|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Останні спроби аристократії відновити Українську державу |
Гуашь "Классика", 12 цветов. 
Забавная пачка "5000 дублей". 
Чашка "Неваляшка". Україна втратила державність, але прагнення народу до державного самовизначення не зникло. Форми боротьби залишились ті ж самі, однак орієнтація на зовнішні сили змінилася. Переконавшись у нездатності Литви задовольнити вільнолюбні устремління українців і власні претензії, феодальна верхівка почала дедалі частіше звертати погляд на православну Московщину. На кінець XVI cт. Московське князівство завершило об'єднання навколишніх земель і перетворилося на Російську централізовану державу з тенденцією до всебічного територіального розширення. Розглядаючи білоруські та українські землі як вотчину предків московського князя, Іван III заявив литовському князю Казимиру: «Наші міста, і волості, і землі, і води король за собою тримає». Тим самим на всю Європу була продемонстрована експансіоністська політика російського уряду. Територіальні претензії московських правителів проявилися й в привласненні титулу князів «усієї Русі». В експансіоністській Московщині частина української знаті сподівалася знайти захисток від наступу литовських властей, зміцнити свої позиції й відновити Українську державу. На усунення від влади українські феодали відповіли організацією змови. Брат останнього київського князя Михайло Олелькович мав намір скинути Казимира з престолу й оволодіти великокнязівським столом. У разі невдачі змовники передбачали «відсісти» від Литви й приєднати до Московського князівства «руські» землі вздовж р. Березини. Але задум не здійснився. В 1481 р. змову було викрито, керівників – Михайло Олельковича та Івана Гольшанського – схоплено й страчено в Києві, а Федір Бєльський втік до Москви, де був з пошаною прийнятий московським князем, його приклад наслідували й інші аристократи. Дії українських князів загострили й без того напружені відносини між Литвою і Російською державою. Після смерті Казимира у 1492 р. і обрання одного його сина Олександра великим князем литовським, а іншого – Яна Ольбрехта польським королем російські війська почали наступати на прикордонні смоленські й чернігово-сіверські землі. Такий же похід вони здійснили й в 1493–1494 pp. У ході воєнних дій на бік московського князя перейшли нащадки давніх чернігово-сіверських князів Новосельських, Одоєвських, Воротинських, Білевських та ін. За мирним трактатом 1494 р. Литва мусила визнати їхні землі складовою частиною московського князівства. Литовський князь одружився з дочкою Івана III Оленою. Однак стосунки між тестем і зятем не налагодилися. Московський князь і надалі претендував на інші «руські» землі, мотивуючи свої дії необхідністю захисту українців і білорусів від релігійних переслідувань і насаджування католицизму серед православних. У 1500 р. до Москви відійшли нащадки московських втікачів у Литву князі Семен Можайський, Василь Шемячич та інші, яким належали великі міста Чернігів, Стародуб, Новгород-Сівер-ський та багато волостей. Вся Чернігово-Сіверщина опинилася під владою московського князя. Територіальні придбання Московщина закріпила військовою силою, завдавши серйозної поразки литовським військам під Дорогобужем. За умовами перемир'я 1503 р. Литва визнавала за Росією всю Чернігово-Сіверщину з 19 містами й всіма волостями.
Росія майже вийшли до Дніпра й давнього Києва, однак цим не задовольнилася і в 1507 р. почала війну проти Великого князівства Литовського за нові «руські» землі. З початком воєнних дій активізувався визвольний рух української знаті. Його очолив князь Михайло Глинський. Походячи з аристократичної родини українізованих татарських ханів, він здобув ґрунтовну освіту в університетах Західної Європи, служив при дворах правителів кількох держав, воював у Голландії, Італії, Іспанії. На початку XVI ст. повернувся в Литву й швидко став одним з найвпливовіших людей при дворі князя Олександра. Використовуючи становище, Глинський значно розширив свої маєтки, добився для одного брата місця київського воєводи, для іншого – намісника Берестейщини. Новому литовському князю Сигізмунду І Старому (1506–1548) стало відомо про наміри Глинського відновити незалежне Київське князівство. Глинського було усунуто з посади маршалка, відібрано значну частину земельних володінь і заподіяно великих матеріальних збитків його родичам. Глинський у 1508 р. від'їхав до своїх турівських володінь, встановив зв'язки з московським князем та кримським ханом і домовився з ними про спільну боротьбу проти Литви. Щоб підняти народ на повстання, прибічники князя поширювали чутки про неминуче покатоличення всіх православних і фізичне знищення непокірних. Навесні Глинський розправився зі своїм особистим ворогом троцьким воєводою Яном Заберезинським, заволодів кількома населеними пунктами, у тому числі містами Турів і Мозир. Успішно діяли його війська у Копильському та Слуцькому повітах. Глинський мав намір через одруження з вдовою князя Семена Михайловича Анастасією законно претендувати на Київ, яким до того володіли князі Слуцькі. На українських землях активно діяв Василь Глинський, котрий закликав київських бояр підтримати брата в намаганнях відібрати велике князівство з рук Литви й відновити Київську державу. Чимало місцевої знаті підтримало князя, присягнуло йому на вірність. Фактично вся Київщина стала на бік Глинського. Складніше проходило повстання в інших місцевостях. Діючи на Житомирщині, невеликі повстанські загони так і не змогли оволодіти ні Житомиром, ні Овручем, зайнятими урядовими гарнізонами. Акція Глинського не знайшла підтримки й на Волині. Українські князі й бояри вже адаптувалися в системі Великого князівства Литовського, завоювали певні позиції й не збиралися ними ризикувати заради ідеї незалежної Київської держави на чолі з Глинським. Найкрупніші з них самі претендували на благодатні київські землі й не хотіли ні з ким ділитися ними. Глинський не одержав належної допомоги іззовні: Кримський хан обмежився обіцянками, а московський князь прислав Глинському нечисленний загін воїнів, який взяв участь у воєнних діях повстанців на території Білої Русі. У квітні 1508 р. польсько-литовські війська почали наступати на зайняті повстанцями райони. Під їхнім тиском Глинський мусив зняти облогу Мєнська й відступити до Борисова, Друцька й далі за Дніпро під захист російських військ. У липні 1508 р. повстання української знаті на чолі з Глинським було придушено.
