|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Запорозька Січ, її політичний устрій та право |
Крючки с поводками Mikado SSH Fudo "SB Chinu", №4BN, поводок 0,22 мм. 
Ночник-проектор "Звездное небо, планеты", черный. 
Карабин, 6x60 мм. Зміст: Вступ. Політичний устрій. Судовий устрій та судовий процес Цивільно-правові відносини. Види злочинів і система покарань. Висновок. Список використаної літератури. Вступ: Українське козацтво зародилось і розвинулось як результат особливих умов життя українського народу в степовій Україні. Спершу за Дніпрові пороги спрямовувалася хвиля уходників - сезонник здобичників, окремі з яких оселялися в степу з метою його господарського освоєння. До лав козацтва вступала й українська шляхта, ідо втрачала свої маєтності. Значна частина закріпачених українських селян і міщан утікала в малозаселені прикордонні райони й поповнювала козацькі вольності. Хронологія подій. Слово «козак» з'явилося в українському лексиконі у 1490-х роках. Козак — вільна особа, принципово ворожа до феодально-кріпосницької системи. Центром зосередження козацтва стало Запорожжя, куди стікалися значні маси втікачів з українських земель Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Саме тут, на численних островах, у болотистій місцевості можна було знайти захист від кріпосників і переслідувачів. Не менш важливим джерелом українського козацтва, крім утікачів, були ухідники — ватаги козаків, що влітку осідали в гирлах річок, вдавалися до полювання, рибальства, бортництва, чумацької справи. На зиму більша частина ухідників поверталася до своїх домівок, де продавала здобуте за літо. Від тих і інших степове життя вимагало великого завзяття, мужності, а подекуди й відваги. Промислами займалися найбільш підприємливі та енергійні люди, готові переборювати будь-яку небезпеку, зокрема — боронитися від набігів кримських татар. Це змушувало козаків об'єднувати зусилля, створювати укріплення, що називалися засіками, і зі зброєю в руках захищати свою свободу, відбиватися від татарської навали. Сама назва «січ» походить від слова «сікти», тобто зводити укріплення з порубаного дерева. З часом розрізнені січі об'єднувалися в єдину військово-політичну організацію, що називалася Запорозькою Січчю. Запорозька Січ стала притулком для всіх, хто протестував проти соціального і національного гніту, хто боровся за волю. Сюди приймали людей, незважаючи на національність чи соціальне походження. Крім українців, що становили переважну більшість, були багато росіян, білорусів, литовців і грузинів. Потрапляли на Січ італійці, французи, навіть араби.1 До наших днів не збереглося достовірних свідчень про місце закладення першої козацької Січі. Проте історична пам'ять народу пов'язує будівництво першої фортифікаційної споруди на острові Хортиця з іменем Дмитра Вишневецького (1556 р.) — волинського магната, який зібрав для боротьби з татарами кілька сотень своїх земляків. Саме Дмитра Вишневецького історична традиція називає засновником Запорозької Січі. У подальшому військовий центр Січі — кіш переходив з місця на місце, змінюючи своє розташування впродовж майже 250 років вісім разів. Коли 1775 р. Запорозьку Січ було ліквідовано Катериною II, частина козаків перенесла Січ у гирло Дунаю, де вона існувала впродовж 1775—1828 рр. під назвою Задунайська Січ. Політичний устрій Землі Запорозької Січі займали майже всю територію нинішньої Кіровоградщини, всю Дніпропетровщину, на Миколаївщині — лівий берег Бугу, частини Херсонської, Запорозької, Донецької та Харківської областей.
