![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури |
Зміст Введення Теоретична частина Поняття «метод навчання». Класифікація методів навчання Методи усного викладу знань учителем й активізації учбово-пізнавальної діяльності учнів Методи закріплення досліджуваного матеріалу Методи самостійної роботи учнів по осмисленню й засвоєнню нового матеріалу Методи навчальної роботи з вироблення вмінь і навичок застосування знань на практиці Методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів Пропозиції по використанню активних методів навчання для підвищення ефективності навчання школярів Висновок Список літератури Введення Питання активізації навчання школярів ставляться до числа найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки й практики. Реалізація принципу активності в навчанні має певне значення, тому що навчання й розвиток носять діяльний характер і від якості навчання як діяльності залежить результат навчання, розвитку й виховання школярів. Ключовою проблемою в рішенні завдання підвищення ефективності і якості навчального процесу є активізація навчання школярів. Її особлива значимість полягає в тому, що навчання, будучи відбивно-перетворюючою діяльністю, спрямовано не тільки на сприйняття навчального матеріалу, але й на формування відносини учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому виді, як правило, викликають утруднення учнів у їхньому застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і рішенню конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань учнів залишається формалізм, що проявляється у відриві заучених учнями теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці. Уже довгий час одна з найважливіших проблем дидактики: яким образом активізувати учнів на уроці? Переломним за значенням стало дослідження М.Н. Кашина, виконане в середині 1950 х гг., у якому автор виступив із критикою на адресу традиційного навчання. Особливо гостро встало питання про пасивність учнів у навчальній роботі. Опираючись на результати майже 300-годинного хронометражу, М.Н. Кашин показав, що самостійна робота учнів займала лише 10% часу, причому й цій роботі складався в основному із простого читання підручника й виконання тренувальних вправ. До того ж, до цього виявився курйозний факт: чим старше учні, тим менше використалася їхня самостійна робота. Це питання залишається актуальним й у сучасній школі. Рішення завдання підвищення ефективності навчального процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації школярів. Теоретична частина 1. Поняття «метод навчання». Класифікація методів навчання Поняття методу навчання є досить складним. Однак, незважаючи на різні визначення, які даються цьому поняттю окремими дидактами, можна відзначити й щось загальне, що зближає їхньої точки зору. Більшість авторів схильні вважати метод навчання способом організації учбово-пізнавальної діяльності учнів. Взявши в якості вихідного це положення, спробуємо більш детально розглянути дане поняття й підійти до його наукового трактування. Слово «метод» у перекладі із грецького означає «дослідження, спосіб, шлях до досягнення мети».
Етимологія цього слова позначається й на його трактуванні як наукової категорії. «Метод – у самому загальному значенні – спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність», – сказано у філософському словнику. Очевидно, що й у процесі навчання метод виступає як упорядкований спосіб взаємозалежної діяльності вчителі й учнів по досягненню певних навчально-виховних цілей. Із цього погляду кожен метод навчання органічно містить у собі навчальну роботу вчителя (виклад, пояснення нового матеріалу) і організацію активної учбово-пізнавальної діяльності учнів. Тобто, учитель, з одного боку, сам пояснює матеріал, а з іншого боку – прагне стимулювати учбово-пізнавальну діяльність учнів (спонукує їх до міркування, самостійному формулюванню висновків і т. д.). Іноді ж сам учитель не пояснює новий матеріал, а лише визначає його тему, проводить вступну бесіду, інструктує учнів до майбутньої навчальної діяльності (навчальна робота), а потім пропонує їм самим осмислити й засвоїти матеріал по підручнику. Як бачимо, і тут сполучається навчальна робота та активна учбово-пізнавальна діяльність учнів. Все це дозволяє зробити висновок: під методами навчання варто розуміти способи навчальної роботи вчителі й організації учбово-пізнавальної діяльності учнів за рішенням різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння досліджуваним матеріалом. Широко розповсюдженим у дидактику є також термін «прийоми навчання». Прийом навчання – це складова частина або окрема сторона методу навчання. Трохи забігаючи вперед, скажемо, наприклад, що в методі вправи, що застосовується для вироблення в практичних умінь, що вчаться, і навичок, виділяються наступні прийоми: показ учителі, як потрібно застосовувати досліджуваний матеріал на практиці, відтворення учнями показаних учителем дій і наступне тренування по вдосконалюванню вмінь, що відпрацьовують, і навичок. Надалі буде показано, що й інші методи навчання складаються із цілого ряду специфічних прийомів. Методи навчання – система послідовних, взаємозалежних дій учителі й учнів, що забезпечують засвоєння змісту утворення, розвиток розумових сил і здатностей учнів, оволодіння ними засобами самоосвіти й самонавчання. Методи навчання позначають мету навчання, спосіб засвоєння й характер взаємодії суб'єктів навчання. Не менш складним і зухвалої дискусії є питання про класифікації методів навчання. В 20-і роки в педагогіці велася боротьба проти методів схоластичного навчання й зубріння, що процвітали в старій школі, і вживали пошуки таких методів, які забезпечували б свідоме, активне й творче оволодіння знаннями учнями. Саме в ці роки педагог Б.В. Всесвятський розвивав положення про те, що в навчанні може бути тільки два методи: метод дослідницький і метод готових знань. Метод готових знань, природно, зазнавав критики. У якості ж найважливішого методу навчання в школі визнавався дослідницький метод, суть якого зводилася до того, що учні все повинні були пізнавати на основі спостереження й аналізу досліджуваних явищ і самостійно підходити до необхідним висновкам. В 20-і роки вживали також спроби насадження в школі так називаного методу проектів, в основі якого лежить філософія прагматизму і який був запозичений зі США.
