![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Українське національне відродження ХІХ ст. |
Вступ 1. Початок українського національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство 2. Громадівський рух у другій половині ХІХ століття 3. Національне відродження на західноукраїнських землях. «Руська трійця». Москвофіли та народовці Висновки Вступ З кінця XVIII ст. зароджується український національний рух, спершу культурний, а з 1840-х (Кирило-Мефодіївське братство) і політичний. Почалося формування модерної української нації. Важливе значення для національного пробудження мала творчість Т. Шевченка. Внаслідок репресій російського царату з 1870-х центр національного руху перемістився в Галичину. З кінця XIX ст. виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави. Лютнева революція 1917 року в Росії стала поштовхом до початку національної революції в Україні. 1. Початок українського національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство Колонізаторська політика російського царизму в Україні призвела до зростання протидій цій політиці з боку національно свідомої частини українського суспільства, активізації українського національного руху в усіх його формах, як політичних, так і культурних. У сукупності ці процеси дістали назву українського національного відродження кінця XVIII-XX ст. Об'єктивна мета цих процесів полягала в консолідації української нації та відтворенні української державності. Історія українського національного відродження поділяється на три етапи: 1) збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII — 40-ві роки XIX ст.); 2) українофільський, культурниць кий етап (40-ві роки XIX ст. — кінець XIX ст.); 3) політичний етап (кінець XIX — 1917 p.). Українське національне відродження базувалося на попередніх досягненнях українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній і духовній культурі. Соціальною базою для потенційного відродження було українське село, що зберігало головну його цінність — мову. Виходячи з цього стартові умови для відродження були кращими в Подніпров'ї, оскільки тут ще зберігалися традиції недавнього державного-автономного устрою, політичних, прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося покріпачення, а найголовніше — тут хоча б частково збереглася власна провідна верства — колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство. Істотний вплив на початок українського національного відродження зробила революція кінця XVIII ст. у Франції, що проголосила «права народів». Це стимулювало інтерес до основних рис своєї спільності таких, як фольклор, історія, мова і література. Національному відродженню сприяло і поширення романтизму як художньої течії в літературі та мистецтві. Національно-культурне відродження розвивалося в кількох напрямках, серед яких слід виділити етнографічний, літератур но-мовний, театрально-драматургічний, історичний. Перший етап національного українського відродження саме й розпочався з видання фольклорних збірок. У 1777 р. у Санкт-Петербурзі вийшла друком етнографічна збірка Г. Калиновського «Описание свадебных украинских простонародных обрядов». У 1798 р.
побачила світ «Енеїда» І. Котляревського, з якою найчастіше пов'язують початок українського національного відродження. Колишня козацька еліта стала основним джерелом постачання діячів першої хвилі українського національного відродження. Вона намагалася відстояти свої права і привілеї, підтвердити своє знатне походження, але разом з тим захищала ідею автономії України. Необхідність документально підтвердити права козацької старшини викликала інтерес до своєї історії і стала імпульсом національного відродження. Поширення історичних знань про минуле України було найзначнішим фактором утвердження масової національної свідомості. Воно об'єднувало людей усвідомленням спільності їх історичної долі, виховувало патріотизм, підтримувало традиції боротьби за національне визволення і державність. Національне відродження базувалося на активному збиранні та публікації історичних джерел та пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України. Велику роль у національному відродженні відіграв твір «Історія Русів» (автор невідомий, уперше надрукований 1846 р.). У ній викладений історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 р. Автор працював у традиціях козацьких літописів, цими літописами він і користувався, доповнюючи виклад власними спогадами, а іноді (XVII ст.) — документами. Русами в ньому називаються українці. Основна ідея твору — природне, моральне й історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний роз виток, а боротьба українського народу за звільнення — головний зміст книги. Центральна фігура «Історії Русів» — Богдан Хмельницький, якому автор дає високу оцінку. Фактично «Історія Русів» є політичним трактатом, втіленим в історичну форму. Поява праць з історії України, у свою чергу, стимулювала інтерес української еліти до життя народу, його звичаїв, традицій і обрядів. Зміни в соціально-економічному розвитку України, поглиблення кризи феодально-кріпосницького ладу привели й до зрушень у суспільно-політичному житті. У 40-х роках XIX ст. в опозиційну до існуючого ладу боротьбу включаються не лише передові представники дворянства, але й різночинці (інтелігенція, службовці). Поступово розвивається національна ідея — ідея, пов'язана з національно-державними перспективами розвитку України, із зростанням національної самосвідомості, усвідомленням українського народу себе як етнічної спільності. Виникають політичні організації, учасники яких ставили за мету не лише соціальне, а й національне визволення українського народу. Першою такою політичною організацією стало Кирило-Мефодіївське товариство (за іменами перших слов'янських просвітителів — Кирила і Мефодія), засноване в січні 1846 р. у Києві. Воно скла далося з 12 осіб та кількох десятків (за деякими даними — до 100) співчуваючих. Організаторами і найактивнішими учасниками товариства були М. І. Костомаров — професор історії Київського університету, син поміщика і кріпачки; П. О. Куліш — талановитий письменник, автор першого українського історичного роману «Чорна рада»; М.
