![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Державне фінансування політичних партій в європейських країнах |
Курсова робота З конституційного права зарубіжних держав На тему: «Державне фінансування політичних партій в європейських країнах» План Вступ Розділ І. Загальна характеристика державного фінансування діяльності політичних партій в зарубіжних країнах 1.1 Поняття державного фінансування політичних партій 1.2 Види державного фінансування політичних партій 1.3 Правове регулювання державного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах Розділ ІІ. Особливості державного фінансування політичних партій в окремих європейських країнах Державне фінансування політичних партій в Італії Державне фінансування політичних партій у Франції Державне фінансування політичних партій у Німеччині Державне фінансування політичних партій в Іспанії Державне фінансування політичних партій у Бельгії Висновки Список використаної літератури Вступ Політичне життя будь якого суспільства неможливе без використання фінансових ресурсів. Без грошей у демократичному суспільстві політичні партії не змогли б організуватися, політики – спілкуватися з широким загалом, неможливо було б проводити і виборчі кампанії. Фінансування політичної діяльності, зокрема, з держбюджету, можна вважати життєвою необхідністю. Фінансування політичної діяльності у більшості демократичних країн так само, як і в Україні, не є без проблемним, воно пов’язано з багатьма чинниками, зокрема, з морально-етичними. Позаяк такі країни ще не пройшли випробування демократією і не навчились прозоро і чесно розпоряджатися капіталами. Підтримка з боку держави політичних партій – головна тенденція розвитку сучасного європейського парламентаризму. Держфінансування починає активно застосовуватись з середини 50-х років і одержує особливо широке поширення в останні два десятиліття. Впровадження державного фінансування політичних партій в країнах Європи було обумовлено перш за все необхідністю обмеження впливу приватних осіб (небезпека лобіювання інтересів тієї чи іншої групи капіталу) та іноземних організацій (що неприпустимо з огляду на національну безпеку країни) на партійну діяльність. Важливою проичиною державного фінансування політичних партій також є те, що воно необхідне для того, щоб унеможливити політичну корупцію, оскільки загальновідомо, що реалізація різнопланових цілей та завдань, які стоять перед сучасними партіями, вимагає суттєвих капіталів. Саме тому питання про джерела фінансування партій, які висувають і підтримують кандидатів на виборах, виступає на перший план. Без сумніву, воно посідає і перше місце у процесі правової регламентації партійної діяльності. Розділ І. Загальна характеристика державного фінансування діяльності політичних партій в зарубіжних країнах Поняття державного фінансування політичних партій Для того, щоб політичні партії у зарубіжних країнах могли виконувати свої функції, тобто вести боротьбу за владу, брати участь у виборах, пропагувати свою ідеологію тощо їм необхідні власні фінансові ресурси. Існують різні шляхи формування фондів політичних партій і відповідно різні види фінансування політичних партій в зарубіжних країнах. Так фінансування діяльності партій в основному здійснюється за рахунок членських внесків, пожертв, доходів від господарської діяльності партій та державного фінансування.
