|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Основні етапи українського національного відродження |
Пакеты с замком "Extra зиплок" (гриппер), комплект 100 штук (150x200 мм). 
Брелок LED "Лампочка" классическая. 
Фонарь садовый «Тюльпан». ЗМІСТ Вступ 1. Політичне становище в Україні в 17-18 ст. 2. Культурний розвиток України протягом 17-18ст. Висновок Список використаних джерел ВСТУП Україна – друга за величиною країна в Європі. Але ця країна лише не так давно отримала довго очікувану незалежність – факт досить дивний в наш час, коли повним та беззаперечним суверенітетом користуються навіть найвідсталіші держави. І це не єдина загадка в історії країни и народу, які досить часто залишались взагалі непомітними або в кращому випадку незрозумілими істориками світу. Чисельні сучасні нації історично затверджувались та розвивались як раз в якості націй-держав – але тільки не українці і не Україна. Тобто, історія України – це історія нації, яка змогла розвинутись та вижити поза межами повноцінної державності. Друге питання в розвитку української держави – це питання модернізації. Перше за всього процес перетворення України, свого часу істинно аграрної країни, в країну індустріальну був не лише незвичайно швидким, але і досить болючим. Ще більший інтерес викликає та обставина, що модернізація України відбувалась в основному під егідою неукраїнців. В результаті до нинішнього часу багатьом в цій країні „українське” та „сучасне” все ще являються речами несумісними. Однак все ж таки, на мою думку, саме Україна постійно була серцевиною культурно-політичного та господарського конгломерату земель та народів – Київської Русі. В 17 столітті українські козаки досить успішно вели боротьбу з іноземцями; в кінці 17 – на початку 18 століть як раз українці стали зразком прогресу для росіян (а не навпаки, як це було потім). Настання 20 століття застає певну частину українців за енергійними та небезпідставними спробами взяті в свої руки політичну та економічну долю своєї країни. Власне, в єдиний сюжет „бездержавної модернізації” не вписуються і древніша, багата на події історія української землі – землі, яка зберігла самі ранні сліди мешкання людини в Європі; яка стала складовою частиною класичних цивілізацій Середземномор’я; яка пам’ятає числені напади кочівників з Азії; яка тривалий час слугувала кордоном західної цивілізації з цивілізаціями Сходу. І все ж таки, як раз на проблемах бездержавності та „некорінної” модернізації сходяться, не начебто в фокусі, і відблиски світлих та ясних днів в історії України, і полиски трагедій та пожарищ. Мабуть, зібрані таким чином, вони допоможуть яскравіше висвітити величезний, неохопний, неоглядний сценічний майдан, на якому розвертались ці незвичайні історичні картини – незвичайні за своєю барвистістю, і за складністю драматургії, по невизнаності для нас конкретних замислів та непередбачуваності фіналу. Тобто, історія України досить різнобарвна і заслуговує на детальне та глибоке вивчення, і в своїй роботі мені хотілося б дослідити досить цікавий, в значній мірі навіть визначальний, етап розвитку української державності протягом 17 – 18 століть. 1. Політичне становище України в 17 – 18 століттях Після падіння Києва в 1240 році ареною основних подій в історії України стали західні землі – Галичина та Волинь.
