![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Искусство, Культура, Литература
Литература, Лингвистика
Лексико-граматична організація українських військових команд |
Міністерство освіти і науки України Одеський національный університет імені І. І. Мечниковафілологічний факультет кафедра прикладної лінгвістики Стриженко Олександр ВіталійовичЛексико-граматична організація українських військових команд курсова работа за 3 курснауковий керівник – Волошин Володимир Григорович, кандидат філологічних наук, доцент. Одеса 2003 ЗмістВступ4Розділ 1 УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ КОМАНДИ6 1.1 Загальні знання про спонукальне мовлення в українській мові.61.2 Військові команди, що використовуються українськими військами111.3 Класифікація військових команд за видами спонукання16 Розділ 2 ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ СПОНУКАННЯ В ВІЙСЬКОВИХ КОМАНДАХ20Висновок22Список використаної літератури23 Додаток Вступ:Після проголошення незалежності в 1991 Україна стала створювати національні збройні сили. Передбачалося, що вони будуть мати чисельність 250–400 тис. чоловік. У 1992 Україна оголосила про рішення очистити свою територію від ядерної зброї і стати без'ядерною державою. Відповідно до угод між США, Росією й Україною, у наступні роки з території країни було вивезено в Росію спочатку тактична, а потім і стратегічна ядерна зброя. Остаточний демонтаж останніх ядерних установок було завершено у середині 1996. Чисельність збройних сил у другій половині 1990-х років постійно скорочувалася. ДО 2001 передбачалося довести обліковий склад солдатів і сержантів термінової служби до 100 тис. чоловік зі збільшенням числа службовців за контрактом (на січень 1999 їх нараховувалося 30 тис.). Узято курс на створення професійної армії. . Ми можемо бачити, що Українська армія є досить молодою. Мабуть з цієї причини ще ніхто, наскільки я знаю, не брався за будь-який аналіз українських військових команд. Саме це я намагався зробити у своїй курсовій роботі. Отже, мета курсової роботи – проаналізувати українські військові статутні команди з управління особистим складом на підставі статутів збройних сил України, які є головним документом у організації керування особистим складом військ. Матеріал дослідження: тимчасові статути збройних сил України, що затверджені указом Президента України (див. додаток) від 7 жовтня 1993 року. [Київ, Воєнне видавництво України &quo ;Варта&quo ;, 1993]. А також: &quo ;ЗАКОН УКРАЇНИ Про загальний військовий обов'язок і військову службу&quo ;, &quo ;ЗАКОН УКРАЇНИ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію&quo ; та &quo ;УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про тимчасові статути Збройних Сил України&quo ;, які подано у повному обсязі у додатку. Методи дослідження: В основі роботи покладено принцип статистичного вибору військових команд з вищевикладеного матеріалу дослідження Задачі дослідження: а) класифікація військових команд за типами спонукання; б) описати вплив функцій спонукання кожної групи військових команд. ЗАКОНОМ УКРАЇНИ Про загальний військовий обов'язок і військову службу Встановлюються такі військові звання: Армійські Флотські Рядовий склад --------------- рядовий матрос старший солдат старший матрос Сержантський і старшинський склад ------------------------------------ молодший сержант старшина 2 статті сержант старшина 1 статті старший сержант головний старшина старшина головний корабельний старшина Склад прапорщиків і мічманів --------------------------------- прапорщик мічман старший прапорщик старший мічман Молодший офіцерський склад --------------------------- молодший лейтенант молодший лейтенант лейтенант лейтенант старший лейтенант старший лейтенант капітан капітан-лейтенант Старший офіцерський склад --------------------------- майор капітан 3 рангу підполковник капітан 2 рангу полковник капітан 1 рангу Вищий офіцерський склад ------------------------- генерал-майор контр-адмірал генерал-лейтенант віце-адмірал генерал-полковник адмірал генерал армії України УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ КОМАНДИ Загальні знання про спонукальне мовлення в українській мові.
