![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр |
Реферат на тему: Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991 – 2005 рр. План Вступ 1. Суспільно-політичний розвиток Білорусі у 1991 – 2005 рр. 2. Соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991 – 2005 рр. 3. Основні вектори зовнішньої політики Білорусі у 1991 – 2005 рр. Білорусько-українські відносини Висновки Список літератури Вступ Сучасні процеси формування та функціонування системи влади, становища та умов діяльності інститутів громадянського суспільства, забезпечення прав та свобод громадян демонструє ряд особливостей, які визначають характер політичного режиму Білорусі. Тому вивчення еволюції політичного режиму Республіки Білорусь має важливе значення для розуміння політичних процесів як у цій країні, так і в інших пострадянських державах. Білоруська влада і білоруське суспільство змушені шукати шляхи вирішення назрілих проблем, щоб не опинитись на межі соціально-політичних потрясінь. Суперечливий та дискусійний білоруський досвід політичних і соціально-економічних трансформацій може послужити «експериментальним полем» пошуку подальших шляхів проведення назрілих реформ у країнах колишнього СРСР. Неабияке значення перспективи реформування політичного режиму Республіки Білорусь мають і для світових та європейських інтеграційних процесів, системи безпеки, геополітичної стабільності на пострадянському просторі. 1. Суспільно-політичний розвиток Білорусі у 1991 – 2005 рр. Ще в січні 1989 р. У Вільнюсі було створено Конфедерацію білоруських молодіжних об'єднань, яка підтримала ініціативу створення Білоруського народного фронту &quo ;Відродження&quo ; (БНФ) — всенародної національно-патріотичної організації. її установчий з'їзд відбувся у Вільнюсі 24—25 червня 1989 р. Ідейним лідером став В. Биков, а загальне керівництво очолив 3. Позняк. У вересні цього ж року БНФ організував демонстрацію &quo ;Чорнобильський шлях&quo ;. З цього часу такі акції в країні проводилися регулярно. Базою білоруського національного руху стала передусім інтелігенція. Натомість більшість робітників і селян насторожено віднеслись до програмних вимог БНФ. Суспільство поділилося на дві ідейно полярні групи — налаштовані прорадянськи (більшість) і національно-патріотичного спрямування (меншість). Після виборів до Верховної ради БРСР (1990) вперше була утворена парламентська опозиція, яку очолив С. Шушкевич. Законодавчий орган 27 липня 1990 р. ухвалив Декларацію про державний суверенітет БРСР. в складі СРСР. Суверенітет затверджувався задля вищої мети — вільного розвитку і добробуту, гідного життя кожного громадянина республіки на основі забезпечення прав особи згідно з конституцією БРСР і її міжнародних зобов'язань. Білорусь стверджувалася суверенною державою білоруської нації і її права на самовизначення, проголошувалися державність білоруської мови, верховенство народу у визначенні своєї долі. Перша половина 1991 р. пройшла під знаком страйків і демонстрацій, передусім економічного характеру. Спроба серпневого державного перевороту в Москві підштовхнула керівництво республіки до рішучіших дій. Верховна рада БРСР 25 серпня проголосила державну незалежність країни: Декларації про державний суверенітет Білорусі був наданий статус конституційного закону.
