|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Політичні партії в Україні та їх основні типи |
Брелок LED "Лампочка" классическая. 
Мыло металлическое "Ликвидатор". 
Фонарь желаний бумажный, оранжевый. Харківський інститут економіки ринкових відносин та менеджменту Контрольна робота з дисципліни «Політологія» Лубни 2008 рік 1. Політичні партії в Україні та їх основні типи В Україні існує два основних типи політичних партій: пропрезидентські, орієнтовані на європейський розвиток держави, вступ до ЄС, НАТО та інших організацій, та проросійські, орієнтовані на розвиток зв’язків з Росією та Білоруссю. Політичні партії України на даний момент умовно можна поділити за такими напрямами: комуністичний (лівий) - Комуністична партія України (КПУ), Соціалістична партія України (СПУ), Селянська партія України (СелПУ); соціально-ліберальний (лівоцентристський) - Ліберальна партія України (ЛПУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Народно-демократична партія України (НДПУ); неоконсервативний (правоцентристський) - Народний Рух України (НРУ), Українська республіканська партія (УРП), Християнсько-демократична партія України (ХДІГУ); націоналістичний (праворадикальний) - Українська національна асамблея і Українська національна самооборона (УНА-УНСО), Українська консервативна республіканська партія (УКРП), Організація українських націоналістів в Україні (ОУН), Соціал-національна партія України (СНПУ), Конгрес українських націоналістів (КУН). Ліві сили відстоюють збереження Рад народних депутатів як політичної основи держави; скасування інституту президентства; змішану економічну систему зі збереженням пріоритету державної і колективної форм власності, адміністративного контролю за розподілом продукції і цінами, адміністративних методів боротьби з тіньовою економікою; безплатну медицину і освіту; конфедеративні відносини України з республіками СНД, утворення єдиного простору й об'єднання збройних сил. Ліві виступають проти міжнародних фінансових корпорацій як таких, що пропонують руйнівний для української економіки варіант реформування, а також проти купівлі-продажу землі, приватизації колгоспно-радгоспної власності. Серед лівих існують розбіжності стосовно міжнародної орієнтації: одні виступають за оновлений союз, інші - за тісну співпрацю в рамках СНД, а також щодо конституційного процесу і антикризових заходів. У попередній Верховній Раді лівий блок був найчисельніший і включав фракцію «Комуністи України за соціальну справедливість і народовладдя», соціалістичну фракцію, а також значну частину групи «Аграрники». Цей блок виступав як опозиція реформістському курсові Президента. Соціально-ліберальний напрям також строкатий за ідеологічними орієнтаціями. Одна його частина орієнтується на стратегічне партнерство з Росією і країнами СНД, висуває ідею двомовності та подвійного громадянства, федеративного устрою України, інша обстоює ті самі погляди, що й націонал-демократи. Пріоритетними завданнями для соціал-лібералів є рішуче здійснення економічних реформ як основи для поліпшення добробуту людей і зміцнення державності. Вони розглядають державу як інструмент забезпечення правових умов для гідного життя і безпеки людини, а не як найвищу цінність. У попередній Верховній Раді України цей напрям репрезентували групи «Реформи», «Єдність», Міжрегіональна депутатська група.
