![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
История отечественного государства и права
Україна після смерті Богдана Хмельницького |
Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства. (вересень 1657 - - червень 1663 р.)УКРАЇНА ПІСЛЯ СМЕРТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів гетьмана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Юрій (бл. 1641 — після 1681) — гетьман України в 1657 р. та в 1659—1663 р. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 р. він пішов на укладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежував суверенітет Української держави. 17 жовтня 1660 р. під тиском старшини підписав з Польщею Чуднівський договір. Не маючи видатних здібностей і реальних можливостей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманства і на деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булаву на Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошенка, а влітку 1669 р. взяв бік його супротивників П. Суховія та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапив до рук татар І був відісланий до Стамбула. На початку 1677 р. призначається Портою володарем 'Руського князівства" зі столицею в Немирові. Робив невдалі спроби об'єднати Україну. Після укладення Бахчисарайського договору 1681 р. був відкликаний до Стамбула. 60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як “доба Руїни”. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. ВИГОВСЬКИЙ Іван (? — 1663) — діяч українського козацтва. Походив зі старовинного українського шляхетського православного роду. По закінченні Києво-Могилянської колегії служив у державних установах У роки Визвольної війни став одним із найближчих соратників Б. Хмельницького, генеральним писарем Війська Запорозького. Після смерті Б. Хмельницького обраний наказним гетьманом при Юрії Хмельницькому, а згодом добився гетьманської булави. На посаді гетьмана здійснював антимосковську політику, розгромив промосковське повстання козаків (1658), а під Конотопом прислані російські війська (1659). Уклав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою (1658), яка була ратифікована польським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, що зменшило підтримку Виговського серед козацтва. У жовтні 1659р. на “Чорній раді” він був усунутий від гетьманства і повернув владу Юрію Хмельницькому.
Після цього перебував на польській державній службі. В1664 р. за наказом свого особистого ворога— тодішнього гетьмана Правобережної України Павла Тетері — був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля і розстріляний. Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо. Подальша гра амбіцій та численні помилки лідерів, втрата українською державою підтримки народу, посилення агресивних втручань з боку сусідніх держав призвели до катастрофи — поразки Української національної революції. Після того, як у жовтні 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом І. Виговського, він розгорнув активну державну діяльність. Кредо своєї зовнішньої політики новообраний гетьман висловив під час переговорів зі Швецією: “Визнати і оголосити Запорозьке Військо з підвладними йому провінціями за вільний і нікому не підданий нарід” (на жаль, він не завжди фдотримувався цього постулату). І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозуміння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Української держави, а головне втриматися при владі. Порівняно з добою Хмельницького значних змін зазнала внутрішня політика держави. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговський відкинув ідею спадкоємного гетьманату, тобто монархічну модель управління. В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки. Зокрема, ще на Корсунській раді під час свого обрання І. Виговський запевняв старшину: “Без вашої військової ради жодних справ не буду робити”. З ідеї олігархічної республіки логічно випливала ставка гетьмана на шляхетство та козацьку старшину, які у цей час намагалися відмежуватися від решти козацтва, сконцентрувати у своїх руках велике землеволодіння та консолідуватися в окремий привілейований клас. Саме ці верстви підштовхували І. Виговського до відновлення старої моделі соціально- економічних відносин, насамперед кріпацтва. Така внутрішня політика гетьмана вела до послаблення центральної влади, посилення позиції козацької старшини та шляхти, порушення соціальної рівноваги в суспільстві, зростання масового невдоволення і до вибуху соціальної боротьби. Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили народні маси. Боротьба велася під гаслом повернення козацьких вольностей — права вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно переходити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана “чорною радою”. Повстання швидко охопило насамперед Полтавський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилися й нові претенденти на булаву — полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні переговори з Москвою, звинувачуючи Виговського в пропольській орієнтації.
Тому боротьба поступово переросла в громадянську війну. Зібравши 20-тисячне військо та найнявши волохів, німців й татар, І. Виговський зумів перемогти військо повстанців у вирішальній битві під Полтавою (травень 1658 р.). Проте це була надзвичайно дорога перемога, адже у братовбивчому протистоянні загинуло майже 50 тис. українців. Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський йде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 р. він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами Україна як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та затверджувався королем. Українська армія мала нараховувати ЗО тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР. Водночас Галицький договір передбачав відновлення адміністративно- територіального устрою, що існував до 1648 р.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях: відновлення повинностей українського селянства. Крім того, Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини. Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій Виговського було названо зрадником, та містився заклик до народу чинити непокору гетьманові. У листопаді 1658 р. російське військо на чолі з Г. Ромодановським перейшло кордон України. Після того, як навесні наступного року під Путивлем до нього приєдналися князі О. Трубецькой та С. Пожарський, чисельність армії вторгнення сягала 100 тис. осіб. Розпочалися активні дії. Початок агресії був вдалим для росіян. Козацькі загони зазнали поразки під Ромнами та Лохвицею. Вирішальна битва відбулася в червні 1659р. під Конотопом. Вона тривала три дні й закінчилася цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка, царський двір збирався втікати до Ярославля. Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. Обставини ускладнювалися збереженням у Києві московської залоги на чолі з В. Шереметьєвим та нападом запорозького кошового Сірка на Крим, що змусило татар — союзників гетьмана — повернутися додому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікається булави та виїжджає до Польщі. Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького. Розрахунок був на те, що “чарівне ім'я Хмельницького” (вислів І. Крип'якевича) стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави. Зрозуміло, що юний Юрій був не стільки прапором, скільки ширмою для елітної групи старшини, що стояла за його спиною. Найближчими радниками гетьмана стали досвідчені політики та воєначальники — генеральний осавул І.
