|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Поняття "української діаспори" |
Ручка "Помада". 
Крючки с поводками Mikado SSH Fudo "SB Chinu", №4BN, поводок 0,22 мм. Реферат на тему Поняття «української діаспори» Щодо українців, які живуть за межами України, вживається термін «діаспора». Серед вчених і публіцистів це нерідко викликає дискусію. Суть її ось у чому. Діаспора (з грецьк. ─ розсіяння) означає розселення значної частини населення (етнічної спільноти) за межами країни його походження. Однак, зазначають одні автори, чи можна цей термін вживати стосовно тих мільйонів українців, які живуть в сусідніх з Україною країнах (Росії, Бєларусі, Молдові) споконвіку і є автохтонним населенням їх певних територій. Інші автори, наприклад Петро Кравчук, вважають, що «діаспорниками» безпідставно також називати дітей і онуків українських емігрантів, які від народження є громадянами Канади, США тощо. Грунтовний аналіз цих дискусій зробив професор університету ім. Лойоли в Чікаго (США) Василь Маркусь у розвідці «Чому «діаспора»? Спроба ідентифікації поняття». Розглянувши різні точки зору на проблему, він доходить висновку, що «стрижневим моментом у цьому понятті сьогодні є фіксація факту перебування певної частини етнічної спільноти за межами території її ядра. Діаспора може бути розселена компактно чи розсіяно, вона може бути автохтонною (коли частина населення того чи іншого походження в результаті поділу території опиняється у складі іншої держави) чи іммігрантського походження. Названі обставини по-різному впливають на збереження етнічності в інонаціональному середовищі. До того ж, на нашу думку, термін «українська діаспора», попри всі його умовності, — компактний і зручний для користування, у нашій уяві він викликає цілком конкретне явище — українці або ж особи українського походження, які мешкають за межами території України». Із проголошенням незалежності української держави ставлення до терміна «українська діаспора» змінилося. Цей термін якщо й не зробився загальновживаним, то, принаймні, набув поширення. Сьогодні важко сказати, хто й коли став уживати термін «українська діаспора» для означення всіх людей українського походження за межами України. Ще в 1920-х-1930-х рр. цим терміном користувався український етнолог В. Старосольський. Остаточно ж він утвердився на початку 1980-х рр., коли в дев’ятому томі ЕУ з’явилася стаття під назвою «Українська діаспора». В основі поняття «українська діаспора» лежить визнання сучасних кордонів України як історичної та політичної реальності, а також наявності проживання українців у багатьох інших країнах на території кількох континентів. У деяких суміжних з Україною державах українці живуть на землях, здавна населюваних ними. Вони туди не емігрували, а є там корінним населенням. У точному розумінні слова вони не є «діаспорою». Але, крім цієї категорії, тут є й інші українці, які живуть розпорошено по всій території цих країн. Проблеми, ситуації та перспективи ─ правові, політичні, культурні, психологічні ─ тих і тих українців у межах однієї країни (наприклад, Росії) схожі між собою. При цьому вони становлять у даній країні одну спільноту інтересів та етнокультурного самовизначення. В межах політичних кордонів цих держав вони є меншістю і, незалежно від місця проживання, мають у ряді країн єдиний політико-правовий статус як національна меншина.
Склалася також певна спільність вартостей, внутрішньої солідарності та інтересів, зокрема спільність поглядів усіх зарубіжних українців на роль і долю України. Моральний зв'язок з Україною дає відчуття певної єдності та спільності всім українським громадам, що реалізується у встановленні й розвитку багатьох зв’язків між ними: культурних, релігійно-церковних, професійних, економічних тощо. Враховуючи домінування духовних, психологічних чинників у єднанні всіх українців, можна констатувати, що світове українство ─ це соціально-психологічна спільнота. Поняття «українська діаспора» означає всю сукупність українців або ж осіб українського походження, що проживають за межами території України. Це поняття, якщо скористатися класифікацією, запропонованою В Маркусем, охоплює різні категорії людей українського походження з різним ступенем зв’язків з історичною батьківщиною: українське населення на суміжних українських етнічних землях, які нині не входять до складу України; соціально-економічну еміграцію з України колонізаційного типу від початку XIX ст. до 1960-х-1970-х рр., спрямовану на Схід в межах території колишнього СРСР; соціально-економічну (заробітчанську) еміграцію з кінця XIX ст.; політичну еміграцію після 1917-1920 рр. та з кінця Другої світової війни; індивідуальних різного часу та з різних причин українських емігрантів, які в нових місцевостях свого перебування прагнуть зберегти етнічну ідентичність та підтримувати зв’язки з Україною. Будь-які статистичні дані про чисельність українців та про