Важливу роль у мовному спілкуванні людей грає спонукальна мова. Спонукальні промови є одним з основних об'єктов аналізу лінгвопрагматики і теорії мовних актів – як екзерсітиви, за термінологією Дж. Остіна, або директиви, за термінологією Дж. Серля Що ж таке спонукальна мова? У словнику лінгвістичних термінів Д. І. Ганича та І. С. Олійника сказано: &quo ;Спонукальні речення – речення, що виражають наказ, прохання, заклик, пораду та інші волевиявлення. Граматичними засобами оформлення спонукання є форма дієслова-присудка (насамперед, у наказовому способі), особлива імперативна інтонація, а також деякі частки, що вносять у речення спонукальний відтінок або підсилюють значення спонукання. Імперативна (спонукальна) інтонація є необхідною ознакою всякого спонукального речення. Така інтонація може бути єдиним засобом вираження спонукання.&quo ; Також, у короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів української мови за редакцією С. Я. Єрмоленко сказано: Спонукальне речення – речення, в якому виражається спонукання до дії (наказ, вимога, заклик, побажання, порада, дозвіл, пересторога тощо). [Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів, 2001]. Якщо імперативна (спонукальна) інтонація є необхідною ознакою всякого спонукального речення, давайте розглянемо, що собою представляє власне імператив. ІМПЕРАТИВ, чи наказовий спосіб, одне зі значень категорії способу. Форма імператива виражає прохання, наказ, раду. За допомогою імператива мовець повідомляє про своє бажання, щоб та чи інша дія була виконана кимсь (Взвод - стій!) чи, навпаки, не виконувалося (Відставити!). Важлива особливість імперативного висловлення полягає в тому, що воно є одночасно і повідомленням, і дією: мовець не тільки повідомляє про своє бажання, але і намагається змусити адресата його виконати. Найпоширеніша форма імператива виражає спонукання стосовно співрозмовника, тобто до 2- ї особи. Ця форма імператива вважається найуніверсальнішою категорією дієслова. Імператив утвориться не від будь-якого дієслова. У цілому можна сказати, що утворення імператива неможливо чи ускладнено в тому випадку, коли дієслово описує неконтрольовану ситуацію – тобто таку, здійснення якої не залежить від волі одного з її учасників. Так, не мають форми імператива безособові дієслова – знобити, світати, сутеніти (На вулиці сутеніє), підморозити (Сьогодні підморозило) тощо. Утворення імператива від таких дієслів неможливо, тому що в ситуаціях, які вони позначають, взагалі відсутня діюча особа, до якої могло б бути адресоване спонукання. Вживання імператива від дієслів, що позначають стихійні процеси, але при цьому не безособових, тобто, тих, що мають при собі підмет у називному відмінку, у принципі можливо – наприклад, у казковій ситуації: Подуйте, ветры буйные! Складніше обстоїть справа з дієсловами, що позначають неконтрольовані стани людини. Нерідко вони можуть утворювати імператив, але значення такого імператива відрізняється від звичайного. Наприклад, він може позначати побажання: Будь здоровий; Рости великий. Це значення виражається особливим – «бажаним» – нахиленням (яке називається оптатив).
