![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Політичне лідерство |
Міністерство освіти і науки України Кіровоградський інститут комерціїРеферат на тему: ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО Виконала: студентка економічного факультету денної форми навчання ІІ курсу групи КФ-52 Савчук Надія ВалеріївнаКіровоград – 2006 План Теорії, концепції і трактування лідерства. Типи і стилі політичного лідерства. Функції політичних лідерів. Список використаної літератури. “.Завжди панують нечисленні, такий непорушний закон природи. Панування усіх інших нічого реального не означає, крім темного, байдужого та змішаного хаосу. Всяке управління цим хаосом припускає відмінність та виділення тих чи інших елементів аристократії або олігархів. Після створення світу завжди панувала, панує і буде панувати меншість, а не більшість. Це вірно для всіх форм і типів управління, для монархій і демократій, для епох реакційних та для епох революційних з управління меншості немає виходу.” М. Бердяєв Теорії, концепції і трактування лідерства Проблема політичного лідерства має давню історію. Певний історичний період вимагав свого лідера, вождя, і в кожний період з'являлися теорії, які відображали чи рекомендували тип, образ та завдання необхідного лідера. Значний внесок у дослідження політичного лідерства зробили Конфуцій, Геракліт, Сократ, Платон, Арістотель, Ціцерон, Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше, Г. Тард. У давній міфології вожді, зазвичай, наділялися божественними, надприродними здібностями. Описуючи древні війни, Геродот, Плутарх, Светоній пишуть насамперед про діяння великих полководців, відзначаючи їх високий розум, дух, сильну волю, видатні організаторські здібності, здатність до прогнозування, вміння надихнути людей на подвиги, зародити в них віру у перемогу. У діалогах Платона вустами Сократа стверджується, що керівник повинен бути красномовним, має вміти розпоряджатися. Платон стверджував, що правитель повинен отримати певне виховання, бути мудрим, бо саме мудрість необхідна для керівництва людьми. На його думку, царі -філософствують, піддані - коряться: &quo ;Не справа правителя просити, щоб піддані йому корилися&quo ;. Філософ звертав увагу на те, що правитель повинен не тільки вміти впливати на підданих засобами примусу, але й і бути здатним переконувати людей: &quo ;Добрий керівник уміє словом та ділом запалити в людях бажання працювати. Піддані будуть задоволені таким керівником і задоволені один одним». У свою чергу Аристотель стверджував, що в основі поділу людей на керівників та керованих лежить божественний розподіл, за яким одні народжуються на керівництва, а інші - для покори. “Термін &quo ;лідер&quo ; (від англ. leader) означає &quo ;керівник&quo ;, &quo ;провідник&quo ;, Політичне лідерство є різновидом соціального лідерства і воно пов'язане з управлінням державними та суспільними процесами.” В епоху Відродження почався небувалий злет мистецтва та науки. Тоді й створив свою теорію італієць Н. Макіавеллі, згідно з якою люди є різними, але звички мають однакові, в масі своїй більше схиляються до поганого, ніж до доброго. Головним, на думку мислителя, є те, що лежить в основі людської природи — інтерес, або жадоба влади й наживи.
Ідеалом лідерства для Макіавеллі був герцог Романьї Чезаре Борджіа. У Макіавеллі навіть знаходимо своєрідну теорію якостей лідера, згідно з якою в політиці володареві слід удаватися до великих, віртуозних шахрайств, зради, котрі, як гадав учений, вимагають мужності, особистого впливу та авторитету. Свою теорію лідера-надлюдини розвинув німецький вчений Ф. Ніцше (1844 - 1900). Лідер, за його концепцією, — вищий біологічний тип людини, що ігнорує встановлені мораль, культуру, політичні цінності. Сучасників Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої — це герої майбутнього. Людина мусить побороти в собі всі якості, що ведуть до спокою та лінощів. Слід допомогти собі позбавитися повсякденності, бути вищим за неї, щоби стати особою, здатною володіти і керувати. Це своєрідна концепція самовиховання, знищення в собі раба. Спрощений, вульгаризований підхід до концепції Ніцше застосував фашизм, що призвело до неправильного сприйняття філософії німецького вченого, наклало на неї тавро людиноненависницької теорії (зокрема в колишньому СРСР). Французький соціолог Г. Тард (1843 - 1904) вважав, що лідер є рушієм суспільного процесу, силою, що спонукає та, до певної міри, скеровує розвиток людської історії. На його думку, більшість населення не здатна до творчості, розуміння суті історичного, політичного, соціального розвитку, і тому цю роль виконує лідер. Своєрідне тлумачення лідерства дав німецький мислитель К. Маркс (1818 - 1883), визначаючи лідера як особу, що має набір певних особистих якостей, таких як уміння, знання, авторитет, організаторський талант, та с виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату. У політичній теорії існує багато інших теорій, концепцій і трактувань лідерства. 