їхнє розселення в сучасному світі є умовними. Річ у тім, що не в усіх країнах враховується етнічне походження населення. А там, де це робиться, національна належність часто фіксується за країною виходу іммігранта. Тому значна кількість українців, які залишили рідну землю тоді, коли України як окремої політичної одиниці не існувало, записана в документах росіянами, румунами тощо. Крім того, є статистика державна, а є громадсько-культурних організацій і церковна. Їхні дані щодо етнічного складу населення суттєво відрізняються. Донедавна українці в країнах Східної Європи та в республіках колишнього СРСР не мали змоги вільно самоідентифікуватися. Негативне ставлення влади до проявів національної (етнічної) самосвідомості та до прагнення зберегти свою національну культуру, що виявлялася в бракові умов для національно-культурного розвитку, у прихованій або й відкритій їх дискримінації, спричинили ситуацію приховування українцями своєї національності. Сучасні наукові дослідження засвідчують, що усвідомлення людиною своєї належності до певного етносу формується ще в дитячі роки й у дорослому віці, навіть в іноетнічному оточенні, не змінюється. А тому «зникнення» за даними урядової статистики фактично упродовж життя одного покоління в колишньому СРСР, а також у ряді країн Східної Європи кількох мільйонів українців можна пояснити лише застосуванням щодо них дискримінаційних заходів (з етноцидом включно), що спричинило появу стійкого «етнічного жаху». Небезпідставність припущень щодо упередженості й недостовірності офіційної статистики підтвердив колишній міністр Російської Федерації у справах національностей та федеративних відносин В.М
ихайлов, зазначивши під час проведення в Москві у травні 1996 р. конференції «Діаспорні народи. Держава і суспільство», що в Росії нараховується 6 млн. осіб українського походження (за даними перепису 1989 р. в Російській Федерації проживало 4,3 млн. українців). В українській (часом і в російській) пресі називаються цифри від 10 до 20 млн. українців, які вираховуються авторами шляхом екстраполяції показників природного приросту та міграційного притоку українського населення до Росії. Результати урахування «прихованих» українців не тільки в пострадянських державах, а й в інших країнах світу приводять деяких фахівців до висновку про те, що загальна чисельність українського етносу має сягати 60-80 млн. осіб. Такі припущення мають під собою певну реальну основу, однак недостатнє вивчення цього питання не дозволяє оперувати такими показниками як науково достовірними. Тому, незважаючи на існування чималої кількості доказів щодо неточності відтворення чисельності українців у світі офіційною статистикою, ми будемо дотримуватися саме її даних як найбільш вірогідних, а там, де не ведеться облік етнічної належності чи етнічного походження населення беремо статистику церковну та інших громадських організацій. Згідно з цими даними, в сьогоднішньому світі нараховується від 47 до 50 млн. українців. У це число входять як ті, що усвідомлюють себе українцями, так і ті, які лише за своїм етнічним походженням частково чи цілковито є українцями. Останнє стосується насамперед тих українців, які проживають за межами нашої держави. За переписом 1989 р. поза Україною, в інших радянських республіках, проживає понад 6,8 мільйона українців. У рідному краї живе 37,4 мільйона українців, в країнах Східної Європи — понад 5 мільйонів, ще 7 мільйонів — у країнах СНД та Балтії. Однак фахівці вважають, що ці дані не відображають справжнього стану справ. Адже з різних об'єктивних і суб'єктивних причин значна частина українців вимушена була «приписувати» себе до іншої національності. Багато вчених-дослідників вважає, наприклад, що чисельність наших земляків лише на території колишнього СРСР становить десь 10—12 мільйонів чоловік. Недаремно ж у пам'яті народній зберігається таке поняття, як «український екватор», що проходить у країнах СНД через Кубань, Казахську цілину, Алтай і Примор'я, або ж такі українські оазиси, як «Зелений Клин» у Росії, «Сіра Україна» у далекому Туркестані, Берестейщина в Бєларусі. Специфіка діаспорних груп полягає в тому, що внутрішні інформаційні зв'язки в них значно слабші, ніж ті, які пов'язують їх із нацією країни поселення. Лише частина цих інформаційних зв'язків організується самою діаспорою, перебуває в межах її специфічної культури, здійснюється її мовою. У проекті розбудови української діаспорної культури вказується: «Культурний розвиток нації залежить від правильного наставлення та ініціативи зорганізованого суспільства і кожної свідомої одиниці. Тільки повне зрозуміння потреби нового природного українського культурного життя і відповідні громадські програми, які поставлять стимулювання сучасної культурної творчості на перший план діяння, можуть запевнити існування і позитивний розвиток українського суспільства в діаспорі і української культури взагалі».
