![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Экономика и Финансы
Международные экономические и валютно-кредитные отношения
Здобутки і проблеми зовнішньої політики України на сучасному етапі |
Міністерство Освіти і Науки України УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ РЕФЕРАТ на тему ЗДОБУТКИ І ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ Виконала: студентка 4 курсу, групи ПМ-2 Забужко О.А. Рівне - 2003 План Вступ Україна і ЄС Україна і НАТО Україна і Сполучені Штати Америки Україна і Російська Федерація Висновок Список літератури Вступ З часів проголошення незалежності Україна будує свою зовнішню політику на основі беззастережного дотримання норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Хельсинського Заключного Акта, Паризької хартії для нової Європи й інших документів Організації по безпеці і співробітництву в Європі. Ці положення закріплені в схвалених Верховною Радою &quo ;Основних напрямках зовнішньої політики України&quo ;. Україна затвердила себе повноправним суб'єктом європейського і світового співтовариства, домоглася міжнародних гарантій безпеки, уклала договір про дружбу і співробітництво з усіма сусідніми країнами, стала важливим фактором стабільності на європейському континенті. Ця держава показала світу приклад ядерного роззброювання, добровільно відмовившись від третього у світі по потужності ядерного арсеналу. Спектр взаємин України зі світовим співтовариством постійно розширюється, її голос вагомо сприймається в міжнародних організаціях. Підтвердженням цьому стало обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 р. від групи країн Східної Європи. Україна продовжує наполегливо здійснювати свій стратегічний курс на інтеграцію в Європейський Союз, що є одним з основних зовнішньополітичних пріоритетів країни. Сьогодні Україну як незалежну суверенну державу уже визнали 167 країн світу, 164 з них установили з Україною дипломатичні відносини. В Україні функціонує 62 посольства іноземних держав, 4 відділення посольств, 14 представництв міжнародних організацій, 15 генеральних консульств, 19 країн представлені почесними консулами. Посли 51 країни світу виконують свої функції в Україні по сумісництву. На сьогодні Україна представлена своїми дипломатичними представництвами і консульськими установами в 62 країнах світу, у яких функціонує 60 посольств, 13 генеральних консульств, 6 постійних представництв при міжнародних організаціях. Зовнішня політика України характеризується збалансованістю, передбачуваністю і виваженістю. Говорячи про основні напрямки зовнішньої політики України варто виділити стратегічні напрямки: європейська інтеграція, розвиток стратегічного співробітництва з Російською Федерацією, розвиток стратегічного співробітництва зі Сполученими Штатами Америки; розвиток взаємовигідного співробітництва із сусідніми й іншими країнами. Ці стратегічні напрямки, безумовно, доповнюються розвитком відносин на інших напрямках, що становлять інтерес для держави. У плані розвитку регіонального співробітництва активно реалізується позиція України щодо Співдружності Незалежних Держав. Глави держав-учасниць СНД прийняли стратегію реформування Співдружності саме на тих основах, що запропонувала Україна.
І в цьому зв'язку особливий наголос був зроблений на реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі. Про активну регіональну позицію України свідчить також активізація діяльності в рамках об'єднання ГУУАМ (Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова). Сьогодні мова йде про можливість вступу в цю організацію Болгарії і Румунії. У рамках ГУУАМ створений інститут національних координаторів від країн учасниць, що регулярно проводять свої засідання по черзі в кожній із країн. З ініціативи України нині здійснюються кроки по подальшій структуризації консультативного форуму. Важливу роль грає Україна в миротворчих процесах. Як одна з держав-засновників Організації Об'єднаних Націй вона надає виняткового значення діяльності ООН по підтримці світу і безпеки на всій земній кулі, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий фактор своєї зовнішньої політики. Представники України входять до складу 7 з 17 діючих операцій ООН по підтримці миру. Починаючи з липня 1992 року держава зробила істотний внесок у миротворчі операції ООН. За 11 років у них взяли участь понад 12 тисяч військовослужбовців Збройних Сил і близько 200 працівників органів внутрішніх справ України. Вони виконували почесну миротворчу місію в Анголі, Гватемалі, Боснії і Герцеговині, Македонії, Таджикистану, Хорватії. На жаль, за роки участі України в операціях по підтримці світу загинуло 19 військовослужбовців і близько 60 одержали поранення. Відповідно до визначеного Президентом України Л.Д.Кучмою задачами, ключовими орієнтирами зовнішньої політики України залишаються прогнозованість і стабільність, а також передбачуваність і виваженість. Буде продовжуватися лінія на реалізацію трьох самодостатніх, магістральних і взаємодоповнюючих векторів зовнішньої політики, а саме: європейський вибір, стратегічне партнерство з Російською Федерацією, стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки. Ці три магістральні вектори зовнішньої політики будуть розвиватися паралельно зі співробітництвом із усіма сусідніми країнами, країнами-учасницями Співдружності Незалежних Держав, особлива увага буде приділятися розвитку співробітництва з країнами Європейського Союзу. Продовжується робота з перетворення України в могутню регіональну державу, твердження її геостратегічної ролі в новому світовому порядку. 1. Україна і ЄС Актуальність теми даного питання полягає в тому, що об`єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП), світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації третього тисячоліття . В майбутньому велике значення буде мати інтеграція України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір. Таким чином самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені. Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні. Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема.
