|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Суспільна думка та політична філософія |
Наклейки для поощрения "Смайлики 2". 
Ручка "Помада". Три ідеології або одна? Баталії сучасності Сюжетна лінія нового часу - якщо говорити про історію розвитку суспільної думки або політичної філософії - нам добре знайома. Коротенько її можна сформулювати в такий спосіб: у дев'ятнадцятому сторіччі виникли три основних плини політичної ідеології - консерватизм, лібералізм і соціалізм. З тих пор всі три плини (у постійно мінливих обличчях) безперестану боролися один з одним. По суті, усі сходяться у двох загальних положеннях щодо цієї ідейної боротьби. Одне з них полягає в тому, що ці ідеологічні плини являли собою реакцію на ті обставини, що в ході Французької революції зложився новий суспільний світогляд, що привело до усвідомлення необхідності розробки особливих політичних стратегій, застосовних у нових обставинах. Друге зводиться до того, що жодне із цих трьох ідеологічних плинів ніколи не виражався в якійсь одній певній формі. Зовсім навпаки; створювалося враження, що кожен з них прагнув прийняти таку кількість облич, що відповідало числу їхніх ідеологів. Природно, більшість людей думають, що між цими ідеологічними плинами є якісь істотні розходження. Але чим уважніше ми придивимося або до їхніх теоретичних положень, або до практики їхньої політичної боротьби, тим більше виявимо розбіжностей між ними саме по питанню про те, у чому ці розходження складаються. Єдність думок відсутній навіть тоді, коли мова заходить про те, скільки існує різних ідеологічних плинів. Є чимало теоретиків і політичних керівників, що думають, що насправді їх тільки два, а не три, хоча питання про те, до якого саме дуету варто звести наше тріо, сам перебуває в стадії дебатів. Інакше кажучи, існують консерватори, які не бачать ніяких принципових розходжень між лібералізмом і соціалізмом, соціалісти, які говорять те ж саме про лібералізм і консерватизм, і навіть ліберали, що доводять, що між консерватизмом і соціалізмом немає серйозної різниці. Таке положення вже саме по собі досить дивно, але на цьому чудності не кінчаються. Термін ідеологія в багатьох його значеннях ніколи не був тим словом, що окремим людям або групам подобалося б уживати стосовно до самих себе. Ідеологи завжди заперечували свою приналежність до ідеологів - за винятком Дестута де Траси, що, як говорять, і придумав цей термін. Але Наполеон незабаром використовував це слово проти нього, заявивши, що політичний реалізм переважніше ідеології (під якою він розумів теоретичне навчання), і з тих пор багато політиків розділяють саме такий підхід до проблеми. Через півстоліття Маркс в «Німецькій ідеології» використовував цей термін для характеристики світогляду, що було з однієї сторони неповним, а з іншого боку – власним цілям, що служили лише, відображаючи класову позицію (буржуазії). Ідеологія, писав Маркс, повинна була бути замінена наукою (відобразила погляди робітничого класу, що були покликані стати ведучими в усьому світі). У період між двома світовими війнами Мангейм пішов ще далі. Він був згодний з Марксом у тім, що ідеологічні навчання були неповними й служили власним цілям, але до числа таких навчань відносив і сам марксизм.
Він хотів замінити ідеологічні навчання утопічними, які розглядалися їм як утвору інтелектуалів, що не належать до якого-небудь певного класу. А після Другої світової війни Денієл Белл показав, що інтелектуали утомилися й від ідеологічних, і від утопічних навчань. Коли Белл проголосив кінець ідеології, він у першу чергу мав на увазі марксизм, що, на його думку, поступався місцем якомусь м'якому, деідеологізованому лібералізму, що прекрасно віддає собі звіт в обмеженості можливостей політики. Таким чином, протягом двох сторіч свого існування поняття «ідеологія» сприймалося негативно, як щось таке, що треба або відкинути, або не обертати на це уваги. Але хіба це дозволяє нам зрозуміти, що таке ідеологія, які мети люди намагалися досягти за допомогою ідеології? Я спробую розібратися в цьому понятті, поставивши п'ять питань, ні на один із яких я не дам вичерпної відповіді, але всі вони являють собою спробу осмислити поняття «сучасність» і її зв'язок з поняттям «ідеологія». 1. Яка різниця між ідеологією й Wel a schauu g (або світоглядом)? 2. Хто є «суб'єктом» ідеології? 3. Яка зв'язок ідеологічних навчань із державою (державами)? 4. Скільки насправді існувало різних ідеологічних плинів? 