|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Искусство, Культура, Литература
Методологічні засади розуміння національної культури |
Коврик для запекания, силиконовый "Пекарь". 
Ручка "Помада". 
Браслет светоотражающий, самофиксирующийся, желтый. Реферат на тему: «Методологічні засади розуміння національної культури» Методологічні засади розуміння національної культури Культура українського народу розвивалася не ізольовано від культур інших народів, а перебувала, закономірно, в контексті світового культурологічного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Цим самим вони розвивали не лише національну культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової. Характерною особливістю української культури є її відкритість і стабільність, здатність сприймати й українізовувати різні культурологічні впливи. Завдяки цьому українська культура протягом своєї історії двічі змогла відродитись і зберегти духовний генофонд нації в умовах колоніального гніту. Українська культура століттями розвивалась в лоні литовської, польської, російської. Тому вона оцінювалась окремими дослідниками як похідна та &quo ;провінційна&quo ;. На розвиток української культури негативно впливала відсутність власної державності, єдиної національної політики в галузі культури. В умовах колоніальної залежності сковувався творчий дух і самобутність нації, гальмувались або ставали неможливими культурні процеси. Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації і складний процес переходу до нового суспільства на зламі епох вимагають нового висвітлення культурологічних проблем, відкривають нові обрії розвитку української культури. Все це зумовило зростання інтересу до історії та проблем української культури, який, на жаль, задовольняється недостатньо, оскільки в науковому плані особливості української культури досліджені фрагментарне. Розкрити сутність і національні особливості української культури можна на основі сучасної теорії культури, яку прийнято називати культурологією. Це порівняно молода наука, хоча своїми витоками вона сягає аж до античного світу. Серед перших дослідників, які користувались терміном &quo ;культурологія&quo ; при аналізі проблем культури, був американський антрополог Леслі Уайт (1900—1975 рр.). Цей термін вийшов за академічні межі й набув значного поширення після публікації праць Л. Уайта, в яких була викладена загальна теорія культури і обґрунтована її об'єктивність. Проблема систематизації культури і розкриття її структури є досить складною. Це обумовлено тим, що людство нагромадило величезні матеріальні й духовні цінності, створені в різні епохи різними народами, котрі тепер стали загальнолюдським культурним сплавом. Крім того, культурний процес — це жива людська діяльність, що опирається на культурну спадщину 1200 поколінь людського роду, які збагатили культуру своїми знаннями, творчістю, новими відкриттями, досвідом, навичками і вміннями. Через обмін цінностями культури розкривається зміст культурного прогресу. Сучасній науці вдається виявити і проаналізувати структурні частини культури. Для цього важливо знайти обґрунтований критерій такого поділу. Структурні частини культури в наш час прийнято виділяти на основі її носіїв.
На цій підставі в культурі правомірно виділяти світову і національну культури. Світова культура — це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за все в мові, літературі, музиці, живописі, філософії, традиціях, релігії. Матеріальну сферу національної культури складають лад економічного життя, традиції праці й виробництва, культура господарювання тощо. За конкретними носіями виділяється культура міська і сільська, класова і етнічна, професійна і молодіжна, культура сім'ї чи окремої людини. Загальновизнаним є виділення непрофесійної культури, яку іноді називають народною творчістю. Відомий російський вчений Н.О. Лосський підкреслював, що &quo ;національна культура стає відомою в цілому світі лише тоді, коли цінності, розвинуті в ній, стають досягненням всього людства&quo ;. Перш за все світове значення мала культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. В наш час таке значення притаманне культурам Англії, Франції, Німеччини, Америки. Світового звучання поступово набуває й українська культура. Проблема співвідношення національного, інтернаціонального і класового в культурі — актуальна і досить складна проблема сучасності. При розгляді цього питання важливо мати чіткі критерії і об'єктивно історичний погляд на культуру, позбавлений ідеологізації та політичних пристрастей. Абсолютизація принципу класового підходу, що панувала в СРСР, веде до перекручень і нівелювання національного у розвитку культури. Протиставлення національного інтернаціональному, загальнолюдському, приводить до самоізоляції культури і в кінцевому підсумку до ЇЇ деградації. На основі різновидностей людської діяльності сучасна наука виділяє дві форми культури: матеріальна і духовна. Зрозуміло, що цей поділ доволі умовний, оскільки в реальному житті ці форми культури взаємопов'язані. До матеріальної культури належать такі її різновиди: культура праці й матеріального виробництва; культура побуту; культура регіону і місця проживання; особиста культура; фізична культура. Матеріальна культура не рівнозначна матеріальному виробництву. Вона характеризує матеріальну діяльність людей з точки зору її впливу на розвиток особи і створення умов для реалізації творчих здібностей та обдарувань людини. Духовна культура утворює досить складну систему, що включає пізнавальну культуру (науку, освіту, філософію), моральну, художню, правову, педагогічну та релігійну культури. На думку багатьох фахівців, існує чимало різновидів культури, які відносяться і до матеріальної, і до духовної сфери. Вони по вертикалі пронизують всю систему духовної культури. До таких різновидів відносять політичну, економічну, екологічну та естетичну культури. Можливе виділення інших елементів культури. За ознакою актуальності можна вирізнити сферу культури, що є найбільш популярною і має масове поширення. Кожна епоха створює притаманну їй актуальну культуру.
