![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Еволюція, закономірність, ефективність розвитку державності України в умовах її суверенітету (кінець ХХ-початок ХХІст.) |
Міністерство освіти і науки України Національний університет України “КПІ” Факультет соціології. Кафедра історії Курсова робота на тему: Еволюція, закономірність, ефективність розвитку державності України в умовах її суверенітету (кінець ХХ - початок ХХІ ст.) Київ – 2009 План Історичні особливості, основні напрями і процеси будівництва незалежної Української держави Конституційний процес, реорганізація вищих органів державного управління та місцевого самоврядування України Подальший розвиток української держави на рубежі ХХ-ХХІ ст. Загальні підсумки Історичні особливості, основні напрями і процеси будівництва незалежної Української держави Початок 90-х рр. ХХ ст. у долі України займає особливе місце. Долаючи нескінченну низку кризових явищ, наш народ заявив про бажання будувати свою суверенну державу, самостійно шукаючи як шляхів, так і методів її розвитку. 24 серпня 1991р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України. Цьому передували об’єктивні причини та суб’єктивні фактори, що підтверджують закономірність здійснюваних перетворень. До об’єктивних причин належать: Наявність економічного потенціалу, здатного при фундаментальній відповідній реформації забезпечити всім необхідним народ України (за кількісними показниками він випереджав потенціал Франції, Італії, Іспанії та інших країн). Існування основ для розбудови нової структури державності України – Ради, виконавчі органи та ін., які позбувшись опіки колишнього союзного центру, могли б виконувати після оновлення відповідні функції у перехідний період до побудови демократичної держави. Неспроможність керівництва СРСР, що призвело країну на поч. 90-х рр. щодо краху, знайти вихід з кризи, небажання його дати можливість республікам реально вирішувати свої проблеми. Участь України в міжнародних організаціях (ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ та ін.), що забезпечують можливість повного визнання світом нової суверенної держави. Загострення соціально-економічної кризи в СРСР, розвал його єдиного народногосподарського комплексу, зросле економічне протистояння різних республік, їх пошук самостійних виходів з глухого кута. Наявність кадрового потенціалу, що міг би практично забезпечити функціонування всіх ланок державного організму (при його необхідній переорієнтації і оновленні). Цілісність території України, відсутність особливих суперечностей з цього питання між політичними силами і етнічними утвореннями. Суб’єктивними ж факторами є: Бажання народу України самостійно вирішувати свою долю. Швидкий процес відродження національної самосвідомості (і не лише українців) населення республіки. Демократизація громадського життя суспільства, поступове звільнення особи від догм старого мислення. Формування багатопартійності (створюються нові громадські об’єднання і політичні партії) і зростання впливу цього фактора на соціально-політичне життя України. Зародження та утвердження нових підходів і розумінь до форм власності в Україні. Наявність активної політичної підтримки Канади, США, розвинутих європейських країн. Необхідно також підкреслити, що, виходячи суверенно на шляхи розвитку, уторовані сучасною цивілізацією, народ України спирається на кращі досягнення своєї тисячолітньої державності на основі свого історичного минулого.
Звернемо увагу на визначальні події сучасного державного розвитку України. Чільне місце тут займає прийняття в липні 1990р. Декларації про державний суверенітет України, в якій зазначалося, що лише її народ має право повного господаря у вирішенні всіх питань; всі громадяни, які проживають на території України, складають її народ; територія республіки неподільна і недоторкана; Україна сповідує миролюбну зовнішню політику. Серпневі дні 1991р.в СРСР, Акт проголошення незалежності України 24 серпня прискорили і різко змінили політичну ситуацію в Україні. з цього моменту досить швидко і чітко вимальовуються практичні кроки реалізації Декларації. В різних документах Верховної Ради визначаються пріоритети: формування нових державних структур, зокрема президентської, створення незалежної фінансової системи, введення своїх грошей, реорганізація народногосподарського комплексу України з метою його наближення до потреб людини, створення своїх Збройних сил тощо. Важливим етапом на шляху утвердження державної незалежності України стали Всеукраїнський референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991р., як і вільним волевиявленням (90,3% голосів із тих, хто взяв участь у референдумі) українського народу підтвердили “Акт проголошення незалежності України”. Одночасно з референдумом вперше в історії України всенародно обирався на альтернативній основі президент України. Від різних політичних партій, організацій і рухів на цю посаду претендували шість кандидатів: Гриньов, Кравчук, Лук’яненко, Табурянський, Чорновіл та Юхновський. В результаті виборів Президентом став Леонід Кравчук, за якого проголосувало 61,6% виборців, що взяли участь у голосуванні. На урочистому засіданні Верховної Ради 5 грудня 1991р. він склав присягу на вірність українському народу. 