![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Конфлікти в організації: причини виникнення та засоби керування |
ПЛАНВступ3 Розділ 1. Конфлікт як соціальне протиріччя5 1.1 Проблема конфліктності людських стосунків у ракурсі філософсько-соціологічних інтерпретацій5 1.2. Моделі конфліктів15 Розділ 2. Сутність та зміст конфліктів20 2.1 Місце конфлікту в корпоративній культурі організації20 2.2 Специфіка прояву організаційно-управлінського конфлікту23 Розділ 3. Шляхи управління конфліктною ситуацією в орагнізації28 3.1 Організаційний підхід до управління конфліктами в кризовій ситуації28 3.2.Управління конфліктною ситуацією внутрішніми силами підприємства33 3.2.1.Структурні методи34 3.2.2 Міжособистісні стилі вирішення конфліктів36 Висновок39 Список використаної літератури41 Вступ У ранніх працях по управлінню, як правило, підкреслюється важливість гармонічного функціонування організації. На думку їхніх авторів, якщо знайти правильну формулу, організація буде діяти як добре функціонуючий механізм. Конфлікти, що виникали усередині організації, розглядалися як дуже негативні явища. Сьогоднішні теоретики управління визнають, що повна відсутність конфлікту усередині організації - умова не тільки неможлива, але і не бажана. Значна частина конфліктів являє собою продовження, відображення цілком об'єктивних, не залежних від волі конфліктуючих протиріч. Звичайно, важко знайти прямий зв'язок між конфліктом і протиріччям, що його викликало, так як їх розділяє іноді велика дистанція, безліч &quo ;посередників&quo ;. До перетворення в конфліктну взаємодію протиріччя проходить визначені етапи. Спроба визначення конфлікту без категорії мети приводить до надмірно розширеного тлумачення цього типу взаємодії. Будь-які живі істоти, починаючи з найпростіших, так чи інакше, борють за своє існування, у тому числі й один з одним, і, відмовивши від категорії мети, ми неминуче будемо змушені всяку таку боротьбу оголосити конфліктом. У той же час приписування конфліктній взаємодії категорії мети дозволяє виділяти як конфліктуючі сторони тільки ті, котрі здатні до доцільного, свідомого поводження, тобто до усвідомлення своєї позиції, позицій інших учасників конфлікту, плануванню своїх дій, свідомому використанню засобів. Звідси ж випливає, що конфліктуючі сторони обов'язково повинні бути діячами, суб'єктами свого поводження. Це змушує іноді відмовляти в іменуванні &quo ;конфліктуючі сторони&quo ; навіть людям і групам людей, і розглядати їх як знаряддя, інструмента, засоби чиїхось конфліктних взаємодій, якщо тільки подібні &quo ;інструменти&quo ;, крім того, самі не добудовують усю ситуацію до конфліктної і для себе самих. Якщо погодитися з приведеними вище визначеннями і міркуваннями, то виявиться, що конфлікт - один із самих древніх способів взаємодії істот, здатних до самосвідомості. Погроза конфліктом з боку &quo ;своїх&quo ; повинна бути одним із самих древніх і інтимних механізмів стимулювання визначеного поводження, так само як і заохочення. При цьому запобігання конфлікту, у багатьох випадках є мотивом діяльності, може бути як прямим відходом убік, покиданням арени боротьби, так і конструктивним усуненням самої конфліктної ситуації за рахунок її перебудови чи знищення.
