![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
История отечественного государства и права
Політична діяльність Лазара Кагановича |
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Індивідуальне науково-дослідне завдання з курсу «Історія України» на тему «Лазар Каганович» Виконав: студент групи ІП – 43 Замула Михайло Полтава – 2010 План Вступ 1. «Швець-революціонер» 2. У центрі партійного апарату 3. На чолі України 4. Перехід на господарську роботу 5. У «антипартійній» групі. Безпартійний пенсіонер Висновок Список використаної літератури Вступ Діячам найближчого сталінського оточення, їх справжній ролі і місцю в багатьох подіях радянської політичної історії останнім часом приділяється велика увага. Не став винятком і Л. М. Каганович, політична кар’єра якого закінчилася у 1957 році. Саме тоді він разом з В. М. Молотовим та Г. М. Маленковим був звинувачений у створенні так званої «антипартійної групи», викритої на червневому Пленумі ЦК КПРС. І хоча після цього Пленуму, а особливо після виключення з партії у травні 1962 року, його репутація виявилася «підмоченою», у довідках до різного роду видань писали про нього досить стримано і це незважаючи на те , що на ХХІІ з’їзді партії М. С. Хрущов та інші промовці відверто говорили про нього як одного з найактивніших виконавців волі Сталіна, про помітну роль Кагановича у злочинах сталінської доби. Саме тоді було, зокрема, сказано, що він особисто висунув пропозицію щодо створення різних позасудових органів, які стали знаряддям репресій проти радянських людей – комуністів і безпартійний. Йшлося й про те, що Каганович ще до закінчення судових засідань особисто редагував проекти вироків, і довільно вносив до них вигідні йому зміни, мотивуючи це тим, що проти його персони буцімто готувалися терористичні акти. Відзначалося, що на совісті цього сталінського поплічника сотні репресованих і розстріляних керівних працівників залізничного транспорту, починаючи з начальників залізниць і закінчуючи начальниками політвідділів. Нажаль, започаткована ХХ зїздом КПРС «Відлига» не лишила по собі ні серйозних, так би мовити, антисталінських видань, ні документально обґрунтованих політичних біографій винуватців та ініціаторів багатьох трагічних подій і серед них Л. М. Кагановича У «застійний період», особливо у зв’язку з реанімацією позитивно акцентованих суджень про Сталіна, картина істотно не змінилася. Вітчизняна історіографія про Кагановича практично не згадувала. Мовчали навіть енциклопедичні видання. Книжка Р. О. Медведєва «Вони оточували Сталіна» яка містила серед інших і політичний портрет Кагановича, у нашій країні тоді не видавалася. Нині ситуація зовсім інша. За останніх 2 – 3 роки надруковано чимало праць, автори яких аналізують політичну біографію Кагановича. З’явилися й статті, спеціально присвячені його діяльності на Україні, хоча в цілому це питання ще потребує уваги дослідників. 1. «Швець-революціонер» Лазар Каганович народився 10 (22) листопада 1893 року в селі Кабани Київської губернії. Він походив з багатодітної та бідної єврейської сім'ї. Бідність змусила Кагановича перервати навчання, і, вивчивши ремесло чоботаря, Лазар став з чотирнадцяти років працювати на взуттєвих фабриках і в шевських майстерень.
