![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Національна самобутня форма суспільної допомоги українського народу |
Рефереат на тему: Національна самобутня форма суспільної допомоги українського народу План Вступ Розділ 1. Вплив світоглядних традицій праукраїнців на зародження суспільної допомоги Розділ 2. Національно-самобутні форми соціальної допомоги українців 2.1 Культові форми допомоги та підтримки 2.2 Общинно-родові форми допомоги й захисту в рамках роду, сім’ї, поселення 2.3 Господарські форми допомоги та взаємодопомоги Розділ 3. Суспільна допомога українців у VІІІ-ХХ ст. 3.1 Суспільна опіка на територіях підросійської України 3.2 Соціальна допомога в Галичині (на західноукраїнських землях) Висновки Список використаних джерел ВСТУП Соціальна робота — це практична допомога соціально незахищеним верствам населення, заснована на теоретичних знаннях. Соціальна робота як фахова діяльність є взаємопов'язаною системою цінностей, теорії і практики, її місія полягає у наданні людям можливості якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя та попереджувати виникнення дисфункцій. Це система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення. Значення соціальної роботи як виду професійної діяльності й ролі соціального працівника як професіонала є дуже велике, тому що соціальна робота відповідає життєвим потребам людини й необхідна суспільству у вирішенні найважливіших проблем як фундаментальний напрямок практичного забезпечення соціальної політики. СУСПІЛЬНА ДОПОМОГА - державні програми допомоги малодохідним, низькооплачуваним, малозабезпеченим верствам населення у вигляді різноманітної підмоги; благодійні програми. Так в сучасному суспільстві визначають поняття суспільної допомоги. Хоча можливо саме поняття суспільної допомоги виникло нещодавно та сама допомога існувала з часів зародження цивілізацій. Українські землі в цьому плані також не відставали. І тому ми зараз можемо виділити наші, рідні, національно-самобутні форми суспільної допомоги. Розділ 1. Вплив світоглядних традицій праукраїнців на зародження суспільної допомоги Виникненню соціальної роботи як фаху передувало суспільне визнання необхідності задоволення потреб певних груп людей у сторонній допомозі та підтримці. У передісторії соціальної роботи визначають послідовні етапи суспільної допомоги: первіснообщинні та родові форми, княже піклування та церковно-монастирську допомогу, громадську та державну підтримку. В Україні відлік розвитку суспільної підтримки, взаємодопомоги та благодійності розпочинають ще з доязичницьких часів, що підтверджується даними історії, археології, антропології, філософії. За науковими даними археологів та антропологів, давня людина на території України за доби неоліту (8-3 тис. рр. до н.е.) поступово від збирання дикоростучих плодів та полювання переходить до землеробства. Мирна і благодатна природа чорноземних просторів, яким у світі існує мало рівних за розміром та родючістю, залишила свій відбиток на формуванні світогляду місцевих жителів. Саме на території сучасної України виникли найдавніші землеробні цивілізації Європи, і до самого недавнього часу слово «хлібороб» було синонімом до слова «українець» .
Завдяки такому впливу землеробства на етнос, який проживав на даній території, він значно відрізнявся за своїм характером і менталітетом від інших народів. Так, наприклад, германські та литовські народи, які на той час вели переважно войовничий спосіб життя і сповідували культ фізичної сили, не терпіли поміж себе людей зайвих, слабих, скалічених, що не могли надати допомогу у війні, намагалися перш за все уберегти від голодної смерті дорослих, якщо навіть для цього доводилось жертвували немовлятами. А предкам українців була властива лагідна вдача; серед рис характеру переважили гостинність, добросердечність, співчутливість. Перш за все цьому сприяли умови життя і побуту. Виконання трудомістких робіт (землеробство, скотарство) було посильним лише для великого колективу. Тому взаємодопомога, підтримка, прояв гуманності були притаманні людям, які жили в родоплемінному суспільстві. Архаїчна форма допомоги у слов’ян формувалась у рамках «холізму», відчуття належності до цілого – людської спільноти, природи, космосу. Побудована на цих принципах допомога і взаємодопомога мала культові, общинно-родові, господарські форми . Культова модель допомоги тісно пов’язана із міфологічним світом давніх слов’ян (оберегами, язичницькими богами). Люди зверталися до жреців або віщунів задля вирішення конкретних життєвих проблем. З оформленням інституту релігійних свят виникають «братчини» (мирщини, зсипки), під час яких жителі одного або кількох поселень виділяли певну частку продуктів на суспільні потреби. Це