Але наприкінці 16 століття на сході знову виникає епіцентр історичного руху – і ми знову повинні звернутися до земель, які знаходяться в басейні Дніпра і весь цей час перебували в запустінні. Символом нового суспільства, яке з’явилось на широких рівнинах Придніпров’я, став зовсім незвичайний стан – козацтво. Швидке зростання козацтва збентежило польський уряд та шляхту, поставивши їх в незрозуміле становище. З точки зору шляхтича, козак – всього лише кріпосний, який втік. Яким чином він перетворився в якусь нову і досить організовану суспільну силу – це зовсім не було зрозуміло дворянству. Однак зневага зневагою, а інтереси Речі Посполитої перш за все. І якщо ці інтереси вимагали якихось козаків – шляхта не була проти їх використання. Всю цю невизначеність ще більше посилювали розбіжності в підході до „козацького питання” місцевих магнатів і старост прикордонних областей, з одного боку, та польський королів, з іншого. Перші конфліктували з козаками майже щодня – другі ж бачили в козацтві вправну в бою і до того ж порівняно дешеву військову силу, яку можна використовувати проти зовнішнього ворога, а при нагоді – проти зростаючої самостійності та могутності тих самих східних магнатів. Доведення всіх цих протиріч до крайнощів було лише справою часу. І вибух відбувся. В ситуації, яка склалася на той час, можна виділити наступні причини посилення антифеодальної боротьби народних мас: посилення польсько-шляхетського гноблення, що супроводжувалось збільшенням панщини, розмірів натуральної та грошової ренти; скорочення селянського землеволодіння; посилення жорстокості у ставленні поміщиків до селян; національно-релігійний гніт, утиски прав українства Правобережжя. За своїм характером селянсько-козацькі були національно-визвольними, антифеодальними. Рушійними силами цих рухів були селянство, козацтво, міщанство, робітничі люди, православне духовенство. Повсталі боролися за відновлення козацьких вольностей, визволення від шляхетсько-магнатської залежності, за права православної церкви. Протест проти польсько-шляхетського гніту на Правобережній Україні та західноукраїнських землях набрав форм гайдамацького та опришківського рухів. Після придушення селянсько-козацьких повстань в Україні настав десятилітній період затишшя. Польські шляхта і магнати багатіли. Українські селяни, міщани та козаки бідніли. Посилювався національний і релігійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 року був закономірним. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним і антифеодальним. Спільною головною метою, що всіх об’єднала у боротьбі, була ліквідація польсько-шляхетського панування в Україні, здобуття для рідної Батьківщини волі. В даній ситуації людям необхідним був той лідер, який зміг би повести український народ правильним шляхом в здобутті довгоочікуваної свободи. Ним став чигиринський сотник Богдан Зиновій Хмельницький. В ході війни, яка розпочалася у1648 році слід виділити наступні етапи: перший – 1648, другий – 1649-1653, третій – 1654-1655, четвертий – 1656-1657 роки. На початку національно-визвольної війни постала проблема державно-політичного устрою України.
Хмельницький рішуче і сміливо власну програму Української козацької держави, в основі якої лежала ідея української соборності. У будівництві Української держави Б. Хмельницький геніально синтезував ідею старої княжої України-Русі з новою ідеєю козацької державності. Одночасно він врахував і практику ряду тогочасних європейських держав. Держава отримала назву „Військо Запорозьке”. Межі території держави включали Київське, Брацлавське, Чернігівське, частину Волинського воєводства та Білої Русі. Основою держави була територія від Случа і Дністра – на Заході, і аж до Московського кордону – на Сході. Найвищим органом влади вважалися загальнокозацькі збори. Фактично органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана, яка вирішувала всі питання державної ваги. Головою виконавчої влади гетьманської держави був гетьман, який очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, скликав козацьку радує Гетьманською резиденцією було місто Чигирин. Слід зазначити, що протягом усього часу існування Української держави гетьмани були виборні. Обирала його Генеральна Рада, але в самому обранні не було твердих принципів. Вважалося, що гетьмана обирали „доживотно”, тобто до смерті. Таким „доживотним” гетьманом був Б.Хмельницький та гетьмани 18 століття – Іван Скоропадський і Данило Апостол. Але поруч з тим в „гетьманський статтях” 1669 та 1672 років передбачалось право Генеральної Ради позбавити гетьмана влади, якщо він „зрадить”. На Гетьманщині змагалися два типи державної влади: республіканський і монархічний. Гетьмани, які складали булаву перед Генеральною Радою, визначаючи тим її зверхність, особливо Іван Виговський та Петро Дорошенко, були представниками республіканського типу правління, а Богдан Хмельницький, Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович і особливо Іван Мазепа були носіями монархічного начала. Ця монархічна тенденція виявлялася в прагненні правити без участі Ради. Другим виявом монархічного начала були спроби гетьманів встановити спадковість у своєму роді. Перший, хто прагнув встановити спадкову владу в своєму роді був Богдан Хмельницький. Гетьман мав необмежену владу: він був головою Держави, її резидентом у всіх зовнішніх стосунках, головним вождем армії, адміністратором, законодавцем, що виявлялося у виданні універсалів: гетьман був вищим суддею, до якого йшли апеляції на суди; він мав право затверджувати вироки. У 18 ст. влада гетьмана була обмежена постійним російським міністром-резидентом, завданням якого був контроль над гетьманом. В Українській державі існувала загальна козацька рад, яка мала назву Генеральна рада. Спочатку вона була тільки зібранням козаків і мала військові значення. Поволі склад генеральної ради поширювався: до неї входило іноді вище духовенство та міщани. Генеральні ради мали велике значення в перші роки Хмельниччини. В той же час вони не могли стати органами влади: на перешкоді стояли – випадковість їх складу, велике число учасників, можливість сторонніх впливів тощо. Тому поволі генеральні ради заступають ради старшин, які зародились в 18 столітті і відповідали аналогічним інститутам Західної Європи: „генеральним станам Франції”, „снемам” Чехії, „соймам” Польщі.