І. Гулак — вчений-правознавець, спів робітник канцелярії генерал-губернатора; В. М. Білозерський — викладач Полтавського кадетського корпусу. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т. Г. Шевченко. За своїми поглядами члени товариства поділялися на дві групи: помірковані (на чолі з Костомаровим і Кулішем) і радикальні (Шевченко, Гулак). Члени товариства розробили декілька програмних документів, зокрема «Книгу буття українського народу» та Статут. У цих документах було висунуто прогресивні ідеї: республіка — як основна форма політичного устрою; повалення самодержавства; рівність громадян перед законом; скасування станів як чинників не рівності в суспільстві; ліквідація кріпосництва; національне визволення слов'янських народів; поширення освіти. Значну увагу приділяли національному питанню, яке розглядалося у контексті ч панславізму. Ця теорія на той час набула певного поширення. її основною тезою було прагнення об'єднати всі слов'янські народи у федерацію на зразок. Сполучених Штатів Америки. При цьому кожний слов'янський народ зберігав би свою самостійність. Україна ділилась на два штати: Східний (Лівобережжя) і Захід ний (Правобережжя); інші слов'янські народи теж утворювали б по штату кожен. На чолі федерації стояв би загальний сейм із представників усіх слов'янських народів. Київ не повинен був належати до якогось штату й служив би місцем зборів загального сейму. У кожному штаті мав бути свій сейм і свій президент, обраний на чотири роки. Верховна центральна влада належала б всесоюзному президенту, обраному теж на чотири роки. Кирило-мефодіївці вважали, що творцем історії є Бог, а її рушійною силою — християнська релігія. Суспільство, на їхню думку, повинно будуватися за принципами первісного християнства (рівність, добро, справедливість, 10 заповідей). У своїх програмних документах члени товариства ідеалізували минуле України, прикрашали історію козацтва і суспільних відносин («одвічний демократизм і єдність українського народу»). Україні відводили месіанську роль: вона повинна була ста ти центром слов'янського союзу. Тактика досягнення цілей у різних течій товариства суттєво відрізнялася: помірковані вважали можливим реалізувати їх еволюційним шляхом, за допомогою реформ, пропаганди, просвітництва. Радикальна частина на чолі з Т. Г. Шевченком виступала за революційний шлях — повстання народу. Члени товариства, окрім розробки теоретичних документів, займалися практичною діяльністю. Вона була пов'язана з пропагандою своїх поглядів і поширенням програмних документів братства, революційних творів Шевченка, просвітницькою діяльністю, залученням нових учасників, встановленням зв'язків з діячами інших опозиційних рухів. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало недовго (до березня 1847 р.), тому розгорнути широкої діяльності не змогло. Про його діяльність царським властям доніс зрадник, і члени товариства були заарештовані і відправлені на заслання в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення в Україну і з забороною займатися освітянською діяльністю. Найтяжче покарали Т. Г. Шевченка, якого віддали в солдати, заборонивши писати й малювати.