Згодом парламент, який очолив С. Шушкевич, прихильник демократичних реформ, ухвалив закон про зміну назви держави на Республіка Білорусь, діяльність Комуністичної партії офіційно призупинено. 10 грудня Верховна рада ратифікувала Біловезьку угоду і денонсувала договір 1922 р. про утворення СРСР. Проте влада в країні залишалася в руках колишньої партійної номенклатури, яку уособлював уряд В. Кебича. Республіка не мала власної державної політики, війська, валюти, контрольованих кордонів. Парламентська опозиція, яку склали 27 членів фракції БНФ, вимагала відставки уряду та дострокових парламентських виборів. Оскільки Верховна рада проігнорувала ці вимоги, БНФ запропонував винести їх на всенародний референдум. Після того як 29 жовтня 1992 р. парламент не погодився на плебісцит, у країні почалася перманентна боротьба старих і нових політичних сил за владу. Сили реставрації старого порядку восени 1992 р. утворили політичний блок Народний рух Білорусі (лідер — С. Гайдукевич), який розгорнув широку кампанію, спрямовану на дискредитацію діяльності БНФ. З цього часу політичні сили країни чітко розділилися на противників і прихильників білоруської незалежності. Від 1993 р. політика білоруського уряду була спрямована на все більше зближення з Росією. Радянські адепти зробили ставку на запровадження посади президента і захоплення її в свої руки. Демократична опозиція вимагала парламентського правління. У січні 1994 р. С. Шушкевича на посаді голови парламенту замінив М. Гриб, ставленик старих політичних сил. Верховна рада 1 березня 1994 р. проголосувала за впровадження в країні президентської влади. Була прийнята нова конституція 15 березня (ЗО березня набула чинності). За нею Білорусь проголошувалася унітарною, демократичною, правовою і соціальною державою, а президент отримав повноваження повного контролю за виконавчою владою. Весна і початок літа 1994 р. пройшли під знаком президентських виборів. 3 обранням О. Лукашенка на посаду глави держави поступово утверджувався авторитарний стиль правління, сформувалася «вертикальна структура» виконавчо-розпорядчих органів як у центрі, так і в провінції, він отримав повноваження самостійно призначати керівників місцевої адміністрації. Президент почав масовий тиск на політичну опозицію, яка до кінця 90-х років XX ст практично була усунена з органів державної влади &quo ; У квітні 1995р. О.Лукашенко, незважаючи на заперечення парламенту, призначив проведення референдуму. На знак протесту опозиційні депутати почали в приміщенні парламенту голодування. Проте їх швидко вигнали звідти, не допускали до ефіру на радіо і телебаченні. Травневий референдум підтримав пропозиції глави держави. Зокрема, за надання російській мові рівного статусу з білоруською, проголосувало 83,3 % Були також схвалені пропозиції про нові зразки державного прапора і гімну (75,1 %), курс на економічне зближення з Росією (83,3 %), право президента розпускати парламент (77,7 %). Національно-патріотичні сили зазнали чергової значної поразки. Парламентські вибори, які відбувалися паралельно з референдумом, не дали позитивного результату, оскільки було обрано менше двох третин депутатів (133 з 260).
Однак довиборів не проводили, повноваження старого складу не продовжено. Отже, з літа 1995 р. країна опинилася без законодавчого органу. Вся повнота влади зосередилася у президента. Довибори парламенту відбулися лише у грудні 1995 р., законодавців стало 195 і парламент набув легітимності. У листопаді 1996 р. в Мінську відбувся масовий мітинг на підтримку тих парламентаріїв, які висловилися за імпічмент. На знак незгоди з політикою глави держави у відставку подав прем'єр-міністр М. Чигір. Новий уряд очолив С. Лінг. Можливий імпічмент стурбував владні структури Росії: для тиску на офіційний Мінськ до столиці прибули російські прем'єр-міністр і керівники законодавчого органу. Після цього конституційний суд країни відклав розгляд справи про імпічмент. Напередодні референдуму з посади було звільнено голову Центрвиборчкому, оскільки він заявив, що не підпише підсумкового протоколу голосування. Референдум відбувся 24 листопада за участю 84,1 % громадян. За прийняття президентського варіанту конституції висловилося 70,5 %. Тоді ж було підтримано пропозицію глави держави про перенесення Дня незалежності з 27 на 3 липня (день визволення Мінська від нацистів у Другій світовій війні). За Основним законом (конституція 1994 р. У новій редакції) був створений двопалатний парламент — Національні збори. Більшість депутатів Верховної ради Білорусі увійшла до його складу. Натомість 70 депутатів разом з головою С. Шарецьким не визнали легітимності референдуму, нової конституції і Національних зборів. Політична криза в країні завершилася. Основні владні функції зосередилися в президента. Він отримав можливість безперешкодно керувати державою шляхом видання власних декретів. Влада закрила приміщення опозиційних партій, обмежила свободу демонстрацій. Збори та мітинги протесту розганялися. Уряд жорстко реагував на дії незалежних профспілок, а О. Лукашенко своїм указом навіть призупинив їх діяльність після страйку працівників метро в 1995 р. У листопаді 1998 р. парламент ухвалив новий Цивільний кодекс зі змінами, які вніс президент. Перемогу авторитаризму в Білорусі зумовили ряд обставин. На відміну від більшості посткомуністичних країн білоруська еліта, як найбільш денаціоналізована, не змогла скористатися національними ідеями. Так само слабким був і загальнодемократичний рух. Населення країни негативно сприйняло невиразні наслідки реформ перших років незалежності. Суспільство було готове вітати появу сильної особистості, яка обіцяла повернути те, що країна втратила в останні роки. Водночас Білорусь обрала шлях всебічного зближення з Росією. З метою об'єднання гуманітарного, економічного та військового простору двох країн 2 квітня р. було створено Співдружність Росії і Білорусі з координаційними виконавчими органами. 2 квітня р. цю Співдружність реорганізовано в Союз Росії і Білорусі. Додатково до наявних інтеграційних структур у рамках цього конфедеративного союзу заплановано поетапно запроваджувати єдині конституцію, законодавство, парламент, єдину валюту тощо. Білорусько-російська інтеграція виявилася вигідною обом сторонам. Геополітичне та військово-стратегічне становище Білорусі як російського партнера обумовлено її вигідним географічним становищем.