Це підтверджується наявністю моди не лише в одязі, але й щодо культури. Актуальність культури — це безпосередній, живий процес, в якому щось народжується, набирає сили, розквітає, а потім завмирає чи зникає взагалі. Деякі вчені в структуру культури включають субстанціональні і функціональні елементи, що характеризують сутність культури. Так, згаданий американський вчений Л. Уайт у структурі культури виділяє три підсистеми: технологічну, до якої належать знаряддя праці і техніка їх використання (знаряддя праці, сировина, технологія виробництва, засоби нападу і захисту); соціальну, яка включає стосунки між людьми і відповідні типи поведінки (економічна, політична, моральна, військова і професійна культури); ідеологічну, до якої входять знання, ідеї, філософія, наука, художня культура, міфологія, звичаї і традиції, релігія. Визначальною, на думку вченого, є технологічна система, оскільки від неї залежить вся життєдіяльність людей. Відомий російський культуролог Л.Н. Коган виділяє два блоки в системі культури: субстанціональний і функціональний. Субстанціональний блок включає цінності культури, тобто речі і твори, що опредмечують культуру даної епохи, а також норми культури і вимоги, які пред'являються до кожного члена суспільства. Сюди ж входять норми права, моралі, релігії, норми повсякденної поведінки та спілкування людей (етикет). Лише неухильне виконання названих норм і вимог дає право людині претендувати на звання культурної. Субстанціональний блок складає основу культури. До функціонального блоку входять традиції, обряди, звичаї, різні заборони (табу), що забезпечують функціонування культури. Ці засоби не узаконені правовими нормами і в народній культурі вважалися головними. З появою професійної культури виникають спеціальні інститути, що забезпечують відтворення, збереження, передачу і споживання культури. Вказані блоки культури взаємозв'язані між собою. Отже, структура культури є досить складним і багатогранним явищем. Всі складові її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему культури. У широкому розумінні культура — це штучне явище, створене людиною. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і соціально-діяльна особа, реалізується людське &quo ;Я&quo ;Методологічні засади дозволяють розкрити сутність та особливості національної культури. Вона охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких — географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність. У структурі національної культури виділяються такі складові, як матеріальна, побутова, політична і правова культура, як наука, освіта й філософія. Особливість національної культури полягає в тому, що вона характеризує інтегральні моменти національного життя, які складають основу нації і забезпечують подальший національно-культурний процес. До них відносяться мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності.
То що ж дозволяє відомому вченому відводити «прямолінійному і впертому» політику сузір'я діячів українського відродження? Це «розуміння національної ідеї як чогось майже тотожного релігійній вірі», глибоке переконання «у величі української державної ідеї» та відчуття свого особистого «покликання в її втіленні», «твердо незалежницька позиція… орієнтована на національну солідарність»[363]. «Для Петлюри людина була насамперед представником національної спільноти, а потім уже доброго чи злого, союзником чи противником», — наголошує М. Попович[364]. Саме в такому сенсі прагматичні настанови і конкретні кроки Голови Директорії та Головного Отамана сприймаються як послідовні й ефективні. Погоджуючись в більшості з глибокими спостереженнями М. Поповича щодо останнього моменту, гадається, можна висловити відмінні міркування. Ставлячи питання про роль суб'єктивного чинника в подіях 1917–1920 рр., знаний дослідник вважає, що у протистоянні Винниченка і Петлюри знаходить прояв насамперед драматичне протистояння не особистостей, а соціального і національного пріоритетів в українському національному русі
1. Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки
2. Національна свідомість і гідність. Патріотизм: як ми його розуміємо
3. Дії національно-визвольної війни та теріторії Дніпропетровського краю
4. Національна політика СРСР в роки перебудови
5. Національно визвольний рух в Індії
9. Відобpаження пpагнення наpоду до національної самостійності, до волі в поемі І.Я.Фpанка "Мойсей"
10. Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917—1920 pp.