Після Брестської угоди вони відходили, витримуючи ар'єргардні сутички з австро-німецькими частинами. 117 Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) — з 3 грудня 1905 р. назва утвореної 1902 р. Революційної української партії. Лідерами партії були В. Виїшичспко, М. Порти, Д. Антонович, С. Петлюра, М. Ткаченко. В основу її програми було покладено Прфуртську програму німецьких соціал-демократів. В національному питанні мала на меті автономію України. Спиралася на студенстство, службовців, ремісничих робітників і селян. Під час Першої світової війни в партії були три основні напрямки: оборонців, борців за незалежну Україну під австро-угорським протекторатом, прихильників більшовицької тактики перетворення війни на громадянську. Брала участь в роботі Української Центральної Ради, уряді УНР. Після жовтня 1917 р. відстоювала самостійність України. За гетьманату перебувала в опозиції до гетьманського уряду, входила до Українського національного союзу, взяла участь у створенні Директорії. 118 Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) була створена 1906 р. народницькими групами, але процес формування було завершено лише у квітні 1917 р
1. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
3. Етапи розвитку політичної думи в Україні
5. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
9. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
10. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
11. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
13. Культурно-національний рух в українських землях в XVI-XVII століттях
14. Національно-культурне відродження на західноукраїнських землях в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.
15. Політична система Української козацької держави
16. Політичне життя в Україні 1993-2000 років
Бумага чертежная, А2, 594x420 мм, 100 листов. 
Микроскоп для смартфона "Kakadu". 
Деревянная игрушка "Набор для обучения". 17. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
18. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
19. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
20. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
21. Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.
25. Партійна система України. Політичний маркетинг
26. Політологія. Політичні системи в Україні
27. Становлення і розвиток політичної думки в Україні
28. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
29. Політична влада у світі та в Україні
30. Політична опозиція в Україні
31. Політичні еліти і політичне лідерство: світовий досвід і українські реалії
32. Політичні партії в Україні
Набор детской посуды "Принцесса", 3 предмета. 
Настольная игра "Коварный Лис". 
Чехол на лобовое стекло всепогодный (арт. TD 0334). 33. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії
35. Нестор Махно: історично-політичний портрет
36. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
37. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
42. Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
43. Держава і політична система суспільства
44. Державне фінансування політичних партій в європейських країнах
46. Політично-правові вчення в Німеччині в кінці XVIII – поч. XIX ст.
47. Роль політичних партій у розвитку демократії
48. Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема
Комод "Радуга" (четырехсекционный). 
Коврик-пазл "Винни". 
Трикотажная пеленка кокон для девочки "Bambola". 49. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
50. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
51. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
52. Політична і судова система Київської Русі
53. Політична історія Київської Русі
57. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
58. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
59. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
60. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
61. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
62. Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
63. Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі
64. Сергій Радонежський – політичний діяч Середньовічної Русі
Настольная игра "Ответь за 5 секунд. Детская". 
Увлекательная настольная игра "Геометрика", новая версия. 
Цветные карандаши Color Peps, трехгранные, 24 цвета. 65. Соціально-політичні аспекти створення фашистської системи в Італії початку 20 – початку 30 рр.
66. Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).
67. Суспільно-політичні погляди правителів Київської Русі
68. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
69. Економічна та торгово-політична роль митного збору
73. Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки
74. Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
75. Політичні партії, організації и рухи
76. Політичні погляди Липинського
77. Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм
78. Політичні режими
80. Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму
Шкатулка ювелирная "Moretto", 18x13x10 см (2 яруса). 
Табурет "Плетенка" складной (малый). 
Кукла Нэни, в розовом жакете. 81. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО
82. Суспільна думка та політична філософія
83. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
84. Трансформація політичного устрою Югославії в кінці 90-х – початку ХХІ ст.
85. Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
89. Політична влада
90. Політична діяльність і політичні відносини
91. Політична еліта, лідерство і демократія
92. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні теорії сучасності
94. Політична наука
95. Політична система Індонезії
Эжектор концентрат Dr.Klaus от муравьёв других насекомых, 1 л. 
Рюкзак школьный "Pixie Crew" с силиконовой панелью для картинок (Тролли). 
Копилка-раскраска "Сова в шляпе". 98. Політичне управління та його соціотехніка
99. Політичний діяч Алексис де Теквіль
100. Політичний портрет Віктора Ющенка
