|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Політична опозиція в Україні |
Ночник-проектор "Звездное небо и планеты", фиолетовый. 
Брелок LED "Лампочка" классическая. 
Забавная пачка "5000 дублей". Міністерство освіти та науки України Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Факультет мовознавства, журналістики і соціології Кафедра журналістики ПОЛІТИЧНА ОПОЗИЦІЯ В УКРАЇНІ Реферат з політології Перевірила: Третяк А.С. Луганськ 2005 Зміст Опозиція як елемент про поняття структура відносини “влада – 1. Вступ На референдумі 24 серпня 1991р. Україна проголосила себе незалежною державою і стала на шлях побудови демократії. 28 червня 1996р. була прийнята Конституція України, в якій закріплювалися всі необхідні положення демократичної держави: права та обов’язки людини та громадянина, коло повноважень Президента та інших владних структур тощо. Безумовно, цей крок був найважливішим на шляху до побудови такої форми правління, як народна влада. Але вирішальним все ж таки було створення інституту опозиції, бо наявність організаційно оформленої, з певним юридичним статусом та конституційними гарантіями країни опозиції – це своєрідний тест на відповідність основним принципам демократії. Зіткнення інтересів населення, політичних пріоритетів більшості, яка перемогла на виборах, та «особливої думки» меншості, яка не перемогла, зберігається у кожному суспільстві. Це і створює основу для виникнення опозиції уряду, який знаходиться у влади. Метою даного реферату є розгляд точок зору деяких науковців на поняття, структуру та функціонування політичної опозиції. Актуальність досліджуваного питання особливо зросла під час так званої «помаранчевої» революції, коли фактично здійснився переворот, і опозиція прийшла до влади. Справді, нині проблема політичної опозиції набула серйозного резонансу не лише у контексті обговорення конституційних змін, але й на міжнародному рівні, коли численні зарубіжні експерти звертають увагу на дотримання прав і гарантій, пов’язаних з опозиційною діяльністю. Більше того, оцінюючи ступінь демократизації політичної системи України, значна кількість експертів звертається саме до стану з дотримання прав політичної опозиції в Україні. Тому наукові політико-правові дослідження цієї теми є надзвичайно актуальними. Адже незалежно від змін, які будуть внесені у Конституцію України, законодавцю доведеться приймати спеціальний закон, який регулюватиме правові засади і гарантії опозиційної діяльності. Тобто закріплення правового статусу парламентської більшості обов’язково має своєю логічною складовою відповідне юридичне визначення політичної опозиції, а також з’ясування правомірності обмеження цього поняття лише такою її формою (таким її проявом), як парламентська опозиція. . В Україні немає конституційно затвердженого, оформленого інституту опозиції. Мабуть, вона може вважатися лише побічно закріпленою, адже згідно статті 34 Конституції України проголошується свобода слова і думки. Тобто ті, хто не згоден з офіційним курсом влади, можуть висловити це відверто та публічно. Саме ці свободи і є підставою для існування і функціонування опозиції. І ще слід зазначити, що українське суспільство поступово приходить до розуміння, що бажання деяких предстаників влади в центрі і регіонах не мати вільної опозиції не сприяє демократизації суспільних відносин, породжує нові форми протистояння та соціальних напружень.