Позбавлена багатьох прав, якими користувалися в Росії не тільки російські, але й інші «інородці», єврейська молодь була благодатним середовищем для революційної агітації. Всі опозиційні-ні партії вербували тут своїх прихильників: сіоністи, бундівці, анархісти, есери, меншовики. Але молодий Каганович зробив інший вибір - він приєднався у 1911 році до більшовиків. Поза сумнівом, тут позначився вплив старшого брата Михайла, який вступив до партії більшовиків ще в 1905 році. Він теж був робітником, але не шевцем, а металістом. Більшовики стали і двоє інших братів Лазаря. Переїжджаючи з місця на місце і інколи піддаючись короткочасним арештів, Каганович за завданням партії створював нелегальні большовицькі гуртки і профспілки шкіряників у Києві, Мелітополі, Катеринославі та в інших містах. Перед революцією він працював на взуттєвій фабриці в Юзівці, очолюючи і тут нелегальний союз сапожників і шкіряників. У Юзівці Каганович познайомився з молодим М.С. Хрущовим, який ще не вступив до партії більшовиків, але брав участь у революційній роботі. Навесні 1917 року Лазаря Кагановича призвали до армії. Він був направлений для військової підготовки в 42-й піхотний полк, розташований в Саратові. Молодий солдат, у якого були вже семирічний досвід нелегальної партійної роботи і гарні дані оратора, зайняв помітне місце в саратовській організації більшовиків. Від саратовського гарнізону Каганович брав участь у Всеросійській нараді більшовицьких військових партійних організацій. Після повернення до Саратова Каганович був заарештований, але втік і нелегально перебрався в Гомель в прифронтову зону. Вже через кілька тижнів він став не тільки головою місцевої профспілки шевців, а й діячем Поліського комітету більшовиків. У Гомелі Каганович зустрів Жовтневу революцію. Тут під його керівництвом владу без кровопролиття перейшла в руки Рад. Гомель був тоді невеликим провінційним містечком. Але тут знаходилася вузлова станція в прифронтовій зоні Західного фронту. Під час революції більшовики майже безперервно переходили з од-ного поста на інший, часто в самих різних районах величезній Росії. Так було і з Кагановичем. При виборах до Установчих зборів він пройшов по більшовицькому списку. У грудні 1917 року Каганович став також делегатом 3-го Всеросійського з'їзду Рад. З цими двома мандатами він прибув в Петроград. На з'їзді Рад Каганович був обраний у ВЦВК РРФСР і залишився працювати в Петрограді. Разом з іншими членами ВЦВК навесні 1918 року він переїхав до Москви. Почалася громадянська війна. Деякий час Каганович працював комісаром організаційно-агітаційного відділу Всеросійської колегії за організацію Робітничо-селянської Червоної Армії - тоді виникало безліч подібних організацій з довгими назвами. Але вже влітку 1918 року Каганович був направлений до Нижнього Новгорода, де дуже швидко пройшов шлях від агітатора главкому до голови главкому партії і главиконкому. Під час важких осінніх боїв 1919 року з Денікіним Каганович був переправлений на Південний фронт, де брав участь у ліквідації небезпечних проривів білогвардійської кінноти Мамонтова. Після того, як Червона Армія зайняла Вороніж, Кагановича призначили головою губернського ревкому і губвиконкому Воронезької губернії.
Ленін, імовірно, майже нічого не чув про Кагановича. Не збереглося жодного листа або записки Леніна зі згадуванням його імені. Але Сталін і Молотов вже знали Кагановича, вони явно виділяли його з числа місцевих керівників. Восени 1920 року Каганович був направлений за дорученням ЦК в Середню Азію, Тут він став членом комісії Туркестану ВЦВК та РНК, членом бюро ЦК РКП (б) по Туркестану (так зване «мусульманське бюро»). Одночасно Каганович був наркомом робітничо-селянської інспекції Туркестану, членом Реввійськради Туркестанського фронту і головою Ташкентської міськради. Він був обраний також і в ЦВК РРФСР. Всі ці призначення не могли проходити повз Сталіна, який був в цей час і наркомом у справах національностей та наркомом РРФСР. 2. У центрі партійного апарату Як тільки Сталін був обраний у квітні 1922 року Генеральним секретарем ЦК РКП (б), він відкликав Кагановича з Середньої Азії і поставив його на чолі організаційноінструкторского, а незабаром і організаційно-розподільного відділу ЦК. Це була одна з найбільш важливих позицій у розширенні апараті ЦК. Через відділ, яким керував Каганович, йшли всі основні кадри на відповідальні пости в УРСР та СРСР. Сталін був жорстким і грубим шефом, який вимагав повного підпорядкування. Каганович теж мав сильний і владний характер. Але він не вступав у суперечки зі Сталіним і відразу ж показав себе абсолютно лояльним працівником, готовим до виконання будь-якого доручення. Сталін зумів оцінити цю поступливість, і Каганович незабаром став одним з найбільш довірених людей своєрідного «тіньового Кабінету», або, як висловлюються на Заході, «команди» Сталіна, тобто того особистого апарату влади, який Сталін почав формувати в середині ЦК РКП ( б) ще до смерті Леніна. Лазар Каганович швидко обігнав у партійній кар'єрі свого старшого брата Михайла, який в 1922 році був секретарем повітового комітету партії в невеликому містечку Вікса, а потім очолив Нижегородський губернський раднаргосп. Лазар Каганович в 1924 році був обраний не тільки членом ЦК РКП (б), але і секретарем. Новому секретарю ЦК було тоді всього лише тридцять років. 3. На чолі України Після смерті Леніна, у результаті гострої внутріпартійної боротьби, Сталіну було вкрай важливо забезпечити собі підтримку України - найбільшої після РРФСР союзної республіки. За рекомендацією Сталіна, саме Каганович був обраний у 1925 році Першим секретарем ЦК КП (б) У. Політична ситуація на Україні тоді була вкрай складною. Громадянська війна закінчилася перемогою більшовиків, але серед селянського населення республіки залишалися ще дуже сильні пережитки петлюрівского і махновського рухів, тобто націоналістичні або анархістські настрої. Більшовицька партія спиралася головним чином на промислові райони України, де переважало російське населення. Значну частину кадрів партія черпала і серед єврейського населення республіки, яке вбачало в Радянській владі гарантію захисту від утисків і погромів, що прокотилися по єврейських селищам у роки громадянської війни. Українська культура не мала достатньої сили, щоб стати серйозною перешкодою русифікації. Не менше половини студентів українських вузів становила російська і еврейская молодь.
