![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою |
“Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою” Серед періодів життя людини підлітковий вік - один із самих важких та критичних періодів становлення людини як біологічного виду і як особистості. Цей вік нестабільний, ранимий, важкий, і виявляється що він більше ніж інші періоди життя залежить від реальностей довкілля. Характеризується численними соматичними, психічними та соціальними змінами. Це період відчайдушних спроб пройти через “усе”. Непорозуміння з батьками, труднощі, які виникають у цей період, штовхають дітей у різні крайнощі. Нерідко ці крайнощі пов’язані з криміналом. Протиправна поведінка в 12–16 років – крайній прояв численних підліткових комплексів і компенсаторних реакцій, направлених на їх подолання. Суть цих комплексів – специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього середовища. Одна з яскраво виражених реакцій підлітків – це реакція емансипації, тобто бажання звільнитися з-під опіки дорослих. Вона може поширюватися на встановлені в суспільстві, тобто дорослими, правила і норми. Відомими проявами подібної реакції є бродяжництво й втечі з дому. У більшості підлітків, які знаходяться в місцях позбавлення волі за різноманітні злочини, втечі з дому були першим етапом становлення „злочинця”. Проблема ранньої злочинності є надзвичайно серйозна й складна. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Усе більша кількість дітей, ще не почавши дорослого життя, вже заплямовані штампом виправних закладів. Причини, які призводять їх на лаву підсудних найрізноманітніші, але фінал один. Не дивлячись на те, що головною ціллю існування цих закладів є виховання й перевиховання неповнолітніх правопорушників, є причини говорити про те, що свої функції вони виконують недостатньо. Дуже часто виховні колонії, спецшколи й спец училища є тими місцями, із яких рекрутуються майбутні члени дорослих кримінальних об’єднань. Фактично виховна колонія є місцем підготовки майбутнього злочинця. Ці діти вже фактично втрачені для здорового існування суспільства. Девіантна поведінка - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або якої мається на увазі норми, будь, то норми психічного здоров'я, права, культури або моралі. Вид девіантної поведінки - це антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні й культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і наказуються в карному порядку – злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку. Якщо вчинки не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що зробили їхній, піддаються покаранню по нормах трудового або адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів міри примусового характеру (адміністративний арешт, штраф і ін.), а соціальні й медичні служби проводять із ними комплекс заходів для соціальної й психологічної адаптації. Якщо ж девіант учиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах карного законодавства.
Отже, делінквентна поведінка – це протиправна злочинна поведінка. Дії, вчинені такими людьми завдають моральної, фізичної та матеріальної шкоди. Деліквентність - психологічна готовність до правопорушення. Багато підлітків панічно бояться самотності. Для них дуже важливо спілкуватися, особливо з однолітками, важливо бути прийнятим за будь – яку ціну в їх групу. Ідентифікація себе з ними є частиною пошуку ідентичності й способом емансипації від батьків. Дуже часто саме в підліткових групах іде пробування себе в різних ситуаціях та різних областях діяльності. У цих групах вони мають можливість застосувати деякий „ролевий мораторій” для суспільства – діти пробують різні ролі, більшість з яких кримінального характеру (хуліганство, грабіжництво, спільні протиправні заробітки і т.д. ) Специфічним для підліткового віку є прагнення якнайшвидше завоювати статус дорослої людини, досягти самостійності та незалежності. Ця установка може реалізуватись як позитивним так і негативним чином. Їх приваблюють такі найпростіше засвоювані атрибути дорослості як куріння, вживання спиртних напоїв, нецензурна мова, бродяжництво, вживання наркотичних засобів. Швидко і легко підлітки вивчають „заборонені” прийоми психологічного захисту і нападок, які зустрічаються в арсеналі дорослої людини: витіснення неприємних уявлень про наслідки своїх дій, хитрість, обман, відкритий негатив, демонстрація фізичної сили, агресивність, грубість, погрози, шантаж. Відчуваючи себе дорослим і, оцінюючи свої відносини з навколишнім світом як дорослі, дитина не завжди може змиритися зі своїм залежним становищем. Психологічно зрозуміла у цьому плані негативна реакція на заборони й обмеження. Важливим фактором впливу на підлітка є сім’я. Вона визначає психологічну повноцінність або ущербність дитини, і в значній мірі може відображатися на ефективності виховання та навчання. Неблагополучна сім’я може здійснювати прямий негативний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку (конфлікти в сім'ї, розлучення, погані побутові умови і т.