У першому випадку конфлікт виявляється недозволеним, незавершеним, тому що або ситуація &quo ;заморожується&quo ;, або конфлікт просто переривається на якийсь час.Отже, основна мета даної курсової роботи - вивчити особливості управління конфліктами в організації. Поставлена мета обумовила необхідність рішення ряду взаємозалежних завдань: розглянути суть поняття &quo ;конфлікт&quo ;; вивчити моделі конфліктів; дослідити методи управління конфліктами в організації. Предметом дослідження виступає конфлікт як явище. Об'єктом дослідження є відносини між суб'єктами, що можуть привести до конфліктної ситуації. Робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження. Розділ 1. Конфлікт як соціальне протиріччя 1.1 Проблема конфліктності людських стосунків у ракурсі філософсько-соціологічних інтерпретацій Дослідження конфлікту як своєрідного соціально-психологічного феномену вимагає висунення своєрідної аксіоми про конфліктність людського існування. Людина живе в суспільстві, діє в системі міжособистісних стосунків, її діяльність спрямована на задоволення власних потреб. За винятком потреби в повітрі, усі решта потреб ніколи не задоволено цілковито. Отже, людина приречена на конфлікт. Постає наступне запитання: конфліктність є рисою особистості й причиною будь-якого конфлікту чи конфлікт виникає вже як наслідок людської взаємодії зі соціальним середовищем? На вирішення цієї проблеми існує щонайменше два погляди. Один з них бере початок ще від Арістотеля й підкреслює суспільне начало людини, її здатність до співпраці з іншими – здатність, закладену в природній людській сутності. Протилежною є тенденція, яку пропонує Томас Гобс: людину трактують як певну самість, індивіда, для якого інші люди є лише середовищем існування, перебування і який діє за принципом &quo ;війни всіх проти всіх&quo ; . У сучасних теоріях конфлікту збережено дихотомію в поглядах на проблему конфліктності людської взаємодії. Т. Парсонс, Е. Дюркгейм, Е. Мейо наголошують на стійкості й стабільності суспільства, вважаючи конфлікт тільки певним відхиленням, &quo ;хворобою&quo ; людських стосунків. Натомість К. Маркс, М. Вебер, В. Парето, Р. Дарендорф розглядають конфлікт як необхідний чинник у поясненні соціальних процесів і змін. Унаслідок такого поділу концепцій суспільного розвитку виникають два самостійні різновиди теорії конфлікту: функціоналізм і соціологія конфлікту . Однак уважніший аналіз цих теоретичних розробок дає змогу стверджувати, що представники соціології конфлікту, як і теоретики &quo ;консенсусного&quo ; напряму, теж аналізували питання консенсусу та стабільності й аж ніяк не ігнорували проблематики, пов’язаної зі соціальним напруженням, конфліктами. Однак сама собою дихотомія &quo ;конфлікт-консенсус&quo ; або &quo ;напруженість-стабільність&quo ; зберігається як важлива проблема теоретичних побудов соціальної психології.
Розглянемо перший полюс континууму: конфлікт як хвороба суспільства. Суттєвий внесок у розроблення проблеми взаємин суспільства й особистості зробив Еміль Дюркгейм. Учений трактує суспільство як реальність, що перебуває над людиною. Кожен індивід, що з’являється на світ, застає суспільство та його інститути уже сформованими, усталеними. У кожної людини існує ніби дві свідомості: &quo ;одна, спільна в нас з цілою групою, яка являє собою не нас самих, а суспільство, що живе та діє в нас; друга, навпаки, являє собою те, що в нас є особистого та відмінного&quo ; . Саме в цій подвійності індивідуальної та колективної свідомості полягають вирішальні передумови особистісного конфлікту. У своїй теорії Е. Дюркгейм керується принципом органічної солідарності суспільства, розглядаючи конфлікт як певну патологію в існуванні соціальних систем. Аналогічного погляду дотримується Т. Парсонс, який характеризує конфлікт як деструктивний та дисфункціональний. Слово &quo ;конфлікт&quo ; Парсонс часто замінює терміном &quo ;напруження&quo ; ( e sio , s rai ), розглядаючи конфлікт як &quo ;епідемічну&quo ; форму хвороби соціального організму. Соціальне напруження виникає на всіх рівнях соціальної дії: на рівні організму, особистості, суспільства