![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Искусство, Культура, Литература
Литература, Лингвистика
Етап першого відродження української нації |
Міністерство Науки і Освіти України Кримській Інститут Інформаційно-поліграфічних Технологій Українська Академія Друку Курсова робота З дисципліни “Наукова і науково-популярна література” На тему: “Етап першого відродження української нації” Студентки 3 курсу Гнатко О.В. Керівник роботи Мащенко А.С. Сімферополь, 2004 р Зміст Вступ 1.Ознаки та історичні умови відродження української нації 1.1. Ознаки національної придатності 1.2. Історичні предумови до становлення та розвитку першого етапу відродження української нації 2. Відображення процесів відродження української нації у літературно-наукових виданнях 2.1. Істоки відображення основ національної самобутності українського народу у трудах національних письменників 2.2. Документальні та наукові втілення національні ідеї першого етапу українського відродження Висновки Список використаних джерел Вступ Дисципліною вивчення у роботі служить дисципліна наукової та науково-популярної літератури. Основна мета роботи – спостереження характерних рис першого етапу національного відродження української нації та відображення цього процесу у творах наукової та популярної літератури. Для досягнення поставленої мети треба вирішить другі завдання: розглянути соціально політичні передумови відродження української нації; визначити особливості національної самосвідомості; дати нарис основних наукових розробок у літературі того часу; охарактеризувати основні риси етнографічних досліджувань та їх роль у національному ствердженні українського народу. Даний період історичного розвитку надав культурі українського народу багато різноманітних рис. Це пов’язано насамперед з змінами, які відбувалися Європі і проникли на вітчизняну землю. Вплив польської, литовської культур був значним, але український народ не позбавився своєї особливості, а навпаки збагатив скарбницю культури досягненнями високого шану і національне відродження не заставило себе чекати. Ознаки та історичні умови відродження української нації Ознаки національної придатності Кожний етнос, кожний народ має риси, притаманні лише йому. Науковцями це визначається як характер нації, народу. Характер нації чи людини найяскравіше проявляється в їхній поведінці. Умовно складові характеру розрізняють так: ідейність, свідомість, принциповість, ініціативність, переконання, які характеризують ставлення народу, людини до праці (працелюбність чи споживацтво), до власності (ощадливість чи користолюбство), особливості міжособистісних стосунків як усередині нації, так і у зв'язках з іншими народами (людинолюбство і людиноненависництво, повага і зарозумілість, ввічливість і грубіянство); якості, що розкривають риси людини (правдивість, вірність, щирість, лицемірство, підступність). До останніх належать вольові якості особистості, притаманні також народу: самолюбство, самовладання, витримка, мужність, сміливість, боягузтво1. Мораль кожної суспільно-економічної формації виробляла специфічні уявлення про характер і взірці позитивних чи негативних моделей поведінки, морального виховання громадськими інституціями. У періоди активної пропаганди релігійних концепцій створювалися моделі відповідності характеру до життя &quo ;святих праведників&quo ;, які переборювали потяг до радощів земного буття.
У період формування буржуазних відносин пропагувався образ ощадливого господаря, який накопичення первинного капіталу ставив понад усе. У період перерозподілу та стабілізації накопиченого капіталу почав утверджуватись характер впевненої в собі людини, яка забезпечена матеріально і може займатися меценатством та благодійництвом. Надмірне заселення територій, зокрема Європи, спровокувало завойовницькі війни з метою розширення життєвого простору та одержання прибутків. Колонії європейських країн (Англії, Франції, Німеччини, Португалії та ін.) були розкидані по всіх континентах. Росія в XVII—XVIII ст. &quo ;освоїла&quo ; Урал, Сибір, Аляску і частину Канади. Національний характер позначається цілісністю, але в кожній спільноті формуються окремі угруповання, які своєрідно сприймають особливості моделі загальнонаціонального визначення2. Зрозуміти особливості національного характеру можна за даними наукових розробок та видань, які досліджують історико-культурні стадії розвитку свого народу у порівнянні з іншими національними особистостями. Важливо те, що науковці широко використовують дані порівняння, аналізу, варіативні модифікації культурних показників, що уможливлює порівняння регіональних самостійних культур, які сформувались за всю історію людства, та етапів загального поступального розвитку. Національний характер формує національну свідомість, яка відображає соціальне буття. Остання охоплює весь життєвий спектр: виробничі, економічні