служило своєрідним механізмом перерозподілу матеріальних благ. Общинно-родова форма допомоги розрізняла індивідуальні та колективні моделі. До індивідуальної відносять підтримку найменш захищених членів спільноти (людей похилого віку, сиріт, вдів): відведення їм земель, улаштування на постій, всиновлення дітей-сиріт членами громади. До колективної відносили допомогу родині, громаді та цілому роду. Господарська форма допомоги базувалася на взаємній підтримці та існувала переважно для взаємодопомоги в екстремальних ситуаціях (пожежах, повенях, падежах худоби, захворюваннях працездатних членів родини). Основними її формами були селянські «помочі», «наряди громадою», толоки, складчини, супряга, спільне використання робочої худоби і т. ін. У слов’ян, окрім мирних видів занять, географічних і природно-кліматичних умов проживання значний вплив на формування соціальної допомоги справило триваліше існування (у порівнянні з народами Західної Європи) родового устрою суспільних відносин. Саме родові відносини до виникнення класового суспільства були найважливішим охоронним механізмом, фактором етнічної ідентифікації і соціалізації індивіда Із прийняттям християнства за часів Київської Русі архаїчну модель допомоги змінила конфесійна, в основу якої покладена головна заповідь християнства «любити Бога і любити ближнього, як самого себе». Серед основних форм допомоги того часу називають княже піклування, церковно-монастирську допомогу, парафіяльну допомогу, милостиню. При цьому допомога була справою конкретних осіб і не входила до кола державних обов’язків.
Розділ 2. Національно-самобутні форми соціальної допомоги українців Практика здійснення захисту в системі роду та громади знайшла відображення у конкретних формах допомоги та взаємодопомоги, основними з яких були: а) культові з різноманітними сакральними (тобто такими, що стосуються релігійного культу й ритуалу) атрибутами; б) общинно-родові в рамках роду, сім’ї, поселення; в) господарські. 2.1 Культові форми допомоги та підтримки Серед культових форм допомоги дослідники історії соціальної роботи називають перш за все поклоніння певним предметам, що мали сакральні властивості, зокрема, кругу (колесу). Він означав перш за все оберіг від злих духів, був символом певної цілісності, стабільності і ґрунтовності. Людина не відчувала себе відособленою істотою, а була певною єдністю з космічним простором, його продовженням. Вона не протиставляла себе природі, космосу, а включала себе і розчинялась в них. У давніх слов’ян сакральні функції (часто спільно з громадськими) виконували волхви поганські жреці, віщуни, чаклуни. Часто вони ставали своєрідними “регуляторами” суспільних відносин. З метою відновлення благополуччя громади викривали людей, що приховували урожай, або негативно впливали на нього. “Полювання на відьом” завершувалось їх вигнанням або вбивством. Така традиція зберігалась в окремих селищах аж до ХІХ ст. Оскільки діяння волхвів нерозривно пов’язані з ідеологією підтримки, це стало одним із чинників, що давало змогу після скасування поганських богів зберігати поганські традиції. Ось чому сакральна система підтримки існувала ще протягом трьох століть. Більш пізньою формою вшанування богів були братчини, що святкувалися сільськими громадами. Вони присвячувались святому покровителеві. Пізніше це було традиційне корпоративне (вузько групове) свято. Воно відзначалося або цілим селищем, або кількома селищами “вскладчину”, де кожен учасник надав якусь частку продуктів харчування на громадські потреби. Свята були формою подяки богам за отримані блага, і, в той же час, виконували функцію мирного перерозподілу майна. Іншим важливим механізмом закріплення реципрокних відносин, пов’язаних їх сакральними установками, були родові обряди вшанування предків. Вважалося, що померлі предки сприяли родючості та врожаю. і в день поховань і в дні поминань родичі жертвували якусь милостиню. Ось як описує обряд поховання відомий історик М.Грушевський: “Про житє людське вірили, що воно не кінчиться з смертю: померші живуть далі, можуть з’являтися між людьми, тому треба добрим, сутим похороном заслужити собі ласку покійника, щоб не докучав і не шкодив по смерти. Ховаючи покійника, разом з ним клали ріжні річи домашні, убивали худобу домашню, а часто траплялося давнійшими часами, що й жінка-вдова убивала себе на могилі. Разом з небіжчиком засипали чи палили ріжне добро його. На могилі, справляли поминки, пили, гуляли, часом (особливо у богатших) ріжні гри справляли (се звалося “тризна”, при тім досипали могилу. (З, с.41 42). До суспільних форм допомоги, пов’язаних з культом смерті, належали громадська тризна, громадська милостиня, “страва”, подання натуральними харчовими продуктами.