7-8 грудня 1991р. президенти України та Росії Леонід Кравчук і Борис Єльцин, Голова Верховної Ради Білорусії Станіслав Шушкевич під час зустрічі на білоруській землі в Біловезькій пущі прийняли заяву та уклали угоду про те, що СРСР припиняє своє існування, та створення на його місці “Співдружності незалежних держав” (СНД). 21 грудня 1991р. в Алма-Аті про приєднання до СНД заявили інші республіки колишнього СРСР (за винятком країн Балтії та Грузії). Це означало, що СРСР перестав існувати. Ставши президентом України Леонід Кравчук розпочав формування президентських структур державного управління. За короткий час було утворено адміністрацію Президента. В липні 1992р. створюється спеціальний дорадчо-консультативний орган – Рада національної безпеки і оборони при Президентові України. В регіони були призначені представники Президента, які функціонували паралельно з системою Рад на чолі з їх виконавчими комітетами, що відразу ж привело до конфлікту між ними. Однак, конституційна неокресленість повноважень усіх трьох гілок влади призводила до постійного “перетягування ковдри” у взаємовідносинах, особливо між законодавчою і виконавчою владами. Намагаючись керувати країною за допомогою указів, президент Л.Кравчук заснував у лютому 1992р. Державну думу України.
З документа, яким окреслювалися її повноваження, випливало, що цей орган повинен виконувати консультативні функції при Президентові. Поява Державної думи свідчила, що Л.Кравчук не обмежувався сферою виконавчої влади, а взяв на себе частину повноважень Верховної Ради в сфері законотворення. Певна логіка у цьому була: законодавча діяльність Верховної Ради не встигала за життям. Народні депутати витрачали багато часу на розв’язання поточних питань управління державою. Однак через 9 місяців виявилося, що Державна дума була неконструктивною ідеєю. Президент змушений був розпустити її, наштовхнувшись на жорстку опозицію парламенту. Велике навантаження у вирішенні проблем соціально-економічного характеру випало на Кабінет Міністрів України, який очолював В.П.Фокін, а з осені 1992 р. – Л.Д.Кучма; під тиском різних політичних сил, громадськості було проведено ряд його реформацій. Проте й ці кроки не привели до стабілізації в народному господарстві нашої держави, життєвого рівня її громадян. Серйозною спробою оптимізувати управління став наказ Президента від 25 лютого 1992 р. “Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади України”. Ним значно скорочувались кількість міністерств, відомств, змінювались їх функції як координаторів і стратегів галузей. З метою посилення наукового підходу у виробленні внутрішньої і зовнішньої політики президентським указом від 6 березня 1992 р. створювались Інститут державного управління і самоврядування та Національний інститут стратегічних досліджень. Ще в кінці 1991 р. Верховною Радою було реорганізовано органи безпеки України. Змінено систему МВС, прокуратури, розформовано КДБ і створено СБУ, де вже не існує політичного відділу. Одночасно Л.Кравчук намагається зміцнити виконавську вертикаль влади. В березні 1992 р. з його подання Верховна Рада прийняла закон про запровадження посади представника президента. Ним встановлювалося, що представник президента є найвищою посадовою особою виконавчої влади – главою місцевої адміністрації в областях, районах і містах центрального підпорядкування – Києві та Севастополі. Вказувалося, що він забезпечує реалізацію законів та розпоряджень законодавчої та виконавчої влади, контролює діяльність місцевого та регіонального самоврядування, а також підприємств, організацій та установ, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Наявність контрольних функцій не давала йому права розв’язувати питання, що входили до компетенції місцевих рад. Інститут представників Президента певною мірою зміцнив державну виконавську вертикаль влади та управління. Разом з тим взаємовідносини між представниками Президента і головами обласних та районних рад залишалися неокресленими. Під час внесення змін і доповнень до закону про представників Президента у березні 1993 р. Верховна Рада проголосила, що голови обласних та районних рад залишаються найвищими посадовими особами своїх регіонів. Невизначеними залишалися також взаємовідносини найвищих посадових осіб всередині виконавчої гілки влади, передусім Президента і Прем’єр-міністра.