та політичні відносини, культурно-мистецький процес. Усе це уособлює психологічний рівень моральних стосунків як у самому об'єкті, так і у його зовнішніх зв'язках. Кожна історична епоха має певні особливості. Історичний процес розвивається циклічно. Свідомий вибір морального імперативу визначає поведінку людей, їхнє почуття обов'язку перед суспільством. Ця моральна домінанта визначає мотивації вчинків, творення моральних цінностей, якісних ознак суспільних відносин, ідеалу народу. Моральна свідомість формує одну з провідних категорій етики — совість, завдяки якій особистість здійснює самоконтроль у своїх діях, що утверджує людину, визначає її належне місце у громадських структурах, виробляє особистісні переконання, виявляє її честь і гідність. На цій основі формується категорія національного інтересу, яка поєднує індивідуальні загальнолюдські та державні установки. Лише в цьому разі можна досягти кінцевої мети — об'єднати нації у творенні та становленні держави. Вищий рівень формування національного характеру, свідомості нації — вироблення ідеї, що визначає прагнення до високої мети, якій присвячується все життя. Особистості притаманна ідейність як моральна якість, що характеризує одну з найважливіших форм моральної самосвідомості, визначає її життєдіяльність і зумовлює систему вчинків, що допомагають втілити певну ідею в життя. Особистість завдяки своїм переконанням обирає єдино правильний шлях до поставленої мети. У результаті формуються позитивні якості — героїзм, благородство, самопожертва, але, на жаль, спостерігаються й негативні — безпринципність, лицемірство, цинізм, особливо в політичній діяльності, догматизм і нігілізм в ідеології.
Відмежувавшись від негативного, маємо визнати, що найвищий рівень ідейності — це позитивна якість народу, що сприяє створенню ідеалу, який утверджує людину в суспільстві, суспільство — у державі. Висока ідея національної ідентифікації як усвідомлення ролі та значення свого народу в міжнаціональній спільноті за кінцеву мету ставить національне державотворення. Як ідеальна модель вона передбачає утворення державних структур на демократичних засадах, коли всі народи, що проживають на території країни, мають рівні права і рівні обов'язки перед державою. Кожна багатонаціональна держава для самоутвердження, а також утвердження національних інтересів має виробити таке законодавство, яке не суперечить нормам міжнародного права, сприяє розвитку національної освіти, виховання, культури. Мають бути дотримані обов'язкові умови, щоб усі етнонаціональні групи мали рівні права, можливість збереження і розвитку своїх національно-культурних закладів, інституцій, інформаційної мережі та ін. Таким чином, у державі мають ідеально поєднуватись національне і загальнолюдське. Незважаючи на те, що провідна нація займає особливе становище, усі інші мають бути поважаними, оскільки вони становлять державу як єдину цілісність. Історичні передумови до становлення та розвитку першого етапу відродження української нації Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, спустошливі турецько-татарські набіги, іноземний гніт спричинили складні процеси в розвитку української культури XIV—XVI ст. З 60-х років XIV ст. значна частина українських земель перебувала під владою Литви. Перші роки під владою Литви практично не внесли кардинальних змін у суспільний устрій українських земель, вони існували як окремі князівства3. Але з часом політичні обставини складалися не на користь України: почав зростати авторитет Московського князівства, особливо після перемоги над татаро-монголами на Куликовому полі у 1380 році; виникла небезпека з боку німецьких рицарів, яка викликала занепокоєння литовського князя Ягайла. Наслідком політичних побоювань Литви став договір з Польщею 1385 р. Скасувати повністю незалежність Литовського князівства Польщі не вдалося. Опір цьому чинили литовські феодали й намісники, які керували Київським та Подільським князівствами. Остаточне поневолення українського народу сталося з підписанням Люблінської унії 1569 р. За умовами унії Литва об'єднувалася з Польщею в єдину державу — Річ Посполиту. Унія знищила рештки традицій державного самоврядування. Адміністративний поділ українських земель тоді складався з семи воєводств: Руське (Галицьке), Белзьке. Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Чернігівське. Поза межами Польщі залишилася закарпатська Україна в складі Угорщини, Північна Буковина — під владою Молдови4. Полонізації українських земель сприяла й своя, національна шляхта, сподіваючись отримати більше прав та привілеїв після остаточного об'єднання Польщі й Литви. Частина української шляхти почали переймати польські звичаї, побут, мову і навіть католицьке віросповідання. Довгий час православна церква залишалася для українського населення єдиним осередком національної самобутності, духовності й культури.