та культури. Таке напруження або долає межу, що забезпечує збереження системи, або не долає її – через дію механізмів контролю та саморегулювання системи. Однак якщо напруження виходить на цей рівень, воно буде пов’язано з більш чи менш сильними компонентами ірраціональної поведінки, що є важливим моментом кризових відносин . Представники американської школи &quo ;людських взаємин&quo ; (public rela io ) дотримувалися близьких до позиції Парсонса поглядів на природу соціального конфлікту. На думку вчених, істинним станом суспільства має бути стан гармонії та соціального консенсусу. Представник цієї школи Елтон Мейо вважав конфлікт небезпечною &quo ;соціальною хворобою&quo ;. Її необхідно уникати, прагнучи до &quo ;соціальної рівноваги&quo ; та &quo ;стану співпраці&quo ; як надійних ознак &quo ;суспільного здоров’я&quo ; . У 50-ті роки XX ст. у роботах Р. Дарендорфа, Л. Козера, К. Боулдінга та ін. змінюється теоретична орієнтація, відбувається повернення до конфліктної моделі суспільства. Отже, в середині XX ст. заново відкрито конфлікти та зміни, що спонукали декого проголосити концепцію конфлікту &quo ;новою соціологією&quo ;. Однак насправді конфліктний напрям так само давній, як і функціоналізм; його джерела – у роботах двох німецьких філософів, Карла Маркса й Георга Зіммеля. Розвиваючи ідею революційних змін у суспільстві, Маркс вводить постулат про неминучість класової боротьби, що виникає в суспільстві внаслідок його поділу на ворожі класи (експлуататорів та експлуатованих) і є рушійною силою історії . Ідеї Маркса вплинули на розвиток сучасної теорії конфлікту й набули загалом форми такого припущення: конфлікт – неминуча й безповоротно діюча в соціальних системах сила, що активізується за певних специфічних умов. Як і Маркс, Зіммель теж наголошував на конфліктній природі суспільства; він вважав, що соціальна структура складається не стільки з панування та підкорення, скільки з різноманітних, пов’язаних між собою процесів асоціації і дисоціацій, які можна відокремити один від одного тільки в процесі аналізу.
Українці з Східньої Галичини не мають нікого, хто заступав би їх у Союзі Народів. Американські кореспонденти подають, що українські петиції і скарги просто викидалося завжди до коша, бо в Секретаріяті Союзу Народів немає нікого, хто цікавився б тими людьми. А тому не можна дивуватися, що українці в Галичині вибрали інші, безпосередніші засоби, щоб заговорити про свої кривди.” „Ди Нью-Йорк Гералд Трибюн” з 16 жовтня 1930 р. так вияснювала своїм читачам про саботажі: „Акцією керує терористична військова організація, яка змагає до визволення Східньої Галичини з-під польської окупації та до створення, разом із теперішньою „УССР”, незалежної української держави. Ці підпали нагадують методи ірляндських терористів 80-тих років минулого сторіччя.” При цьому завважимо, що боротьба ірляндських революціонерів втішалася великими симпатіями американського громадянства, а тому й порівняння українського націоналістичного підпілля з ірляндським є висловом симпатій американської публічної опінії. Саботажну акцію, як зрозумілий акт самооборони українського народу, виправдує і чеський часопис „Пржітомност” з 5 листопада 1930 р., з'ясовуючи в статті д-ра Франка „Кам спєє Польско?” („Куди іде Польща?”) причини, які її викликали: „Земельна реформа, що її влада веде виключно на українській, білоруській і литовській територіях, на 90% розділила загарбану землю спеціяльно для цього спровадженим польським колоністам і леґіонерам, дармя, що місцеве рільниче населення тих теренів нараховує 27% безземельних, 70% малоземельних і лише 3 % самостійних господарств
1. Організація, нормування та оплата праці в свинарстві
2. Організація, нормування та оплата праці на вирощуванні картоплі
3. Організація, планування та шляхи збільшення виробництва озимих зернових
4. Засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні
5. Предмет, система та основні поняття курсу "Організація судових та правоохоронних органів"
9. Організація обліку та контролю основних засобів на підприємстві
10. Організація та шляхи вдосконалення обліку та контролю наявності та руху основних засобів
11. Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства
13. Виникнення перших українських молодіжних організацій у діаспорі
14. Ділові прийоми, їх різновиди та особливості організації
15. Організація та планування кредитування
16. Державне управління охороною праці та організація охорони праці
17. Основні організаційні заходи стабілізації виробництва та формування ринку зерна
19. Організація бухгалтерського обліку в Пакистані та Фінляндії
20. Організація бухгалтерського обліку у Франції та Китаї
21. Організація обліку в магазині "Світанок"
26. Організація захисту державної таємниці в Росії
27. Організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування
28. Журнал "Дукля" (Словаччина, 1953–2004 рр.): організаційний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти
29. Роль інформаційних систем в організації економічного аналізу та аудиту
31. Організація роботи малого торговельного підприємства та шляхи підвищення її ефективності
32. Формування асортименту, контроль якості та організація торгівлі напівкопченими ковбасними виробами
33. Встановлення дипломатичних відносин та організація дипломатичних представництв
35. Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва
36. Міжнародні фінансово-кредитні організації та їх аналіз
41. Організація та нормування праці в операційному менеджменті
42. Поняття організації та її ознаки
43. Природа конфліктів і управління конфліктною ситуацією в організації
44. Організація навчально-виховного процесу та педагогічна думка у другій половині XVII—XVIII століття
45. Організація та методика проведення занять з технічної праці в 5-му класі
46. Організація та методика проведення уроку з теми: "Професійна робота з табличним редактором MS Excel"
47. Організація та методика проведення уроку з теми: "Робота з панеллю керування"
48. Педагогічні та психологічні особливості організації навчального процесу
49. Суть процесу навчання та засоби його активізації
50. Організація та методика проведення уроку з теми "Локальні мережі"
51. Процес організації виробництва та виробництва
52. Сімейні та виробничі конфлікти
53. Суспільні відносини та конфлікти
57. Оборотні кошти та їх організація на підприємстві
58. Особливості фінансування бюджетних установ та організацій в Україні
59. Зміст поточних планів та організація їх розробки
61. Організація та напрями підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства
62. Організація ремонту машино-тракторного парка з технологічною розробкою ЦРМ господарства
63. Виникнення та формування українського етносу
64. Організація приймання товару в аптеці
65. Менеджмент, як орган (апарат) управління організацією
66. Організація праці менеджера
67. Організаційна система управління природокористуванням України
68. Організація оплати праці на підприємстві
69. Особливості теріторіальної організації залізничного транспорту
73. Організація банківської справи
74. Організація депозитних операцій з фізичними особами в ВАТ "Ощадбанк"
75. Організація дистанційного обслуговування клієнтів банківськими установами
76. Організація касових операцій у банківських установах
77. Організація ресурсної бази банків в Україні
79. Вимірювальні прилади та засоби захисту
80. Організація будівельного майданчика
81. Організація охорони праці на прикладі закритого акціонерного товариства "Ратнівський молокозавод"
82. Організація робочого місця бухгалтера
83. Рівні організації організму людини
84. Організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах
89. Організаційні процедури аудиту заробітної плати
90. Організація бухгалтерського обліку в Австралії і Данії
91. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві
92. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві
93. Організація бухгалтерського обліку товарів на підприємстві (на прикладі Об’єднання "Сумипошта")
94. Організація документування господарських операцій
95. Організація і методика аудиту грошових коштів
96. Організація і методика проведення аудиту касових операцій
97. Організація облікового процесу на підприємстві
99. Організація обліку власного капіталу підприємства України