![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Політична нейтральність і професійність державної служби в Україні |
„” Сімферополь 2009 Зміст Вступ Визначення принципів державної служби Принцип професіоналізму і компетентності державних службовців Принцип політичного нейтралітету державних службовців Висновки Література Вступ Метою прийняття нового Закону України „Про державну службу” є побудова в Україні професійної політично нейтральної державної служби європейського зразка. У зв’язку з цим, закріплення таких принципів державної служби як професійність і політична нейтральність може стати гарантією стабільності державної служби в Україні. Державне управління, яке повною мірою відповідає ознакам професійної діяльності – це суспільно корисна, організована трудова діяльність, яка потребує складного комплексу знань, умінь, навиків, або, використовуючи сучасну термінологію, професійних компетентностей. Складна професійна структура цієї області, її динамізм обумовлені вельми складним комплексом трудових функцій, сприйнятливістю до суспільних потреб, які обумовлюють зміни в змісті праці і модернізацію її професійних основ. Сучасні тенденції професіоналізації державного управління пов'язані з новою парадигмою державної служби як професійній діяльності працівників органів державної влади, змістом якої є надання і/або забезпечення надання своєчасних, якісних, законодавчо і нормативно певних послуг юридичним і фізичним особам. Нейтральність у сенсі політичної незаангажованості є необхідною передумовою для гарантування того, що громадяни незалежно від їх політичних поглядів отримають послуги на засадах справедливості, рівності, неупередженості. На практиці це досягається шляхом посилення уваги до професіоналізму, заслуг та компетенцій державних службовців. Ці цінності мають важливе значення, оскільки здатні забезпечити справедливість та стабільність системи державного управління, що є одним з найбільш вагомих чинників рівня довіри громадян до державної влади. У той же час, державні службовці повинні бути підзвітними перед урядом за результати виконання програми уряду; чутливість адміністрації до чинного уряду в межах закону і Конституції, готовність оперативно відповідати на його потреби є ключовим чинником забезпечення результативного виконання урядових політик. Іншими словами, ефективне управління вимагає дієвого та практичного розмежування відповідної діяльності в політичній та адміністративній сферах. Незалежно від історичних або культурних традицій тієї чи іншої країни дієвість уряду багато в чому залежить від професіоналізму та компетентності державної служби в її неупередженому виконанні покладених на неї функцій держави та забезпеченні безперервності, стабільності процесу державної служби. 1. Визначення принципів державної служби У час якісних змін, коли звужується сфера державного регулювання в економіці та духовній сфері і розвиваються саморегулюючі, самоврядні процеси, як наслідок – робиться акцент на ролі державної служби у створенні механізму реалізації конституційних прав і свобод громадян та забезпеченні їхніх інтересів. Таким чином державне управління повинно базуватися на процесі деполітизації, в якому державна служба є офіційно відокремленою від політичної сфери, а, отже, може діяти незалежно від прямого політичного втручання — задля зміцнення демократії та верховенства права.
Ключовим кроком у цьому процесі є створення професійної та політично нейтральної державної служби, спроможної забезпечити стабільність протягом перехідного процесу. Формування професійної державної служби має стати головним завданням Української держави, що відповідає конституційним положенням . Неабияке значення для цього має визначення принципів державної служби і їх відповідна правова фіксація. Відповідно до ст. 3 нової редакції Закону України „Про державну службу” (2009 р.), основними принципами державної служби є: 1) верховенство права – забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина у діяльності державного службовця; 2) законність – обов’язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) професіоналізм – компетентне, об’єктивне і неупереджене виконання посадових завдань, обов’язків та повноважень, постійне підвищення державним службовцем своєї кваліфікації; 4) патріотизм – віддане служіння Українському народові; 5) політична нейтральність та лояльність – утримання державного службовця від демонстрації власних політичних поглядів та свого ставлення до політичних сил, партій, блоків, недопущення їх впливу на виконання посадових обов’язків, підпорядкованість діяльності державного службовця завданням держави; 6) прозорість – характеристика діяльності, що передбачає можливість взаємодії громадян, їхніх об’єднань, юридичних осіб з органом державної влади при формуванні і реалізації державної політики, впливу на рішення та діяльність цих органів, доступ до повної, об’єктивної, достовірної інформації про їх діяльність; 7) відповідальність – сумлінне виконання державними службовцями своїх обов’язків перед суспільством та державою, колективом людей та окремою особою, зобов’язання відповідати за порушення вчинені власними діями . 2. Принцип професіоналізму і компетентності державних службовців Особливе значення для становлення і функціонування державної служби має принцип професіоналізму і компетентності державних службовців. В юридичній літературі визначено, що “професіонал” – це спеціаліст своєї справи, а “професія” – це вид діяльності, занять особи, яка володіє комплекосм спеціальний фахових знань та практичних фахових умінь і навичок, набутих внаслідок поглибленої загальної та спеціальної підготовки, а також досвіду роботи . Професіоналізм є глибоким та всебічним знанням та володінням практичними навичками в певній галузі суспільно корисної діяльності. Професіоналізм державного службовця покликаний забезпечити стабільність державної служби, якісне виконання функцій, постійну його готовність до вирішення складних завдань, можливість покращення своїх професійних якостей тощо. Державний службовець повинен бути компетентним співробітником, тобто якісно здійснювати свої повноваження. Можна виділити такі передумови професіоналізації державної служби на сучасному етапі: - нове полягання економічних і соціальних відносин в країні, яка упроваджує сучасну парадигму служби в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, яка полягає в наданні державних послуг юридичним і фізичним особам і забезпеченні умов їх надання; - необхідність забезпечення результативності і ефективності діяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування всіх рівнів в умовах політичної і економічної конкуренції; - необхідність адаптації інституту державної служби до стандартів Європейського Союзу шляхом оновлення системи законодавства про державну службу і службу в органах місцевого самоврядування; - впровадження принципу політичної нейтральності державної служби і державних службовців, служби в органах місцевого самоврядування і їх посадовців; - невисокий престиж державної служби і служби в органах місцевого самоврядування і низький авторитет місцевої влади серед населення; - потреба в цілеспрямованому формуванні кадрового корпусу державної служби, його систематичному оновленні, подоланні текучості кадрів; - доцільність створення умов для формування результативної, авторитетної політико-адміністративної еліти держави.
Принцип професіоналізму і компетентності державних службовців є першоосновою для організації і функціонування державної служби. Це не тільки одна з основних вимог, яка визначає формування і практичну діяльність персоналу, але й необхідна правова умова, без виконання якої неможливе отримання права на здійснення посадових повноважень. Принцип професіоналізму і компетентності державних службовців характеризується наступними ознаками: 1) компетентність державних службовців, проявом якої є: знання ними справи, наявність необхідної професійної освіти і навичок у роботі, вивчення і освоєння передового досвіду; 2) систематичне якісне виконання службовцями різних операцій, прийняття рішень, стабільність службових відносин, відчуття стійкості службової діяльності практичність і результативність виконаної роботи; 3) удосконалення методів управління забезпечення взаємовзв’язку з населенням; недопущення застою, консерватизму, бюрократизму, зниження почуття відповідальності; 4) поєднання змінності управлінського персоналу зі стійкістю кваліфікованих, ініціативних працівників, своєчасне підвищення їх на посаді або пересування їх на інші відповідальні ділянки управлінської діяльності з урахуванням бажання, кваліфікації і наявного досвіду; 5) оптимальне поєднання в апараті державних органів молодих державних службовців і спеціалістів, які передають їм свої досвід і навички, що забезпечить поступовість розвитку державної служби. Професіоналізм державних службовців можна розглядати в широкому та у вузькому значенні. У першому випадку мова йде про необхідність отримання професійної освіти, яка дозволяє виконувати не не тільки вузькоспеціальні функції, але і вузькі функції управління. У другому випадку – передбачається якісне виконання спеціальних функцій і завдань, характерних для окремого виду державної діяльності. Наприклад, враховуючи складний багатогалузевий характер митної справи, службовці митних органів повинні мати спеціальну підготовку. Про цілеспрямовані кроки у напрямі професіоналізації свідчить і Програма розвитку державної служби на 2005 - 2010 роки (розділ VIII), затверджена ухвалою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 р. 746, в якій визначено, що професіоналізація державної служби передбачає: - поступова і планомірна зміна пропорцій в кадровому складі державних службовців з метою досягнення в перспективі стану, коли переважна більшість державних службовців матимуть професійну освіту в області державного управління; - цільову підготовку, починаючи з 2005 року, висококваліфікованих фахівців державного управління, зокрема по міжнародному праву, світовій і європейській інтеграції; - оновлення змісту і державних стандартів професійного навчання, що відповідає перспективам розвитку державного управління і державної служби, держави і суспільства в цілому; - створення ефективної системи формування і розподілу, починаючи з 2006 року, державного замовлення на підготовку державних службовців в освітній області &quo ;Державне управління&quo ;; - збільшення об'ємів державного замовлення на професійне навчання державних службовців з урахуванням спеціалізацій, зокрема по аналізу політики, управлінню трансформаційними процесами; - проведення, починаючи з 2006 року, незалежної оцінки рівня професійної підготовленості і ділових якостей кандидатів на посаді державних службовців і на державних службовцях при їх просуванні по службі; - проведення ліцензування і акредитації установ для професійного навчання державних службовців із залученням центрального органу виконавчої влади з питань державної служби; - підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників системи професійного навчання державних службовців один раз на три роки; - поступовий перехід до безперервного навчання впродовж всього періоду перебування на державній службі із застосуванням сучасних інформаційних технологій”.
