|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування |
Забавная пачка "5000 дублей". 
Горшок торфяной для цветов. 
Брелок LED "Лампочка" классическая. Рефератз політології&quo ;Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування&quo ; Витоки формування політичних партій України припадають на середину XIX ст. Першою політичною партією європейського зразка на українських землях прийнято вважати Руську українську радикальну партію, яку наприкінці 1890 р. організували відомі українські письменники, вчені та громадські діячі М. Павлик, І. Франко, Є. Левицький, Т. Окуневський, В. Охримович. Соціальною опорою партії визнавалося селянство, її програма містила мінімальні та максимальні вимоги. У 1899 р. з неї виділилося дві партії – Українська соціал-демократична партія та Національно-демократична партія. Якщо перша ставила собі за мету боротьбу за втілення ідей соціалізму, то друга добивалася об'єднання всього українського народу в єдиний національний організм на засадах політичної та культурної самостійності. На східноукраїнських землях про партійне життя можна говорити з часу створення Революційної української партії (РУП), установчий з'їзд якої відбувся 11 лютого 1900 р. у Харкові. В 1902 р. з неї була утворена Українська народна партія, яку очолив М. Міхновський. Тоді ж від РУП відокремилися і народники (М. Шаповал, М. Залізняк), які приєдналися до партії есерів. У 1903 р. від РУП відкололася Українська соціалістична партія на чолі з Б. Ярошевським. Восени 1904 р. була створена Українська Демократична партія (УДП). Програма даної партії містила як політичні парламентський ЛПД, автономія), Так і економічні ВИМОГИ (8-годинний робочий День, державна пенсія немічним тощо). Згодом із її лав вийшли представники радикального крила, які утворили Українську Радикальну партію (УРП), головою якої став Б. Грінченко. Восени 1905 р. УДП та УРП провели об'єднавчий з'їзд і утворили Українську Демократичну Радикальну партію (УДРП), яка об'єднала значну частину національно-свідомих елементів. У грудні 1904 р. утворилася Українська Соціал-Демократична Спілка. Вона вийшла з РУП під проводом М. Меленевського та Лесі Українки, а в 1905 р. ввійшла до складу РСДРП на основі окремого статуту. Під час виборів до 1-ї Державної Думи (1906 р.) вона проявила себе як русифікаторська організація. У 1906 р. зі складу УНП виходить група автономістів, які заснували Українську демократичну партію, що проіснувала всього кілька місяців. У лютому 1907 р. свою програму прийняли українські соціал-революціонери. Вони вимагали скликання Українських Установчих Зборів. У цей час в Україні також діяли і терористичні революційні організації. Це «Оборона України», «Українська Народна Оборона». Існувало також декілька груп анархістів, активно на території України діяли і загальноросійські політичні партії. Влітку 1917 р. в Україні діяло понад ЗО політичних партій різних напрямів. До української Центральної Ради увійшли українські есери, соціал-демократи, соціал-федералісти, соціалісти-самостійники, українська демократично-хліборобська партія, які представляли всі частини політичного спектру. Перемога більшовизму в жовтні 1917 р. поклала край розвитку в Україні як парламентаризму, так і багатопартійності.
На західноукраїнських землях напередодні проголошення ЗУНР найбільш впливовими були три партії – Українська національно-демократична партія, Українська соціал-національна партія й Українська радикальна партія. На противагу партіям Центральної Ради галицькі партії були партіями парламентського типу. У лютому 1919 р. була створена комуністична партія Східної Галичини, хоча ідеологія більшовизму не мала тут широкого поширення. Отже, вже на початку XX ст. в українському політичному русі намітилося дві тенденції – перша спрямована на захист національних інтересів, друга – соціальних. Перша розвивалася переважно в Галичині, друга – в Наддніпрянській Україні. Поразка національно-визвольних змагань 1917–1920 pp. зумовила значні зміни в партійному житті, в першу чергу, на східноукраїнських землях, окупованих більшовиками. На західноукраїнських землях, окупованих Польщею, ситуація була дещо іншою, але теж загалом несприятливою для діяльності українських політичних партій. У 1920 р. для боротьби з окупаційним режимом виникає Українська військова організація, яка стала засновником Української партії національної революції, котра пізніше об'єдналася з Українським національно-демократичним об'єднанням. 28 січня – 3 лютого 1929 р. відбувся І Конгрес українських націоналістів. У ньому взяли участь 28 представників всіх націоналістичних організацій. Конгрес схвалив політичну програму українського націоналізму й утворив ОУН. ОУН виходила з того, що лише суверенна Держава може забезпечити всебічні інтереси нації. її основними засадами були «всеукраїнство, наДПартІЙНІСТЬ І монократизм». У 1926 р. після об'єднання галицьких радикалів із волинськими соціал-революціонерами утворилася Українська соціалістична радикальна партія (усрп), яка ставила собі за мету боротися за самостійну Трудову Республіку. На виборах до парламенту в 1928 р. вона здобула 8 посольських мандатів, що дало їй можливість сформувати партійну фракцію. У 1925 р. було створене Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), яке відстоювало соборність та державність України. Перехідним етапом на шляху до досягнення кінцевої мети визнавалася Радянська Україна. Однак колективізація, голодомор і репресії у східній Україні змусили її відмовитися від радянофільства і перейти на про-, польські позиції. В 1938 р. УНДО виступило за автономію Західної України в складі Польської держави. Українська соціал-демократична партія не мала помітного впливу. Після переходу керівництва партії на комуністичні позиції її діяльність була заборонена польським урядом. Частина її симпатиків перейшла до Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), а інша частина відновилися як соціал-демократична партія, увійшовши до складу Соціалістичного Інтернаціоналу. У 1938 р. КПЗУ була розпущена рішенням III Інтернаціоналу. Після окупації Західної України більшовиками діяльність українських політичних партій фактично припиняється і відроджується, лише на початку 90-х pp. у період так званої «перебудови». Головними гаслами «перебудови» стали гласність і плюралізм, що в трактуванні Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) означало дозвіл на певну свободу інакомислення в рамках соціалістичного ідейного вибору.
Незважаючи на їх обмеженість, навіть цього виявилось достатньо, аби розбудити пригнічену суспільну активність громадян. Політична енергія мас, досі не задіяна в системі політичних інституцій СРСР, почала оформлятись організаційно. Спочатку дозована гласність і плюралізм у засобах масової інформації, потім створення політичних клубів і неформальних об'єднань, згодом – народних фронтів, а далі партій. Таким був шлях становлення багатопартійності в Україні. Показово, що в період з 1987 р. до 1989 р. в Україні утворилося понад 125 громадсько-політичних клубів, груп та об'єднань. Шукаючи відповіді на питання, чому в цей період активність громадян не вписалася в традиційні для радянської системи форми Громадської діяльності, можемо виділити наступну систему детермінант: – неможливість представництва групових специфічних інтересів у тодішній системі суспільних об'єднань, у якій інтереси розглядались на рівні великих соціальних груп, а їх природна різноманітність ігнорувалася; – загальна криза політичної системи, яка знаходила свій прояв у кризі легітимності її політичних та державних інститутів, традиційної системи вартостей і особливо у кризі участі, оскільки зростаюча активність населення, його прагнення впливати на суспільно-політичне життя, на процеси прийняття політичних рішень не могли бути реалізовані в рамках традиційних громадських організацій. Нетрадиційні суспільні організації стали формою прояву зростаючої політичної та громадянської активності населення; – зростаюча незадоволеність людей власним становищем у суспільстві, можливостями самореалізації та впливу на суспільні процеси сприяли привабливості нових суспільних утворень, які були закладені в механізмі їх функціонування – вільний вхід та вихід, вільне обговорення будь-яких проблем, самостійність первинних організацій; – можливість реалізації в нових суспільних утвореннях потреби у спілкуванні на основі спільних інтересів. Не в останню чергу ріст числа політичних об'єднань був зумовлений надмірною бюрократизацією держави, розчаруванням широких верств населення в офіційних владних структурах, які виявилися нездатними до ефективної управлінської діяльності. Багато з тих, що розчарувалися, шукали нових форм захисту своїх прав та інтересів, а це зумовлювало процес утворення нових секторів політичного життя. Суттєвим фактором розвитку політичної самодіяльності мас були суперечності перебудовних процесів, які вели до поглиблення кризи влади та економіки, росту злочинності, загострення міжнаціональних, релігійних, мовних та інших стосунків. Все це викликало політизацію мас, збурювало опозиційну активність, яка зростає особливо стрімко в кризові періоди. Надзвичайно великий політизуючий вплив на населення України мали вибори до Верховної Ради СРСР, які відбувалися в березні 1989 р. Це проявилось у бурхливих кампаніях по висуненню кандидатів у депутати, повній та прямій трансляції телебаченням найбільш відкритого і суперечливого за останні 75 років офіційного зібрання, утворення нового органу законодавчої влади, який оголосив своєю прерогативою контроль за державними органами (в т.ч
Сам отаман, прихопивши казну Північної групи, втік до Польщі [388]. Отже, не важко побачити, що прагнення окремих військових начальників до захоплення управління всіма збройними силами часто збігалися з намірами опозиційних Директорії політичних партій. Наведемо ще характерні приклади. У березні 1919 р. 5 отаманів і 10 полковників створили у Вапнярці "Революційний Комітет" (очолив його український есер, отаман Волох), який увійшов у таємні переговори з радянською Росією. Прибічники Волоха 11 січня 1920 р. роззброїли залогу в Умані й здали місто Червоній армії [389]. Відома і спроба військового заколоту отамана П.Болбочана, який нібито намагався самочинно взяти командування над Запорізьким корпусом, однак був заарештований і за вироком військово-польового суду розстріляний [390]. Державному ладу в республіці, боєздатності її збройних сил серйозно загрожувало існування й протиправна діяльність незаконних збройних формувань, виникнення у запіллі "волосних республік" на чолі з анархічними отаманами та "батьками". Найбільш потужним таким утворенням була селянська армія анархіста Н.Махна, яка досягала чисельності у десятки тисяч багнетів і шабель та кількасот кулеметних тачанок