11. Взаємодія та взаєморозуміння в контексті культури ділового спілкування
12. Етикет та його національні особливості
13. Національна система масових електронних платежів
15. Національний банк України та особливості його функціонування
16. Функції Національного банку України
Магнитофончик "Мульти-пульти". 
Папка для чертежей и рисунков, А2. 
Набор детской посуды "Принцесса", 3 предмета. 17. Методологічні та біологічні проблеми біоніки
18. Аудиторська перевірка Національного банку України
19. Національна депозитарна система України
20. Національний Аудиторський Офіс Великобританії (НАО): функції та стратегія діяльності
21. Поняття національного доходу та його використання
25. Культурно-національний рух на українських землях у ХVІ-ХVІІ ст.
26. Національне відродження Чехії
27. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
28. Національно-визвольна боротьба у середині XVII століття
29. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.
30. Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.
31. Основні етапи українського національного відродження
Шезлонг детский "Веселый динозаврик". 
Пазл "Животные Сибири и Дальнего Востока", 55 деталей. 
Точилка механическая, с механизмом автофиксации карандаша. 33. Політизація національного руху студентської молоді україни в роки першої російської революції
34. Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст.
37. Формування українського національного руху
41. Методологічні основи міжнародного маркетингу
43. Економічний потенціал національної економіки
44. Особливості національної економіки Тунісу
45. Методологія системи управління персоналом
46. Сучасне розуміння держави як соціального партнера
47. Громадянська освіта та формування національної свідомості на уроках історії України
48. Методологічні підходи до означення суті, змісту та основних напрямів полікульткрної освіти
Матрас в круглую кроватку Bambola (75x75x8 см). 
Держатель автомобильный универсальный "Car holder 101+". 
Подвесные качели "Тарзанка". 49. Соціально-психологічні методи управління й проблеми їхнього використання
51. Формування національної свідомості засобами народної педагогіки
52. Дослідження сучасного стану статусу національних меншин в України
53. Національний розвиток у контексті демократії
57. Розуміння міжетнічного конфлікту
58. Національно-культурні товариства угорців Закарпаття
59. Національно-культурне відродження українців Донбасу в 1989-2009 рр.
60. Національні системи класифікації готелів
61. Методологічні проблеми історії філософії
62. Розуміння глобальних подій світу у модерній і постмодерній перспективі
63. Національно-культурна детермінація ціннісного світу особливості
64. Методологічні основи наукових досліджень
Набор текстовыделителей "Frixion Light", 3 цвета, 1-3 мм. 
Релаксант-капельки "Спираль большая Эврика". 
Домкрат гидравлический, подкатной, 2 т, 130-315 мм. 65. Теоретико-методологічні і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства
66. Значення хімії для розуміння наукової картини світу
67. Національні парки світу. Біловезька пуща. Білорусія
68. Стратегічні вектори управління еколого-соціо-економічною системою регіону
69. Баланси народного господарства і система національних рахунків
73. Сутність впливу глобалізації на стратегії розвитку національних економік
74. Розуміння добра і зла в історії людства
75. Національний дендрологічний парк "Софіївка"
76. Викинги : жизнь, быт, культура, связь с русской нацией
77. Умови життя рослин і біологічні особливості росту та розвитку сільськогосподарських культур
78. Організаційно–правові засади та системи органів управління в агропромисловому комплексі
Столик универсальный "Раскладушка". 
Простыня на резинке "Лимон", 90x200 см. 
Подвесные качели "Кассон". 81. Взаєморозуміння в Європі через культуру, освіту та спорт
82. Економічні та правові основи управління організацією
83. Організація функціонального управління на підприємстві ДП "Рівнестандартметрологія"
84. Проектування раціональної організаційної структури та структури управління підприємством
89. Філософські засади теорії нації (Міхновський, Донцов, Сціборський, Липинський)
90. Наукові засади раціонального природокористування
91. Неоінституціональний напрям в економічній нобелеології
92. Философские основы кибернетики и методология ее применения в военном деле
93. Культура Казахстана 19 века
94. История и культура народов Огненной Земли
95. Формирование советской культуры: основные направления
96. Культура эпохи средневековья
Сушилка для белья напольная складная, 180x55x96 см, голубая. 
Подарочная расчёска для волос "Лиза". 
Набор маркеров для досок "Kores", 3 мм, 6 штук. 97. Культура России в 19 веке. Развитие исторической науки
98. Усиление борьбы в России сторонников западных ценностей жизни против русской национальной культуры
99. Проблема праворозуміння (Проблема правопонимания)