За свідченнями сучасників, Вольності (володіння) запорозьких козаків становили близько 87 тис. квадратних кілометрів. Отже, запорожці контролювали простір, що дорівнював територіям нинішніх Болгарії, Португалії та Угорщини. Населення Запорожжя в останній рік його існування за офіційними підрахунками становило близько 120 тис. чол., із них козаків-січовиків — 15 тис. Територіально Вольності запорозьких козаків спершу поділялися на вісім, а до середини XVIII ст. на десять паланок, із яких три містилися на правому березі Дніпра, а сім — на лівому. Паланка являла собою певну територіальну одиницю поза межами козацького Низу. Кожна з паланок мала свій адміністративний центр — містечко, селище чи село, в якому розташовувався орган управління — паланкова адміністрація. їй підпорядковувалися лише хутори посполитих (селян) та одружених козаків. Заможні козаки освоювали територію паланки та закладали зимівники і слободи — своєрідні спостережні пункти, які слугували першим рубежем оборони від турецьких набігів із півдня. Саме козацькі зимівники повідомляли Запорозьку Січ про небезпеку наближення ворожих загонів, попереджали про необхідність підготовки до організації відсічі нападника. Зимівники та слободи лише формально підпорядковувались адміністрації Запорозької Січі. Фактично ж вони мали значну автономію, а їх залежність визначалася припискою господаря до одного з козацьких куренів. Січ ставала притулком для будь-кого, без різниці національності. За переказами, козаком міг стати будь-хто, якщо вмів перехреститися. Вважалося, що в такий спосіб претендент на покозачення зрікався своєї віри і ставав православним християнином. Згідно з реєстром 500 низових козаків за 1581 р., українці та білоруси становили 83% особового складу, поляки — 10%, решту — росіяни, німці, татари.1 Запорозька Січ мала більшість ознак державності: територію, населення та верховну владу. Проте в сучасному розумінні її назвати державою не можна. Як інші держави, вона не мала свого громадянства. Спершу козаки були підданими Литви, потім Речі Посполитої, пізніше Гетьманщини, зрештою, московського царя. В неї не існувало повнокровної економіки, фінансової системи, господарської інфраструктури, власних грошей. Не було міст, узагалі кам'яних будівель. Навіть за часів найвищого розвитку населення Запорожжя не перевищувало 100 тис. осіб. Але фактично від часу заснування до повної ліквідації Запорозька Січ зберігала свій автономний статус. Політичний устрій Запорозької Січі базувався на принципах козацької демократії. Йдеться про народовладдя в межах одного суспільного стану — козаків. Лише вони мали право на вирішення внутрішніх справ, могли обирати, бути обраними, мали право обіймати військові, адміністративні, судові посади. У Запорозькій Січі хоча й перебували особи, що не належали до козацького стану, вони не були ані рабами, ані кріпаками. Майнова нерівність існувала, але мала лише економічний, а не юридичний характер. Багатші не мали права-привілею над біднішими. Різниці між дуками (козацька аристократія) і голотою (плебсом) у правовому аспекті не існувало. Товариство обходилося без привілеїв, усі були рівними.
Частина голоти мешкала в самій Січі, в курені, перебувала на утриманні коша, працюючи в паланках і зимівниках. Взаємини регулювалися не нормами писаного права, а звичаєвим правом військового товариства. Козацька правосвідомість забезпечувалася повагою до традицій та заборон, які мали силу закону. Як зазначалося вище, за правовим статусом усі козаки були рівними між собою. Однак за соціальним становищем між ними існувало істотне розшарування. Диференціацію в козацькому середовищі вміло використала польська влада. Найзаможніша козацька верхівка у другій половині XVI ст. стала основною опорою для формування військових охоронних підрозділів — реєстрового козацтва. 5 червня 1572 р. король Сигізмунд II Август своєю грамотою доручив коронному гетьманові Язловецькому організувати з козаків загін, який контролював би діяльність козацтва на Запорожжі. Перший загін складався із 300 низових козаків, які отримували по 2,5 злотого на квартал на сукно та жупан. їх усіх було внесено до списку (реєстру). Відтоді вони перебували на державній службі. Військо Запорозьке реєстрове розташовувалося на північ від Січі, охоплюючи територію від Чигирина до Трахтемирова. Йому надавалися військові клейноди, зокрема прапор (корогва), бунчук, печатка тощо. Реєстровці зобов'язані були тримати на Січі власний гарнізон, кількісний склад і матеріальне забезпечення якого не було чітко визначене. Реєстровці мали низку привілеїв. Вступаючи до складу реєстрового козацтва, вони виходили з-під юрисдикції поміщиків, звільнялися від влади воєвод і старост, якщо проживали на королівських землях. Вони звільнялися від податків, мали право купувати землю, вести торгівлю, отримувати за службу платню та зброю. Реєстрові козаки мали право судитися своїми козацькими судами. Щоправда адміністрація Речі Посполитої будь-коли могла розігнати реєстрове козацтво, а ті, хто викреслювався зі списків, мав повернутися до своїх господарів. Отже, козаки поділялися на низових, або запорозьких, реєстрових, а також тих, що жили у прикордонних містах і не мали певного офіційного статусу. За формою правління Запорозьку Січ відносять до типу демократичної республіки. Саме так визначив державний устрій Січі посол Венеціанської республіки Альберто Віміні, який 1650 р. перебував в Україні. Органом прямої демократії виступала козацька рада. Вона не була представницьким органом, як у Західній Європі. В ухваленні законів та управлінні справами безпосередню участь брали всі члени Війська Запорозького, тобто весь козацький стан. Раді належала вся повнота законодавчої та адміністративної влади. Вона ухвалювала закони, виносила рішення з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики, контролювала діяльність урядовців. Раду могли скликати гетьман, митрополит, а у воєнний час — просте козацтво і навіть сторонні особи. Вона збиралася залежно від ситуації в різних місцях. Загальновійськова велика рада збиралася щорічно на початку січня — на свято Хрещення Господнього (Водохреще). Обговорення справ і ухвалення рішень мали такі етапи: після вислуховування пропозицій кошового чи гетьмана розташовувались у два кола: одне складалося зі старшин, а друге — з «черні», яка вимагала одностайного вирішення справи і силою змушувала приєднатися до рішення більшості.1