Державна допомога партіям проявляється у наданні пільг, позбавленні від податків, субсидіюванні тощо. Державне фінансування політичних партій означає фінансування їх діяльності із державного бюджету. У багатьох країнах, таких як наприклад Німеччина, Італія, Швеція застосовується така практика. Це обумовлено тим, що вважається, що партія, виконуючи конституційні функції, сприяє формуванню здорового суспільства, а тому має право на одержання державних дотацій. Фінансова підтримка держави стає особливо необхідною у сучасних умовах, коли активна участь у політичному житті, крім того, вимагає дедалі більших матеріальних витрат, які не покриваються ні власними коштами партії, ні добровільними приватними пожертвами. Види державного фінансування політичних партій В науці та у практиці існує декілька критеріїв класифікації державного фінансування політичних партій. Найбільш важливим з нашої точки зору є поділ державного фінансування партій на пряме і непряме; цільове і нецільове; загальне та спеціальне. Коли фінансова допомога надається політичній партії безпосередньо із державного бюджету у грошовій формі таку форму державного фінансування називають прямим держфінансуванням. В межах прямого фінансування існують два провідних підходи до надання фінансової допомоги політичним партіям. Фінансова допомога з боку держави може надаватись політичним партіям щорічно на регулярній основі для підтримки повсякденної, або статутної діяльності партії. Інший напрямок прямого державного фінансування стосується відшкодування витрат партій під час проведення виборчої кампанії. Існують такі обов’язкові вимоги до фінансування політичних партій у європейських країнах: 1. Держава в обов'язковому порядку фінансує діяльність тих партій, що беруть участь у передвиборному процесі, однак не обов’язково фінансує їхню статутну діяльність; 2. Вирішальне значення у визначенні розмірів державних субсидій має ступінь впливу партій на електорат (наприклад, завдяки кількості голосів на виборах). Таким чином, в європейських країнах склалися наступні варіанти прямого державного фінансування статутної діяльності політичних партій: 1) фінансуються тільки політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляються між ними пропорційно до числа отриманих мандатів. Прикладом такої системи може виступити Польща. 2) державні субсидії розподіляються з урахуванням кількості отриманих на виборах голосів. Таким чином, державне фінансування одержують ті партії, які або подолали необхідний прохідний бар’єр, або отримали необхідну згідно діючим в країні нормам кількість голосів (Бельгія, Словаччина та ін.). Цікавим в даному випадку є приклад Швеції, де пряме фінансування існує у формі грантів. Задля отримання фіксованої суми гранту (640 тис.дол. США згідно закону від 12.12.1996 р.) партіям необхідно або отримати не менше 2,5 % голосів протягом двох останніх виборів, або просто одержати більше 4 % голосів на останніх виборах; 3) державні субсидії на поточну діяльність політичних партій, представлених у парламенті, розподіляються пропорційно як до чисельності мандатів, отриманих партіями, так і кількості отриманих голосів.
Так, в Іспанії для визначення розміру субсидій бюджетний депозит розподіляється на три рівні частини. Одна з них розподіляється між політичними партіями пропорційно кількості мандатів, отриманих кожною політичною партією на останніх виборах, а дві останні – пропорційно кількості отриманих голосів. При цьому не враховуються голоси у тих виборчих округах, у яких партія одержала менше 3% голосів (виборчий бар’єр). 4) фінансується статутна діяльність всіх політичних партій, що взяли участь у виборах, незалежно від представленості у парламенті (приклади: Греція, Франція, Німеччина) Що стосується відшкодування витрат, пов’язаних із участю партій у виборах, то у переважній більшості європейських країн (і в тому числі в Україні) на покриття витрат, пов’язаних із передвиборчою агітацією тощо, можуть сподіватися лише ті сили, які потрапили у парламент. Втім, існують також більш складні приклади Фінансова допомога з боку державних фондів може надаватись або кожній партії, або ж вона залежить від визначених умов. До методів умовної фінансової допомоги, або непрямого державного фінансування належать: а) надання безкоштовного ефірного часу; б) звільнення від податків на пожертвування на політичні цілі; в) податкові пільги (метод, який відповідає інтересам партій, чиї прихильники представляють бідні прошарки населення). Серед найбільш поширених видів непрямого державного фінансування є надання безкоштовного ефірного часу. У країнах Європи склалося декілька підходів до розподілу безкоштовного ефірного часу, наприклад у Бельгії вільний доступ до державних телевізійних мереж надається пропорційно впливу і силі кожної партійної групи на рівні Європейського Союзу. У Греції час розподіляється між політичними партіями, виходячи з розміру партії в колишньому парламенті. В Іспанії формула «ефірної присутності» політичних сил полягає в наступному: а) 10 хвилин надається для партій, чи федерацій коаліцій, що не приймали чи участі не мали представництва в попередніх виборах; б) 15 хвилин виділяється тим партіям, що одержали до 5 відсотків голосів на попередніх виборах; в) 30 хвилин надається тим партіям, що одержали від 5 до 20 відсотків; г) 45 хвилин приділяється тим партіям, які одержали не менш 20 відсотків. Так, у Нідерландах розподіл ефірного часу здійснюється на основі компромісу між принципом рівності і принципом пріоритетності великих партій, що визначається кількістю місць, що обираються на даних виборах. До проведення виборів Комісаріат із засобів масової інформації може надати додатковий час політичним чи партіям групам, що представили список кандидатів. У Великій Британії комітет формується з представників органів по телебаченню і радіомовленню та представників політичних партій. Комітет намагається погодити питання розподілу ефірного часу на справедливій основі. Лише в деяких країнах світу здійснюється безкоштовне непряме відшкодування транспортних витрат, пов'язаних з перевезенням кандидатів під час виборчого періоду. Непряме фінансування поштових витрат, зв'язаних з виборами, здійснюється, наприклад, у Великій Британії.
