![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Цивільна оборона України в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу |
Цивільна оборона України є складовою частиною соціальних та захисних заходів, які проводяться в мирний і воєнний час з метою захисту населення, народного господаства від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха сучасних засобів ураження. Цивільна оборона України організується за територіально-виробничим принципом на всій території і являє собою сукупність структур державного управління, підприємств, організацій і спеціально створених органів керівництва та сил цивільної оборони. Заходи цивільної оборони проводяться по всій території держави, як правило, заздалегідь, з врахуванням особливостей кожного району. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ – запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження, проведення заходів щодо зменшення збитків та втрат під час аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха; – оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій в мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку; – захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження; – організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха у воєнний час; – організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження; – створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу; – підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ Кабінет Міністрів України постійно приділяє увагу розвитку цивільної оборони, підвищенню її ролі у захисті населення, підвищенню її значення, визначає основні принципи її побудови, характер і обсяг завдань, що вирішуються. Цивільна оборона організується за територіально-виробничим принципом. Територіальний принцип полягає в організації цивільної оборони на території областей, міст і районів, сільських місцевостей відповідно адміністративного поділу території. Згідно з цим, відповідальність за стан цивільної оборони на цих територіях несуть виконавчі органи влади, а начальниками цивільної оборони, які безпосередньо здійснюють керівництво цивільною обороною є голови виконавчих органів влади. Виробничий принцип полягає в організації цивільної оборони в кожній установі, підприємстві (об'єкті). Начальником цивільної оборони України є Прем'єр-Міністр України (мал. 1). Безпосереднє, керівництво цивільною обороною України здійснює начальник штабу цивільної оборони України, який підпорядкований Прем'єр-Міністру. При штабі цивільної оборони України є державні курси, де навчаються керівний склад вищих органів влади, керівний склад ЦО і великих підприємств, а також викладачі ЦО вузів. Штабу цивільної оборони України підпорядковані війська цивільної оборони (4 бригади і 4 полки), спеціалізовані формування цивільної оборони (4 загони), територіальні формування, а також начальники цивільної оборони областей і штаби цивільної оборони.
В області начальником цивільної оборони є голова державної виконавчої влади. При начальнику ЦО області утворюється штаб цивільної оборони, обласна евакокомісія, комісія з надзвичайних ситуацій. При штабі ЦО області існують курси цивільної оборони. Начальником цивільної оборони міста є, голова державної виконавчої влади. При ньому створюється штаб цивільної оборони, міська евакокомісія, територіальні формування і комісія по надзвичайних ситуаціях. В сільському районі начальником цивільної оборони с голова державної виконавчої влади. При ньому створюється штаб цивільної оборони, комісія по надзвичайних ситуаціях, приймальна евакокомісія і територіальні формування. Начальники цивільної оборони несуть повну відповідальність за здійснення заходів цивільної оборони на підлеглих їм територіях. Завдання штабів цивільної оборони – своєчасне планування дій сил цивільної оборони; – підтримання в постійній готовності формувань до виконання завдань в зонах масового ураження людей, зонах стихійного лиха, аварій і катастроф; – організація розвідки; – підтримання надійного зв'язку з підпорядкованими штабами і формуваннями; – розгортання пунктів управління, їх переміщення і охорона; – забезпечення діяльності сил ЦО, які знаходяться в вихідних районах. Для забезпечення виконання заходів цивільної оборони, підготовки формувань і управління ними з метою проведення робіт в осередках ураження формуються служби міста (району) на базі відповідних міських (районних) організацій. Начальниками служб є керівники організацій. Вони підпорядковуються начальнику ЦО міста (району) і всю свою практичну діяльність проводять під його керівництвом, а також під керівництвом обласних (державних) служб цивільної оборони. До служб цивільної оборони відносяться – служба зв'язну і оповіщення – для сповіщення населення про загрозу стихійного лиха, аварій, катастроф і інших надзвичайних ситуацій, а також для підтримання зв'язку з керівництвом і формуваннями цивільної оборони; – служба охорони громадського порядку (ОГП) для підтримання порядку, охорони громадської власності і особистого майна громадян в мирний і воєнний час; – протипожежна служба – для профілактики, локалізування і гасіння пожеж; – медична служба – для надання медичної допомоги ураженим і проведення санітарно-гігієнічних, профілактичних заходів; – інженерна служба – для забезпечення побудови захисних споруд; – комунально-технічна служба – для ліквідації аварій на спорудах комунального господарства; – технічна служба – для організації і здійснення технічно правильного обслуговування, експлуатації і ремонту техніки і приладів; – транспортна служба – для забезпечення всіх видів перевезень в інтересах цивільної оборони; – служба енергопостачання і світломаскування – для забезпечення постачання електроенергією об'єктів і транспорту, ліквідації аварій на електромагістралях, забезпечення режимів затемнення; – служба санітарної обробки – для проведення санітарної обробки населення, знезаражування територій, споруд, техніки, транспорту; – служба продовольчого постачання – для забезпечення населення продуктами харчування, предметами першої необхідності і захисту запасів продовольства, харчової сировини і промислових товарів; – служба матеріально-технічного постачання – для забезпечення об'єктів народного господарства і невоєнізованих формувань всіма видами матеріальних засобів; – служба сховищ та укрить для забезпечення сховищ і підтримання їх в постійній готовності.
