![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Законодавство в сфері соціальної роботи з дітьми сиротами |
Зміст1. Характеристика безпритульності і можливі її наслідки 2. Нормативно-правові основи соціальної допомоги безпритульним і бездоглядним дітям на державному рівні Список використаної літератури 1. Характеристика безпритульності і можливі її наслідкиДитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти. У історії людства дитяча безпритульність існує давно. Але в періоди політичних, соціально-економічних потрясінь: воїн, революцій, національних міжусобиць число безпритульних дітей зростає. Зміни, що відбуваються в політичній, економічній і соціальній сферах, духовно - етичні труднощі нашого життя є істотним чинником, що дестабілізує традиційні сімейні відносини. З кожним роком збільшується кількість сімей, не здатних належним чином забезпечити утримання і виховання дітей. Заявило про себе так зване &quo ;соціальне сиротіння&quo ;, - сиротіння при живих батьках. Падіння рівня життя, збільшення числа несприятливих (асоціальних) сімей, втрата етичних засад привели до того, що діти часто &quo ;витісняються&quo ; на вулицю, слідством чого є небачене з післявоєнного часу зростання безпритульності. Неконтрольована алкоголізація, зростання споживання наркотичних засобів є визначальними чинниками погіршення психічного здоров'я населення України і вносять вирішальний внесок до депопуляції країни. Алкогольно-наркотична епідемія стає національною трагедією України, загрожуючи безпеці не тільки окремої особи, але і держави в цілому. У країні продовжується неухильне зростання числа хворих алкогольними психозами і алкогольним недоумством. Критичним є положення з психічним здоров'ям дітей, продовжується зростання числа розумово відсталих дітей, що також обумовлене масштабами пияцтва і збільшенням числа хворих алкоголізмом в країні. Ростуть показники числа хворих алкоголізмом серед дітей, підлітків і жінок. Таке явище в України як соціальні сироти, є наслідком алкогольної деградації і втрати духовних цінностей. Наша країна багато раз випробовувала своєрідні піки безпритульності: у проміжок між першою світовою і громадянською війнами, після голоду і епідемій 1930-х рр. Загрозливі розміри безпритульність прийняла в 1921 - 1925 рр. Згідно офіційній статистиці, в 1922 р. в України налічувалося 2 мільйонів безпритульних дітей, хоча реально їх було значно більше. За всю історію України аж до сьогоднішнього дня це єдиний період, по якому ми маємо певні цифри по безпритульних дітях.
У 1920-і роки це була найбільша державна і суспільно-педагогічна проблема. У 1921 р. в країні почався жорстокий голод, у зв'язку з яким була організована широка агітація за збір пожертвувань в допомогу кинутим дітям. Безпритульні діти - це діти, які не мають батьківського або державного піклування, постійного місця проживання, відповідних віку позитивних занять, необхідного догляду, систематичного навчання і розвиваючого виховання. По даним, затвердженим Генеральною прокуратурою України на початок 2005 року налічувалося півмільйона безпритульників. За різними джерелами статистики в України від 0,5 до 1 мільйонів безпритульних. Слід відмітити, що з цієї кількості зареєстровано тільки менша частина покинутих дітей, до числа яких входять діти, які іноді живуть в притулках, дитячих будинках. Маса малолітніх безпритульних протягом року непостійна: вона зменшується з настанням холодів і зростає до максимуму в літні місяці. На зростання безпритульності в умовах нестабільності політичного, соціально-економічного життя впливають кризові явища в сім'ї, порушення її структури і функцій, зростання числа розлучень, зростання багатодітних і бідних сімей. Розповсюдження вказаних соціальних явищ містить в собі очевидну загрозу нормальному розвитку держави, оскільки сприяє зростанню злочинності, наркоманії, збільшенню кількості захворювань, знижує продуктивність праці, підриває етичні засади суспільства. Безпритульність і бездоглядність дітей є загрозою, майбутньому України, оскільки перспективи розвитку держави безпосередньо залежать від фізичного здоров'я, етичного виховання і утворення підростаючого покоління. Основні причини підліткових правопорушень це: а) дефіцит сімейного, емоційного тепла; б) слабкий контроль з боку батьків (вахтовий метод роботи; асоціальна поведінка сім'ї, зокрема алкоголізація; соціальний аспект сімейного неблагополуччя (багатодітні, неповні, безробітні); ігнорування вимог школи батьками; у) недосконалість законодавчої бази, що регламентує відповідальність батьків за виховання дитини; г)&quo ;самоствердження&quo ; дитини в підлітковому середовищі: (зсув ціннісних орієнтирів; переважаючий вплив вулиці; схильність до ризику; неадекватність поведінки). У ситуації, що склалася, держава робить заходи, але вони не достатньо ефективні для вирішення проблем безпритульності і її зниження. Дитячим будинкам не вистачає покладеного по бюджету фінансування, щоб відремонтувати і облаштувати приміщення, в яких розселені діти. Вихованцям дитячих будинків не вистачає одягу, шкільного письмового приладдя, забезпечення, тепла і ласки з боку вихователів і педагогів. В результаті серед дитини з дитбудинку багато ослаблених і страждаючих хронічними захворюваннями дітей. Розповсюджується жорстоке і грубе поводження з дітьми в інтернатних установах і в сім'ях при зниженні відповідальності за їх долю. Звичайна сім'я дає дитині більше, ніж дитячий будинок. Такі установи потрібні не для змісту, а для подальшого пристрою безпритульника. Підлітки виходять з дитячого будинку, не підготовленими до самостійного життя, їм не виявляється повноцінна ні практична, ні психологічна підтримка в подальшому пристрої своєї долі.
