![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Охрана природы, Экология, Природопользование
Організаційна система управління природокористуванням України |
План: 1. Вступ 2. Стан та оцінка загроз в екологічній сфері 3. Cучасний екологічний стан України 4. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів 5. Основні пріоритети охорони навколишнього середовища Висновок Список використаної літератури 1. Вступ: Кожен майбутній економіст , спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування .Нове в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’єктами підприємництва, між іноземними партнерами , на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації. Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різніміжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагається стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних. 2. Стан та оцінка загроз в екологічній сфері Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, без обліку важливої для всіх нас моделі людина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми, чинники, які насамперед визначили цей кризовий стан. Для більш детального огляду ціеї проблеми здійснимо невелику подорож до тих часів, коли людство не турбували питання екологізації, чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості, кінцевості ресурсів.
Починаючи з 18-го століття, у межах території України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об’єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початок ХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складу якої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів. Важливим чинником формування стосунків суспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росії стала зміна структури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою 1909 року. Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водні об’єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства - розорювалися дикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо. Негативні зміни у природному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість серед науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межах території України був створений перший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідні об’єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли. На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів. На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна риса ментальності українців - любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна. На виконання рішень органів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні роки, зокрема датованого 1948 роком "Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”, було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі на площі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм), але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, під час будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурному аспекті.
Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бур. Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних і культурних проблем. 3. Cучасний екологічний стан України. Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивнимизаконамирозвиткуівідтворення природно-ресурсного комплексу України.Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільшекологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці Українипритаманнависока питома вага ресурсомістких таенергоємнихтехнологій,впровадженнята нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутностіефективнодіючихправових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля. Ці таінші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дужевеликихкількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями іпризвелидорізкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшеннясмертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальніситуаціїпоглиблюютьсявеликими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа зїї довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. 4. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля,використанняприроднихресурсівта забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічноїрівновагина території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища.
Віднині український національний фронт можна вважати єдиним, цілим, і тепер, в цю хвилю, коли скінчилася організаційна стадія в центрі, настав час провадити реальну роботу: з одного боку — треба організувати провінцію для державної роботи, а з другого — повести ту політичну лінію, котра наблизить нас до здійснення плятформи Союза. Головні чинники політичної рівноваги на Україні: п. гетьман і Німці повинні зрозуміти державну рацію основних домагань Національного Союза і знайти якесь порозуміння, котре привернуло би народні маси до свідомої участи в державнім українським будівництві. Сама по собі плятформа Національного Союза являється певним компромісом українського організованого громадянства, далі якого воно не може піти, тому незалежно навіть від всяких політичних порозумінь і реальної політики, Національний Союз матиме своє внутрішнє велике національне значення при всяких політичних бурях і можливих поворотах колеса історії»[644]. Організація Союзу, початки його роботи, настрої об'єднаних у ньому українських громадських сил багато в чому нагадували перший період Української революції. Однак у 1917 р. доводилось мати справу з Тимчасовим урядом і великоруською демократією, а тепер — з урядом П. Скоропадського — Ф
1. Організаційна система управління природокористуванням України
3. Організаційна структура управління підприємством
4. Організація структури управління маркетингом соціальної служби
9. Система управління податками в Україні
10. Впровадження інформаційної системи управління на підприємстві
11. Медико-соціальне обґрунтування системи управління здоров’ям жінок в інволюційному періоді
13. Методологія системи управління персоналом
14. Наскрізна програма практики студентів системи управління виробництвом та розподілом електроенергії
15. Система управління персоналом
16. Фінансовий менеджмент як складова частина загальної системи управління підприємством
17. Система управління якістю на прикладі ЗАТ КФ "Лагода"
18. Організація фінансового контролю в Україні
19. Вдосконалення системи управління оборотним капіталом
20. Фірма як організаційна форма підприємництва
21. Система цивільного права України
25. Економічні та правові основи управління організацією
26. Організація управління персоналом підприємства
27. Особливості управління в організаційних формуваннях АПК
28. Оцінка ефективності організаційного управління в охоронному агентстві
29. Проектування раціональної організаційної структури та структури управління підприємством
30. Удосконалення організації і управління діяльністю підприємства на прикладі ФГ "Часовенко А.А."
31. Управління продуктивністю організації
32. Шляхи удосконалення управління персоналом в державній організації
33. Дослідження організації роботи митних органів України в сфері попередження скоєння митних злочинів
34. Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами України
35. Управління системою маркетингової діяльності на підприємтсві
37. Управління фінансами України
41. Системи обліку в бюджетних організаціях (меморіально-ордерна система)
42. Типи організаційних структур бухгалтерії (лінійна, ступінчата, комбінована)
43. Організація роботи Верховної Ради України
44. Основні організаційно-управлінські акти міських, районних і прирівняних до них прокуратур
46. Автоматизація управління персоналом на базі програмного засобу "Система: Кадри"
47. Розробка облікової системи організації на прикладі Microsoft Access
49. Лексико-граматична організація українських військових команд
52. Діяльність міжнародних економічних організацій в Україні
53. Особливості організації дипломатичної діяльності в Україні
57. Міжнародний досвід діяльності органів управління трудовими ресурсами
58. Поняття та класифікація управлінських рішень. Конфлікти в організації
59. Управління виробничими витратами як складова управління продуктивністю операційної системи
60. Управління керівним персоналом у сфері державної служби України
61. Управління логістичною системою розподілу продукції на ЖКУВП "Біатрон-3"
62. Характеристика організаційних структур та методів керування ТОВ "Україна"
63. Проектування організаційно-технічних заходів підвищення ефективності операційної системи
65. Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури
66. Дитячі та юнацькі організації в Україні
67. Партійна система України. Політичний маркетинг
68. Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні
69. Державні органи управління туристичною роботою
73. Стратегічні вектори управління еколого-соціо-економічною системою регіону
74. Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація
75. ПОДАТКИ ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ
76. Організація ремонту машино-тракторного парка з технологічною розробкою ЦРМ господарства
78. Організація приймання товару в аптеці
79. Ділові взаємовідносини в апараті управління
80. Методи управління підприємством
81. Організація праці менеджера
82. Рішення в системі управління
85. Характеристика сутності та змісту класичної школи управління
90. Банківська система України
91. Бухгалтерський облік в системі управління господарською діяльністю
92. Управління утворенням прибутку підприємства
94. Управління житловим фондом шляхом утворення кондомініумів
95. Розробка концепції управління інноваційною діяльністю в Пол-тавській області
96. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї укр
97. Рельєф та ландшафтна організація
98. Операційна система MS Windows
99. Понятие органов исполнительной власти, система и структура