![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Соціальна політика |
Зміст Вступ 1. Процеси соціального розвитку як об’єкт соціальної політики 2. Сутність, мета і завдання соціальної політики 3. Умови реалізації соціальної політики Висновки Список використаних джерел Вступ Історичний аналіз розвитку людської цивілізації показує, що індивідуальні потреби, добробут, економічна та соціальна безпека як окремої людини, особистості, так і цілих спільнот, формуються не ізольовано від соціального середовища, а в певній системі поглядів, почуттів, цінностей та уявлень, які реалізуються за реальних суспільних відносин та діяльності відповідних політичних інститутів. Одним із головних предметів вивчення та засобом реалізації процесів соціального буття є соціальна політика — як суспільний феномен, так і вид практичної діяльності людства. Хоча розробка (часом спонтанна) і впровадження основних принципів соціальної політики в життя мають давню історію, утверджуватись як академічна дисципліна вона почала лише наприкінці XIX сторіччя. Важливого значення соціальна політика набуває саме на сучасному етапі розвитку українського суспільства, який характеризується перетворенням суспільних відносин, пошуком векторів політичного та економічного розвитку, відсутністю достатніх ресурсів для забезпечення гідного функціонування соціальних програм. Подолати такі кризові явища, як спад виробництва, втрата ринків збуту, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг, що є головним завданням економіки, неможливо без підвищення стимулів до сумлінної високоефективної праці. За таких умов національна соціальна політика не повинна обмежуватися впливом лише на соціальний захист вразливих верств українського суспільства, а більше сприяти створенню відповідних умов для розвитку активної економічної діяльності населення нашої держави. 1. Процеси соціального розвитку як об’єкт соціальної політики Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, місцевих органів влади, підприємств, організацій, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень. Вона забезпечує достойний рівень життя, який виражається в певній кількості та якості споживчих благ і послуг, починаючи з &quo ;первинних&quo ;, що задовольняють потреби працівників в їжі, одязі, засобах пересування, підтримці здоров'я, і закінчуючи найскладнішими потребами, які пов'язані із задоволенням духовних, моральних, естетичних запитів . Головним у соціальній політиці є обов'язок держави гарантувати законодавче, соціальне й економічно нормальні для даного історичного періоду умови, які забезпечують самостійне життя, свободу вибору життєвого шляху, сфери діяльності, свободу щодо відповідальності за свої дії, &quo ;плату&quo ; за рівнем особистого благополуччя і становища в суспільстві. Розглянемо основні принципи реалізації соціальної політики. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики означає, що реалізація багатогранних завдань соціальної політики має ґрунтуватися на діалектичній єдності процесів конструктивної саморегуляції соціального розвитку та цілеспрямованій регулятивній діяльності, пов'язаній із здійсненням, реалізацією основних засад соціальної політики.
Специфіка механізму об'єктивної соціальної саморегуляції полягає в тому, що він не відтворюється автоматично, а реалізується за певних умов, які необхідно встановлювати й підтримувати свідомою цілеспрямованою діяльністю, що передбачає освоєння простору соціального буття соціальної сфери. Така діяльність, спрямована на впорядкованість процесів розвитку соціального буття, соціуму взагалі, не лише не звужує механізм процесів об'єктивної соціальної саморегуляції, а навпаки, покликана забезпечити їх всебічну, багатогранну реалізацію . Проаналізувавши практику розвитку процесів соціального буття в сучасному світі, можна дійти висновку, що загалом (принаймні, у найбільш цивілізованих, розвинених країнах) відбувається еволюція механізмів об'єктивної соціальної саморегуляції в бік їх більшої впорядкованості, меншого впливу невпорядкованих, стихійних регуляторів. Це відбувається за рахунок суттєвої оптимізації свідомої регулятивно-саморегулятивної діяльності різних суб'єктів процесу соціального буття, соціальної політики, які набувають дедалі більшого досвіду контролю за невпорядкованими чинниками об'єктивної соціальної саморегуляції. Як наслідок, процеси об'єктивної саморегуляції соціального буття тісніше переплітаються із свідомою регулятивною і саморегулятивною діяльністю з його освоєння, функціонування соціальних процесів стає більш упорядкованим, внутрішньо врегульованим, менш стихійним. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики передбачає врахування в соціальній політиці комплексу об'єктивних і суб'єктивних чинників, що зумовлюють розвиток соціального буття, соціальної сфери життя суспільства. Застосування на практиці розглядуваного принципу передбачає недопущення розриву об'єктивного й суб'єктивного, забігання наперед в оцінюванні тих чи інших процесів, тенденцій соціального розвитку, зокрема пов'язаних із соціальною безпекою. Цей принцип означає також недопущення абсолютизації впливу тих чи інших процесів життєдіяльності суспільства на соціальну безпеку людини, спрощеного, надто прямолінійного трактування закономірностей, тенденцій соціального розвитку, необґрунтованої переоцінки досягнутого, спроб видати бажане у сфері утвердження соціальних цінностей за досягнуте, що реально функціонує, урахування різноманітності, багатоваріантності розвитку соціального буття, складного, суперечливого переплетення соціального з економічним, політичним, духовним, позитивних і негативних тенденцій, що впливають на соціальний розвиток особистості, її соціальну безпеку . Комплексність соціальної політики спричинена необхідністю тісного взаємозв'язку, узгодженої спільної діяльності багатьох самостійних суб'єктів, які здійснюють її, організованих систем, кожна з яких характеризується властивими лише їй способами цілеспрямованого впливу на соціальний розвиток. Комплексний підхід зумовлений потребою об'єднання зусиль різних суб'єктів соціальної політики з метою підтримки належних пропорцій між різними компонентами, засобами системи, узгодження дій різних органів, організацій, окремих осіб, які освоюють соціальне буття.
Важливе завдання комплексного підходу до реалізації соціальної політики полягає в узгодженні діяльності кожного суб'єкта соціальної політики, визначенні його завдань, концентрації уваги на кардинальних проблемах розвитку соціального буття для його оптимального функціонування. Комплексність соціальної політики передбачає виявлення особливостей і спрямованості різних форм, методів, засобів впливу, які застосовуються у процесі здійснення соціальної політики, наповнення їх новим, адекватним до сучасних умов суспільного життя змістом, максимальне виявлення внутрішніх резервів кожного з них, посилення тих чи інших сторін, моментів, які б уможливили їх оптимальну реалізацію у процесі соціального розвитку. Активний характер соціальної політики передбачає насамперед діяльність її суб'єктів, спрямовану на створення умов для найповнішої реалізації соціального потенціалу людини й суспільства, сутнісних сил особистості у процесі соціального розвитку. Саме активна соціальна політика й повинна створити стабільну, надійну соціальну базу для ринкових, соціальних перетворень, перетворення соціального чинника на важливу домінанту прискореного економічного зростання, формування умов, що гарантуватимуть соціальну безпеку населення, яка, однак, має створюватись насамперед безпосередньо населенням, кожним працюючим. Самодостатність соціальної безпеки має регулюватися на основі особистої відповідальності людини-трудівника як основного її суб'єкта . Активна соціальна політика має сприяти створенню соціально-економічної бази для розширення соціального поля й кількості тих її суб'єктів, для яких внутрішня особиста відповідальність є основною детермінантою реалізації власної соціальної безпеки і які — переважно або абсолютно — вільні від зовнішніх чинників, насамперед від системи державного соціального захисту. Принцип пріоритету соціальних інтересів людини, особистості передбачає підпорядкування багатоаспектності цілеспрямованої діяльності, що полягає в освоєнні соціального простору, реалізації соціальних програм, соціальних інтересів людини, створенні адекватних умов для самореалізації її соціального потенціалу, захисту соціальної суб'єктивності особистості, соціальної безпеки. Основною умовою ефективної реалізації цього принципу є діяльність суб'єктів соціальної політики, спрямована на розширення можливостей для соціальної самореалізації особистості, суспільного поля задоволення її соціальних потреб та інтересів. Забезпечення пріоритету соціальних потреб та інтересів людини можливе через утвердження свободи особистості як неодмінної умови ефективної реалізації її соціального потенціалу, його найповнішого використання в конкретних умовах життєдіяльності суспільства. 2. Сутність, мета і завдання соціальної політики Головним завданням будь-якої соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів — суб'єктів такої політики; координація функціонування різних елементів системи; формування оптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метою одержання очікуваних результатів .