За даними статистики приблизно 40% випускників дитячих будинків і шкіл - інтернатів стають алкогольно і наркотично залежні, 40% потрапляють в злочинний світ, 10% кінчають життя самогубством. І лише 15% більш менш успішно влаштовуються в самостійному житті. Відсутність координації в роботі міністерств соціального блоку і органів виконавчої влади на місцях не дозволила створити в країні повноцінну систему профілактики бездоглядності, правопорушень і злочинності неповнолітніх. У результаті обов'язки контролю за юними бездоглядними дітьми розподілилися по різних відомствах, діти ж залишаються нічийними. Втративши колишні соціальні зв'язки, цінності і інститути, багато хто з них не зумів пристосуватися до нових умов життя, різні відомства не наблизили дітей до основних сфер життєдіяльності (спорту, школі, роботі). Додатковим чинником ризику стала і позиція школи, яка відмовляється від дезадаптованих дітей. Згортання позакласної роботи в освітніх установах, зникнення дитячих громадських організацій під впливом ринкової стихії і у зв'язку із зубожінням державного бюджету обідняє вільний час дітей, їх виховання і розвиток. Надані самим собі, діти закидають навчання, віддають вільний час вулиці, неблагонадійній компанії, безцільному проведенню часу. Всі ці і багато інших чинників ведуть до соціальної дезадаптації, руйнування нормального процесу соціалізації дитини. У ряді випадків безпритульність дітей - наслідок педагогічної безпорадності батьків, їх спотвореного уявлення про межі самостійності дітей, відсутність контролю за їх проведенням часу, заклопотаності дорослих лише проблемою задоволення природних і матеріальних потреб, порушення взаєморозуміння і довіри між дітьми і батьками. Джерелом ослаблення уваги до дітей є ситуації розлучень, які не тільки травмують психіку дитини, але і нерідко обумовлюють розлад з батьками; взаємна незадоволеність дорослих і дітей, прагнення останніх до автономізації; бажання до мінімуму звести контакти з рідними. Характерна особливість останніх років - зміна структури злочинності неповнолітніх у бік корисливих, а також насильницьких злочинних діянь. Найбільш поширеним злочином залишаються крадіжки. На другому місці по поширеності серед неповнолітніх коштує такий тяжкий злочин проти власності як грабіж. Аналіз кримінальних справ свідчить, що 70% засуджених підлітків на момент скоювання злочинів ніде не вчилися і не працювали. Майже половина з них проживала в неблагополучних сім'ях. В середньому по України дитяча злочинність - 9,6%. Слід зазначити, що якісно змінилася характеристика самої злочинності, яка відрізняється високим ступенем організованості. Груповий характер - це сьогодні одна із специфічних особливостей злочинності неповнолітніх. За останні роки частка неповнолітніх, таких, що скоїли злочини у складі груп, стабільно перевищує 70%. Статистика свідчить про те, що злочинність неповнолітніх має стійку тенденцію до &quo ;омолоджування&quo ;. Тому найгостріше встає проблема злочинності малолітніх, таких, що не досягли 14-річного віку, а також підлітків, які не підлягають кримінальній відповідальності.