Організація цивільної оборони на об'єктах народного господарства Об'єкт народного господарства – це виробничі підприємства, учбові заклади, приватні підприємства і інші. На всіх об'єктах народного господарства (ОНГ) цивільна оборона організується з метою попередньої їх підготовки до захисту робітників, службовців і членів їх сімей в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу, створення умов, що підвищують стійкість роботи підприємств та своєчасне створення умов для проведення рятувальних і інших невідкладних робіт РіІГІР (мал. 2). На цивільну оборону підприємства покладені такі основні обов'язки – оповіщення працівників та членів їх сімей при заірозі нападу, стихійного лиха і катастроф; – забезпечення сховищами працюючої зміни, підтримка в стані постійної готовності захисних споруд і спеціальних споруд ЦО; – проведення заходів, що забезпечують стійкість роботи об'єкту в мирний та воєнний час; – створення, підготовка і підтримка в постійній готовності сил ЦО об'єкту; Начальником ЦО об'єкту є його керівник. Він несе повну відповідальність за забезпечення захисту виробничого персоналу та населення, постійну готовність органів управління, сил і засобів проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. Начальник ЦО об'єкту підпорядковується відповідним посадовим особам відомств, у віданні яких знаходиться об'єкт, а в оперативному відношенні підпорядковується вищестоящому начальнику ЦО за місцем розташування об'єкту. Обов'язки начальника ЦО ОНГ – організація ЦО та повсякденне керівництво нею; – організація забезпечення евакуації і розосередження робітників і службовців та членів їх сімей в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу; – забезпечення сховищами працюючої зміни, підтримка в стані постійної готовності захисних споруд і спеціальних споруд ЦО; – проведення заходів, що забезпечують стійкість роботи об'єкту в мирний та воєнний час; – створення, підготовка і підтримка в постійній готовності сил ЦО об'єкту; – організація стійкого управління, зв'язку та сповіщення, керівництво розробкою плану ЦО об'єкту; – керівництво навчанням робітників, службовців і населення робітничих поселень заходам захисту від стихійного лиха, аварій та сучасних засобів ураження; – здійснення заходів по маскуванню об'єкту; – керівництво РіІНР на об'єкті. На великих об'єктах призначаються – застуник начальника ЦО об'єкту по евакуації та розосередженню робітників та службовців; – заступник по інженерно-технічній частині; – заступник по матеріально-технічному забезпеченню. На всіх об'єктах створюється штаб ЦО об'єкту, комплектується з штатних робітників та посадових осіб. До складу штабу входять: начальник штабу, його заступник (помічники) – по оперативно-розвідницькій частині, бойовій підготовці, житловому сектору, а також інші спеціалісти на погляд начальника ЦО об'єкту Служби ЦО об'єкту Для підготовки та проведення РіІНР на об'єктах, що мають відповідну базу, створюються служби: оповіщення та зв'язку, протипожежна, аварійно-технічна, охорони громадського порядку, медична, матеріально-технічного забезпечення, транспорту, протирадіаційного і хімічного захисту, сховищ.