2. Опозиція як елемент демократії а) Перш ніж почати, слід визначитися з основним поняттям цього реферату. У «Сучасному словнику з політології» читаємо: «Опозиція (від лат. Opposi io – протиставлення) – 1) протиставлення чого-небудь чому-небудь; 2) у політиці – протиставлення власних поглядів та дій іншим поглядам та діям; 3) партія чи група всередині якої-небудь організації, яка не згодна з офіційною думкою чи позицією керівництва цієї організації». Опозиція в політиці може виявлятися на різних рівнях: у рамках політичної системи в цілому, всередині інститутів державної влади, у складі політичної партії чи суспільної організації. У рамках політичної системи опозицію складають політичні сили (партії), які не згодні з офіційним політичним курсом. Наявність опозиції – ознака демократизма політичної системи, один з факторів динамізації політичної сили. М. Михальченко зазначає: “Опозиція в Україні формується не з питання перерозподілу місць в парлпменті й не з питання контролю за органами місцевого самоврядування. Позиції її визначаються щодо стратегічного курсу України, проголошеного її Конституцією, і політики Президента України” . Насамперед зазначимо, що коли говоримо про опозицію, маємо на увазі легітимне існування в суспільстві політичної сили (ідей та організацій), яка публічно висловлює свою незгоду з програмою та практикою діючої влади і в такий саме спосіб пропонує власні проекти політичних дій, чим і рекрутує своїх прихільників. Не будь-яке і будь-чим невдоволення, а саме претензії до влади – в цьому суть опозиції . У статті “Політична опозиція у демократичній державі (Правові аспекти аналізу)” Француз А.Й. вказує на серйозність ставлення до опозиції: “Аналізуючи зміст цього поняття, важливо чітко відмежовувати це явище від різних проявів незгоди з діями офіційної державної влади. Дійсно, у багатьох пострадянських державах досить часто використо- вуються такі поняття, як «напівопозиція», «тимчасова опозиція», «ситуативна опозиція», які вживаються здебільшого стосовно будь-якої незгоди, спричиненої діями вищих органів державної влади. При цьому ґрунтом подібної незгоди у переважній більшості випадків є кадрові питання чи проблеми створення «сприятливих умов» для політичного бізнесу владних кланів” . І далі: “Вживаючи поняття «опозиція» та розкриваючи її місце у демократичних політичних системах, методологічно доцільно звернутися до поняття «інституційна позиція», яке застосовує О. Глухова (Глухова А.В. Политические конфликты: основания, типология, динамика. – М., 2000. – С. 222-223). Під ним російська дослідниця розуміє сукупність політичних ресурсів (це насамперед «урядова структура» політичної системи – державна бюрократія, позиції всередині законодавчих органів та судової ієрархії), які дозволяють політичним групам реалізовувати владу, здійснювати вплив на розвиток суспільно-політичних процесів. Інституційні позиції присутні у будь-яких політичних системах, оскільки наявність центру (або центрів) влади є неодмінною властивістю політичної сфери” . І ще одна думка до цієї теми: “Правлячим колам дуже важко усвідомити, що опозиція – об’єктивна даність вільної демократичної держави.
Вона є своєрідним відображенням пануючого режиму, яким, власне, і формується. Опозиція для нестабільного суспільства – оздоровчий фактор. В умовах конкуренції з нею виконавча влада вимушена оперативно реагувати на протиріччя з метою їх нейтралізації. Тим самим вона протидіє монополізації влади” . Думки, наведені в цьому підпункті різноманітні, але в сукупності вони дають різнобічне та повне поняття про сутність терміну “опозиція”. б) Якщо звернутися до питання структури опозиції, то найбільш повно цю проблему висвітлив відомий дослідник М. Михальченко: “Опозиція може існувати на різних рівнях політичної влади, в різних її видах, а також всередині кожного з них. Розрізняють системну та позасистемну (структурну) опозиції. Системна опозиція в Україні виступає за вдосконалення існуючої політичної системи, все ще перебуває на складному етапі становлення, визначення стратегії і тактики політичної боротьби. Вона має більшу громадську підтримку, ніж позасистемна. Однак відсутність єдності в її рядах, нескоординованість зусиль зменшують її ефективність. Вона начебто і спирається на благородні цілі: щоб влада була народною, політики – чесними і компетентними, щоб Україна швидко увійшла в Європейську спільноту як рівна серед рівних. Але подібні принципи відомі ще з радянських часів, вони не зовсім відповідають об’єктивній дійсності, а тому народ ставиться до них дуже обережно. Системна опозиція виступає під гаслами активізації реформ (насамперед у сфері економіки та державного управління), боротьби з корупцією та «тіньовою економікою», обіцяє свободу ЗМІ, більшої прозорості, моральності й відповідальності влади перед народом. До системної опозиції відносяться крайні праві («Наша Україна», «Батьківщина») та центристи («Партія Регіонів»). Позасистемна опозиція (яка протистоїть основним принципам існуючої політичної системи, виступає за радикальну зміну політичного режиму) має сталий, але досить обмежений електорат, не має значного впливу на органи державної влади, а відтак її діяльність не створює великої загрози ні для інститутів влади, ні для підвалин державного устрою в Україні. Підґрунтям для існування позасистемної опозиції є ностальгія за «кращим радянським минулим», популізм лідерів, які використовують помилки влади для просування власних ідей. Це – ліві та крайні ліві партії («СДПУ(о)», «КПУ», «ПСПУ»)” . Далі згаданий вже автор зазначає: “В українському суспільстві є своєрідний політичний спорт – гра в опозицію. Є політичні сили, які оголошують себе непримиренною опозицією, а назавтра стають друзями влади. Також загальновідома практика, коли державний діяч, звільнений з поста за зловживання владою, політичну нездатність чи розкрадання народного добра, за одну ніч стає «опозиціонером» і галасує на весь світ, що його переслідують за опозиційні погляди. Це – процес пошуку популярності на критиці влади, процес штучного «виготовлення» певного політичного стилю, щоб подати себе в привабливому вигляді «борця за народне щастя». Але привласнені іміджі швидко зникають після досягнення своєї мети” .