Однак виявилося, що властивому цьому методу ліквідація окремих навчальних предметів і відомість всієї навчальної роботи до так називаного «проектуванню» різко знижували якість загальноосвітньої підготовки учнів. З тих пор у нашій педагогіці затвердилося положення про те, що в навчанні не може бути ніяких універсальних методів і що в процесі його повинні застосовуватися різні методи навчальної роботи. Дидактичні дослідження, однак, показують, що номенклатура (найменування) і класифікація методів навчання характеризуються більшою розмаїтістю залежно від того, який підхід обирається при їхній розробці. Розглянемо найважливіші з них. Деякі дидакти (Е.И. Перовський, Е.Я. Голант, Д.О. Лордкипанідзе й ін.) вважали, що при класифікації методів навчання необхідно враховувати ті джерела, з яких черпають знання учні. На цій основі вони виділяли три групи методів: словесні, наочні й практичні. І дійсно, слово, наочні приладдя й практичні роботи широко використаються в навчальному процесі. І.Я. Лернер і М.Н. Скаткін розробляли методи навчання, виходячи з характеру учбово-пізнавальної діяльності учнів по оволодінню досліджуваним матеріалом. Із цього погляду вони виділяли наступні методи: а) пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивний: оповідання, лекція, пояснення, робота з підручником, демонстрація картин, кіно- і діафільмів і т. д.; б) репродуктивний: відтворення дій по застосуванню знань на практиці, діяльність по алгоритму, програмування; в) проблемний виклад досліджуваного матеріалу; г) частково-пошуковий, або евристичний метод; д) дослідницький метод, коли учнем дається пізнавальне завдання, що вони вирішують самостійно, підбираючи для цього необхідні методи й користуючись допомогою вчителя. Ю.К. Бабанський все різноманіття методів навчання підрозділив на три основні групи: а) методи організації й здійснення учбово-пізнавальної діяльності; б) методи стимулювання й мотивації учбово-пізнавальної діяльності; в) методи контролю й самоконтролю за ефективністю учбово-пізнавальної діяльності. Кожна із цих класифікацій має певну підставу й дозволяє з різних сторін осмислювати сутність методів навчання. Однак у дидактичному відношенні найбільш практичної представляється все-таки класифікація М.А. Данилова й Б.П. Єсипова. Вони виходили з того, що якщо методи навчання виступають як способи організації впорядкованої навчальної діяльності учнів по досягненню дидактичних цілей і рішенню пізнавальних завдань, те, отже, їх можна підрозділити на наступні групи: а) методи придбання нових знань; б) методи формування вмінь і навичок по застосуванню знань на практиці; в) методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок. Зазначена класифікація добре погодиться з основними завданнями навчання й допомагає кращому розумінню їхнього функціонального призначення. 2. Методи усного викладу знань учителем й активізації учбово-пізнавальної діяльності учнів До цих методів ставляться: оповідання, пояснення, лекція, бесіда; метод ілюстрації й демонстрації при усному викладі досліджуваного матеріалу. Більш докладно методи зображені в таблиці 1. Перші чотири із цих методів називають також вербальними (від панцира, verbalis – усний, словесний).