При розгляді процесу створення збройних сил українських державних формацій 1917-1920 рр. автори цієї фундаментальної праці приділили увагу підрозділам військової розвідки різних рівнів (головних штабів, штабів з'єднань і частин). Окремо йшлося про діяльність та кадровий склад військової розвідки й польової поліції (жандармерії) Української Галицької Армії (УГА). Ще більш детально ці питання розглянуті у тритомній збірці матеріалів з історії УГА, підготовленій українською діаспорою в Канаді. Перший і другий томи видання містять статті безпосередніх учасників тих подій, котрі на відміну від багатьох інших мемуаристів приділяють головну увагу не власній ролі, а, по змозі, об'єктивному аналізу діяльності тогочасних військових спецслужб, наводять конкретні факти з їхньої практики [23]. Окремий розділ своєї монографії присвятив розвідці та контррозвідці УГА, іншим її спеціальним підрозділам знаний український військовий історик Л.Шанковський [24]. Автори згаданих праць критично підійшли до аналізу успіхів української державності у створенні спеціальних служб та діяльності самих цих органів безпеки, віддаючи належне значенню їх роботи для оперативного забезпечення збройних зусиль і не приховуючи прорахунків
2. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
3. Лекції з української та зарубіжної культури
4. Суржик - проблема української мови
5. Генеза української національної мови
10. Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв
11. Основи ділової української мови
13. Процеси взаємодії звуків між собою. Словники української мови
14. Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему
15. Функціонально-структурні особливості синтаксичних одиниць у мові української преси
16. Засоби інтенсифікації виразності газетного тексту у мові сучасної української преси
Конструктор-присоска "Sibelly. Животные", 54 элемента. 
Магнитный держатель для ножей, 40 см. 
Похвальный лист, с пометкой "Министерство образования и науки Российской Федерации", 200 штук. 17. Архаїчне значення слів у словнику української мови
18. Віддієслівні іменники української мови в когнітивно-ономасіологічному аспекті
21. Запорізька Січ - зародок української державності
25. Поняття "українське відродження". Періодизація та регіоналістика "українського відродження"
26. Проблеми відродження української державності
27. Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст.
28. Ставлення кадетів до Української державності в період Центральної Ради (березень-липень 1917 р.)
29. Становлення української інтелігенції
30. Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності
31. Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.
32. Володимир Винниченко – видатний діяч української Центральної Ради
Гамачок для купания. 
Набор для уборки Vileda "Ultramat": швабра со сборной ручкой+ведро с отжимом. 
Таблетки для посудомоечной машины "Clean&Fresh", 5 in1 (giga). 33. З історії української кухні
34. Витоки української художньої культури
35. Основні форми існування етносу в історії української культури ХІV-ХVІІІ століття
36. Вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах
37. Значення творчості Івана Котляревського для української літератури
42. Українсько-румунські стосунки 1991-2004 рр.
43. Українсько-Угорські відносини
44. Аналіз програми та підручників з української мови щодо вивчення частин мови в початковій школі
45. Вивчення української мови в початкових класах
47. Нетрадиційні форми навчання школярів на уроках української мови та літератури
48. Розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови
Многоразовые пакеты для хранения детского питания Happy Baby "Baby Food Pouches On-The-Go", 5. 
16 разноцветных восковых смываемых, треугольных мелков. 
Подгузники-трусики "Pampers Pants", 6 ( 15+ кг), 44 штуки. 49. Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури
50. Концепції української державності
51. В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності
53. Розвиток української етнонаціональної спільноти
57. Поняття злочину у кримінальному праві України
58. Поняття та підстави представництва у цивільному праві України
59. Поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України
60. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
62. Розвиток управлінської науки (менеджменту) в світі та в Україні
63. Буддизм в Україні. Поняття та розвиток шкіл буддизму
Сумка для обуви "Феи и невиданный зверь". 
Цветные акварельные карандаши "Lyra Osiris Aquarell", 24 цвета. 
Подушка детская Dream Time. 67. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
68. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
69. Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)
74. Гетьмансьтво України: Іван Мазепа (Гетманство Украины. Иван Мазепа)
76. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
77. Шпаргалка по политологии (на укр. языке)
78. Український мандрівний філософ Г. Сковорода
79. Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi
80. Экономическая история Украины (шпаргалка на укр. языке)
Бумага "Color copy", А4, 220 г/м2, 250 листов. 
Мелки для доски, 12 цветов. 
Бумага "IQ Selection Smooth", А4, 160 г/м2, 250 листов. 81. Стратегическое управление (укр)
82. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
83. Історія України
84. Виникнення та формування українського етносу
85. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
89. Постмодернізм та українська історична наука
90. Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького
91. Створення залізниць в Україні
92. Центральна Рада і пролетаріат України
93. Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст
94. Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст.
95. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
96. Обычаи и обряды украинского народа (Звичаи та обряди українського народа)
Логический теремок. 
Набор детской посуды "Лиса". 
Фигурки "FIFA 2018. Забивака. Header", 3 штуки, 6 см. 97. Історія розвитку криміналістики в Україні
98. Поняття криміналістичної версії
99. М. Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва.
Совок большой. 
