Военное искусство казацких полковников в Освободительной войне украинского народа середины ХУПв. (Воєнне мистецтво козацьких полковників у Визвольній війні українського народу середини ХУІІ ст.)

Библиотека Рефераты Курсовые Дипломы Поиск

История История

Міністерство аграрної політики України Харківський державний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва Кафедра історичних та соціально-політичних наук РЕФЕРАТ «Воєнне мистецтво козацьких полковників у Визвольній війні українського народу середини ХУІІ ст.». Виконав: студент I кур. 1 гр. агрономічного факультету заочного відділення Жмурко Валерій Володимирович Перевірив: ХАРКІВ – 2001 До блискучої плеяди козацьких провідників належали добре відомі полковники Самійло Іванович (Самусь), Захар Іскра, Андрій Абазин. Вони брали участь у визвольній війні українського народу сер. ХУІІ ст. Б. Хмельницький зосереджувався на створенні дисциплінованої, добре організованої армії. Ядро її складали 16 полків випробовуваних такими шановними полководцями, як Філон Джалалій, Максим Нестеренко та Іван Гиря до того ж полковницькі булави отримали такі обдаровані, досвідчені й талановиті представники української знаті, як Данило Нечай, Іван Богун, Михайло Кричевський, а також вихідці з міщан – Мартин Небаба та Василь Золотаренко. Великим допоміжним загоном легкої кінноти командував затятий ворог Вишневецького й один із найпопулярніших повстанських ватажків Максим Кривоніс. Колонізаційний рух організували і оголосили козацькі полковники Семен Палій, Самійло Самусь та Захар Іскра. ІВАН ДМИТРОВИЧ СІРКО “являв собою велетенську особистість серед усіх низових козаків у всі часи історичного існування Запорожжя”, головне зосередження “свого часу на всьому Запорожжі і в цілій Україні”. Завдяки воєнному мистецтву та своїм неабияким особистим якостям І. Сірко невдовзі завоював популярність серед широких верств козацтва. Брав участь у Визвольній війні українського народу середини ХУІІ ст. Активну роль у політичному житті України Іван Сірко почав відігравати лише у другій половині 50-х рр. ХУІІ ст., будучи вже вінницьким полковником. Досяг він цієї високої посади, безумовно, завдяки природному розумові, хоробрості, принциповому і послідовному курсові у боротьбі проти осіб різних іноземних орієнтацій. Вже у 1659 р. він рішуче виступив проти Івана Виговського. Прямі контакти гетьмана з польським королем та залучення як союзника кримського хана викликали хвилею невдоволення не лише урядових козаків та селян, а й серед частини старшини. До числа останньої, безумовно, належав і Іван Сірко. Щоб попередити подальший наступ татар на Україну, він організував похід козаків на Аккерман. Акція, до якої він вдався, виявилася досить успішною: було розгромлено ряд поселень, взято у полон багато татар і одночасно визволено невільників. У наступні два роки І. Сірко брав участь у козацьких походах на Крим. Одночасно полковник не перестав уважно слідкувати за розвитком внутрішніх подій на Україні. Підтримавши спершу Ю. Хмельницького, він, проте, довідавшись про його зв’язки з урядом Речі Посполитої, негайно виступив проти гетьмана. 1663 р. відбулася подія, що справила великий вплив на подальше життя І. Сірка: його вперше було обрано кошовим отаманом, на посаду надзвичайно впливову й авторитетну у Війську Запорізькому. І. Сірко став кошовим отаманом у дуже складний і суперечливий період історії, це був час боротьби за владу в Україні маріонеткових гетьманів, час постійних спустошливих вторгнень на її землі польських, турецьких і кримських володарів, час найбільший у всій історії українського народу визвольних рухів та наступу царизму на автономні права Гетьманщини.