Лють карателів не знала меж: вони знищували цілі села, як це згодом нацисти вчинили з чеським селом Лідіце. В Україні широкого розголосу набуло велике повстання під проводом Григор'єва. 20 тис. його учасників мали у своєму розпорядженні 50 гармат і навіть шість бронепоїздів. На думку радянських істориків, саме це повстання перешкодило запланованому вторгненню Червоної армії в Румунію на допомогу Угорській Радянській республіці Бели Куна. Однак серед численних українських повстанських загонів найбільше уславилося з'єднання анархіста Н. Махна. В певний момент воно налічувало до 40 тис. бійців. Якийсь час існував союз селянського вождя з червоними проти білих, та після січня 1920 р. махновці протягом восьми місяців запекло билися з більшовиками. Слідом за коротким відновленням цього союзу в жовтні та листопаді 1920 р. (з метою розбити спільними силами Врангеля) аж до серпня 1921 р. знову тривали бої між повстанцями та червоними. Махно так пояснював привабливість для селян анархізму: вони були проти пана й багатого куркуля, але також і проти політичної й адміністративної влади державних урядовців
1. Управління керівним персоналом у сфері державної служби України
2. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
3. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
4. Політичні погляди і діяльність Платона
5. Політична влада: сутність і специфіка
9. Товарна політика і комерційна діяльність
10. Політичний тероризм: інформаційні методи боротьби
11. Самостійність підлітків в навчально-виховному процесі
12. Політичні права і свободи громадян України
14. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
15. Нестор Махно: історично-політичний портрет
16. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
17. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
18. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
20. "Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів
21. Політичний іслам
26. Вплив прийомів догляду на ріст, продуктивність та урожайність кукурудзи на зерно
27. Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
29. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
30. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
32. Політично-правова теорія Жана Бодена
34. Ефективність і дієвість інформаційної діяльності
36. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
37. Комбінована варіантність слів в сучасній українській мові
41. Ідейно-політичне життя Полтавщини
42. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
43. Політична історія Галицько-Волинського князівства
44. Політична криза лейбористської партії 1931 р.
45. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
46. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
47. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
48. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
49. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
50. Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.
51. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
52. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
53. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
57. Симон Петлюра – політичний діяч
58. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
59. Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).
60. Суспільно-політичне та культурне життя України
61. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
62. Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.
63. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
64. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
65. Застосування поліграфічної продукції у політичній рекламі
66. Економічна та торгово-політична роль митного збору
68. Національна свідомість і гідність. Патріотизм: як ми його розуміємо
69. Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів
73. Марксизм-ленінізм як політична ідеологія
74. Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки
76. Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
77. Політичні партії в Україні та їх основні типи
78. Політичні погляди Липинського
79. Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм
80. Політичні режими
82. Політологія. Політичні системи в Україні
83. Розвиток політичної думки України
84. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО
85. Становлення української політичної думки
89. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
90. Формування етосфери в політичному житті суспільства
91. Центристські партії в політичній системі сучасної України
92. Політики і політичні лідери: особливості типологізації
93. Політична влада
94. Політична влада
95. Політична географія і геополітика
96. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
97. Політична ідеологія Николло Макіавеллі
98. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні течії сучасності