При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз, розширення якого приведе до того, що за 3-5 років Україна матиме з Євросоюзом спільний кордон. Це відкриє нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і змусить відповідати на нові виклики. Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки до появи ідеї Європи &quo ;концентричних кіл&quo ; і Європи з “змінюваною геометрією&quo ;, і надалі обговорювалися і розвивалися. Однак найбільшу актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ). На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993 р. було прийняте рішення про те, що держави, які мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, як тільки будуть мати змогу виконати відповідні вимоги. Рис. 1 Карта „Нової Європи” Багато європейських політиків очікують, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх границь у східному напрямку гарантію від економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, що з'явилися би погрозою не тільки безпосередньо ряду європейських політиків, а й більшій рівновазі усередині самого союзу. До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважав, що навіть у 2001 р. буде вже занадто пізно включати їх у ЄС. І оскільки це не відбудеться в потрібний момент, то &quo ;Захід стане головним винуватцем катастрофи демократії на Сході&quo ;. У своїй книзі &quo ;Європи&quo ;, що вийшла в 1994 р., Ж. Атталі висловлюється за те, щоб Європейський Союз став федерацією і поширився на весь континент. Що стосується європейських держав, що входили раніше до складу Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія і Молдавія, то члени ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда тільки за умови створення в них справді демократичної системи й успішного реформування економіки. Однак практично всі члени Європейського Союзу солідарні в тому, що Росія ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не виключає, на їхню думку, створення системи угод про співробітництво в самих різних областях між ЄС і РФ. Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.
Політичну референтуру, що координує діяльність поодиноких націоналістичних організацій, веде культурно-освітню працю внутрі тих організацій та займається питанням зовнішньої політики Проводу. 4. Економічну референтуру, що веде економічні справи Проводу, старається про фонди для відбуття Конґресу та виготовляє пляни для витворення сталої, сильної економічної бази для майбутньої організації українських націоналістів. III. Провід приступає до видавання свого органу „Розбудова Нації”, в якому будуть заступлені такі відділи: ідеологія, політика, філософія, соціологія, економічний та військовий відділи, література, політична та військова мемуаристика, визвольні змагання інших народів, огляд політичного життя українського та міжнароднього, націоналістичного руху, україніка та бібліогарфія. Журнал буде видаваний у Празі. IV. Для придбання фонду на поточні потреби, як рівнож у зв'язку з підготовкою Конґресу Українських Націоналістів, Економічна Референтура приступила до збирання фондів на лісти. Кожна ліста є на мінімальну суму 10 амер. дол
1. Основні напрямки зовнішньої політики України
2. Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії
4. Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітті
5. Зовнішня політика Німеччини в 30-х рр. ХХ ст.
10. Торговельно-промислова палата. Зовнішньоекономічна політика України
11. Інформаційна політика України
12. Економіко- і політико-географічне положення України
13. Принципи розробки та оцінки державної політики України
14. Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії
16. Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя
18. Сучасна митно-тарифна політика України
19. Вплив елементів фіскальної політики на формування бюджету України
20. Фіскальна політика держави, її особливості в трансформаційній економіці України
21. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
25. Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого
27. Регіональні особливості політики коренізації в Україні (на матеріалах Волині, Київщини і Поділля)
29. Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні
30. Економічні чинники регіональної політики в Україні
31. Аналіз стану соціальної політики в Україні
32. Економічна політика як система: визначення, основні критерії, класифікація
33. Основні риси перехідної економіки України
34. Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація
35. Економ. політика доби національно-визвольної р. (1917-1920рр..)
36. Національна політика СРСР в роки перебудови
37. Бюджет України: актуальні проблеми
42. Роль міжнародних організацій системи ООН в управлінні економічною політикою
43. Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни
44. Формування та розвиток банківської системи України
45. Державна політика в галузі охорони праці
46. Облікова політика ДП НАЕК "Енергоатом"
47. Облікова політика як елемент культури бізнесу
48. Структура наказу про облікову політику та оптимальні шляхи впровадження
49. Аналіз політики із залучення позикових ресурсів та оцінки їх ефективності СНВТОВ "Васильківське"
50. Донецький економічний район. Роль агропромислового комплексу в економіці України
51. Механізми реалізації державної інноваційної політики в регіоні
52. Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства
57. Політика суцільної колективізації
58. Торговельна політика більшовиків в першій половині 20-х років ХХ ст.
59. Внутрішня політика Людовіка IX Святого
60. Аналіз товарної інноваційної політики заводу "АКВАІЗОЛ"
61. Аналіз товарної політики ВАТ "НВАТ ВНДІ Компресормаш"
62. Аналіз цінової політики підприємства на прикладі ТОВ "Медикор"
63. Маркетингова політика комунікацій
64. Маркетингова цінова політика
65. Товарна політика підприємства на прикладі ДП УВК "Nemiroff"
66. Управління ціновою політикою підприємства
67. Цінова політика фірми та її оцінка
68. Еластичність попиту та формування цінової політики фірми
69. Вступ України до СОТ: переваги та недоліки
73. Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС
74. Торговельна політика розвинутих країн
75. Кадрова політика
76. Моделі та методи прийняття управлінських рішень в умовах економіки України
77. Кадрова політика організації
78. Головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах
79. Етнонаціональні відносини й національна політика
80. Людина як суб’єкт і об’єкт політики
81. Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства
82. Природа політики
83. Політика великих держав на Близькому Сході
84. Політика як суспільне явище
85. Політики і політичні лідери: особливості типологізації
89. Розвиток освіти як напрям соціальної політики
91. Соціальна політика та соціальне партнерство
92. Митний тариф як інструмент економічної політики держави
93. Проблема громадянської свободи у політико-правовій теорії Вольтера
95. Бюджетна політика як важлива сфера діяльності держави
96. Грошово-кредитна політика Франції. Грошова система СРСР
97. Дивідендна політика підприємства, фінансова звітність про власний капітал корпорацій
98. Особистості та перспективи розвитку фондового ринку України