5. Чи можна не обертати уваги на ідеологію, інакше кажучи, чи можна діяти без ідеології? Світогляд і ідеологія Тут не місце знову обговорювати питання про тлумачення Французької революції, за винятком одного міркування. Один з її головних наслідків для системи укладалося в тім, що вона вперше зробила припустимої думка про «нормальність», а не винятковості таких явищ на політичній арені - принаймні, на сучасній політичній арені, - як зміни, нововведення, перетворення й навіть революції. Те, що спочатку з'явилося статистично нормальним, незабаром стало сприйматися як нормальне з погляду моралі. Саме це мав на увазі Лабрус, говорячи про те, що II рік був «вирішальним поворотним пунктом», після якого «Революція стала відігравати пророчу роль провісника, що несе в собі всю ту ідеологію, що згодом повинна була розкритися у всій своїй повноті». Або, як говорила Уотсон: «Революція була тією тінню, під якою пройшов все дев'ятнадцяте століття». До цього я хотів би додати: і весь XX в. теж. Революція знаменувала собою апофеоз ньютонівської науки XVII в. і концепцій прогресу XVIII в.; коротше кажучи, усього того, що ми стали називати сучасністю. Сучасність являє собою сполучення певної соціальної реальності й певного світогляду, що поміняє або навіть ховає інше сполучення, виразно вказуючи на те, наскільки воно вже себе зжило. Очевидно, що не все однаково ставилися до цієї нової реальності й цьому новому світогляду. Одні привітали зміни, інші їх відкидали, треті не знали, як на них реагувати. Але було дуже мало таких, хто не віддавав би собі звіту в масштабності змін, що відбулися. Те, як люди в рамках капіталістичної економіки реагували на цей «поворотний пункт» і справлялися з неймовірними пертурбаціями, викликаними потрясіннями Французької революції - «нормалізація» політичних змін, до яких стали тепер ставитися як до чого неминучому, що відбувається регулярно, - становить визначальний компонент культурної історії цієї мирової системи.
Може бути, у цьому зв'язку було б доречним розглядати «ідеології» у якості одного зі способів, за допомогою яких людям вдається справлятися з такою новою ситуацією? У цьому плані ідеологія являє собою не стільки сам світогляд як таке, скільки один зі способів, за допомогою якого, поряд з іншими, затверджується той новий світогляд, що ми називаємо сучасністю. Очевидно, що перша, майже безпосередня ідеологічна реакція мала місце з боку тих, хто пережив найбільш сильне потрясіння, хто був відірваний сучасністю, культом змін і прогресу, наполегливим запереченням усього «старого». Тому Берк, Местр і Бональд створили ідеологію, що ми стали називати «консерватизмом». Великий британський консерватор лорд Сесиль у брошурі, написаної в 1912 р. з метою популяризації основних положень доктрини «консерватизму», робив особливий упор на ролі Французької революції в зародженні цієї ідеології. Він затверджував, що якийсь «природний консерватизм» існував завжди, але до 1790 р. не було нічого «схожого на свідомо розроблене навчання консерватизму». Природно, з погляду консерваторів, Французька революція являла собою не що інше, як кульмінацію того історичного процесу дроблення, що йшов коріннями до початків таких доктрин, як номіналізм, релігійне інакомислення, науковий раціоналізм, і руйнування тих груп, інститутів і непорушних істин, які були основними в Середні століття. Таким чином, консервативна ідеологія була «реакційної» у буквальному значенні цього слова, тому що стала реакцією на пришестя сучасності, поставивши своїм завданням або (у твердому варіанті) повна зміна положення, або (у більше складному своєму варіанті) обмеження збитку й максимально тривалий опір всім прийдешнім змінам. Як і всі ідеологічні навчання, консерватизм, насамперед і головним чином, був політичною програмою. Консерватори прекрасно усвідомлювали тім, що вони повинні зберегти або відвоювати як можна більшу частину державної влади, оскільки державні інститути були ключовими інструментами, необхідними для досягнення їхніх цілей. Коли консервативні чинності повернулися до влади у Франції в 1815 р., вони охрестили цю подію «Реставрацією». Але, як ми знаємо, повного повернення до положення s a us quo a e так і не відбулося. Людовик XVIII був змушений погодитися на «Хартію», а коли Карл X спробував установити реакційний режим, його відсторонили від влади; на його місце прийшов Луї-Пилип, що прийняв більше скромний титул «короля французів». Наступним кроком у розвитку подій було становлення лібералізму, що проголосив себе навчанням, що коштує в опозиції до консерватизму, на основі того, що можна було б назвати «усвідомленням приналежності до сучасності». Лібералізм завжди ставив себе в центр політичної арени, заявляючи про свою універсальність. Упевнені в собі й в істинності цього нового світогляду сучасності, ліберали прагнули до поширення своїх поглядів і привнесенню своєї логіки в усі соціальні інститути, намагаючись у такий спосіб позбавити мир від «ірраціональних» пережитків минулого. Щоб досягти своєї мети, їм доводилося боротися з консервативними ідеологами, які, як вони вважали, були охоплені страхом перед «вільними людьми», людьми, звільненими від помилкових ідолів традиції.