Московщина породжена вихована в огиднй жалюгднй школ монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що в майстерност рабства стала неперевершеною. Навть тому, коли Московщина стала незалежною, вона й дал залишилася краною рабв. Петро ¶ поднав полтичну хитрсть монгольського раба з пихою монгольського володаря, що йому Чингс-хан заповв здобути свт». Трохи ранше (1853 р.) К. Маркс писав так: «Життв нтереси зроблять Великобританю найповажншим незламним противником Московщини та загарбницьких планв. Можна припускати, що цю роздуту потвору спинять вропейц, бо вона вже просунулася на шляху до свтового панування. На Албанському узбережж вона вже стоть у самому осередку Адратики. Вигляда, що кордони московсько мпер простягнуться вд Данцга (а може Штеттна) до Трста. А оскльки завоювання йде за завоюванням, то можна вважати за можливе, що завоювання Московщиною Туреччини буде лише вступом до завоювання Угорщини, Прус, Галичини остаточним здйсненням Пансловянсько мпер
1. Суспільно-політична діяльність Костомарова
2. Політичні погляди і діяльність Платона
3. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
4. Товарна політика і комерційна діяльність
5. Фінансова діяльність та політика держави
9. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
10. Інвестиційна діяльність страхових компаній
11. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
12. Нестор Махно: історично-політичний портрет
13. Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст.
14. Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність
15. Cучасні політичні партії в Україні
16. Політичний режим
17. Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості
18. Діяльність земств у напрямку допомоги населенню
19. Підвищення ефективності використання ОВФ в часі і вплив його на господарську діяльність підприємства
20. Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств
21. Утворення Скіфії та її політична історія
25. Політичний портрет М. Грушевського
26. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
27. Діяльність страхової компанії "Оранта"
28. Правові засади банківської діяльності. Банківська діяльність та банківські операції
29. Комерційна діяльність СК "Універсальна"
30. Життєдіяльність личинок волохокрильців
32. Політична географія як складова частина СЕГ
33. Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу
34. Держава і політична система суспільства
35. Державне фінансування політичних партій в європейських країнах
41. Приватна детективна і охоронна діяльність
42. Характеристика емоцій і почуттів, їх вплив на діяльність юриста
44. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
45. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
46. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
47. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
48. Громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького
49. Діяльність Миколи Василенка в редакціях газет на початку ХХ ст.
50. Діяльність ОУН до початку другої світової війни
52. Ідейно-політичне життя Полтавщини
53. Київська Русь: діяльність київських князів Олега, Ігоря, Ольги
57. Політична історія Київської Русі
58. Політична система Української козацької держави
59. Політичне життя в Україні 1993-2000 років
60. Політичний портрет Ф.Д. Рузвельта
61. Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.
62. Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.
63. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
64. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
65. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
66. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
67. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
68. Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
69. Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі
73. Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).
74. Суспільно-політичне та культурне життя України
75. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
76. Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.
77. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
78. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
79. Діяльність першого професійного театру Полтави
80. Довженко А.П.: cуспільна та філософська діяльність
81. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
82. Виробничо-комерційна діяльність ресторану "Гомін Карпат"
84. Комерційна діяльність посередницьких підприємств
85. Маркетингова діяльність Call-центру Окі-Токі ТОВ "Масском"
89. Гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй
90. Діяльність транснаціональних компаній в Україні
91. Діяльність ФАТФ
92. Економічна та торгово-політична роль митного збору
93. Зовнішньоекономічна діяльність ВАТ "Лубнифарм"
94. Зовнішня економічна діяльність
95. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
97. Діяльність Ради економічної взаємодопомоги