Так закінчилася остання спроба української аристократії силою завоювати Україні державну незалежність, а собі місце в її уряді. Надалі вона обстоювала вже лише власні інтереси в складі Литви й Польщі. До слідства у справі повстання власті притягнули таких відомих у Великому князівстві осіб, як новгородоцький воєвода Ольбрехт Гаштовт, великокнязівський конюший Мартин Хребтович, маршалок Олександр Ходкевич та ін. Це свідчить про те, що ідеї Глинського про утворення «Київської держави» поділяла й частина знаті з найближчого оточення князя. Сам Глинський з деякими найближчими прихильниками від'їхав до Москви, де був радо прийнятий князем Василем Івановичем і брав активну участь у політичному житті Московського князівства, двічі потрапляв до в'язниці й в 1534 р. там помер. Поширення влади корони польської на більшість українських земель. Люблінська унія 1569 р. У другій половині 50-х років XVI ст. відносини між Великим князівством Литовським і Російською державою значно загострилися і в 1558 р. переросли в Лівонську війну. Невдачі литовської армії в Прибалтиці й Білорусії та пожвавлення визвольних настроїв руського населення поставили Литву на межу воєнної катастрофи й державного існування. З іншого боку, польська шляхта настійливо добивалася інкорпорації Литви, не припиняючи при цьому свого проникнення на українські землі. З допомогою підкупів офіційних посадових осіб, шлюбів, успадкувань маєтків і офіційних наділів польська шляхта й магнати розширювали земельні володіння й займали щодалі більше посад на Під-ляшші, Волині й Поділлі. Відбувалося неконтрольоване властями проникнення польського панства в глиб України. Неминуче мало постати питання про офіційне затвердження шляхетських надбань. Всі скарги місцевих магнатів на порушення привілею Казимира 1447 p., яким заборонялося роздавати землі в Литовському князівстві іноземцям, залишалися без відповіді. Щодо приєднання українських земель та інкорпорації Литви до Польщі українська знать займала неоднозначну позицію. Дрібна й середня шляхта підтримувала цю ідею, сподіваючися таким чином обмежити диктатуру магнатів і зрівнятися в правах з польською шляхтою, а магнати – ні, побоюючись втратити свої статки й вплив на вирішення державних справ. Литовські магнати виступали проти інкорпорації Литви, але були зацікавлені в унії з. Польщею для боротьби проти Російської держави й зміцнення власного становища в незалежній Литві. У січні 1659 р. в Любліні почав роботу польсько-литовський сейм, який мав вирішити питання про унію двох держав. Великі литовські та руські магнати вирішили зірвати сейм, роз'їхалися по своїх латифундіях і почали ратувати за підготовку до воєнних дій проти Польщі. Тим часом, спираючись на підтримку польської й волинської шляхти, польський король Сигізмунд II Август у березні 1569 р. видав універсал про приєднання Підляшшя й Волині до Польського королівства. Місцева шляхта зрівнювалася у правах з польською. Посольство литовських і руських магнатів, поспіхом відправлене на сейм, лише несміливо просило про скасування рішення короля й скликання нового сейму. У відповідь польський король і сейм оголосили посполите рушення й нахвалялися відібрати маєтки у тих панів, які не присягнуть на вірність короні польській.