Отже, ми бачимо, що за всм мсяцв революц одеська укранська Вйськова Рада пройшла складний, але успшний шлях свого становлення. Якщо протягом березня квтня очльники укранського вйськового руху в Одес докладали зусилля для утворення органзац, яка б обднала людей, що бажали долучитися до державотворчих процесв, то починаючи з травня, ¶ван Луценко з однодумцями перейшли до активншо практично реалзац свох дей. Насамперед мова йшла про укранзацю частин росйського вйська, що розташовувалися в межах Одесько вйськово округи. А згодом й окремих суден Чорноморського флоту. ¶, як результат, створення нацональних пдроздлв. У пдсумку тако дяльност вже восени 1917р. на Одещин зосередилося вд 5 до 10 тисяч гайдамакв, що готов були стати ядром укранського регулярного вйська. Роздл 3. Укранськ вйська та органзацйн нституц в Одес у боротьб за УНР (листопад 1917 квтень 1918 рр.) 3.1. Збройне протистояння одесько укрансько Вйськово Ради з бльшовицькими силами наприкнц листопада на початку грудня 1917 року Новий етап у розвитку укрансько нацонально революц був започаткований проголошенням 7 листопада 1917 р. ¶¶¶ Унверсалу Центрально Ради, за яким в межах 9 губернй утворювалася Укранська Народна Республка у склад федеративно демократично Росйсько республки
1. Відродження української держави
2. Проблеми відродження української державності
4. Основні етапи українського національного відродження
5. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
9. Національно-культурне відродження українців Донбасу в 1989-2009 рр.
10. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
11. Лекції з української та зарубіжної культури
13. Становище Української журналістики в 20-х роках
15. Архетипи та універсалії української ментальності
18. Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв
19. Основи ділової української мови
21. Процеси взаємодії звуків між собою. Словники української мови
25. Архаїчне значення слів у словнику української мови
26. Віддієслівні іменники української мови в когнітивно-ономасіологічному аспекті
28. Запорізька Січ - зародок української державності
29. Зовнішньополітичний курс Української держави Павла Скоропадського
30. Павло Скоропадський - гетьман Української Держави
32. Політична система Української козацької держави
33. Початок державного відродження України у 1917–1920 рр. Пошук оптимальних моделей державотворення
34. Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст.
35. Становлення української державності 1648-1657рр.
36. Становлення української інтелігенції
41. Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян
42. Основні форми існування етносу в історії української культури ХІV-ХVІІІ століття
43. Вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах
44. Значення української літератури. Найбільші надбання. Місце серед слов’янських та іноземних мов
45. Розвиток усної руської і зокрема української літератури
46. Українська нація в романі П. Куліша "Чорна рада"
47. Історія української літератури XIX століття: Євген Гребінка
49. Українсько-румунські стосунки 1991-2004 рр.
50. Українсько-Угорські відносини
51. Аналіз програми та підручників з української мови щодо вивчення частин мови в початковій школі
52. Вивчення мовленнєвого етикету на уроках української мови
53. Використання ігор на уроках української мови в початкових класах
57. Вивчення творчості кобзарів та лірників на уроках української літератури
58. Становлення української політичної думки
59. В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності
60. Особливості української демонології
61. Рівні та критерії деталізації Української класифікації товарів
62. Інноваційна активність підприємницьких структур в умовах інтернаціоналізації української економіки
63. Українські національні моральні цінності та їх місце у діловому спілкуванні
64. Політизація національного руху студентської молоді україни в роки першої російської революції
65. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
66. Виникнення перших українських молодіжних організацій у діаспорі
67. Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917—1920 pp.
68. Національна депозитарна система в Україні
73. Аудиторська перевірка Національного банку України
74. Національна депозитарна система України
76. Військові події на території України у роки Першої світової війни
77. Культурно-національний рух на українських землях у ХVІ-ХVІІ ст.
78. Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період
79. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.
80. Основні закономірності суть і наслідки початкових етапів та процесів українського державотворення
81. Пилип Орлик та перша Конституція України
82. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
83. Роль голоду в українській національно-визвольній революції ХVII ст.
84. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
85. Україна в першій половині 1950-х років
89. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ - у першій половині ХІХ ст.
90. Школа та освіта в Україні наприкінці XVI - першій половині XVII ст.
91. Етапи становлення музеєзнавства в Україні
93. Українські поети–лауреати Національної премії ім. Т.Г. Шевченка
94. Здобутки і проблеми зовнішньої політики України на сучасному етапі
95. Розвиток управлінської науки (менеджменту) в світі та в Україні
97. Урок з формування національної свідомості "Охорона природи України"
98. Етапи розвитку політичної думи в Україні
99. Проблема національних меншин України у внутрішній політиці центральної ради