Нерідко дієслова, що позначають неконтрольовані події і процеси, в імперативі означають щось начебто 'Зроби те, що у твоїх силах, щоб ситуація здійснилася', наприклад: Сподобайся йому! Схудни, тоді приходь. Існують також способи виразити спонукання по відношенню не тільки до 2-ї особи, але і до інших осіб. Найчастіше зустрічаються форми 1-ї особи множини і 3-ї особи (однини і множини). Форма 1-ї особи множини виражає спонукання до спільної дії, тобто бажання мовця, щоб його співрозмовник разом з ним здійснив деяку дію. У російській мові немає спеціальної форми імператива 1-ї особи множини. Для вираження цього значення використовується форма дійсного способу 1-ї особи множини: Йдемо!, Поїдемо в Крим! Ця форма вживається і коли мовець звертається тільки до однієї людини, і коли він звертається до кількох людей: Маша, біжимо до яру! Маша, Ваня, біжимо до яру! Але якщо до цієї форми додати частку давай чи давайте, то стане зрозуміло, до одного чи до декількох адресатів звертається мовець: Маша, давай проспіваємо!, Маша, Ваня, давайте проспіваємо! Деякі українські дієслова, в основному ті, котрі позначають рух, використовують минулий час як основну форму для позначення спонукання до спільної дії: Пішли! Побігли! Імператив 3-ї особи служить для спонукання до дії того, хто не бере участь прямим образом у розмові, а можливо, навіть не є присутнім при неї. Найчастіше, вимовляючи цю форму, мовець має на увазі, що його співрозмовник передасть третій особі, щоб та зробила дію. В українській мові імператив 3-ї особи виражається сполученням частки нехай з формою 3-ї особи дійсного способу: Добре, нехай зайдуть; И нехай твої батьки не спізнюються. Спонукання, що виражається імперативом, у залежності від ситуації може бути м'яким чи твердим, увічливим чи грубої. В українській мові ці відтінки спонукання можуть виражатися, по-перше, за допомогою різних ввідних висловів (Будь ласка, Будьте так люб'язні, Якщо тобі не важко), а по-друге, з цією метою можуть вживатися інші, не імперативні форми. Наприклад, якщо мовець хоче, щоб його спонукання пролунало як просьба чи рада, він може використовувати замість наказового способу умовний: Відійшов би ти убік, тут машини їздять. Це характерно не тільки для української мови: у багатьох мовах умовне нахилення може вживатися як м'яка форма спонукання. Наприклад, в англійській: Would you close your eyes! ('Закрийте, будь ласка, очи!'). В дуже багатьох мовах увічливе чи м'яке прохання можна виразити за допомогою питання: Не підвезеш мене? Навпаки, тверда форма спонукання – наказ – у російській мові може виражатися формою інфінітива: Встати! Відставити!, а може і взагалі не містити ніякої дієслівної форми: Вогню! Форми дійсного способу теперешнього і майбутнього часу теж можуть уживатися для спонукання: Ти чекаєш біля під'їзду, а Міша йде зі мною; Завтра ти підеш у магазин і купиш собі зошити. Дуже грубе веління можна виразити за допомогою минулого часу: Устав, зібрав речі і щоб я тебе більше не бачила. Отже, роль імператива можуть брати на себе різні інші форми. Однак і імператив, у свою чергу, вживається в деяких зовсім далеких від спонукання функціях.
Василь Кук ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖИЙ РОМАН ШУХЕВИЧ ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ видання друге, доповнене РОМАН ШУХЕВИЧ Коротка біографія (1907–1950) Роман Шухевич — генерал-хорунжий Української Повстанської Армії (УПА), член Державного Українського Правління у 1941 р., Головний Командир УПА у 1943–1950 рр., Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і Генеральний Секретар військових справ у 1944–1950 рр. Рід Шухевичів належить до давніх, заслужених священицьких українських родин, відомих ще з XVIII ст. Шухевичі відігравали важливу роль у національно– культурному й політичному житті Галичини протягом ХІХ–ХХ ст. З роду Шухевичів вийшла велика когорта видатних діячів: священиків, учителів, науковців, співаків, музикантів, юристів та військовиків. Прапрадідом Романа Шухевича був отець Микола Шухевич, сільський парох села Раківці, що над рікою Дністер у Городенківському повіті. Прадідом був отець Йосип Шухевич (1816–1870), парох у селі Тишківцях Городенківського повіту
1. Організаційна система управління природокористуванням України
3. Організація безготівкового платіжного обороту в Україні та перспективи його розвитку
4. Організація обліку власного капіталу підприємства України
5. П’ять родів військ українських військово-повітряних сил
9. Види менеджменту і поєднання організаційно-управлінських культур
11. Проблема вступу України до міжнародних економічних організацій
12. Поняття та класифікація управлінських рішень. Конфлікти в організації
13. Молодіжні організації в Україні. Чи впливають вони на українську молодь?
14. Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні
15. Організаційна структура митної системи України
16. Організація фінансового контролю в Україні
17. Особливості фінансування бюджетних установ та організацій в Україні
18. Модель сталого розвитку та організаційний механізм її впровадження в Україні
19. Організація товарообмінних операцій на прикладі ДП ДАК "Хліб України" Крижопільський елеватор
20. Суспільна організація життя слов
21. Організація приймання товару в аптеці
26. Організація підприємства дрібнооптової торгівлі „ХОДАК”
27. Організаційні заходи що обезпечивають працівників під час роботи
28. Організація евакуаційних заходів
29. Рельєф та ландшафтна організація
30. Організаційні засади функціонування Європейського Центрального банку
31. Організація банківської справи
32. Організація депозитних операцій з фізичними особами в ВАТ "Ощадбанк"
33. Організація дистанційного обслуговування клієнтів банківськими установами
34. Організація касових операцій у банківських установах
35. Організація та планування кредитування
37. Державне керування охороною праці й організація охорони праці на виробництві
41. Рівні організації організму людини
42. Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу
43. Організація і шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна
44. Організація, нормування та оплата праці в свинарстві
45. Організація, нормування та оплата праці на вирощуванні картоплі
46. Організація, планування та шляхи збільшення виробництва озимих зернових
47. Вдосконалення організації бухгалтерського обліку на ТОВ "СКОП"
48. Внутрішній аудит організації
50. Організації обліку ЗЕД - зовнішньоекономічної діяльності
51. Організаційні процедури аудиту заробітної плати
52. Організація бухгалтерського обліку в Австралії і Данії
53. Організація бухгалтерського обліку в Пакистані та Фінляндії
57. Організація бухгалтерського обліку у Франції та Китаї
58. Організація документування господарських операцій
59. Організація і методика аудиту грошових коштів
60. Організація і методика про проведення аудиту фінансової звітності та фінансового стану підприємства
61. Організація і шляхи вдосконалення обліку власного капіталу на прикладі ВАТ "Луганськмлин"
62. Організація облікової політики підприємства
63. Організація обліку в магазині "Світанок"
64. Організація обліку в Швеції і Польщі. Порівняльна характеристика
65. Організація обліку запасів на підприємствах
66. Організація обліку на підприємствах малого бізнесу
67. Організація обліку на підприємстві ТОВ "ВІРКО"
68. Організація обліку реалізації сільськогосподарської продукції, робіт і послуг
69. Організація обліку та контролю в Біловодському районному центрі зайнятості
73. Організація та шляхи вдосконалення обліку та контролю наявності та руху основних засобів
74. Організація управлінського обліку на підприємстві
75. Основи організації бухгалтерського обліку
76. Правове регулювання бухгалтерського обліку та особливості його організації в бюджетних установах
77. Ревізійні комісії підприємств і організацій
78. Специфіка організації обліку в автотранспортних підприємствах
79. Типи організаційних структур бухгалтерії (лінійна, ступінчата, комбінована)
81. Аналіз факторів територіальної організації Стаханово–Алчевського промислового вузла
82. Громадські організації як вид об’єднань громадян
83. Загальні засади та нормативно-правова база організації навчального процесу
84. Організації (органи) господарського керівництва
85. Організаційно-правові форми малого бізнесу. Контракти
89. Правова організація працевлаштування громадян
90. Стратегія комплексної модернізації українського суспільства
91. Адміністративне право: погляди українських вчених часів незалежності (Т.О. Коломоєць)
92. Журнал "Дукля" (Словаччина, 1953–2004 рр.): організаційний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти
93. Організація та видавництво інформаційно-аналітичної газети
94. Методика організації навчального процесу в рамках колективного способу навчання іноземній мові
95. Особливості перекладу англійських та українських юридичних термінів
97. Поняття про інформаційну систему. Способи організації інформаційної бази
98. Роль інформаційних систем в організації економічного аналізу та аудиту