Безсумнівно істотну роль відігравали й зовнішні фактори. Зокрема, постійний натиск і відверта агресія більшовицької Росії супроти українських державних утворень, політична і мілітарна інтервенція пекомуністичних російських імперських сил та негативне ставлення західних союзників до справи української незалежності були, беручи разом, чи не найголовнішою причиною того, що спроба побудови Української держави у 1917-1920-х роках не здійснилася. Сьогодні «Спогади» Павла Скоропадського публікуються в критичний для України момент. Український народ і його еліти намагаються — уже вкотре — збудувати Українську державу. Але історія повторюється, і зарисовується поділ між силами, які прямують до остаточного утвердження незалежності, та силами, що, негативно настроєні до національного руху, закликають до відновлення СРСР (тобто перетворення сучасної Російської імперії на російську падімперію) та підтримують реорганізацію СНД у двоконтинентальну надімперію на ленінсько-сталінській федералістських основах. Крім того, провідники і лідери цих сил пропагують, як це було і в 1917–1920 роках, згубні концепції федералізму і соціалізму в його тоталітарно-комуністичному варіанті, використовуючи страх, зубожіння і відсутність національної свідомості певних прошарків українського населення, а водночас обіцяючи їм, як це робили колись більшовики, світле майбутнє у безкласовому і нібито безнаціональному, а в дійсності російському імперському суспільстві
2. Сфери проникнення англіцизмів в інші мови - російську, українську
3. Відродження української держави
4. Павло Скоропадський - гетьман Української Держави
5. Українська держава в період руїни (1657-1676 рр.)
9. Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi
10. Україна - незалежна демократична правова держава
11. Шляхи формування правової держави в Україні
12. Політична система Української козацької держави
13. Інформаційна складова іміджу держави на міжнародній арені, на прикладі України та США
16. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
Карандаши акварельные, с кисточкой, 24 цвета. 
Велосипед трехколесный Moby Kids "Leader 360°. AIR Car", с разворотным сиденьем, цвет:. 
Батут. 17. Опорный край державы. Урал в период ВОВ и его вклад в победу
18. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
19. Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)
20. Політичні права і свободи громадян України
26. Гетьманство України: Богдан Хмельницький (Гетманство Украины. Богдан Хмельницкий)
28. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
29. Шпаргалка по политологии (на укр. языке)
30. Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi
31. Экономическая история Украины (шпаргалка на укр. языке)
32. Стратегическое управление (укр)
Брелок для поиска ключей. 
Ножницы "Pigeon" для детских ногтей. 
Глобус "Зоогеографический детский", 250 мм. 33. Египетская военная держава времени XVIII династии
34. Общая характеристика Ассирийской державы в конце VIII в. До н.э.
35. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
36. Історія України
37. Античні міста-держави півнвчного Причорномор
41. Исторія українського друкарства
42. Період гетьманщини України
43. Походження людини та її поява на території України
44. Роль Пласта на Україні В ХХ столитті
45. Україна після смерті Богдана Хмельницького
46. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
47. Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст
48. Военная держава Египта эпохи XVIII-й династии. Завоева-тельные походы Тутмоса III-го
Чайник эмалированный "Шиповник" EM-40X1/45, с керамической ручкой, 4 л. 
Папка для труда, А4, на липучке. 
Набор "Леди Баг и Супер Кот" Дизайн 1, 3 предмета (в подарочной упаковке). 49. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
50. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
51. Українська національна революція 1649-1657рр
52. Культура початку ХХ ст Українська музика
53. Портрет доби українського бароко
57. Розвиток рекламних агентств на Україні
58. Можно ли остановить депрессию
59. Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність
60. Основні засади зовнішньоекономічної політики України
61. Податкова політика України
62. Економічне районування України
63. Святкування Великодня на Україні
64. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
Пистолет для подкачки шин, пневматический. 
Подставка для колец "Единорог", арт. 62243. 
Кружка фарфоровая "FIFA 2018. Забивака. Трюк с мячом!", 400 мл. 65. Загальна характеристика конституції України
66. Партия зеленых в Украине (Партія зелених в Україні)
67. Україна в сучасному геополітичному просторі
68. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України
69. Загальні питання права власності у відносинах з іноземцями за законодавством України
73. Державне регулювання та підтримка підприємництва в Україні
74. Можно ли остановить депрессию?
75. Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя
76. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
79. Швидкісний рух в країнах які межують з Україною
80. Права профспілок в Україні
Асборн - карточки. Тренируем зрение. 
Набор цветных карандашей "Color'peps", 48 штук , 48 цветов. 
Тетрадь на резинке "Study Up", В5, 120 листов, клетка, оранжевая. 82. Суть та завдання прокурорського нагляду в Україні
83. Вексельний обЃг. Розвиток вексельних операцЃй на УкраѓнЃ та в Ѓнших економЃчно-розвинутих краѓнах
85. Державний бюджет України і бюджетне право
89. Організаційна система управління природокористуванням України
91. 3 найбільш визначні події у економічному (зовнішньоекономічному) житті України у 2004 -2005 роках
92. Гроши /Укр./
94. Вплив російської кризи на економіку України
95. Кредитна система комерційних банків в налагоджені платіжного і розрахункового механізму в Україні
96. Місце України в глобалізаційних процесах
Увлекательная настольная игра "Трафик-джем", новая версия. 
Набор шариков, диаметр: 5 см, 200 штук. 
Универсальная вкладка для дорожных горшков (зеленый). 97. Малий бізнес та проблеми його розвитку в Україні
98. Особливості перехідної економіки України
99. Ринок овочів і баштанних в Україні