Народ сподівався, що німці заведуть хоч якийнебудь правопорядок замість того дикого свавілля, яке панувало за большевиків. Так потішав себе народ перспективою кращого життя під новим «цивілізованим» окупантом. Але ці припущення, що переважали серед народу України, дуже скоро розвіялися. Вже наступні тижні та місяці німецької окупації, коли німецька цивільна адміністрація Еріха Коха перебрала від армії управління окупованими землями України, показали марність таких припущень та сподівань. З цього моменту Україна відразу займає до нового «визволителя» таке саме негативне становище, як і до попереднього червоного окупанта. Перемагає твереза концепція: «перечекати цю фазу війни на поверхні пасивно, а в підпіллі вести свою активну роботу». Такою була політична лінія, що її хоч окремо, але однодушно, провадили майже всі українські політичні угруповання, різні організації та окремі громадяни України. Всі припускали, що Німеччина оголосить якусь політичну концепцію для Східньої Европи (крім тієї, що витікала з «Майн Кампф») і щойно на підставі тієї концепції буде видно, яке становище до нового окупанта може зайняти українська офіційна і неофіційна політика
1. Управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства
2. Система цивільного права України
4. Ліквідація Запорізької Січі, та подальша доля запорізьких козаків
5. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
14. Поняття, підстави та порядок спадкування
15. Поняття, функції та система трудового права України
16. Процедура санації. Ліквідаційна процедура. Мирова угода в справі про банкрутство
17. Трудовий договір та порядок його оформлення
18. Взяття під варту - строки та порядок виконання
19. Розробка системи керування та актуалізації інформації web-сайту національного оператора енергоринку
20. Види та порядок проведення вейвлет-аналізу
25. Валютна система: України, світу, та Європи
26. Види грошей. Кредитні гроші. Кредитна система України. Функції та операції Центрального банку
28. Фінансова санація підприємства: сутність, роль, джерела та порядок здійснення
30. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
31. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
32. Походження людини та її поява на території України
33. Поняття, форма та функції Конституції України
36. Організаційна система управління природокористуванням України
41. Культура та побут населення України
42. Входження Північного Причорномор’я Криму та Правобережної України до складу Росії укр
44. Національний банк України та особливості його функціонування
45. Банківська система України
46. Населення в надзвичайних ситуаціях воєнного та мирного часу
47. Населення в надзвичайних ситуаціях воєнного та мирного часу 3
48. Кліматичні ресурси Лісостепу України та їх роль у виробництві продукції рослинництва
49. Облік і контроль в органах Пенсійного фонду України: теорія та практика
51. Вугільна промисловість України і Польщі: сучасний стан та перспективи
52. Населення та трудові ресурси України
53. Бюджетна компетенція України та місцевих утворень
57. Організація роботи народного депутата України в парламенті та у виборчому окрузі
58. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
60. Предмет та методологія інформаційного права України
61. Принципи розробки та оцінки державної політики України
63. Шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України на основі світового досвіду
64. Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій
66. Методи та засоби зменшення обсягів даних тріангуляційного опису об’єктів комп’ютерної томографії
68. Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на території України
69. Окупація України військами Німеччини та її союзників
73. Студентство та вищі навчальні заклади Росії та України (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.)
74. Трипільська культура та бронзовий вік на території України
75. Фактори відставання України у психологічному та історичному планах
78. Аналіз міжнародних економічних відносин України, Угорщини, Франції та Бразилії
79. Геополітика та геостратегія України
80. Напрями співробітництва України та Угорщини
81. Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії
82. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
84. Тенденції та перспективи розвитку товарної структури зовнішньої торгівлі України
85. Вища освіта України і Болонський процес
89. Партійна система України. Політичний маркетинг
90. Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України
92. Соціальні наслідки міграцій сільського населення України (1989-2001 рр.)
94. Організаційна структура митної системи України
96. Традиції та особливості розвитку філософської думки України. Філософія нового часу
97. Автоматизована система Державного казначейства України
99. Бюджетний процес України та етапи його реалізації
100. Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з фінансової кризи