![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Революційні події 1905-1907 р.р |
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ Контрольна робота з предмету “Історія України”. Тема: “Революційні події 1905-1907 р.р.” Варіант № 80 Виконала: студентка групи ПБЗ – 11 Рощенко Руслана Викладач: Цимбал Т.Я. Ірпінь 2001 1.Початок, характер та рушійні сили першої російської революції. Революційні події в Україні 1905р. Становлення політичних партій до революції. Рубіж XIX і XX ст. — це не тільки період суттєвих соціально- економічних змін, а й час радикальних суспільно-політичних зрушень, значною мірою зумовлених революційними подіями 1905—1907 рр. Зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об'єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до вирішення важливих державних проблем, національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали ґрунт для стихійного вибуху невдоволення народних мас. Проте можливість виступу стала реальною лише завдяки появі та зміцненню наприкінці XIX — на початку XX ст. широкого спектра політичних партій, розширенню сфери їхніх дій, посиленню впливу на маси; втраті авторитету та частковому послабленню царизму в зв'язку з поразкою у російсько-японській війні 1904—1905 рр. Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої нужди. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. осіб швидко облетіла країну та викликала хвилю обурення, кристалізувалася у загрозливе для царату гасло "Геть самодержавство!" Тільки в січні у Російській імперії страйкувало майже 440 тис. осіб, тоді як у попередній період страйкуючих налічувалося 43 тис. осіб на рік. Держава вступала в добу революції. Якісно новим явищем, специфічною особливістю суспільно-політичного життя доби революції стали взаємовплив та взаємопроникнення робітничого, селянського та національно-визвольних рухів, що значно посилювало антисамодержавний фронт і сприяло появі іншого нового явища — широкомасштабності народних виступів, основними параметрами якої є масовість, територіальна поширеність, тривалість, участь різних соціальних верств. Лише протягом квітня—серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн. жителів Російської імперії, з них в Україні — 120 тис. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць у Російській імперії. Повстання на броненосці "Потемкин" (червень 1905 р.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П. Шмідта (листопад 1905 р.), у Києві на чолі з Б. Жаданівським (листопад 1905 р.) та в інших містах свідчили про поширення революційних настроїв серед солдат та матросів. Помітна нестабільність, вагання селянства та армії, що традиційно підтримували або ж принаймні лояльно ставилися до самодержавства, теж були новим суспільно- політичним фактором, який відіграв надзвичайно важливу роль у політичному розвитку подій, особливо у вирішальному 1917 р.
Революційну хвилю жовтня 1905 р. царизмові не вдалося придушити силою, і він змушений був піти на поступки. Наслідком широкомасштабного жовтневого політичного страйку стало підписання Миколою II 17 жовтня Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту — законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення. Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки. По-перше, вій суттєво розширив межі легальної політичної та культурної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. У 1905 р. в Лубнах виникає перша в Російській імперії україномовна газета "Хлібороб". Незабаром газети українською мовою почали виходити у Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові та інших містах. Засновуються перші українські суспільно- політичні журнали — "Дзвін", "Українська хата", "Рідний край", "Посів", "Село" тощо. Всього протягом 1905—1907 рр. виходило 24 україномовних видання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах, виникають осередки культурно-освітньої організації "Просвіта". До середини 1907 р. їх налічувалося 35. Концентруючи у своїх лавах цвіт української еліти, ці об'єднання вели активну культурницьку роботу — засновували бібліотеки, проводили вечори, видавали українською мовою літературу. По-друге, нового імпульсу було надано процесові масової самоорганізації суспільства, тобто утворенню партій, рад, профспілок та інших суспільних організацій. Саме цього періоду відбувалося формування та становлення провідних політичних сил, які визначили характер та динаміку суспільно-політичних подій в Україні 1917—1920 рр. Активізація національно-визвольного руху в Україні на початку XX ст. створила ґрунт для виникнення політичних партій. Перша з них — Революційна українська партія (РУП) виникла 11 лютого 1900 р. у Харкові, її організаторами були діячі студентських громад Д. Антонович, П. Анд- рієвський, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський та інші. РУП порвала з українським аполітичним культурництвом. Спочатку її основною програмною вимогою була «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». Першочерговою метою проголосили «повернення нам прав, відзначених Переяславською конституцією 1654 р.». Згодом гасло самостійної України було замінене вимогою культурно-національної автономії в межах Російської імперії. До РУП входили переважно студенти та учні середніх навчальних закладів. У Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах вона мала місцеві осередки, що називалися «вільними громадами». З 1903 р. фактичним керівником РУП став М. Порш. Рупівці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій. В умовах наростаючого революційного руху РУП не могла довго проіснувати без змін. У 1902 р. від неї відкололася Народна українська партія (НУП) — організація націоналістичного напрямку, яку очолював М. Міхновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну республіку, шанування української мови, традицій.