Від кошового отамана вимагався талант політичного діяча, принциповість, глибоке знання ситуації і здатність робити відповідальний вибір. Адже, по суті, від позиції Січі, яку протягом багатьох років репрезентував І. Сірко, залежало дуже багато в історичній долі не лише українського, а й інших слов’янських народів. І кошовий отаман усвідомлював свою високу місію. Його політичним кредом стає, по-перше, боротьба проти експансії султанської Туреччини і Кримського ханства на Україну і, по-друге, лінія на підтримку непохитності традиційних вольностей Запорожжя. І. Сірко не лукавив, коли в одному із листів до брата лівобережного гетьмана Івана Самойловича, немов продовжується раніше висловлені думки, відзначив: “Бог сведетель на мою душу, что не приходил до розоренья отчизны нашей Украины; не хвалюся, но истину реку, явне моя печаль и радение на неприятеля нашего всегдашнего, бусурманина, и ныне, при старости моей будучи, не о воинстве толко одна мысль до остатних дней моих против того ж неприятеля нашего древнего противности чинити». Лист датований 1677 р. У жовтні й грудні 1663 р. запорожці очолені І. Сірком, та російські ратники здійснили два походи на Перекоп і визволили невільні, зруйновані кочів’я ординців. Успішними був також похід запорожців на Буджак, внаслідок чого вдалося розгромити кілька невеликих татарських загонів. Лише, у серпні 1665 р. І. Сірко з козаками, які лишилися, повернувся на Січ. І. Сірко ніколи і ні за яких обставин не відступав од своїх політичних принципів. Боротьба проти оттоманської Порти залишилася головним сенсом життя кошового отамана. 1668 рік застав І. Сірка на посаді зміївського полку. Така зміна була зумовлена невдоволеними змовами Андрусівського договору 1667 р. про перемир’я між Росією і Річчю Посполитою, та події 1668 р. проти російських воєвод. Добре відомо, що на всіх етапах повстання значною була питома вага у загонах І. Сірка, які мали великий воєнний досвід. Зв’язки І. Сірка зі С. Разіним не могли не привернути увагу воєводської адміністрації. Тому в 1672 р. кошовий отаман був схоплений полтавським полковником Ф. Жученком і переданий представникам царських властей. У квітні 1672 р. І. Сірка було відправлено етапом спершу до Москви, а потім до Тобольська. Старого козака опанували думки про волю, про рідну землю, безкраї південні степи. Запорожці писали до Артема Матвєєва: “ смиренно молем: умилосердись яко отец над чады, чтоб милостивым твоим ходотайством калмыки и чайки и хлебные запасы присланы были к нам и полевой наш вождь добрый и правитель, бусурманам страшный воин, Иван Сирко к нам был отпущен для того, что у нас второго такого полевого воина и бусурманам гонителя нет ”. Повернувшись, легендарний кошовий отаман влітку 1673 р. прибув на Січ і зразу ж розпочав підготовку до походу на Крим. В останні роки життя І. Сірко, незважаючи на похилий вік, продовжував активну політичну діяльність. Під його керівництвом козаки здійснили кілька успішних нападів на одну з найбільших у пониззі Дніпра турецьку фортецю Кизикерман та Тамань. Одночасно І. Сірко продовжував боротьбу з гетьманом І.

Самойловичем. Майже до останніх днів життя легендарний кошовий отаман залишався на переднім краю боротьби з ординцями. Навесні 1680 р. він розпочав підготовку до нового походу на Крим. Одначе 1 серпня 1680 р. І. Сірко не стало. Його називали “славний кошовий”. Поховано його знаменито 2 серпня з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той “їхній справний і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста ”. Безперечно, й І. Сірко властиві були людські слабості. Це була імпульсивна, пристрасна натура. Але, безумовно, не ці риси характеру визначали особистість і політичний портрет кошового отаман. Кошовий отаман завжди і в усьому був прихильником ідеї незалежності Запорожжя. Ось чому не просто авторитетом і популярністю, а й глибокою любов’ю користується на Вкраїні цей діяч. Особливу популярність у народі користувалося ім’я СЕМЕНА ПИЛИПОВИЧА ПАЛІЯ (Семен Паливода). Про нього складено багато пісень і дум, його дії відображені у документах російської і польської урядових канцелярій, він згадується у літописах тієї пори. Народ наділив його надприродною силою і дивовижними рисами характеру. В. Б. Антонович пише, що у народних переказах “Палій обдарований надприродною фізичною силою а знаннями таблиць ведення війни: він стріляє з гармат, заряджаючи їх “навхрест”, проїзжає незримим через ворожий табір і т.д. Могутність його настільки велика, що окрім його власного випробуваного коня жоден із скакунів не тільки не може витримати на собі багатиря, та падає на землю від одного доторку його руки”. “Палій був лицар-богатир, - сказано в одному народному переказі, - і вмів він від всячини замовляти” тому ніхто не міг його перемогти, ні взяти у полон, куля його не брала; шабля його важила 5 пудів, кварта, якою він пив, - на піввідра об’ємом. Якщо козак провинився то Палій у покарання змушував його нести свою шаблю, - “стогне під тягарем бідняк, а козаки над ним сміються”. Народився Семен Палій у Ніжинському полку (м. Борзня). Наприкінці 70-их років пішов на Запорожжя, де відзначився адміністративними здібностями та сміливістю; там здобув собі прізвище Палій. С. Палій бере активну участь у походах на турків. Не викликає сумніву і те, що майбутній керівник визвольної боротьби козацтва здобув добру освіту в Київському колегіумі. Подальший життєвий шлях С. Палія пов’язаний з Правобережною Україною. Він у числі перших полковників одержав дозвіл польського короля на поселення у Фастові і формування тут козацького полку. Прибувши у місто, С. Палій розгорнув активну діяльність, спрямовану на колонізацію краю, створення численних слобід, населення яких користувалося певними привілеями. Поступово зростало населення й самого Фастова, який перетворився в надійно укріплену фортецю. У походах проти турків і татар керовані С. Палієм козаки розгромили татарські чамбули у південних степах, здійснили напади на фортеці Очаків, Акерман, Кизикермен, Бендери та інші. Один із турецьких воєначальників казав очевидцеві цих подій: “ мовиль, ми боїмося Палія вашого; він не дасть нам виступити, тут, мовиль, нас і переб’є слава про грізного воїна у нас велика, і ми нікого так не боїмося, як його, та нам і самим хочеться поглянути, який же він із себе”.