До неоконсервативного напряму належать націонал-демократичні, християнсько-демократичні сили. їхній консерватизм виявляється в прагненні поєднати національно-культурні традиції з сучасними реформами. Крім цього, на відміну від деяких соціально-ліберальних угруповань, партії неоконсервативного напряму послідовніше орієнтуються на інтеграцію з економічними і військовими структурами Заходу та вихід із СНД. Ще одна відмінність між ліво- і правоцентристськими силами полягає в тому, що останні більше акцентують увагу на проблемах державності, ніж реформуванні існуючого суспільного ладу, на пріоритеті національного підприємництва над іноземним (хоч ці пріоритети в певних ситуаціях, якщо їх не конкретизувати, можуть набувати антиреформістського спрямування). Політичні сили консервативного спрямування ще не сформувалися, оскільки немає соціально-класової структури, яка б сповідувала цінності європейського консерватизму (власності, сім'ї, релігії, чіткого порядку). Тому часто консерватизм українських партій тяжіє до консервування віджилих структур і способів взаємодії. У попередній Верховній Раді України неоконсерватори були репрезентовані фракціями «Державність» і «Народний Рух України». Вони мали прихильників у інших фракціях, зокрема в «Реформах», «Центрі», Націоналістичний напрям - найбільш строкатий ідеологічно. Якщо УНА-УНСО твердо стоїть на позиціях інтегрального націоналізму, то КУН сповідує погляди демократичного націоналізму з елементами соціал-демократії у соціально-економічних проблемах. Проголошення пріоритетності прав нації над правами особи, розуміння нації як етнічної категорії, антикомунізм і анти лібералізм, орієнтація на власний шлях розвитку, глибоке відмежування від Росії, а також обмеження впливів «ліберального» Заходу, протекціонізм щодо національного виробництва, забезпечення могутності держави шляхом збереження ядерної зброї - ось істотні риси ідеологічних орієнтацій цього напряму. Що стосується типології, за організаційною структурою, то більшість партій в Україні мають характер масових та «партій виборців». Останній тип більш характерний для партій соціал-ліберальної орієнтації. За характером внутрішньої субординації в Україні виділяються декілька видів централізованих партій: з авторитарним управлінням, з авторитарно-демократичним управлінням, з демократичним управлінням. До першого виду належать партії націоналістичного спрямування (УНА, УНСО, СНПУ), в яких домінує авторитарний стиль управління, напіввійськова дисципліна, роль представницьких органів має декоративний характер. До другого виду відносяться КУН і УРП, де голова партії, а також партійний апарат концентрує значно більше владних повноважень, ніж представницькі органи. Децентралізовану структуру, яка передбачає рекомендаційний характер рішень вищих органів, мали партії соціал-ліберального спрямування, зокрема колишня ПДВУ. Сучасна політична партія повинна мати гнучку децентралізовану структуру, легалізовану партійну платформу і фракції, які б стимулювали внутріпартійну конкуренцію. Платформу треба розуміти як наявність у партії певних ідейних розбіжностей, а фракцію - як їх організаційне оформлення.
Фракційна діяльність в українських партіях поки що відсутня. В українській політологічній думці з'явилися ідеї, спрямовані на радикальне оновлення організаційної структури партії. Суть цих ідей зводиться до того, щоб передбачити у партії наявність різних рівнів членства: члени партії, які не мають владних амбіцій, але підтримують партію фінансами та ідеями; симпатики, що готові виконувати конкретні партійні завдання; члени партії, які визначили свій майбутній статус у виконавчих структурах; члени партії, що пов'язують свій майбутній статус із представницькими органами (депутати парламенту та місцевих органів влади). Така організаційна структура може забезпечити реалізацію як владних амбіцій, так і громадських прагнень політичної особи. Метод» і засоби діяльності політичних партій поступово еволюціонують від переважно авангардистських до переважно парламентських. Проте в діяльності багатьох партій (не тільки лівої і правової орієнтації) дуже часто використовуються позапарламентські методи боротьби (демонстрації, страйки, пікети, мітинги). Політичним організаціям більш потрібні радикалізм та популізм, аніж центризм. І тому не дивно, що часто гору беруть ідеологічні принципи та дешевий популізм, а не бажання конструктивної співпраці. Юридичний статус українських партій регулюється Законом України «Про об'єднання громадян», що визначає політичну партію як об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, головна мета яких - участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування. Проте цей Закон має ряд суттєвих недоліків, які гальмують розвиток багатопартійності в Україні. Зокрема, він не визначає механізму формування органів влади на партійній основі; закріплює хибний принцип «загальної департизації», згідно з яким заборонене членство партіях не тільки працівникам силових структур, органів суду і прокуратури, що є цілком природним, а й президентові, працівникам органів виконавчої влади, заборонено також створювати політичні організації в органах місцевого та регіонального самоврядування; у Законі відсутня стаття про фінансування політичних партій згідно з результатами виборів. Нині в Україні назріла потреба прийняти закон про політичні партії, який закріпив би партійний принцип формування органів державної влади, передбачив новий механізм втрати правового статусу партіями (якщо наприклад, партія не бере участі у виборах протягом п'яти років, порушує конституцію і закони держави), а також принцип інформаційної реєстрації замість реєстрації дозволу. За територіальною ознакою парти в Україні переважно національні, оскільки закон забороняє утворення партій регіональних та наднаціональних. Проте хоч партії і мають національний статус, поширення їх місцевих організаційних структур має чітко виражену регіональну спрямованість. Що стосується владного статусу партій, то треба зазначити, що уряд та місцева адміністрація формуються на безпартійній основі, не визначений юридичний статус правлячої та опозиційної партій, парламентської більшості та меншості.