Цей фразеологзм зустрчаться ще в Есхла («Наш язик потребу замка»). Подбний вислв знаходимо в Софокла «Золотий ключ стриму язик» в Лукана «На язик слд накласти печать, щоб вн мг приховувати тамниц». Вдома також настанова Ямвлха (одного з пфагорйцв): «Передусм стримуй язик». Зовсм в ншому, полтичному план звучить цей вислв у «Персах» Есхла: «¶ вже не буде бльше у людей язик пд замком». Тут великий трагк пов'язу свободу слова З демократизацю полтичного устрою в Афнах. 4. Cujusregie, ejuslingua. Чия крана, того й мова. Пор.: Чий обд, того й псня. Чий край, того й звичай. Чия вдасть, того й масть. 5. Cum rem animus occupavit, verba ambiunt. Якщо розум оволодв темою (предметом), то слова приходять сам собою. 6. Dictumас factum. Сказано зроблено. Пор.: Сказано як зав'язано. 7. Exculuslinguamelledulciorfluebatoratio. З язика його лилися слова, солодш вд меду. Так пише Гомер про старого Нестора, учасника Троянсько вйни, мудрого порадника, вдомого свом красномовством. Латинський переклад Гомерового вислову зустрчаться у Цицерона. 8
1. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
2. Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
3. Трансформація політичного устрою Югославії в кінці 90-х – початку ХХІ ст.
4. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
5. Політична еліта та лідерство в сучасній Україні
9. Політично-правові вчення в Німеччині в кінці XVIII – поч. XIX ст.
10. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
11. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
12. Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.
13. Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.
14. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
15. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
16. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
Настольная игра "Собери урожай". 
Корзина "Плетенка" с крышкой, 35х29х22,5 см (коричневая). 
Этикетки самоклеящиеся "ProMEGA Label", А4, 1 штука, 25 листов, белые. 17. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
18. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
19. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
21. Економічна та торгово-політична роль митного збору
25. Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського
26. Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму
27. Суспільна думка та політична філософія
28. Трансформація суспільства та політична модернізація
29. Політичне управління та його соціотехніка
30. Політичні еліти та лідерство
31. Виникнення та еволюція світової політичної думки
32. Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему
Настольная игра "Кортекс". 
Книга-сейф "Английский словарь", цвет: черный, 24 см. 
Карандаши для левшей "EasyColors", 12 цветов. 33. Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток
34. Біографія та політичні погляди Арістотеля
35. Політична економія - теорія та практика
36. Політичний портрет гетьмана Павла Скоропадського
37. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
41. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
42. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
43. Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Санітарні норми та правила
44. Політичний іслам
45. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
46. Суспільно-політична діяльність Костомарова
47. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
48. Політична географія як складова частина СЕГ
Асборн - карточки. Тренируем зрение. 
Набор цветных карандашей "Color'peps", 48 штук , 48 цветов. 
Тетрадь на резинке "Study Up", В5, 120 листов, клетка, оранжевая. 49. Вчення Гегеля про державу та право
50. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
51. Законодавство про охорону праці та правила охорони праці
52. Політична нейтральність і професійність державної служби в Україні
57. Ідейно-політичне життя Полтавщини
58. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
59. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
60. Політична і судова система Київської Русі
61. Політична історія Київської Русі
62. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
63. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
64. Політичний портрет Ф.Д. Рузвельта
Трикотажная пеленка кокон "Bambola" (цвет: бежевый). 
Сейф-книга "Alparaisa СС0023/1" (карта первооткрывателей). 
Набор столовый детский "Юниор" (2 предмета). 65. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
66. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
67. Симон Петлюра – політичний діяч
68. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
69. Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).
73. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
74. Застосування поліграфічної продукції у політичній рекламі
75. Економічні та правові основи управління організацією
76. Етапи розвитку політичної думи в Україні
77. Ідейно-політичні течії в Україні
78. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
79. Марксизм-ленінізм як політична ідеологія
80. Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки
Качели, подвесные. 
Насос ножной (арт. TD 0468). 
Игра настольная развивающая "Весёлый транспорт". 82. Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
83. Політичні партії, організації и рухи
84. Політичні погляди Липинського
89. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
90. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
91. Формування іміджу політичного лідера
92. Політик і політичний режим
93. Політична влада
94. Політична влада
95. Політична географія і геополітика
96. Політична думка від Київської Русі до сьогодення
Игровой набор "Строим дом". 
Наполнитель бумажный (50 грамм), натуральный. 
Каска с подставкой под банки. 97. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні теорії сучасності
99. Політична наука