Для названих крав не випливають з х попередньо належности до Рос няк обов'язки до не. Рося зркаться всякого вмшування у внутршн вдносини сих крав. Нмеччина й Австро-Угорщина мають намр уладити будучу долю сих крав у порозумнню з х населенням. (Пункт 3-й). Що ж до Украни, то в п. 6-ому говорилося так: Рося обов'язуться негайно заключити мир з Укранською Народньою Республкою й признати мировий договр мж сею державою та державами почврного союзу. Укранську терторю негайно очиститься вд росйських вйськ росйсько червоно Aвард. Рося припиня всяку аAтацю чи пропаAанду проти правительства чи публичних установ Укрансько Народньо Республки. Не зважаючи на крик, Aвалт свист свох полтичних та соцальних противникв, большевики приняли цей мир пдписали його. Вони були мудршими полтиками, нж т реальн полтики, що називали х фантастами, неуками й злочинцями. ¶сторя насмялася з полтично-освчених реальних крутв дипльоматв, перевернула до гори ногами вс хн реальн комбнац й пдтвердила справедливсть позц, занято фантастами. 4
2. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
3. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
4. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
5. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
9. Культура і людина в контексті соціально-економічного розвитку суспільства
10. Особливості економічного розвитку Київської Русі
11. Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.
12. Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.
13. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
14. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
15. Соціально-економічний розвиток України у XVII ст.
16. Соціально-економічний розвиток українських земель у XIX ст.
17. Соціально-економічний розвиток Чехії та Словаччини у XVIII столітті
19. Виникнення та еволюція світової політичної думки
20. Етнічна соціологія - актуальні проблеми та історія розвитку
21. Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства
26. Прийняття та зміна Конституції Угорщини
28. Специфіка економічного та суспільного розвитку СРСР наприкінці 20-х — у 30-ті роки
30. Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи в дітей. Нервово-психічний розвиток дитини
31. Аналіз міжнародних економічних відносин України, Угорщини, Франції та Бразилії
32. Економічний розвиток нових індустріальних країн
34. Праця та її роль у розвитку людини і суспільства
36. Типи та рівні розвитку здібностей
37. Фондовий ринок та перспективи його розвитку в Україні
41. Ринок як регулятор економічного розвитку держави
42. Концепції історичних етапів економічного розвитку
43. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
44. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
45. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
46. Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
47. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
48. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
49. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
50. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
51. У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа
53. Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
57. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
59. Перспективи розвитку соціально-орієнтованої економіки Швеції
60. Особливості діяльності соціального педагога в дошкільному навчальному закладі
61. Етапи розвитку політичної думи в Україні
62. Політика та соціальний конфлікт
63. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
64. Виникнення, стан та основні концепції в розвитку політичної економії
65. Роль релігії як соціального інституту в розвитку суспільства
66. Взаємозвязок соціальної роботи з педагогікою, історією та соціальною політикою
67. Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток
68. Розвиток освіти як напрям соціальної політики
73. Державне регулювання соціальної політики
74. Нецінові фактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист. Центральний банк України
76. Політичні права і свободи громадян України
77. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
78. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
79. Нестор Махно: історично-політичний портрет
80. Соціальне становище Запорізького краю
81. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
82. Cучасні політичні партії в Україні
83. Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості
84. Взаимосвязь соціальной роботи з іншими науками
89. Утворення Скіфії та її політична історія
91. Доля політичної нації в поліетнічному суспільстві.
92. Політичний портрет М. Грушевського
93. Психологічний та соціальний портрет людини масової культури
94. Физические основы теории нетеплового действия электродинамических полей в матери-альных средах
95. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
97. Сутність і значення соціального страхування
98. Особливості розвитку рибного ставкового господарства
99. Історія розвитку аудиту. Аналітичні аудиторські процедури
100. Характеристика й особливості розвитку Дніпропетровської області