Це не консолдаця для розподлу впливв позицй мж договрними полтичними угрупованнями. Перша й основна передумова до повно внутршньо-укрансько консолдац те, щоб у цлому укранському житт, як у цлому, так в усх його складових елементах, на першому мсц стояв принцип визвольно боротьби творчо прац для справи визволення та державно самостйности; щоб за цим критерм оцнювати вс елементи вс проблеми внутршнього укранського життя. Тод в м'я спльно де та велико нацонально потреби в оцнц всх явищ всх чинникв переважатимуть з'днуюч, спльн моменти, як стоятимуть перед тим, що спрне роз'днююче, перше значення матиме питання, який позитивний вклад вносить кожний елемент у цлсть. У консолдац, замсть групово ексклюзивности вузько-партйного «або-або» супроти нших полтичних чинникв, до голосу ма прийти взамна толерантнсть синтезуючий принцип: « ». Не вдкидати жодного чинника, який може хоче внести у спльну цлсть свй позитивний вклад, а елмнувати тльки шкдлив елементи
1. Сучасна теорія політичних партій та партійних систем
2. Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування
3. Cучасні політичні партії в Україні
4. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
9. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
10. Політична система Української козацької держави
11. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
13. Політичні рішення та їх місце у вирішенні суспільних проблем
14. Політичне управління та його соціотехніка
15. Політичні партії
16. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
Вкладыши "Полянка". 
Давайте вместе поиграем. Игры с логическими блоками Дьенеша. 17. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
18. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
19. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
21. Партійна система України. Політичний маркетинг
25. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
26. Утворення Скіфії та її політична історія
27. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
29. Політична нейтральність і професійність державної служби в Україні
30. Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури
31. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
Коляска для кукол "Лили". 
Шкатулка, 36x26x18 см (арт. 3871-RT-64). 
Простыня на резинке "ЭГО", 160х200 см, бежевая. 33. Політична криза лейбористської партії 1931 р.
34. Політичне життя в Україні 1993-2000 років
35. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
36. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
37. Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.
41. Проведення Польщею політики асиміляції та фальсифікації щодо українців
42. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
43. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
44. Мотиви та етапи інтернаціоналізації підприємства. Основні типи стратегій виходу на зарубіжні ринки
45. Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів
46. Ідейно-політичні течії в Україні
48. Політичні погляди М. Хвильового, М.І. Міхновського та Ю. Липи
Магнитные истории "Что мне надеть". 
Набор цветных карандашей Trio, 12 цветов. 
Домик игровой с забором. 49. Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського
50. Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму
51. Становлення української політичної думки
52. Трансформація суспільства та політична модернізація
53. Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
57. Виникнення та еволюція світової політичної думки
58. Текстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку
59. Біографія та політичні погляди Арістотеля
60. Зародження та розвиток політичної економії
61. Політичний портрет гетьмана Павла Скоропадського
62. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
63. Основные типы химической связи
Зонт на коляску Lorelli, цвет: зелёный. 
Фломастеры со штампами "Fantasy", 24 цвета. 
Настольная игра "Падающая башня с фантами. Бам-бум". 66. Особливості мови роману О.Забужко Польові дослідження українського сексу
67. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке
68. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
69. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
73. Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.
74. Суспільно-політична діяльність Костомарова
75. "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
76. Планування аудиту: необхідність та основні стадії
77. Політична географія як складова частина СЕГ
78. Актуальність вирішення трудових спорів та основні напрямки реформування законодавства у цій сфері
79. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
80. Політична система Великовританії
Настольная игра "Гонки ежиков". 
Набор "Леди Баг и Супер Кот" Дизайн 2, 3 предмета (в подарочной упаковке). 
Бусы-прорезыватели "Черничный мусс". 81. Політично-правова теорія Жана Бодена
82. Правомірна поведінка та історичні типи держав
83. Сутність демократії та її основні цінності
84. Переклад суспільно-політичних реалій (на основі перекладу статей з газети Нью-Йорк Таймс)
89. Політична і судова система Київської Русі
90. Політична історія Київської Русі
91. Політичний портрет Ф.Д. Рузвельта
92. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
93. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
94. Симон Петлюра – політичний діяч
95. Становлення авіації та основні шляхи її розвитку в період Першої світової війни
96. Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).
Этикетки самоклеящиеся "ProMEGA Label", белые, 210х297 мм, 1 штука на листе А4. 
Подушка Нордтекс "Магия сна", 70х70 см. 
Развивающая игра "Чудо - молоток". 97. Суспільно-політичні погляди правителів Київської Русі
98. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
99. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
100. Застосування поліграфічної продукції у політичній рекламі
Каталка "Пальма" с ручкой. 
