![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Фірма як мікроекономічний суб’єкт |
ФІРМА ЯК МІКРОЕКОНОМІЧНИЙ СУБ’ЄКТ. МЕТА ВИРОБНИЦТВА Розглянувши поведінку споживачів і закономірності формування ринкового попиту на готову продукцію, ми переходимо до дослідження поведінки фірм–виробників і формування ринкового пропонування. 1. Прибуток як мета діяльності фірми Фірма представляє собою ринково-виробничу систему, оскільки одночасно виступає як покупець факторів виробництва на ринку ресурсів і їх споживач в процесі виробництва та як виробник і продавець продукції на ринку товарів і послуг. Основними організаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна підприємницька фірма, партнерство та корпорація. Кожна з них має свої переваги і недоліки. В мікроекономіці не приймають до уваги різноманітність форм, розмірів і функцій фірм. Узагальненим поняттям фірма об’єднують всі підприємства і організації. Модель поведінки фірми будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання. Мета фірми – одержання максимальної величини прибутку за даний період. Обмеженнями виступають продуктивність факторів виробництва, витрати виробництва, ціна продукції та попит на неї. Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма. Модель фірми ґрунтується на припущенні раціональності її поведінки. Головна мета власника – максимізація вигоди у вигляді суми прибутку за певний період – визначає всі рішення фірми відносно того, що, як і для кого виробляти. В загальному виразі сума прибутку за даний період визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (сукупним виторгом) і витратами її виробництва. Обчислення сукупного виторгу не викликає труднощів, – треба помножити ціну одиниці продукції на кількість проданої продукції. Але визначення сукупних витрат пов’язане зі значними теоретичними і практичними проблемами. В залежності від того, що відносять до витрат виробництва теоретики і практики, величина їх буде значно відрізнятись, отже, різною буде і величина прибутку фірми. 2. Теорія виробництва. Поняття виробничої функції Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво розглядається як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готової продукції. Фактори виробництва, до яких належать праця, земля, капітал, організація або підприємливість, час та технологія – розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. В аналізі факторів виробництва застосовують кілька припущень: припущення абсолютної необхідності основних факторів: якщо хоч один вид ресурсу відсутній, виробництво неможливе; припущення монотонності: додаткове використання будь якого фактора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випуску продукції; припущення взаємозамінності основних факторів виробництва: деяку кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого фактора. З цією властивістю пов’язана проблема вибору технології для кожної фірми. Згідно з теорією факторів виробництва Ж.Б. Сея, у створенні продукту і його вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва.
Кожному фактору приписують свою продуктивність, тобто здатність створювати свою частку продукту. Після реалізації виробленої продукції власники кожного фактора, – відповідно до його продуктивності, – одержують свою частку доходу у вигляді заробітної плати, прибутку або ренти. Наприкінці ХІХ ст. економісти розробили теорію спадної граничної продуктивності факторів виробництва, згідно з якою віддача від змінного фактора з нарощуванням його використання спадає. А. Маршалл обмежив дію закону спадної продуктивності фактором часу, виділивши три часових періоди виробництва: миттєвий, короткостроковий і довгостроковий. У миттєвому періоді ніяких змін у виробництві не відбувається. У короткостроковому періоді деякі ресурси є змінними, інші фіксовані, а в довгостроковому – всі ресурси змінні. Закон спадної віддачі діє в короткостроковому періоді, коли не відбувається жодних змін у техніці і технології. Поняття „короткостроковий” і „довгостроковий” мають різний смисл для характеристики стану виробництва на фірмі і в галузі. 3 точки зору фірми короткостроковий період – це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо. З точки зору галузі короткостроковий період – це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється. Довгостроковий період з точки зору фірми – це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей. З точки зору галузі – це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можуть виникнути і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді число фірм в галузі є змінним. Якщо, починаючи виробництво якогось продукту, фірма у короткостроковому періоді найме менше робітників, ніж має устаткування, то ефективність виробництва буде низькою. Робітники будуть змушені виконувати різні операції, а частина устаткування буде простоювати. Збільшення кількості робітників дозволить скористатися перевагами спеціалізації і повністю завантажити потужності. В цей час віддача від факторів виробництва, їх продуктивність з кожним наступним робітником зростає. Але розширення виробництва за незмінних потужностей не може тривати безмежно. У короткостроковому періоді, коли всі потужності будуть задіяні максимально, додатковий робітник мало що додасть до випуску, бо йому доведеться чекати, поки звільниться потрібне устаткування, стояти в черзі. З цього моменту продуктивність додаткового робітника спадає. Сукупний обсяг виробництва зростатиме все повільніше, а з досягненням певного рівня випуску почне скорочуватись: зміна співвідношення „число робітників – кількість устаткування” призведе до того, що ще один додатковий робітник скоріше буде заважати працювати іншим, ніж випускати додаткову продукцію. Закон спадної віддачі базується на припущенні якісної однорідності всіх додаткових одиниць змінних ресурсів. Додатковий продукт кожного наступного робітника спадає не тому, що фірма набирає менш кваліфікованих робітників, а тому що їх стає відносно більше, ніж діючого устаткування.