Працвники реалзують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на пдпримств, в установ, органзац або з фзичною особою. Працвники мають право на вдпочинок вдповдно до законв про обмеження робочого дня та робочого тижня про щорчн оплачуван вдпустки, право на здоров безпечн умови прац, на об'днання в професйн сплки та на виршення колективних трудових конфлктв (спорв) у встановленому законом порядку, на участь в управлнн пдпримством, установою, органзацю, на матеральне забезпечення в порядку соцального страхування в старост, а також у раз хвороби, повно або частково втрати працездатност, на матеральну допомогу в раз безробття, на право звернення до суду для виршення трудових спорв незалежно вд характеру виконувано роботи або займано посади, крм випадкв, передбачених законодавством, та нш права, встановлен законодавством. Стаття 2-1 Рвнсть трудових прав громадян Украни Украна забезпечу рвнсть трудових прав усх громадян незалежно вд походження, соцального майнового стану, расово та нацонально приналежност, стат, мови, полтичних поглядв, релгйних переконань, роду характеру занять, мсця проживання та нших обставин
1. Основні засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами
2. Досвід соціальної роботи з девіантними підлітками в країнах Західної Європи й США
3. Взаимосвязь соціальной роботи з іншими науками
4. Соціальний захист дітей з обмеженими функціональними можливостями
5. Взаємозвязок соціальної роботи з педагогікою, історією та соціальною політикою
9. Кадровий потенціал менеджменту соціальної роботи
10. Правове регулювання соціальної роботи
11. Психологічна корекція та соціальна робота з хімічно залежними людьми
12. Соціальна робота з військовослужбовцями
13. Соціальна робота з молоддю
14. Соціальна робота як професія. Права і функціональні обов’язки соціального працівника
15. Сутність соціальної роботи
16. Форми і методи соціальної роботи
17. Молодь як об’єкт соціальної роботи
18. Нормативна база соціальної роботи в Україні
19. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
20. Технологія використання психолого-педагогічної діагностики в соціально-педагогічній роботі
21. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми схильними до алкоголізму
26. Соціально-економічна сутність зовнішньоекономічної діяльності та завдання її статистичного вивчення
27. Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків
28. Методи виховання та роботи із дезадаптованими дітьми та підлітками
29. Організація реабілітаційної роботи в школах соціальної реабілітації
30. Педагогічна робота з шестирічними дітьми
31. Робота з обдарованими дітьми
32. Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога
33. Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства
34. Зміст і форми роботи соціального педагога з різними типами сімей
36. Сумісна діяльність психолога та логопеда при роботі з дітьми логопедичних груп
37. Взаємодія у процесі професійного спілкуванняв соціальній роботі
41. Сутність соціального контролю у сфері праці
42. Типологія сімей. Соціально-педагогічна робота з проблемними сім’ями
43. Моральні норми у соціальній роботі
44. Вітчизняні та світові проблеми професійної етики в соціальній роботі
45. Взаємозв’язок економіки і соціальної сфери
46. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
47. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
48. Соціальні групи
50. Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах
51. Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки
52. Право як спеціальне соціальне явище
53. Антивоєнні оповідання Г.Белля в соціально-історичному та літературному контексті
57. Сутність і значення соціального страхування
58. Державна політика соціального страхування
61. Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії
62. Загальна соціально-економічна характеристика країн Західної Європи
63. Адміністративно-правове регулювання в сфері підприємницької діяльності
64. Державна соціальна допомога
65. Пенсійне право як складова права соціального забезпечення
67. Роль інтелектуальної власності в соціально-економічному та духовному розвитку суспільства
69. Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства
73. Територіальна автономія в Україні. Соціально–культурні права і свободи громадян України
74. Види пенсій: трудові, соціальні, за вислугу років
75. Соціальні стани в Україні у складі Литви та Польщі
77. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
78. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
79. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
80. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
81. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
83. Соціально-економічний розвиток білоруських земель у ІХ–ХІV століттях
84. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
85. Соціально-економічний розвиток України у XVII ст.
89. Соціально-політичні аспекти створення фашистської системи в Італії початку 20 – початку 30 рр.
90. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
92. Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства
93. Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели
94. Соціальні проблеми в романах Дж. Стейнбека "Грона гніву" та "Зима тривоги нашої"
95. Вплив девіантної реклами на сучасних споживачів: соціально-психологічний аспект
96. Соціальний проект: "Сортування сміття в м. Суми"
99. Методологія соціально – ефективної організації фармацевтичного забезпечення населення