Поневолений чужою державою нард може здобути справжн й тривке визволення тльки власним змаганням, напругою всх свох сил у боротьб на життя смерть. Пригожа ситуаця, прихильнсть й допомога стороннх сил може при тому вдогравати часом дуже значну, але завжди тльки допомжну, а не основну ролю. Н на що не здадуться навть найкращ нагоди й готовсть допомогти, якщо сама наця не виборю й не ку сво дол власною боротьбою. Революцйн форми й методи боротьби з большевицьким поневоленням та укранська нацональна революця, як форма тотально вйни Украни з поневолюючою Росю, в сучасному положенн Украни дино можливим способом визвольного змагання, який найкраще запевня успх також через те, що вн да змогу ступнево втягнути в боротьбу вс сили народу вдаряти ворога так в так мсця, щоб якнайбльше паралзувати його силу. Тльки в нацональнй революц може цлий укранський народ розгорнути визвольну боротьбу за власн цл, за свом власним пляном, класти в не всю свою енергю, та будувати свй власний лад на мсце переборено системи нацонального й соцяльного поневолення
1. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
3. Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького
4. Природні ресурси як надбання українського народу
5. Визвольна війна українського народу під керівництвом Хмельницького. Розвиток України в кінці XX ст.
9. Творчість Григорія Ващенка – скарб українського народу
10. Весілля в духовній культурі українського народу
12. Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917—1920 pp.
15. Роль Національного банку України в обслуговуванні зовнішнього боргу
16. Аудиторська перевірка Національного банку України
17. Національна депозитарна система України
20. Культурно-національний рух в українських землях в XVI-XVII століттях
21. Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період
25. Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст.
26. Суспільно-політичне та культурне життя України
27. Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
30. Формування українського національного руху
31. Українська національна кухня
33. Урок з формування національної свідомості "Охорона природи України"
34. Національні інтереси України та альтернативи стратегії безпеки розвитку
35. Українська національна ідея
36. Національно-культурне відродження українців Донбасу в 1989-2009 рр.
37. Економічна і національна безпека України
41. Національно визвольний рух в Індії
42. Валовий національний продукт
43. Національне багатство, прибуток
44. Розміщення і розвиток автомобільної промисловості України
45. Відобpаження пpагнення наpоду до національної самостійності, до волі в поемі І.Я.Фpанка "Мойсей"
46. Суспільно-політична діяльність Костомарова
47. "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
48. Етикет та його національні особливості
49. Регіональна економіка сільського господарства України
50. Громадянське суспільство в Україні
51. Національний Аудиторський Офіс Великобританії (НАО): функції та стратегія діяльності
52. Предмет і метод статистичної науки. Історія розвитку суспільної науки "Статистика"
53. Стратегія комплексної модернізації українського суспільства
57. Національне відродження Болгарії наприкінці XVIII та в першій половині ХIX століття
58. Національно визвольний рух в Індії
59. Національно-визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького
60. Національно-культурне відродження на західноукраїнських землях в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.
61. Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США
62. Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
63. Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.
64. Методологічні засади розуміння національної культури
67. Економічний потенціал національної економіки
68. Особливості національної економіки Тунісу
69. Національні моделі корпоративного управління
73. Національний розвиток у контексті демократії
74. Масова свідомість як складова суспільної свідомості
76. Шляхи формування громадянського суспільства в Україні
77. Місце соціальної психології в системі наукового знання і суспільної практики
78. Специфіка використання експортного мита при регулюванні національного ринку
79. Свобода совісті в процесі демократизації українського суспільства: соціально-філософський аналіз
80. Особливості становлення суспільно-філософської думки в Київській Русі
81. Вплив сучасної фінансової кризи на національну фінансову систему Сінгапуру
82. Баланси народного господарства і система національних рахунків
83. Концептуальні основи аналізу національної економіки
85. Система національних рахунків у зовнішньоекономічній діяльності
89. М. Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва.
90. Особливості мови роману О.Забужко Польові дослідження українського сексу
91. Проблеми українського ринку цінних паперів на сучасному етапі
92. Особливості українського конституціоналізму
93. Зіставлення американського та українського студентських сленгів: перекладацький аспект
94. Микола Денисюк – видавець українського літературно-мистецького журналу "Овид"
95. Поняття "українське відродження". Періодизація та регіоналістика "українського відродження"
97. Особливості стилю українського бароко
98. Роль українського міста в літературі
99. Порівняльна характеристика українського роздрібного ринку з європейським та тенденції його розвитку