Цей фразеологзм зустрчаться ще в Есхла («Наш язик потребу замка»). Подбний вислв знаходимо в Софокла «Золотий ключ стриму язик» в Лукана «На язик слд накласти печать, щоб вн мг приховувати тамниц». Вдома також настанова Ямвлха (одного з пфагорйцв): «Передусм стримуй язик». Зовсм в ншому, полтичному план звучить цей вислв у «Персах» Есхла: «¶ вже не буде бльше у людей язик пд замком». Тут великий трагк пов'язу свободу слова З демократизацю полтичного устрою в Афнах. 4. Cujusregie, ejuslingua. Чия крана, того й мова. Пор.: Чий обд, того й псня. Чий край, того й звичай. Чия вдасть, того й масть. 5. Cum rem animus occupavit, verba ambiunt. Якщо розум оволодв темою (предметом), то слова приходять сам собою. 6. Dictumас factum. Сказано зроблено. Пор.: Сказано як зав'язано. 7. Exculuslinguamelledulciorfluebatoratio. З язика його лилися слова, солодш вд меду. Так пише Гомер про старого Нестора, учасника Троянсько вйни, мудрого порадника, вдомого свом красномовством. Латинський переклад Гомерового вислову зустрчаться у Цицерона. 8
1. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
2. Роль політичних партій у розвитку демократії
3. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
4. Політичні партії, організації и рухи
5. Сучасна теорія політичних партій та партійних систем
9. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
10. Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США
11. Ллойд Джордж Девід - британський державний і політичний діяч
12. Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
13. Політичні права і свободи громадян України
15. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
16. Нестор Махно: історично-політичний портрет
17. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
18. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
19. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
20. Особливості медичного страхування в зарубіжних країнах
21. Вексельний обЃг. Розвиток вексельних операцЃй на УкраѓнЃ та в Ѓнших економЃчно-розвинутих краѓнах
25. Суспільно-політична діяльність Костомарова
26. "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
28. Облік довгострокових активів у зарубіжних країнах
29. Аудит у зарубіжних країнах
30. Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
31. Банкрутство в країнах з розвинутою ринковою економікою
32. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
33. Досудове слідство в зарубіжних країнах
34. Особливості гармонізації корпоративного права європейських країн
36. Політично-правова теорія Жана Бодена
41. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
42. Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
43. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
44. Історія України. Соціально-політичні аспекти
45. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
46. Політична діяльність Лазара Кагановича
47. Політична історія Галицько-Волинського князівства
48. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
49. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
50. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
51. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
52. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
53. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
57. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
58. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
59. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
60. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
61. Симон Петлюра – політичний діяч
62. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
63. Становлення української діаспори в пострадянських країнах
64. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
65. Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
66. Суспільно-політичні погляди правителів Київської Русі
67. Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
69. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
73. Система вищої освіти в країнах Європи та Америки
74. Вибори та їх роль у політичному житті України
75. Етапи розвитку політичної думи в Україні
76. Ідейно-політичні течії в Україні
77. Марксизм-ленінізм як політична ідеологія
78. Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки
80. Політичні погляди і діяльність Платона
81. Політичні погляди М. Хвильового, М.І. Міхновського та Ю. Липи
82. Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського
83. Політичні рішення та їх місце у вирішенні суспільних проблем
84. Політичня система як механізм влади
85. Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму
89. Технології політичної діяльності
90. Трансформація суспільства та політична модернізація
91. Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
92. Формування іміджу політичного лідера
93. Політики і політичні лідери: особливості типологізації
94. Політична влада
95. Політична влада
96. Політична географія і геополітика
97. Політична думка від Київської Русі до сьогодення
98. Політична еліта, лідерство і демократія
99. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні теорії сучасності