Використовуючи властивість взаємозамінності вхідних ресурсів, можна виробляти ту саму кількість продукції за певний час різними способами: або найняти багато робітників і озброїти їх ручними знаряддями праці, або за допомогою комплексу дорогих роботів і невеликої кількості висококваліфікованих спеціалістів. Фірма приймає рішення про вибір технології, порівнюючи продуктивність і витрати на ресурси за різних способів виробництва. Вона оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності. Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо не існує іншого способу, за якого для випуску заданого обсягу продукції витрачалось би менше будь-якого виду ресурсів, при тому, що іншого виду ресурсів витрачається не більше. Іншими словами: спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів. Узагальнену інформацію про взаємозв’язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва. Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску , який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси для довгострокового періоду – праця і капітал , і тільки один змінний фактор – праця – для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати: або або Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробнича функція Кобба-Дугласа (1923 р.), яка описує залежність обсягів виробництва від двох факторів – капіталу і праці: де – коефіцієнт пропорційності або масштабності; – коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%. Зроблені вченими на основі досліджень в обробній промисловості США розрахунки показали, що коефіцієнти функції мають значення:. З цього випливало, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріст виробництва 3/4 проти капіталу, який дає 1/4 приросту, тобто збільшення витрат праці на 1% розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшення капіталу. Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно. Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробництва і лише один економічно ефективний, – найдешевший, тобто той, який на даний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використовувані вхідні ресурси.
За часв соцалстично укрансько державност у взамод з ншими субктами СРСР народ змг накопичити такий економчний потенцал, який дозволив вивести республку на одне з чльних мсць у свт. А за стрмким розвитком укрансько культури, лтератури мистецтва з захопленням спостергали в близькому, в далекому зарубжж. Мжнародне визнання здобули укранська освта наука, як дозволяли Укран займати почесне мсце у когорт кран, що торували науково-технчний прогрес. Перемога соцалстично революц на однй шостй планети зумовила виникнення й змцнення тако феноменально держави як Союз Радянських Соцалстичних Республк. Одню з важливих, органчних складових весь час була УРСР. Вона незмнно здйснювала свй величезний внесок у прогрес СРСР, перетворення його на супердержаву, водночас була можливсть користуватися колосальними перевагами й завоюваннями, як мала радянська крана у свт. Це реал, здаться, настльки очевидн, що заперечувати загальновдомому няк не можна. Однак, виявляться, за бажання можна
1. Юридична особа як суб’єкт цивільного права. Поняття створення та припинення юридичної особи
2. Україна, як суб’єкт міжнародного економічного права
3. Підприємство як основний суб’єкт реалізації нововведень
4. Особистiсть-субєкт полiтики
5. Актуальні проблеми правового захисту суб’єктів господарювання
9. Особливості оподаткування суб’єктів господарювання
10. Фінансова діяльність субєктів господарювання
11. Бюджетування діяльності суб’єктів господарювання
12. Звітність суб’єктів зовнішньо-економічної діяльності
14. Кримські гори як фізико-географічний район
16. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права
17. Система автоматизації проектних робіт як об’єкт проектування
18. Мікромеханічний акселерометр на рухомому об’єкті
19. Джейн Ейр Шарлотти Бронте як соціально-психологічний роман виховання
21. Єдиний економічний простір як інтеграційне економічне угрупування
25. Девіантна поведінка молоді як об’єкт соціологічного дослідження
26. Прийомна сім’я як об’єкт соціальної роботи
27. Когрентність другого порядку як об’єкт експериментального дослідження
28. Ігра як фактор соціалізації особистості (психологічний аспект). Філософія ігри
29. Хімічний склад та якість мінеральної води в пляшках
31. Світове господарство - глобальна географічна система та економіко-географічний вимір
33. Поэты второй половины XIX века, Яков Петрович Полонский
34. Журналистское расследование. Гибель ЯК-40 и Артема Боровика
35. Приватизація як засіб припинення державної власності
36. Технологічний процес виробництва кисломолочних напоїв
37. Сюжет та iсторiя створення роману Панаса Мирного Хiба ревуть воли, як ясла повнi?
41. Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості
42. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України
43. Аналіз ігрової діяльності як засобу соціалізації особистості
44. Іслам як монотеїстична релігія
45. Туриз як галузь світового господарства
46. Необережність як форма вини
49. Подільский економічний район
51. Омоніми як засіб творення каламбуру в анекдотах
52. Паронімія як стилістичний засіб в творчості Л.Костенко
57. Як використовуються відходи в нафтопереробній промисловості
58. Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю…
59. Пpометей - символічний обpаз нескоpеного наpоду
60. Пошук ідеалів і пpоблема вибоpу в pомані Панаса Миpного "Хіба pевуть воли, як ясла повні?"
61. Яков I и Роберт Филмер: политическая доктрина абсолютизма
62. Психологічний та соціальний портрет людини масової культури
63. "Абхідхармакоша" Васубандху як джерело уявлень про час, простір і карму
64. "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
65. Виникненя естетики як науки в середині ХVIII ст.
66. Комічне як соціокультурна реальність
67. Світовий фінансовий ринок та його економічний зміст
68. Форфейтинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі
69. Іпотечне кредитування як механізм залучення фінансових ресурсів для підприємницької діяльності
73. Покритонасінні, або Квіткові як вищий етап еволюції наземних рослин
74. Як дикі тварини захищаються. Охорона тварин
75. Людина як система з позиції валеологічної науки
76. Екологічний зміст процесу антропогенезу
77. Бухгалтерський баланс: економічний зміст, методика складання, аудит та аналіз основних показників
78. Електронна книга як вид документа
79. Облікова політика як елемент культури бізнесу
80. Ревізія як елемент методу економічного контролю
81. Баланс, рахунки і подвійний запис як основні методичні прийоми бухгалтерського обліку
82. Аудит як один із засобів оцінки вартості компанії. Критерії вибору та якість послуг
83. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
85. Політична географія як складова частина СЕГ
89. Громадські організації як вид об’єднань громадян
90. Державне регулювання інвестицій в людський капітал як фактор інтелектуального розвитку суспільства
91. Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України
92. Екологічне право як галузь права
93. Злочинна недбалість, як вид необережності
95. Підстави та процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого
96. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
97. Послуга охорони як особливий вид господарської діяльності
98. Право на самовизначення як один з головних принципів міжнародного права