Після 1907р. діяльність НУП занепала. В 1917р. колишні її члени створили Українську партію соціалістів-федералістів. У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал- демократичну спілку група, яку очолював М. Меленевський. Вона стала на меншовицькі позиції і незабаром влилася до меншовицького крила РСДРП. Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич та інші. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. УСДРП проголосила себе представником «українського пролетаріату». Спроби об'єднання з РСДРП були невдалими. Каменем спотикання стало національне питання. Російські соціал-демократи, нехтуючи національними проблемами, не хотіли погодитися на визнання УСДРП єдиним заступником українського пролетаріату і, відповідно, федеративного устрою УСДРП. Для російських соціал-демократів ідеалом була унітарна держава, в якій нібито із розв'язанням соціальних проблем зникне національний розбрат. Практичне здійснення цієї догми дорого обійшлося народам колишнього СРСР, зокрема українському. Напередодні революції 1905 р. в Україні активізувалися ліберальні сили. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). Її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій — Українській радикальній партії (УРП). 2. Революційна боротьба в Україні 1906-1907 р.р. Причини поразки революції та її значення. Національно-визвольний рух українського народу посилився в 1905—1907 рр. Народні маси України вимагали скасування будь-яких національних привілеїв і встановлення рівноправності всіх народів, вільного розвитку української мови й культури, безперешкодного навчання українською мовою у школах, права вільного користування нею в судах та інших адміністративних установах, заснування культурно-освітніх гуртків і товариств, видання літератури, газет і журналів українською мовою. Під могутнім революційним натиском царизм змушений був послабити національний гніт українського народу. Законом від 21 листопада 1905 р. дозволяли видавати літературу національними мовами, випускати газети й журнали, створювати культурно-освітні товариства і відкривати національні театри. В Україні у ряді сіл учителі починали вчити учнів українською мовою. У багатьох містах — Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Кам'янці- Подільському та інших і деяких селах виникли культурно-освітні товариства «Просвіти». Активну участь у їх роботі брали видатні діячі української культури Леся Українка, Панас Мирний, Д. Яворницький. У ряді міст відкривали українські клуби, музично-драматичні гуртки, наукові товариства. З кінця 1905 р. почали видавати газети й журнали українською мовою. В цілому у 1906 р. їх налічувалося 18, а протягом 1905—1907 рр. виходило 25. Першою щоденною українською газетою стала «Громадська думка» (пізніше «Рада»).