д.). Існує безпосередній зв'язок між делінквентною поведінкою підлітків і неблагополуччям у сім'ї. Дефекти сімейного виховання – часто першопричина перекрученого формування особистості і наступного переходу на злочинний шлях підлітків, тому що на прикладі батьків вони одержують уявлення про належну поведінку, про відношення до суспільства, праці. Іншим людям і т.п. Вирішального значення набуває загальна моральна позиція родини. Кримінологічні дослідження показують, що серед неповнолітніх правопорушників значним залишається число осіб, що проживають у неблагополучних сім'ях. Останнім часом усе більше занепокоєння викликають родини з неправильною педагогічною позицією. Виховання в таких родинах приводить до виникнення в підлітка деформацій у ціннісних і життєвих орієнтації, у структурі мотивів, механізмі самоконтролю в поведінкових стереотипах, що, у свою чергу, веде до протиправної поведінки. Ризик правопорушень неповнолітніх, що виховуються в обстановці постійних і гострих конфліктів, у психічно обтяжених родинах, у 4 – 5 разів вище, а в тих, де панують агресивність і жорстокість, у 9 – 10 разів вище, ніж у тих, хто росте в педагогічно сильних і стійких родинах.
Останнім часом усе більше занепокоєння викликають родини з неправильною педагогічною позицією. Виховання в таких родинах приводить до виникнення в підлітка деформацій у ціннісних і життєвих орієнтації, у структурі мотивів, механізмі самоконтролю в поведінкових стереотипах, що, у свою чергу, веде до протиправної поведінки. Типовими причинами постійного і швидкого росту злочинності неповнолітніх є: статеве дозрівання дитини, залежність від думки однолітків, пробування себе в різноманітних ролях (нерідко, кримінальних), неформальні об’єднання, в яких дозріває протиправна поведінка, проблеми в сім’ї. Підліткам характерне майже інстинктивне групування з однолітками. Багато підліткових груп жорстко структуровані, в них є лідер, його найближчі прибічники, “бійці” та “опозиція”. Такі групи мають свою територію, яку “захищають” від однолітків з інших груп. Інший тип груп – так звані “тусовки”, які відрізняються більш розмитою структурою та відсутністю постійного лідера. Потрібно сказати, що у замкнених закладах реакція угрупувань у підлітків проявляється особливо сильно. Велика кількість правопорушень здійснюються саме у групі. Реакція угрупування – головний регулятор поведінки неповнолітніх злочинців, тому і здійснювані іншими злочини переважно є груповими. Значення соціальної спільності підлітків у цих угрупуваннях розкриваються у способі їх життєдіяльності в умовах самовідчуження від соціально схвального способу життя, який характеризується наступними ознаками: по-перше, дана життєдіяльність проявляється в результаті неформального спілкування членів угруповань, соціальні відносини, які існують між ними, деформовані; по-друге, соціальна спільність підлітків і молоді у групах виконує функцію відтворення свідомості злочинного середовища; Значне місце тут належить ядру - виразникам “істинних уявлень”, які мають авторитет і престиж; по-третє, внутрішня організація угрупувань сприяє їх життєстійкості, що є суттєвим фактором реалізації їх потенційно кримінальних можливостей; по-четверте, жорсткий контроль здійснюється за допомогою ієрархічного керування, яке витікає з прийнятих у результаті нав’язаних “правил гри” злочинного середовища, деформованих норм та цінностей; по-п’яте, формування соціально-психологічного клімату угрупувань відбувається за рахунок деформованих норм і цінностей, що відображається в неформальному спілкуванні, свідомості її членів, лежить в основі жорсткої внутрішньої організації угрупування. Ось приблизна типологія об’єднання з антисуспільною свідомістю. Випадкова група. Її члени доволі часто вступають у конфлікти з незнайомими людьми, затівають бійки на дискотеках, вулицях, у парках. Однак група має свої неписані групові норми і цінності. Причому входження у випадкову групу сприймається як сигнал про звільнення від соціального контролю, як можливість “відпустити гальма”. Крім того, добре відомо, що дії здійснені індивідом в натовпі, здаються йому анонімними, ніби не особистими діями. Ретристська група.