Основою ц внутршньо гармон насамперед духо-волевфактори;але крм х впливають фактори матеральн. Бо мимо певно стичност, ц матеральн завдання та нтереси найкраще здй]снюються й забезпечуються в органзуючих контролюючихрамкахнац-держави. Гармонйне спвробтництво соцальних груп порушуться й зазна внутршнх зривв в умовахзастарлост суспльно-виробничо структури нац, коли поруч актуальних груп для дано сторично доби задержуються ще при житт, а то й пануванн т складники, що вже пережили свою соцальну мсю , вдмираючи в клтинах нацй, стають паразитарними. Власне тому нацократя заперечуючи пролетарську фкцю комуно-соцалзму з неменшою нетерпимстю ставиться до укранських таки реакцйних, або так зв. консервативних, течй, що пд спекулятивного покришкою трудових монархй намагаються штучно вдживитипаразитарнй антисуспльн (помщицьк й протофсовськ) сили. За фундамент сво суспльно-виробничо й полтично бу]дови нацократя бере животворч характерн для нашо доби й нтересв Укрансько Нац основн групи селян]ства, робтництва й провдно, продукуючо нтелгенц, що еманацю (втленням) цих перших двох соцальних груп, ведучи х у творчу, бадьору будучнсть не шляхами антагонзмв вйни всх проти всх лише соцального миру й солдарности (спвробтництва). IV
1. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
2. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
3. Біографія та політичні погляди Арістотеля
4. Суспільно-політичне та культурне життя України
5. Виникнення та еволюція світової політичної думки
9. Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.
10. "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
11. Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
12. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
13. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
14. Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури
15. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
16. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
Сушилка для посуды P&C "Лилия", двухъярусная. 
Глобус Марса диаметром 320 мм, с подсветкой. 
Набор цветных гелевых ручек, 30 цветов. 18. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
19. Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.
20. Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.
21. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
25. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
26. Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США
27. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
28. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
29. Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.
31. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
32. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
Игра со звонком "Путаница". 
Ступка с пестиком "Mayer & Boch", 250 мл. 
Карандаши чернографитные Faber-Castell "GRIP 2001", 12 штук с 2 ластиками и точилкой. 33. Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів
34. Держава – головний інститут політичної системи суспільства
35. Місце і роль політики та політології як науки в житті суспільства
36. Північноамериканська політична думка просвітницької доби (Т. Джефферсон)
37. Політичні погляди М. Хвильового, М.І. Міхновського та Ю. Липи
41. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
42. Формування етосфери в політичному житті суспільства
43. Політична думка від Київської Русі до сьогодення
44. Політична еліта, лідерство і демократія
45. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
46. Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування
47. Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему
48. Політична еліта та лідерство в сучасній Україні
Подставка для бумаг вертикальная "Techno" (классическая). 
Магнитные Пифагорики №1. 
Противомоскитная сетка, 100х220 см, бежевая. 49. Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток
50. Зародження та розвиток політичної економії
51. Політичні права і свободи громадян України
53. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
57. Аналіз та поліпшення фінансового стану підприємста
58. Синтетичний та аналітичний облік фінансових результатів від звичайної діяльності підприємства
59. Гендер і сучасна ідеологія та політика.
60. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
61. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
63. Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу
64. Державне фінансування політичних партій в європейських країнах
Конструктор "Зоопарк" (39 деталей). 
Бумага "Снегурочка", для ксерокса, А3. 
Карандаши двухсторонние, 12 штук, 24 цвета. 65. Політична система Великовританії
66. Політично-правова теорія Жана Бодена
67. Роль політичних партій у розвитку демократії
68. Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема
69. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
73. Політична історія Галицько-Волинського князівства
74. Політична криза лейбористської партії 1931 р.
75. Політична система Української козацької держави
76. Політичне життя в Україні 1993-2000 років
77. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
78. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
79. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
80. Симон Петлюра – політичний діяч
Кружка "Peter Rabbit". 
Детский велосипед Jaguar трехколесный (цвет: синий). 
Вешалка для одежды напольная, раздвижная ТД-00017. 81. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
82. Царювання та політика Павла І
83. Застосування поліграфічної продукції у політичній рекламі
84. Етапи розвитку політичної думи в Україні
85. Ідейно-політичні течії в Україні
89. Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
90. Політичні погляди і діяльність Платона
91. Політичні режими
92. Політичня система як механізм влади
93. Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
94. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
95. Трансформація політичного устрою Югославії в кінці 90-х – початку ХХІ ст.
96. Центристські партії в політичній системі сучасної України
Багетная рама "Isabelle" (золотой), 30х40 см. 
Набор для черчения "College", 9 предметов. 
Детский трехколесный велосипед Jaguar (цвет: синий). 97. Політики і політичні лідери: особливості типологізації
98. Політична влада
99. Політична влада
Совок №5. 