Вбитий у Житомирі 1941 року. Сірко Іван — Кошовий Отаман Низового Запорізького війська, ініціатор багатьох переможних боїв. У час перемоги війська Гетьмана ІванаВиговського під Конотопом підняв проти нього повстання. Сціборський Микола — теоретик українського націоналізму сер. XX ст., чільний член ОУН. Вбитий із наказу ворогів 1941 року в Житомирі. Стус Василь — видатний український поет. Активний діяч протиросійського опору. Замучений до смерті в російській тюрмі. Тис-Крохмалюк Юрій — український історик. Шептицький Андрій — легендарний митрополит Української католицької церкви, визначний український діяч. Шухевич Роман — Головнокомандувач УПА. Вбитий 1950 року росіянами. Шухевич Юрій — відомий громадський та політичний діяч, син Романа Шухевича. Щербатюк Анатолій — український мислитель, талановитий публіцист, член ДСУ. ПРИМІТКА Прізвища Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та Степана Бандери вважаємо за недоречне ставити в коротенький довідничок
1. Державобудівнича діяльність Богдана Хмельницького
2. Іван Виговський – помічник Богдана Хмельницького
3. Воєнна стратегія Богдана Хмельницького
4. Гетьманство України: Богдан Хмельницький (Гетманство Украины. Богдан Хмельницкий)
10. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
11. Смерть царевича Дмитрия Ивановича
12. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
13. Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)
14. Політичні права і свободи громадян України
16. Львівський музей українського мистецтва
17. Проблема смерти в культуре Древнего Египта и её отражение в храмовой архитектуре и живописи
18. Болезнь и смерть князя Андрея Болконского (Толстой, «Война и мир»)
19. Жизнь и смерть Курта Кобейна
25. Десятилетие после смерти Сталина
26. Политические партии Украины (ПолЁтичнЁ партЁ© на Укра©нЁ)
27. Феномен смерти и отношение к нему в различные возрастные периоды жизни
29. Смысл человеческого бытия. Проблема жизни, смерти и бессмертия
30. Український мандрівний філософ Г. Сковорода
32. Проблема смысла жизни, смерти и бессмертия человека
33. Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi
34. Экономическая история Украины (шпаргалка на укр. языке)
35. Стратегическое управление (укр)
36. Несколько дополнительных штрихов к портрету Богдана Хмельницкого
37. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
41. Господарство України на рубежі 18-19 столітть
42. Економічне становище в Україні в 50-60-х роках ХХ століття
43. Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу
44. Період гетьманщини України
45. Походження людини та її поява на території України
46. Створення залізниць в Україні
47. Византия после смерти Анастасия
48. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
49. Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст
50. Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст.
51. Воєнні дії на території України 1914-1916 рр.
52. Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття
53. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
58. М. Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва.
59. Смерть Пушкина, рождение интеллигенции
60. Лекції з української та зарубіжної культури
61. Сущность, проблемы и отношение к смерти в различных религиях
62. Система образов романа Томаса Мэлори Смерть Артура
63. Жизнь и смерть в художественной концепции «Рассказа о семи повешенных» Л. Н. Андреева
64. Судьба поэта из народа в стихотворении Н. А. Некрасова "На смерть Шевченко"
65. Смерть и бессмертие в поэзии Г. Р. Державина
66. Жизнь и смерть Евгения Базарова
67. Основные темы в творчестве Ивана Алексеевича Бунина - вечные темы: природа, любовь, смерть
68. Смерть и бессмертие в поэзии Державина
69. Типологія сюжетних ліній українських та перських народних казок
74. Психологические аспекты смерти
76. Закон про зовнішньоекономічну діяьність України
77. Сучасний стан науково-технічної сфери в Україні
78. Податкова система Японії, Місцеві податки в Україні
79. Программируемая клеточная смерть
80. Олігополія. Антимонопольне законодавство України
81. Украінське ділове мовлення: Навчальний посібник
82. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
83. Загальна характеристика конституції України
84. Партия зеленых в Украине (Партія зелених в Україні)
85. Смерть Сталина и ее последствия
89. Конституційна реформа в Україні: позитивний і негативний аспекти, різночитання Конституції.
90. Проблеми розвитку малих підприємств в Україні
91. Страдание как аспект проблемы смерти
93. Жизненный смысл выбора смерти
94. Особенности формирования личности в условиях балансирования на грани жизни и смерти
95. Анку: персонификация смерти, вестник смерти или орудие смерти
96. Ленин и Линкольн — образы современной смерти
97. Проблемы жизни и смерти и отношение к смерти в различных религиях