Сфера застосування контракту визначаться законами Украни. Стаття 22 Гарант при укладенн, змн та припиненн трудового договору Забороняться необгрунтована вдмова у прийнятт на роботу. Вдповдно до Конституц Украни будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенн, змн та припиненн трудового договору залежно вд походження, соцального майнового стану, расово та нацонально приналежност, стат, мови, полтичних поглядв, релгйних переконань, членства у професйнй сплц чи ншому об'днанн громадян, роду характеру занять, мсця проживання не допускаться. Вимоги щодо вку, рвня освти, стану здоров'я працвника можуть встановлюватись законодавством Украни. Стаття 23 Строки трудового договору Трудовий договр може бути: безстроковим, що укладаться на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторн; таким, що укладаться на час виконання певно роботи. Строковий трудовий договр укладаться у випадках, коли трудов вдносини не можуть бути встановлен на невизначений строк з урахуванням характеру наступно роботи, або умов виконання, або нтересв працвника та в нших випадках, передбачених законодавчими актами
1. Досвід соціальної роботи з девіантними підлітками в країнах Західної Європи й США
2. Законодавство в сфері соціальної роботи з дітьми сиротами
3. Взаємозвязок соціальної роботи з педагогікою, історією та соціальною політикою
4. Виникнення та еволюція соціальної роботи
5. Групи самодопомоги як інноваційна форма соціальної роботи
9. Практична сфера соціальної роботи
10. Психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними людьми
11. Соціальна робота з військовослужбовцями
12. Соціальна робота з молоддю
13. Соціальна робота на вулицях з дітьми
14. Сутність соціальної роботи
15. Форми і методи соціальної роботи
16. Молодь як об’єкт соціальної роботи
17. Нормативна база соціальної роботи в Україні
18. Етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога. Етичні принципи соціальної роботи
19. Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків
20. Організація реабілітаційної роботи в школах соціальної реабілітації
21. Роль соціального педагога в адаптації підлітків
25. Деонтологія в соціальній роботі
26. Стратегії втручання у соціальній роботі
27. Типологія сімей. Соціально-педагогічна робота з проблемними сім’ями
28. Вітчизняні та світові проблеми професійної етики в соціальній роботі
29. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
30. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
31. Соціальні групи
33. Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах
34. Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки
35. Право як спеціальне соціальне явище
36. Антивоєнні оповідання Г.Белля в соціально-історичному та літературному контексті
37. Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку Швеції та Нігерії укр
41. Формування бюджетів фондів соціального страхування України
44. Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії
45. Загальна соціально-економічна характеристика країн Західної Європи
46. Демократія як соціальне явище
48. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
49. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
50. Роль інтелектуальної власності в соціально-економічному та духовному розвитку суспільства
52. Соціальна обумовленість державної служби
57. Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави
58. Мова як символ соціальної солідарності
60. Історія України. Соціально-політичні аспекти
61. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
62. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
63. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
64. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
66. Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX столітті
67. Соціально-економічний розвиток білоруських земель у ІХ–ХІV століттях
68. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
69. Соціально-економічний розвиток України у XVII ст.
73. Соціально-політичні аспекти створення фашистської системи в Італії початку 20 – початку 30 рр.
74. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
75. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
77. Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства
78. Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели
79. Соціальні проблеми в романах Дж. Стейнбека "Грона гніву" та "Зима тривоги нашої"
80. Вплив девіантної реклами на сучасних споживачів: соціально-психологічний аспект
81. Соціальний проект: "Сортування сміття в м. Суми"
82. Історичні та медико-соціальні аспекти становлення і розвитку вчення про сибірку
84. Медико-соціальне обґрунтування системи управління здоров’ям жінок в інволюційному періоді
85. Ожиріння як медико-соціальна проблема
89. Аналіз сучасних підходів до стратегій керівництва персоналом в соціальних службах
90. Зайнятість: соціально-трудові відносини
91. Організація як соціальне утворення
92. Соціальна психологія організацій
93. Соціально-психологічні аспекти праці менеджера
94. Сучасне розуміння держави як соціального партнера
95. Управління персоналом в соціальній сфері
96. Формування соціально-корпоративної відповідальності підприємств
98. Підготовка соціально компетентних вчителів в вищих закладах освіти
99. Проблема формування соціальної активності на уроках трудового навчання в початкових класах
100. Соціально-педагогічна діяльність в дитячих оздоровчих закладах