Але партійно-політичні діячі, хоч багато дечого загубили по дорозі, тікаючи на чужину, то, на жаль, нічогісінько не загубили з партійної сварні, гризні та партійницького підходу до національних справ. Увесь цей крам перевезли вони на еміґрацію. Це лягло важким прокляттям на громадсько-політичне життя української еміґрації. Тим більше, що болюча невдача визвольної боротьби залишила і так своє важке тавро на стомлених душах, викликавши огірчення й озлоблення, а в слабших і зневіру. Міжпартійна та внутрішньопартійна гризня спричинила важке морально-політичне спустошення головно серед членів і прихильників колишніх наддніпрянських соціялістичних партій – соціял-демократів і соціял-революціонерів. Велика частина провідних ес-ерів ще в час збройної боротьби Української Народньої Республіки проти московсько-большевицького наїзника стала до співпраці з московськими большевиками. Таким чином ес-ери викликали враження, ніби большевицький режим в Україні не є тільки новітньою формою московської окупації, але спирається на самих же українців, як бажана ними форма власного державного життя
1. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
2. Політична система Української козацької держави
3. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
4. Розвиток політичної думки України
5. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
9. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
10. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
12. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
13. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
14. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
15. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
16. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
Простыня на резинке "Беж", 160x200 см. 
Конструктор металлический для уроков труда №3 в деревянной упаковке. 
Компактные развивающие игры в дорогу "Логозавры", арт. ВВ2099. 17. Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.
18. Етапи розвитку політичної думи в Україні
19. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
20. Політичні партії в Україні та їх основні типи
21. Становлення і розвиток політичної думки в Україні
25. Політичні еліти і політичне лідерство: світовий досвід і українські реалії
26. Політичні партії в Україні
27. Політична еліта та лідерство в сучасній Україні
28. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії
30. Нестор Махно: історично-політичний портрет
31. Особливості мови роману О.Забужко Польові дослідження українського сексу
32. Політичний режим
Магнитная игра для путешествий "Волшебный лес". 
Папка для тетрадей "Кошечка", А4. 
Гибкий трек "Большое путешествие", 317 деталей. 33. Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості
34. Утворення Скіфії та її політична історія
35. Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.
36. Суспільно-політична діяльність Костомарова
42. Політично-правові вчення в Німеччині в кінці XVIII – поч. XIX ст.
43. Роль політичних партій у розвитку демократії
44. Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема
45. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
46. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
47. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
48. Ідейно-політичне життя Полтавщини
Настольная игра "Скоростные колпачки". 
Копилка "Банкомат", синяя. 
Тетрадь на резинке "Study Up", В5, 120 листов, клетка, фиолетовая. 49. Політична діяльність Лазара Кагановича
50. Політична історія Галицько-Волинського князівства
51. Політична криза лейбористської партії 1931 р.
52. Політичний портрет Ф.Д. Рузвельта
53. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
57. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
58. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
59. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
60. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
61. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
62. Симон Петлюра – політичний діяч
63. Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США
64. Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
Подгузники Moony, 4-8 кг, экономичная упаковка, 81 штука. 
Бумага акварельная в листах А3, 200 листов. 
Каталка "Утёнок" с ручкой. 65. Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.
66. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
67. Економічна та торгово-політична роль митного збору
68. Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів
69. Державна політика в Україні
73. Основні етапи становлення світової політичної думки
74. Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
75. Політичні партії, організації и рухи
76. Політичні погляди Липинського
77. Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм
78. Політичні режими
80. Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму
Письменные принадлежности "Набор первоклассника", 28 предметов. 
Игра магнитная "Одевашки. Лиза". 
Прыгунки "три в одном" (прыгунки - тарзанка - качели). 81. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО
82. Суспільна думка та політична філософія
83. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
84. Трансформація політичного устрою Югославії в кінці 90-х – початку ХХІ ст.
85. Формування етосфери в політичному житті суспільства
89. Політична географія і геополітика
90. Політична думка від Київської Русі до сьогодення
91. Політична ідеологія Николло Макіавеллі
92. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні течії сучасності
94. Політична система Аргентини
95. Політична теорія Макса Вебера
Шарики для бассейна, 50 штук. 
Карандаши акварельные "Jumbo", 12 цветов, с точилкой. 
Ростомер деревянный (ростомер-пазл). 98. Політичний PR
99. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