1. Теорія рис лідерства. Вона вимагає від лідера певних рис, що є необхідною нормою, яка дає змогу визначити певну особу як лідера. Ці вимоги відображають ступінь переваги окремої особи над іншими людьми. Необхідна кількісна перевага, глибше та масштабніше мислення, можливість швидко знаходити вихід із певних ситуацій і т. д. Якісна перевага — це продуктивність ідей. Людина мусить оволодіти вмінням уникати, а в разі необхідності розв'язувати конфлікти; мати «підхід» до людей, до їхніх проблем і питань, що потребують вирішення. Лідерові слід мати високий рівень інтелекту, нестандартне мислення. Ці якісні та кількісні характеристики мають привести до створення нової якості, тобто лідерові належить уміло вирішувати весь комплекс вищеозначених питань, беручи до уваги не лише поточну ситуацію, а й можливі наслідки своїх дій у майбутньому. Нову ідею лідер повинен або вдосконалити, або відкинути. Авторами цієї теорії є Е. Богардус, Сміт, Крюгер. Вони вивчали лідерство в різноманітних соціальних групах на рівні мікросередовища: батьки, знайомі, найближчі родичі. Е.Богардус виділив десятки рис лідера, а саме: почуття гумору, такт, уміння прогнозувати, розум, здатність привертати до себе увагу, енергійність, сильний характер і т.д. Він вважав, що пошук рис, необхідних лідеру, є головним завданням, і прагнув знайти якісь універсальні риси, що характеризують, як керівників політичних партій, так і лідерів злочинного світу.
Критики теорії рис підкреслюють, що її основним недоліком є теза про те, що здатність бути лідером є вродженою, ці риси перейшли до нього генетично, а тому управлінськими рисами наділене незначне коло людей. Отже, зі цією теорією лідерство не є продуктом конкретних соціальних умов, ситуацій, а вродженого комплексу біопсихічних характеристик, які забезпечують наділеній цими рисами людині владу. 2. Ситуаційна концепція. Функція лідера виконується особою в певній конкретній ситуації. Лідер діє в межах цієї ситуації, він необхідний як рушій, що її розв'язує, тобто вирішує проблему, поставлену в той чи інший період. Одним із основоположників цієї теорії був Р.Стогділл, який у 1948 р. опублікував працю &quo ;Особистісний чинник, пов'язаний із людерством&quo ;. Він висунув гіпотезу про те, що лідером стає людина не в силу своїх рис, а в силу ситуації. &quo ;Можна припустити, що лідерство є відносинами, які існують між особами в соціальній ситуації, і що особа, яка є лідером за однієї ситуації, не обов'язково буде лідером за іншої&quo ;. Ситуативна теорія лідерства В.Ділл, Г.Хиптон, А.Голднер стверджує, що лідер є функцією певної ситуації (місця, часу, обставин), тому його вибір має визначатися конкретними ситуаціями, що виникають у ”піраміді влади”. Ці обставини можуть бути сприятливими, нейтральними, несприятливими, такими, що збігаються з програмами лідера, або такими, що заперечують їх. Особистісно-ситуативна теорія лідерства. В 1952р. Г.Герт і С.Мілз виділили чотири фактори, які потрібно врахувати при розгляді феномена лідерства: риси і мотиви лідера як людини; постать лідера і мотиви, які існують у свідомості його послідовників і змушують їх йти за ним; характеристику ролі лідера; інституціональний контекст, тобто, ті офіційній правові параметри, в яких працює лідер. Теоретики ситуативного підходу саме дією ситуативної концепції пояснюють таке явище, як культ особи. Максимально завищена оцінка функцій і ролі політичного лідера в історії - сутність культу особи. Це закономірне слідство і одна з передумов тоталітарного політичного режиму, хоч має місце і в авторитарних, а частково і в демократичних державах. Особа може увійти в історію як сатрап, деспот, тиран. Яскравий приклад тому політичні біографії Гітлера, Сталіна, Чаушеску, Хусейна і ще багато кого. Ідейні джерела культу особи лежать в тоталітарній ідеології, її претензії на монопольне володіння істиною. 3. Теорія послідовників. Ф.Стенфорд, Д.Рісмен, К.Шатл. Політичне лідерство розглядається як особливі відносини між лідером і підлеглими або тими, котрі його обрали чи якоюсь мірою на нього впливають. Ці відносини можуть бути: односторонніми, коли впливає лідер, і залежати від рівня концентрації влади у лідера та рівня його політичної ваги, а також особливих якостей; двосторонніми, коли відбувається вплив на лідера з боку його послідовників, а не тільки з боку лідера на останніх. 4. Психологічні концепції лідерства. Своє пояснення даного напряму дав 3.Фрейд. В основі лідерства лежить, на його думку, певне лібідо — здебільшого підсвідоме почуття сексуального характеру.