Участвовала в революции 1905--1907 гг., затем опять находилась в ссылке. Возвратилась в Петроград после Февральской революции. Выступала за единство ПСР, поддержку правительства Керенского, оборону страны. Резко отрицательно отнеслась к Октябрьскому перевороту. В 1919 г. эмигрировала. Жила в США, затем в Чехословакии и Франции. 60 Прошьян (правильно Прошян) - Прош Перчевич (1885 -- 1918) -- эсер, в 1905--1913 гг. находился на каторге. Один из организаторов и лидеров Партии левых эсеров. Участвовал в Октябрьском перевороте1917 года. В декабре 1917 -- марте 1918 г. нарком почт и телеграфов. 61Гельсингфорс - шведское название г. Хельсинки, столицы Финляндии, употреблявшееся в России до 1917 г. и частично позже. 62Устинов Алексей Михайлович (1879--1937) -- племянник П.А.Столыпина, эсер, член Северного областного комитета ПСР с центром в Гельсингфорсе Член Предпарламента. В конце 1917 г. вступил в Партию левых эсеров. В 1918 г. был одним из инициаторов создания группы Революционных коммунистов, член Президиума ВЦИК. В 1920 г. вступил в РКП(б). С 1921 г. дипломат, полпред в Греции и Эстонии
1. Революція 1905-1907 р.р. в Росії, розстановка ії політичних сил
2. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
4. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
5. Причины революции в России (1905-1907 годов). Основные события и этапы
10. Активізація пізнавальної діяльності на уроках української літератури
11. Політичні права і свободи громадян України
12. Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
13. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
14. Україна в сучасному геополітичному просторі
15. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
16. Політична нейтральність і професійність державної служби в Україні
17. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
18. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
19. Політична система Української козацької держави
20. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
21. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
25. Українізація: її суть та наслідки
26. Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.
27. Активізація маркетингової діяльності машинобудівного підприємства
29. Активізація пізнавальної діяльності учнів
30. Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів
31. Самостійна робота як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів
32. Мотивація, стимулювання і активізація навчання
33. Ідейно-політичні течії в Україні
34. Партійна система України. Політичний маркетинг
35. Політологія. Політичні системи в Україні
36. Становлення і розвиток політичної думки в Україні
37. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
41. Політичні партії в Україні
42. Політична еліта та лідерство в сучасній Україні
43. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії
48. Особенности первых российских революций 1905 -1907 гг.
52. Первая российская революция 1905-1907 гг.
53. Политические партии и их лидеры в революции 1905-1907 гг
59. Революция 1905
60. Т. Шанин. Россия как "развивающееся общество". Революция 1905 года: момент истины. (Главы из книг)
61. Революция 1905 г. в России.
62. Партия РСДПР и революция 1905 года
63. Культурна революція в Україні 1928-1939 років
64. Панас Феденко в українській революції 1917-1920 років
65. Революція 1917 року в Україні (лютий-початок липня 1917 року)
66. Эсеры в период с 1905 по 1907 год
67. Українська національна революція 1649-1657рр
68. Speeches workers Grodno province in 1905-1907 and the emergence of trade unionism
69. Помаранчева революція в Україні: зовнішні та внутрішні аспекти
73. Великая французская революция
74. Аграрное законодательство Великой Французской Революции
75. Роль Великой Октябрьской революции для России и мира. Была ли альтернатива февральской революции
77. Кровавое воскреснье 9 января 1905 года
79. Тема "Революции" в Творчестве Блока
80. Литература эпохи войн и революций
81. Путь среди революций (Блок-лирик и его современники)
82. И.Э. Бабель: человек в огне гражданской войны и революции
83. Роль Эрнесто Гевары де ла Серна в Кубинской революции 1959 года
84. Русская революция 1917г. от февраля к октябрю
85. Партия кадетов 1905 - 1918 годов. Русско-японская война 1904 -1905 годов
89. Петровская революция. Век Просвещения (Методические указания)
90. Революция 1917 года глазами современников
91. Североамериканская буржуазная революция
92. Франко-Прусская война 1870-71, Французские революции 19 века
93. Великая Французская революция конца XVIII века и Россия
94. О революции и контрреволюции в 1917 году (роль Л.Г. Корнилова)
95. Влияние революции в России на ситуацию в мире
96. Личность и общество: сексуальная революция
97. Технологическая революция, как новейший этап современной НТР
98. Информационная революция и становление информационного общества
99. Первая научная революция. Гелиоцентрическая система мира(Концепции современного естествознания)