З другого ж боку, визнавши, що революця буржуазна, силами працюючих кляс творити панування буржуаз, також виглядало нелоAчно, непослдовно. ¶ через це вся полтична акця ц теч була хистка, непевна, непослдовна. Визнавши основу громадського ладу, капталстичний лад непорушним, незмнним, визнаши соцальну нервнсть на дал стнуючою, признаючи законною владу буржуазних кляс, меньшевики-соцальдемократи й соцалсти-революцонери одночасно намагалися провадити таку полтику, яка була явно шкодливою для тих же самих буржуазних кляс. Наприклад, у сфер соцально полтики. Большевики, визнаючи революцю соцалстичною, змагаючись до знищення всяко нервности а надто соцально, цлком послдовно, лоAчно прямували по шляху цих домагань. ¶ з хнього штандпункту вимога робтничого контролю була першим етапом у цьому напрям. Знаючи, що така мра порушить усю сстему, весь характер капталстичного господарства, вони й домагалися робтничого контролю менно з цю метою. Меньшевики ж, не маючи на мет руйнувати сстему капталстичного господарства, цю мру все ж таки приймали, трохи змнивши
1. Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства
2. Аналіз стану соціальної політики в Україні
3. Розвиток освіти як напрям соціальної політики
4. Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя
5. Державне регулювання соціальної політики
9. Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
10. У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа
11. Державна політика соціального страхування
12. Політика і етика: соціально-філософський аспект
13. Нецінові фактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист. Центральний банк України
14. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
15. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
16. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
17. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
18. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
19. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
20. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
21. Економ. політика доби національно-визвольної р. (1917-1920рр..)
25. Податкова політика України
26. Соціальні групи
27. Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
29. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
30. Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах
31. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
32. Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки
33. Процентна політика комерційного банку
34. Інформаційна політика України
36. Гендер і сучасна ідеологія та політика.
37. Антивоєнні оповідання Г.Белля в соціально-історичному та літературному контексті
41. Недержавне соціальне страхування: сутність, організація, проблеми та перспективи розвитку в Україні
42. Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки - процентна політика
43. Сутність і значення соціального страхування
44. Формування бюджетів фондів соціального страхування України
45. Державна політика в галузі охорони праці
47. Організація облікової політики підприємства
48. Формування облікової політики підприємства
49. Соціальна інфраструктура України
50. Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
51. Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії
52. Економіко- і політико-географічне положення України
53. Історія соціально-економічної географії світу
58. Пенсійне право як складова права соціального забезпечення
59. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
60. Принципи розробки та оцінки державної політики України
61. Система соціального захисту в Україні
62. Соціальна захищеність дітей в Україні
64. Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок
66. Суть та принципи соціальної держави
67. Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави
68. Вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки
69. Соціальні стани в Україні у складі Литви та Польщі
73. Зовнішня політика Речі Посполитої в другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.
74. Культурні процеси на початку XX ст. в Україні крізь призму політики
75. Модель російської регіональної політики в XVI столітті
76. Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії
77. Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.
79. Політика суцільної колективізації
82. Соціальне страхування від безробіття в Україні в 20-ті роки XX сторіччя
83. Соціально-економічний розвиток Західно-Українських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
84. Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
85. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
89. Становлення соціально-побутової сфери на Волині у повоєнний період (1944-1953 рр.)
90. Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
92. В’ячеслав Липинський – видатний український історик, політик, державний діяч
93. Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства
94. Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели
95. Соціальні проблеми в романах Дж. Стейнбека "Грона гніву" та "Зима тривоги нашої"
96. Аналіз товарної інноваційної політики заводу "АКВАІЗОЛ"
97. Аналіз товарної політики ВАТ "НВАТ ВНДІ Компресормаш"
98. Аналіз цінової політики підприємства на прикладі ТОВ "Медикор"
99. Вплив девіантної реклами на сучасних споживачів: соціально-психологічний аспект