Але й ще одна важлива обставина: саме в цю оснь остаточно завершився 13-лтнй процес консолдац укрансько полтично нац. Змнилася не тльки масова свдомсть, але й масова енергетика. Ункальна вс метафори блякнуть! атмосфера «свободи, рвности, братерства» на вулицях столиц, сльози на очах од нжности до всх кожного, злиття в помаранчевй ейфор полських фермерв, льввських харквських студентв, запорзьких металургв, кивських бзнесменв, при цьому, що дуже важливо, ще й остаточна духовна асимляця нби переплавка в загальному нацональному горн етнчних росян, врев, угорцв Ключову фразу цих тижнв «Я горджусь тим, що я укранець», уперше випадало чути вд рзних людей безвдносно до хнього етнчного походження, поняття «укранець» нарешт стало з паспортного громадянсько-полтичним. Напевно, можна побачити витоки того, що вдбуваться, в минулому Украни Культури просто так не вмирають а може, взагал не вмирають нколи? Все-таки ще двст з гаком рокв тому гетьманв у нас обирали, дуже сильно пдозрюю, що якби не було в культурному «геном» укранцв цього (дуже шевченквського!) вдчуття «неправедности» всяко невиборно, «призначено згори» влади, то самих тльки тринадцяти рокв громадянського суспльства для становлення укрансько демократ могло б, либонь, не вистачити Якщо ж простше, то впродовж останнього року в Укран остаточно оформився вже вддавна спроквола визрваючий цивлзацйний розрив мж суспльством владою
1. Політична еліта, лідерство і демократія
3. Політичне лідерство в Україні
4. Політичні еліти та лідерство
5. Політичні права і свободи громадян України
9. Революція 1905-1907 р.р. в Росії, розстановка ії політичних сил
10. Cучасні політичні партії в Україні
11. Політичний режим
12. Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості
13. Утворення Скіфії та її політична історія
14. Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.
15. Політичний портрет М. Грушевського
16. "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
18. Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
19. Держава і політична система суспільства
20. Державне фінансування політичних партій в європейських країнах
21. Політична нейтральність і професійність державної служби в Україні
25. Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури
26. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
27. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
28. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
29. Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
30. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
31. Історія України. Соціально-політичні аспекти
32. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
33. Політична діяльність Лазара Кагановича
34. Політична історія Галицько-Волинського князівства
35. Політична криза лейбористської партії 1931 р.
36. Політична система Української козацької держави
37. Політичне життя в Україні 1993-2000 років
41. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
42. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
43. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
44. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
45. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
46. Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
47. Роль політичного, громадського і військового діяча Юзефа Пілсудського в політичній розбудові Польщі
48. Сергій Радонежський – політичний діяч Середньовічної Русі
49. Соціально-політичні аспекти створення фашистської системи в Італії початку 20 – початку 30 рр.
50. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
51. Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).
52. Суспільно-політичне та культурне життя України
53. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
57. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
58. Економічна та торгово-політична роль митного збору
60. Вибори та їх роль у політичному житті України
61. Етапи розвитку політичної думи в Україні
62. Ідейно-політичні течії в Україні
63. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
64. Марксизм-ленінізм як політична ідеологія
65. Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки
67. Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
68. Політичні партії в Україні та їх основні типи
69. Політичні погляди і діяльність Платона
73. Політичня система як механізм влади
74. Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму
75. Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
76. Становлення і розвиток політичної думки в Україні
77. Структура політичної влади
78. Сучасна теорія політичних партій та партійних систем
79. Технології політичної діяльності
80. Трансформація суспільства та політична модернізація
81. Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
82. Формування іміджу політичного лідера
83. Політик і політичний режим
84. Політична влада
85. Політична влада
89. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні теорії сучасності
91. Політична наука
92. Політична система Аргентини
93. Політична теорія Макса Вебера
94. Політичне управління та його соціотехніка
95. Політичний діяч Алексис де Теквіль
96. Політичний портрет Віктора Ющенка
97. Політичний портрет: Уго Чавес
98. Політичні аспекти глобальних проблем сучасності