А в тому, що кожна окрана добре розумла, що такий центральний Уряд, коли б вн склався, няксенького значння для само Рос (Великорос) не мав би, бо Рада Народнх Комсарв одшпурнула б його ногою, а маси й пальцем не кивнули б, щоб його пдтримати. Кожна окрана хапалася себе урятувати вд небезпечно зарази большевизму, вд економичного безладу, вд загрози хаотично демоблзац, вд загально анарх. ¶ справа з центральним урядом, який користувався б довррям усього населення Рос, так замерзла на свох резолюцях та нотах. Життя не ждало, поки з'дуться запрошен представники до Кива, й розвивалось дал по свом законам. 8. Злочинна аAтаця проти укранського нацонального визволення. ¶ от помалу, непомтно почало розвиватися таке цкаве явище. Що твердшою споверху, знадвору здавалась наша державнсть, що бльше вона набрала вигляду справжньо державности, то бльше й бльше слабла й пдупадала з середини, в свох дйсно-справжнх основахв широких народнх масах. Ми, як уже сказано, пренавно поясняли це розкладаючим, безсовсним впливом большевикв, хньою аAтацю, демаAоAею
1. Якість і ефективність управлінських рішень
2. Еколого-ценотичні особливості та представленість родини бобових у флорі України
3. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
4. Ефективність стратегії розвитку переробного підприємства молокопродуктового підкомплексу АПК України
5. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
9. Економічна ефективність виробництва
10. Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення
11. Економічна ефективність виробництва молока та шляхи її підвищення
12. Економічна ефективність птахівництва
13. Економічна ефективність рослинницьких галузей та шляхи її підвищення
14. Ефективність постачальницько-збутової діяльності сільськогосподарських підприємств
15. Земельні ресурси та ефективність їх використання СПТ "Урожай" Братського району
17. Інтенсифікація та її економічна ефективність у сільському господарстві
18. Ефективність системи внутрішнього контролю та її визначення
19. Ефективність і дієвість інформаційної діяльності
20. Складність і драматизм умов розвитку літератури 1900-1930 рр.
21. Визначення та аналіз факторів, що впливають на ефективність маркетингової стратегії у брендингу
28. Інноваційна діяльність та економічна ефективність підприємств Центральної та Східної Європи
29. Ефективність контролю в організації: поняття, основні параметри, система показників, проблеми
30. Ефективність праці і її показники
32. Текстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку
33. Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку
34. Митне регулювання експорту та імпорту послуг в Україні та його ефективність
35. Ефективність застосування комплексних вправ при підготовці зв’язуючого гравця у волейболі
36. Ефективність заходів по покращенню якості води
37. Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення
41. Ефективність використання ресурсів підприємства
42. Ефективність виробництва та фактори її зростання
43. Інвестування регіональної економіки та її ефективність в Україні
44. Науково-технічний прогрес: напрямки та економічна ефективність. Порядок створення підприємства
45. Стандартизація, уніфікація та сертифікація продукції та їх економічна ефективність
46. Види податків. Економічна ефективність діяльності АТ "Комфорт"
48. Хімічна промисловість України
49. Активність і творчість учнів на уроках історії
50. Легка промисловість України укр
51. Стійкість до голодування і активність АДГ у Drosophila melanogaster із природних популяцій України
52. Хімічна промисловість в України
53. Вугільна промисловість України і Польщі: сучасний стан та перспективи
57. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
58. Перетворювач ємність - тривалість імпульсу
61. Творчість Григорія Ващенка – скарб українського народу
62. Формування доходів Державного Бюджету України стан та напрямки розвитку
63. Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами України
64. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
65. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
66. Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку
67. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
69. Державний бюджет України і бюджетне право
73. Створення пiдприємств в Українi за Законом України
74. Проблеми іпотечного кредитування та перспективи його розвитку в Україні
75. Фондова біржа і її роль у розвитку фінансового ринку України
76. Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми і перспективи розвитку
77. Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку
79. Державний суверенітет як важлива ознака держави
80. Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України
81. Історія створення Державного Гімну України
82. Спадкування за законом в цивільному законодавстві України
83. Філософські засади європейської моделі розвитку України
84. Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку
85. Державний лад України при НЕП
89. Київська державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В.О. Сухомлинського
90. Значення маркетингу в підвищенні ефективності роботи підприємства в умовах ринкової економіки
92. Тенденції та перспективи розвитку товарної структури зовнішньої торгівлі України
93. Педагогічна освіта незалежної України — важливий чинник підвищення ефективності навчання
94. Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України
95. Перспективи соціального розвитку України
96. Курортно-рекреаційний комплекс України. Основні проблеми і перспективи розвитку
97. Традиції та особливості розвитку філософської думки України. Філософія нового часу
98. Банківська система України: становлення та шляхи розвитку
99. Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку