|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Політична влада |
Ночник-проектор "Звездное небо, планеты", черный. 
Фонарь желаний бумажный, оранжевый. 
Браслет светоотражающий, самофиксирующийся, желтый. КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ПОЛІТОЛОГІЇ ТЕМА: ПОЛІТИЧНА ВЛАДА. ЗмістВступ 1. Політична влада, її сутність і форми 2. Суб'єкти й носії політичної влади Висновок Література ВступВлада являє собою одну з фундаментальних засад у розвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер; існує скрізь, де наявні будь-які стійкі об'єднання людей. До того ж влада тісно пов'язана з політичною сферою, виступає як засіб здійснення і як спосіб утвердження певної політики. Політична влада виникла раніше за владу державну і визначає реальну здатність соціальної трупи чи індивіда проводити свою волю; вона є невід'ємною складовою загального визначення влади як форми соціальних відносин, якій властиві всеохопний характер, здатність проникати в усі види людської діяльності. Поняття «влада» — складне й суперечливе. У повсякденному житті ми говоримо про владу батька над дітьми, пророка над послідовниками його вчення, сил природи над людиною, держави над громадянином. Ці зовсім різні поняття про владу мають і чимало спільного. Тому не випадково мислителі впродовж століть намагалися дати визначення поняттю «влада». Так, Аристотель вважав, що елемент панування та елемент підкорення відчуваються в усьому. Це об'єктивний закон природи, і йому коряться живі істоти. До того ж людина за своєю природою — істота політична. Великий філософ античності розрізняв владу деспотичну (владу господаря над рабом) і політичну (владу державного мужа над громадянином). У наш час політологи розглядають політичну владу як один із різновидів влади взагалі, відповідно починаючи з визначення загальної сутності влади. Політична влада, її сутність і форми Влада — це здатність і можливість здійснювати свою волю (класом, групою, особистістю або партією, державою і т. д.), справляти певний вплив на діяльність, поведінку людей з допомогою авторитету, права, сили та інших засобів. Схожість загальних визначень влади вітчизняних і зарубіжних політологів різних часів свідчить про те, що нині тут досягнуто консенсусу, і приросту знань про владу слід шукати радше в деталізації цього поняття, ніж у його докорінному переосмисленні. На думку зарубіжних політологів, у процесі політичних відносин влада проявляє себе через такі основні ознаки і функції: примус (прямий чи опосередкований); принаджування (підкуп, обіцянки, хабарі); блокування наслідків (тобто перешкода конкурентові в боротьбі за владу); «створення вимог» (штучне формування потреб, що їх може задовольнити дише агент влади); «розтягнення сітки влади» (залучення додаткових чинників залежності суб'єкта від влади); шантаж (погрози нині чи залякування карою за непокору в майбутньому); підказки (ненав'язливе впровадження в масову свідомість вигідних владі настанов чи забобонів); інформаційний прямий чи опосередкований контроль (з допомогою застережень, рекомендацій, помсти і т. ін). Політична влада в цілому характеризується вольовим характером відносин, які мають елемент примусу, і пов'язана з існуванням більш або менш стійкого колективу. Вона також тісно пов'язана з економічною владою. Володарі матеріальних засобів виробництва дають можливість здійснювати економічну владу, спрямовану на користування політичною владою, з метою ефективного захисту власності — джерела своєї влади.
З іншого боку, ті, хто має в своєму розпорядженні засоби примусу, намагаються зміцнити свою владу. Примусова влада домінує в політичних конфліктах. Масові незадоволення функціонуванням політичної системи викликають зниження урядового авторитету, через що можуть бути здійснені акти насилля аж до революції. Згідно з класифікацією німецького соціолога М. Вебера, існують три типи авторитетної влади: традиційна, харизматична і раціонально-правова. В основі функціонування традиційного типу влади — дотримання існуючих традицій, схвалених у суспільстві норм поведінки. У цьому випадку вождь племені або монарх має право наказувати й карати згідно з традицією, йому повинні підкорятися всі, хто визнає непорушність традицій; якщо ж правитель сам порушує закони, він може позбутися влади. Харизматичний тип влади спирається на беззаперечну віру, сліпе підкорення вождеві, Авторитет у даному випадку ґрунтується на видатних особистих якостях керівника: сміливості, інтелекті, ораторських здібностях тощо. Раціонально-правовий тип влади спирається на віру в силу права. Той, хто реалізує таку владу, має право піддавати накази і вимагати, щоб їх виконували відповідно до чинного законодавства. Можлива ситуація, коли реалізація політичної авторитетної влади санкціонується широкими масами населення; таке санкціонування називається легітимацією. Легітимація — одна з основних категорій політології. За рівномірного розвитку суспільства вона сприяє стабільності авторитетної влади, але можуть бути випадки, коли правитель позбавляється легітимації без утрати авторитетної влади. Якщо керівник держави нездатний зупинити ріст інфляції, зменшити безробіття, то він може втратити легітимацію. Трапляються випадки, коли авторитетна влада і легітимація не належать одній людині. У Польщі перед виборами до парламенту 1989 р. В. Ярузельський, безперечно, мав авторитетну владу, а Л. Валенса — легітимацію, забезпечену йому підтримкою широких народних мас. Отже, аналізуючи функціонування політичної влади, важливо фіксувати різницю між авторитетною владою і легітимацією, тому що у випадках, коли політичні лідери втрачають легітимацію, вірогідно, що їх замінять іншими. Легітимація — це, власне, суб'єктивне явище, тому і окремі індивіди, і соціальні групи підтримують владу певно! системи або не визнають її — залежно від того, якою мірою вона відповідає їхнім інтересам. Вихідним пунктом аналізу суспільних інтересів є категорія суспільних потреб. Як інтерес, так і потреби — явища складні, хоч і те, й те відображають певний аспект суспільних відносив. Потреби як спосіб реалізації суспільних відносин становлять іманентну сутність особистості; інтереси являють собою «зовнішню» форму суспільних відносин. Зміст інтересів формується на основі як потреб, так і соціальних засобів, залучених до реалізації останніх. Інтереси — це об'єктивні відносини між погребами й середовищем, у якому потреби реалізуються внаслідок певної діяльності. Людина задовольняє свої потреби тільки в суспільстві, і можна сказати, що інтереси реалізуються тоді, коли вирішуються протиріччя, спричинені потребами різних соціальних верств і груп.
Інтереси мають об'єктивний характер, тому одним із суттєвих питань є їх усвідомлення. Успішність реалізації інтересів різних соціальних верств, класів і груп безпосередньо пов'язана зі ступенем їх усвідомленості: якщо об'єктивні інтереси не усвідомлені або усвідомлені незадовільно, будь-яка соціальна група може або досягти мети, яка об'єктивно не відповідає її інтересам, або взагалі не прагнути вигідного для себе рішення. Усвідомлення інтересів передбачає також їх диференціацію на поточні й фундаментальні. Перші відображають умови існування суб'єкта, пов'язані з задоволенням елементарних потреб; другі тісно пов'язані з основними умовами існування індивіда, з сутністю даного соціально-економічного ладу. У самому питанні, чиїм інтересам служить влада, криється припущення, що влада використовується для досягнення певних цілей, які відповідають інтересам певних соціальних груп. Різні соціальні групи по-різному, більшою чи меншою мірою, здатні вплинути на рішення, що їх виносять інститути, які, здійснюють політичну владу, і в такий спосіб реалізувати свої інтереси. Контроль над засобами виробництва, процесом виробництва матеріальних цінностей і його продуктами характеризує основні інтереси владної соціальної групи. Але, захищаючи свої інтереси в певній ситуації, вона одночасно повинна брати до уваги поточні інтереси інших груп і вживати заходів для розвитку народної освіти, охорони здоров'я, зниження рівня безробіття тощо. Абсолютизація інтересів у Масовій свідомості сприяє появі політичних лідерів, які в своїй діяльності можуть виявити певні свої інтереси, але не досягти суспільно значущих цілей. У цілому слід відзначити, що функціонування політичної влади — складний процес, який базується на усвідомленні соціальних інтересів. Воно необхідне для того, щоби зуміти винести рішення, адекватні ситуації, а також ті, що в майбутньому служитимуть інтересам різних соціальних груп. У західній літературі питання про походження і розвиток політичної влади трактується неоднозначно. Деякі вчені вважають, що влада виникає одночасно з суспільством і розвивається паралельно з ним від елементарних неполітичних форм до зрілих політичних. Перша влада — анонімна, властива примітивним суспільствам. Вона розподіляється серед усієї маси індивидів і проявляється в сукупності вірувань і звичаїв. Згодом, коли динамізується ритм соціального життя і виникає необхідність в оперативному винесенні рішень, складається індивідуалізована влада в особі вождя або невеликої групи осіб. Однак у цієї влади немає легітимності: зі смертю вождя починається боротьба за владу. Індивідуалізовану владу заступає інституціоналізована, що існує у формі держави, коли держава — офіційна політична влада, а різні центри політичної влади, як-от: економічні групи, профспілки, партії, теж є носіями влади. Німецький вчений М. Вебер вважав, що історичні конфігурації управління є поєднанням, змішанням, адаптацією, а також результатом модифікацій традиційної, харизматичної та раціонально-легальної влади. Доцільно прослідкувати генезис кожної з цих форм. Традиційна влада спиралася на віру в святість давно встановленого порядку й на повагу до авторитету володаря.
У кожному випадку націоналісти відкривають і часто перебільшують героїзм минулих віків, славу предківських цивілізацій (часто не «їхніх власних») та звитяги своїх видатних національних героїв, навіть коли ті герої належать більше до царини легенд, ніж історії, і, якщо й жили, нічого не знали про націю, яка нині ревно заходилася повертати їх з небуття. Зігфріда, Кухуліна, Артура, Леммінкяйнена, Невського, Агамемнона, героїв давніх саг тепер обернули на приклади національної чесноти, прототипи відроджуваної «нової людини», що їх повсюди надміру вихваляють етнічні націоналісти {243}. Кому служать ці відкриття та реконструкції? Передусім вирваній з корінням інтелігенції, що прагне увійти в «живу минувшину» своїх відроджених етнічних груп, аби мобілізувати їхніх членів на пошуки соціального статусу й політичної влади. Поставивши свої професійні вміння на службу новознайденим спільнотам, інтелігенція, повернувшись до народу, намагається загатити прірву між собою і більшістю «свого» етнічного населення, створену раціоналістичною /136/ «культурою критичних розважань», якої вони виповнились, здобуваючи освіту, що дедалі більше ставала світською {244}
4. Політична влада: сутність і специфіка
5. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО
9. Нестор Махно: історично-політичний портрет
10. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
11. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
12. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
13. "Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів
14. Політичний іслам
15. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
16. Суспільно-політична діяльність Костомарова
Масло детское для массажа "Natura Siberica Little", 200 мл. 
Настольная игра "Баскетбол". 
Горшок надувной дорожный "PocketPotty" со сменными пакетами. 17. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
18. Політична географія як складова частина СЕГ
19. Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу
20. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
21. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
25. Роль політичних партій у розвитку демократії
26. Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема
27. Переклад суспільно-політичних реалій (на основі перекладу статей з газети Нью-Йорк Таймс)
28. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
29. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
31. Ідейно-політичне життя Полтавщини
32. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
Пенал "Гонка", 19х11 см, 3 отделения. 
Конструктор электронный "Знаток". 320 схем. 
Ящик с крышкой Darel Box на колесах, 61x40x17.5 см. 33. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
34. Політична і судова система Київської Русі
35. Політична історія Київської Русі
36. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
37. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
41. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
42. Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.
43. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
44. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
45. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
46. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
47. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
48. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
Пазл "Лесные животные". 
Шкатулка для ювелирных украшений "Чайная роза" 17,5x17,5x9,5 см. 
Таблетки для мытья посуды в посудомоечной машине "Все в одной таблетке", без фосфатов, 30 таблеток. 49. Симон Петлюра – політичний діяч
50. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
51. Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США
52. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
53. Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
57. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
58. Застосування поліграфічної продукції у політичній рекламі
59. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
60. Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів
61. Держава – головний інститут політичної системи суспільства
62. Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту
63. Історія світової політичної думки
64. Ллойд Джордж Девід - британський державний і політичний діяч
Говорящий плакат "Веселые уроки". 
Беговел "Funny Wheels Rider Sport" (цвет: красный). 
Подарочная расчёска для волос "Алиса". 65. Міжнародна політика і світовий політичний процес
66. Основні етапи становлення світової політичної думки
67. Партійна система України. Політичний маркетинг
68. Північноамериканська політична думка просвітницької доби (Т. Джефферсон)
69. Політичні партії, організації и рухи
74. Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму
75. Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
76. Становлення української політичної думки
77. Сучасна теорія політичних партій та партійних систем
78. Технології політичної діяльності
79. Трансформація суспільства та політична модернізація
80. Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
Детская каталка "Вихрь", зеленая. 
Пеленка Папитто фланелевая (3 штуки, 120x75 см). 
Стиральный порошок "Аистенок", 4 кг. 81. Формування іміджу політичного лідера
82. Політик і політичний режим
83. Політична географія і геополітика
84. Політична думка від Київської Русі до сьогодення
85. Політична еліта, лідерство і демократія
89. Політична система Аргентини
90. Політична теорія Макса Вебера
92. Політичне лідерство в Україні
93. Політичне управління та його соціотехніка
94. Політичний діяч Алексис де Теквіль
95. Політичний портрет Віктора Ющенка
96. Політичний портрет: Уго Чавес
Патронташ со стопками. 
Чудо-пеленка для мальчика "Bambola". 
Фоторамка на 6 фотографий С34-004 "Alparaisa", 50,5x34,5 см (белый). 97. Політичні аспекти глобальних проблем сучасності
98. Політичні еліти і політичне лідерство: світовий досвід і українські реалії
99. Політичні ідеї в Стародавньому Китаї
100. Політичні ідеї у країнах Стародавнього світу
