-антропологічних ландшафтів, виступає матеріально-просторовою базою України, підвалиною її незалежності, суверенітету, територіальної цілісності і національної безпеки, основою реалізації внутрішніх і зовнішніх функцій держави, здійснення державної влади та ін. Еколого-правові норми регулюють суспільні земельні відносини, які формуються щодо землі як об'єкта природи. Саме в межах цих земельних відносин, які є різновидом екологічних, найбільш рельєфно проявляється екологічний фактор, яким характеризується земля.
Роль зазначеного фактора в сучасних умовах зростає. Так, Законом України від 21 вересня 2000 року затверджена Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі (екомережі) України на 2000-2015 роки, якою передбачаються зміни в структурі земельного фонду України, що стосуються віднесення на підставі обґрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. Закон України від 24 червня 2004 року «Про екологічну мережу України» присвячений регулюванню відносин, пов'язаних з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі як однієї з найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. Згідно із законодавством екомережа являє собою єдину територіальну систему, яка утворюється шляхом поєднання територій і об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища. До її складових структурних елементів крім територій та об'єктів природно-заповідного фонду включаються землі водного та лісового фондів; оздоровчого та рекреаційного призначення; земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання (пасовища, сіножаті, луки тощо) та радіоактивно забруднені землі, що не використовуються і підлягають окремій охороні. Використання об'єктів екомережі прямо чи опосередковано пов'язане із землевикористанням. У цьому разі формуються відносно самостійні земельні відносини, зміст яких характеризується екологічною спрямованістю. Разом з тим, земельні відносини можуть виникати при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу та ін. Це друга група еколого-земельних відносин, виникнення яких пов'язане з використанням інших об'єктів природи, нерозривно пов'язаних із землею. Особливість цих відносин полягає втому, що їх регламентація здійснюється не тільки Земельним кодексом, а й іншими поресурсовими нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний світ та ін. Єдиною умовою правової регламентації в цьому разі згідно зі ст. З Земельного кодексу є те, щоб відповідні нормативно-правові акти не суперечили нормам Земельного кодексу України. Саме спеціальні нормативно-правові (поресурсові) акти відображають особливості правового регулювання земельних відносин, що виникають при використанні інших природних ресурсів. Йдеться передусім про забезпечення використання земель відповідно до принципів, закріплених у чинному земельному законодавстві. Сутність сучасного права землевикористання в екологічному аспекті полягає в тому, що воно повинно бути екологозбалансованим і здійснюватися на певних принципах.
Органы местного самоуправления могут наделяться отдельными государственными полномочиями в сфере осуществления государственного мониторинга земель и ведения государственного земельного кадастра. По инициативе органов местного самоуправления проводится землеустройство, которое включает в себя мероприятия по изучению состояния земель, планированию и организации рационального использования земель и их охраны, образованию новых и упорядочению существующих объектов землеустройства и установлению их границ на местности. Документы, подготовленные в результате проведения землеустройства, используются при проведении государственного земельного кадастра и мониторинга земель. Порядок проведения землеустройства устанавливается федеральными законами, законами и иными нормативными правовыми актами субъектов РФ. Землеустройство, в частности, предусматривает: – разработку схем земельных ресурсов и схем землеустройства; – установление и изменение городской черты, поселковой черты и черты сельских населенных пунктов; – составление проектов образований новых и упорядочения существующих землевладений и землепользование с устранением неудобств расположения земель, отвод земельных участков в натуре, подготовку документов, удостоверяющих право собственности на землю
1. Нормативно-правовая регламентация земельных правоотношений в Германии
2. Земельні ресурси та ефективність їх використання СПТ "Урожай" Братського району
4. Виды нормативно правовых актов и способы их публикации
9. Нормативно-правовые акты Российской Федерации
11. Действий нормативно-правового акта во времени, в пространстве и по кругу лиц
12. Проблемы рационального использования охраны земельных ресурсов в РФ
13. Рынок земельных ресурсов и земельная рента
14. Методы оценки земельных ресурсов
15. Нормативно – правовое регулирование договоров
16. Нормативно-правовые нормы безопасности. Бактериологическое оружие
18. Нормативно-правовое обеспечение общественных объединений
20. Анализ эффективности использования земельных ресурсов
21. Земельные ресурсы мира и России
25. Загальні засади та нормативно-правова база організації навчального процесу
26. Земельные ресурсы Казахстана
27. Норма права і стаття нормативно-правового акту
28. Нормативно-правовая база осуществления процедуры реструктуризации в рамках конкурсного производства
29. Нормативно-правовая и методическая база современного делопроизводства
30. Нормативно-правове середовище, що регулює ринок праці України
31. Нормативно-правовое регулирование высших должностей в Российской Федерации
33. Нормативно-правовой контекст инвалидности
34. Нормативно-правовые основы арендных отношений
35. Нормативный правовой акт как источник права
41. Аналіз використання трудових ресурсів
42. Особенности работы с локальными нормативными правовыми актами
43. Нормативно-правовое обеспечение образования
44. Законодавче та нормативно-правове забезпечення митного регулювання
45. Законодавче та нормативно-правове забезпечення відносин в сфері державного кредиту
46. Порядок создания предприятия: финансовые и нормативно-правовые аспекты
47. Защита земельных ресурсов от негативных природно-антропогенных процессов
48. Земельные ресурсы и охрана земель от загрязнения
49. Анализ использования земельных ресурсов современных земельных хозяйств
51. Правовий режим використання і охорони надр України
52. Правовые и нормативные основы труда
53. Правовые последствия признания недействительными нормативных актов о налогах
57. Методи статистичного аналізу показників кредитних ресурсів та їх використання
59. Ресурси аграрного підприємства та ефективність їх використання
60. Методика використання опорних сигналів під час вивчення "Земельного проектування"
61. Державне управління і контроль у галузі вивчення використання та охорони надр
62. Нормативно-методическое и правовое обеспечение системы управления персоналом
64. Правовая характеристика земельного налога
66. Правовое регулирование аренды земельных участков в Республике Беларусь
67. Правовое регулирование земельных отношений
68. Правовое регулирование земельных споров
69. Правовые ресурсы сети Интернет
73. Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах
74. Правова охорона тваринного світу. Червона книга України
75. Водні ресурси України. Їх стан і охорона
76. Державний контроль за використанням і охороною води
77. Ефективність використання ресурсів підприємства
81. Рекреационные ресурсы Северо-Кавказского района
83. Минеральные ресурсы как определяющий фактор экономического роста в России
84. Природные ресурсы как экономический фактор
90. Платежи за использование природных ресурсов
91. Налоговая система России в новом правовом поле
92. Уголовно-правовая характеристика преступлений в сфере налогообложения
93. Защитная функция адвокатуры как правовая традиция
94. Административно правовые отношения (Контрольная)
95. Административное пресечение как мера административно-правового принуждения
96. Правовые и организационные основы деятельности паспортно-визовой службы органов внутренних дел РФ
97. Административно-правовой статус военнослужащих
98. Административно-правовой статус гражданина как субъекта административного права
99. Состав нормативных документов, регламентирующих организацию работы с документами