Руки вгору! Гаманець, життя честь! ¶ яка послдовнсть, планомрнсть у виконанню намчено програми. В першому пункт стоть вдновлення "дино, недлимо". Це, розумться, нам поки що не пропонувалось, це був основний постулят, конечна мета, для здйснення яко мали служити дальш пункти. Але от другим пунктом уже : скасування Директор, сформування коалцйного кабнету й передача йому вс влади. "Коалцйний" кабнет це значило одмову вд ус соцально-полтично програми Директор, "законне", так сказати би, заведення реакц, (бо отаманщина хоч заводила , але хаотично, не сстематично, з несподваними вибриками проти буржуаз). От цей пункт "тамного договору" був першим пунктом у тих умовах, як офцально виставлялись Директор союзним командуванням, ("деолоAом" якого був франц. полковник ФрейденберA, начальник штаба д'Ансельма). Слдуючими "явними" пунктами були вимоги контролю над фнансами Украни, управлння всми залзницями, командування укранськими вйськами, вльне формування добровольцв, ще деяк дрбн вимоги й, нарешт, визволення арештованих гетьмансько-нмецьких мнстрв. (Ц пункти як раз припадають до пунктв "тамних"). ¶ це все за декльки танкв гармат. ¶ цього домагались т сам "вльнолюбн, демократи, благородн" французи, як так кричали про нмцв, коли т прийшли на Украну й заводили там реакцю
2. Управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства
4. Управління мотивацією персоналу. Створення цеху з випікання здобних виробів у м. Харків
5. Лекції з української та зарубіжної культури
9. Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів (частин, з’єднань)
10. Державне управління і контроль у сфері поводження з відходами виробництва та споживання
12. Системний аналіз складних систем управління
14. Аналіз організаційної структури Управління праці та соціального захисту населення
15. Аналіз системи управління персоналом ВАТ "Рівненська кондитерська фабрика"
16. Аналіз управління персоналом на ТОВ "Рондо"
17. Забезпечення процесу стратегічного управління в компанії
18. Стратегічний аналіз у системі управління підприємством
20. Форми і методи контролю знань учнів з біології
25. Ділові взаємовідносини в апараті управління
26. Методи управління підприємством
27. Рішення в системі управління
30. Управління трудовими ресурсам як динамічна система
32. Організаційна система управління природокористуванням України
33. Бухгалтерський облік в системі управління господарською діяльністю
34. Управління житловим фондом шляхом утворення кондомініумів
35. Державне управління природокористуванням і природоохороною в Україні
36. Адміністративно-правове забезпечення управління освітою і наукою
37. Кредитний ризик та методи управління ними
41. Інженерне управління у виробничих і обслуговуючих структурах сільськогосподарських товаровиробників
42. Управління ресурсоспоживанням та ресурсозбереженням в тваринництві
43. Наукові та прикладні основи охорони й управління родючістю солонцевих ґрунтів
44. Міжнародні стандарти у сфері управління документацією
45. Державне управління в сфері охорони здоров’я
46. Державне управління і контроль у сфері використання та охорони лісів та рослинного світу
47. Договір про управління цінними паперами та грошовими коштами
49. Поняття державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища
50. Поняття та види державних службовців. Управління в сфері іноземних справ
51. Регіоналізм і місцеве управління у Великобританії
52. Сутність і сфера міжгалузевого управління
57. Впровадження інформаційної системи управління на підприємстві
58. Розробка автоматизованого робочого місця управління замовленнями у малому бізнесі (ПП "Сігма")
59. Стандарти автоматизованих систем управління в банку
60. Управлінські інформаційні системи в аналізі та аудиті
61. Інформаційні технології управління маркетингом
62. Розуміння і процес маркетингового менеджменту
63. Управління запасами матеріалів на підприємстві
64. Управління поведінкою споживачів
65. Медико-соціальне обґрунтування системи управління здоров’ям жінок в інволюційному періоді
67. Автоматизація управління трудовими ресурсами на рівні підприємства
68. Американські вчені ХХ століття в галузі трудових відносин і управління персоналом
69. Діяльність органів управління освітою
73. Контроль – функція управління
74. Концепція управління персоналом в комерційному банку АКБ "Приватбанк"
75. Культура управління на прикладі підприємства "Житомирський облавтодор"
76. Методика розрахунку ефективності управління на ПП "Туроператор"
77. Методологія системи управління персоналом
78. Міжнародний досвід діяльності органів управління трудовими ресурсами
79. Моделі управління запасами в прийнятті управлінського рішення
80. Національні моделі корпоративного управління
81. Організаційна структура управління підприємством
82. Організація управління персоналом підприємства
83. Основи внутрішньо-фірмового управління нововведеннями: стратегія і структура
84. Основні управлінські культури. Етносоціальні особливості управління
85. Особливості управління в організаційних формуваннях АПК
89. Проблема управління прибутком на підприємстві
90. Проектування раціональної організаційної структури та структури управління підприємством
92. Роль, значення і перспектива інформаційної технології управління
93. Стилі управління
94. Стратегічне управління підприємством
96. Структура теорії управління та сучасні тенденції її розвитку
97. Сучасні методи управління проектами
98. Удосконалення організації і управління діяльністю підприємства на прикладі ФГ "Часовенко А.А."