Вже пд час пересування фронтв, восени 1939 року, Крайовий Провд ОУН на захдноукранських землях спрямував частину свох членських кадрв на захднй бк демаркацйно нмецько-совтсько лн та доручив органзувати там працю. Одночасно туди ж попливла хвиля уткачв вд большевицького переслдування. Органзуючи укранське нацональне життя на захд-нх окранах укранських земель поза большевицькою окупацю, формуючи там кадри свох членв симпатикв, розбудовуючи пдпльну мережу ОУН на Закарпатт та серед робтничо емAрац в Нмеччин, ОУН створила впродовж одного року сильну власну запльну базу. В цй прац брав дуже активну, кервну участь сл. п. Роман Шухевич. Вд початку 1940 року вн був членом Революцйного Проводу ОУН в тому ж роц став Крайовим провдником на захднх окранних землях, перебравши це становище псля сл. п. Мирона-Орлика, який вдйшов на укранськ земл пд большевицькою окупацю. Керуючи дяльнстю ОУН на ЗОУЗ (ЗахдньоОкранн Укранськ Земл), Роман Шухевич ставив
1. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
3. Початок державного відродження України у 1917–1920 рр. Пошук оптимальних моделей державотворення
4. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
5. Кримінальна відповідальність за хуліганство (ст. 296 КК України)
9. Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності
10. Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття
11. Етап першого відродження української нації
13. Оптина пустынь и российское общество 19-20 веков
14. Развитие железных дорог мира во второй половине 19-20 вв.
15. Культурная жизнь Херсона в 19-20 веках
16. Хронотоп художественного мироощущения рубежа 19-20 вв: В. Мейерхольд между столицей и провинцией
19. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї укр
20. Развитие с/х и промышленности России на рубеже 19-20 веков
21. Національна депозитарна система в Україні
26. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
27. Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)
28. Розробка системи електронних міжбанківських переказів Національного банку України
29. Культурно-національний рух в українських землях в XVI-XVII століттях
30. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
31. Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років
32. Політизація національного руху студентської молоді україни в роки першої російської революції
33. Формування українського національного руху
34. Українські поети–лауреати Національної премії ім. Т.Г. Шевченка
35. Молодіжні організації в Україні. Чи впливають вони на українську молодь?
37. Дослідження сучасного стану статусу національних меншин в України
41. Економічна і національна безпека України
42. Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки
43. Українські національні моральні цінності та їх місце у діловому спілкуванні
44. Реформы 60 -70-х годов 19 века
45. Національне відродження Чехії
46. Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХ ст.
48. Бібліотека, як об’єкт цензурної політики на Україні в 20 ст.
49. Стиль "українське бароко" (17-18 ст.), зокрема в архітектурі
50. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
51. Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького
52. Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст.
53. Украінське ділове мовлення: Навчальний посібник
57. Бандитизм (ст. 257 Кримінального кодексу України)
58. Право України другої половини XVII-XVIII ст.
59. Газета "Сільські вісті" як об’єкт висвітлення проблеми сільського господарства України
60. Боротьба за державну незалежність у XVIII ст., стосунки України з Росією
61. Братський рух і поширення гуманітарних ідей в Україні XVI–XVII ст.
62. Визвольна війна українського народу під керівництвом Хмельницького. Розвиток України в кінці XX ст.
63. Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)
65. Культурні процеси на початку XX ст. в Україні крізь призму політики
67. Підготовка авіаційних спеціалістів навчальних закладів України у 70-80 рр. ХХ століття
68. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
69. Польський соціалістичний рух на Правобережній Україні (ІІ пол. ХІХ-поч. ХХ ст.)
73. Соціально-економічний розвиток українських земель у XIX ст.
74. Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)
77. Українська архітектура другої половини XVII-XVIII ст.
79. Українське козацтво. Запорозька Січ
80. Українське питання в міжнародній політиці напередодні другої світової війни
81. Українські землі наприкінці XVII - в першій половині XVIII ст.
82. Українські землі у складі Литви і Польщі (XIV – перша половина XVII ст.)
83. Українські землі у складі Російської Імперії в другій половині XIX ст
84. Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.
85. Культура України в XVIII–XIX ст.
89. Українське (мазепинське) бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво
90. Українське кіно початку ХХ століття
91. Поезія та літературна творчість в Україні у другій половині XVII – XVIII ст.
92. Українська література 19 століття
93. Польсько-українське співробітництво на сучасному етапі
94. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
95. Українська полемічна думка у XVI–XVIII ст.
96. Становлення філософії, як науки в Україні у другій половині XVII-XVIII ст.
97. Філософія України кінця XVIII - початку XIX ст.
98. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії
99. Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIII - початку XX ст.