1. Політичні партії в Україні та їх основні типи
2. Cучасні політичні партії в Україні
3. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
5. Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя
9. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
10. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
11. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
12. Політичні партії, організації и рухи
13. Розвиток політичної думки України
14. Політичні еліти та лідерство
15. У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа
Средство для сантехники "Cillit", от налета и ржавчины, спрей, 450 мл, 2 штуки. 
Бумага "Color copy", белая, А4, 250 гр/м2, 125 листов. 
Батут. 17. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
18. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
19. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
20. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
21. Суспільно-політичне та культурне життя України
25. Політична влада у світі та в Україні
26. Виникнення та еволюція світової політичної думки
28. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
29. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
30. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
32. Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
Шампунь детский "Bubchen", 400 мл. 
Доска магнитно-маркерная, 60х90 см. 
Развивающая настольная игра "Читай-Хватай". 35. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
36. Історія України. Соціально-політичні аспекти
37. Основні етапи українського національного відродження
41. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
42. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
43. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
44. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
45. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
46. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
47. Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
48. Основні принципи формування зовнішньої торгівлі в Україні на сучасному етапі
Кружка фарфоровая "FIFA 2018. Забивака. Вперед!", 380 мл. 
Вешалка для одежды напольная, раздвижная ТД-00012, 1450x430x1550 мм. 
Гель для укрепления зубов R.O.C.S. "Medical Minerals" для детей и подростков, со вкусом клубники, 45. 49. Методологічні підходи до означення суті, змісту та основних напрямів полікульткрної освіти
50. Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту
52. Політичні погляди М. Хвильового, М.І. Міхновського та Ю. Липи
53. Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського
57. Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
58. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні теорії сучасності
59. Політична опозиція в Україні
60. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
61. Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему
62. Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток
63. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії
64. Криза в умовах ринкової економіки та основні чинники її виникнення
Бассейн "Жираф". 
Машинка "Бибикар (Bibicar)", розовая. 
Автомобиль со звуковым сигналом "Джип-каталка с ручкой", красный. 65. Основні етапи та причини еволюції ролі держави у ринковій економіці
67. Нестор Махно: історично-політичний портрет
68. Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи
69. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
73. Політичний портрет М. Грушевського
74. "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
76. Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу
77. Держава і політична система суспільства
78. Політична система Великовританії
79. Політично-правова теорія Жана Бодена
80. Предмет, система та основні поняття курсу "Організація судових та правоохоронних органів"
Настольная игра "Каркассон". 
Настольная игра "Свинтус. Правила Этикета" (новая версия). 
Мозаика-чемодан со схемами "Мозайкин". 81. Основні етапи процесу реферування документів
82. Переклад суспільно-політичних реалій (на основі перекладу статей з газети Нью-Йорк Таймс)
83. Бібліотека, як об’єкт цензурної політики на Україні в 20 ст.
84. Ідейно-політичне життя Полтавщини
85. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
89. Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
90. Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі
91. Сергій Радонежський – політичний діяч Середньовічної Русі
92. Соціально-політичні аспекти створення фашистської системи в Італії початку 20 – початку 30 рр.
93. Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США
94. Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
95. Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.
96. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
Папка для тетрадей "Чемпионат мира по футболу 2018. Талисман", красная, А4. 
Набор из 6 фигурок "Дикие животные Севера", арт. PH020406A15. 
Набор для творчества "Топиарий новогодний" (26 см). 97. Застосування поліграфічної продукції у політичній рекламі
98. Основні положення теорії організації. Закони та основні принципи організації
99. Державна політика в Україні
