|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Євген Чикаленко - меценат української культури |
Ручка "Помада". 
Браслет светоотражающий, самофиксирующийся, желтый. 
Наклейки для поощрения "Смайлики 2". З княжих часів бере свої витоки в Україні меценатство. І, незважаючи на те, що протягом багатьох століть залишалось поза увагою, воно завжди відігравало важливу роль у розвитку культури та церкви. Благодійницька діяльність в усі часи вважалася вершиною людинолюбства, тому традиції добродійництва є невмирущими. Меценати мали особливу пошану та були визнаними в суспільстві, що є цілком справедливо. На жаль, багато імен благодійників втрачено назавжди для історії. Напевно, вони не були особливо забезпеченими людьми та їхні суми не вирізнялись своєю величиною. Проте їх добродійність не забута і внесок від цього не зменшується. Зростає інтерес до української культури з часу здобуття Україною незалежності. Починають відроджуватись національні традиції, відбувається перегляд діяльності багатьох видатних людей. До старої української доброї традиції, яка була прерогативою національної еліти, можна віднести і меценатство. Саме його вивчення дає можливість краще дослідити багато питань вітчизняної історії, по-новому оцінити багатогранну діяльність видатних добродійників. Ці люди є зразком безкорисливості та людинолюбства, і тому на їх прикладі повинні виховуватися цілі покоління. Отже, саме таке комплексне дослідження з історії українського благодійництва і є актуальним зараз. Зважаючи на важку соціально-економічну ситуацію в Україні сьогодні, меценатські кошти мають сприяти розвитку національної культури та науки. Маловивченість даної теми пов’язана з невисвітленням багатьох питань в радянській історіографії, зокрема тих, що стосуються української національної культури та еліти. Винятковою постаттю серед тодішнього українства був Євген Харлампійович Чикаленко. Народився він у селі Перешори на Херсонщині 21 грудня 1861 року в поміщицькій родині. Перші ази освіти здобував Є. Чикаленко в отця Василя Лопатинського, а восени 1870 року дев’ятирічного хлопчину відвезли в пансіонат пана Ранжаля. Далі було Єлисаветське вище реальне училище І-го розряду. Уже в ті часи позитивне значення у формуванні світогляду майбутнього суспільно-культурного діяча мали знайомства з Панасом Саксаганським, Іваном Карпенко-Карим, Марком Кропивницьким, Михайлом Тобілевичем та ін. 20-річним юнаком на початку 1880-х років долучається Євген Чикаленко до українського руху. Ще в перший приїзд у Київ в 1881 році він познайомився з Миколою Лисенком та професором Володимиром Антоновичем. На межі століть він послідовно входив до кола Одеської, Петербурзької та Київської громад. У 1897 році він був одним із засновників Загальної Української Організації, на основі якої у 1904 році виникла перша легальна Українська демократична партія. В роки столипінської реакції Чикаленко – серед організаторів Товариства Українських Поступовців, єдиного осередку легального українства. Благодійницькою діяльністю Євген Чикаленко займався постійно. Вона була для нього філософією всього життя. &quo ;Мало любити Україну до глибини свого серця. Треба – ще й до глибини своєї кишені&quo ;, – таким було його гасло1. Здавалось, що &quo ;кишеня&quo ; та була бездонною, бо стільки коштів вкладав він у видання українських книжок, журналів, газет, у підтримку діячів культури.
Хоча насправді було не так. Про його скруту, хвороби, образи знали лише його найближчі друзі, з якими він листувався. Весною 1895 року Чикаленко поховав свою восьмирічну доньку. На знак пам’яті про неї він передає до редакції часопису &quo ;Киевская старина&quo ; 1000 крб. для оголошення конкурсу на підготовку однотомного популярного видання &quo ;Історії України&quo ;. Програму такого творчого змагання уклав Володимир Антонович2. На заклик професора Михайла Грушевського до української громадськості зібрати кошти на будівництво Академічного Дому у Львові, Євген Чикаленко виділив 25 тисяч, хоча згодом розчарувався в значній частині студентства, звинувачуючи його в кар’єризмі, матеріалізмі, безідейності та називаючи Галичину &quo ;європейським смітником, куди австрійський уряд викидав своїх найгірших урядовців&quo ;3. Євген Харлампійович був одним з небагатьох по-справжньому маєтних людей, великоземельним поміщиком, власником грунтів у Перешорах на Херсонщині (тепер – Одещина) та в Кононівці під Яготином. І він, не вагаючись, продавав десятину за десятиною, аби утримувати першу на Наддніпрянщині українську газету (спочатку &quo ;Громадську думку&quo ;, згодом &quo ;Раду&quo ;), сплачувати рахунки редакції &quo ;Київської старовини&quo ;, підтримувати Академічний Дім у Львові, де його коштом безоплатно жили студенти з Великої України. &quo ;Хоч як я не захоплювався громадською справою, але мусів працювати і в селі коло господарства, бо це було єдине джерело для існування моєї родини і джерело, звідки я черпаю гроші для підтримання української справи&quo ;, – писав Чикаленко у своїх &quo ;Спогадах&quo ;4. 1905–1907 роки – період масового відродження в Україні національної газетно-журнальної періодики. Не міг стояти осторонь культурно-просвітницького життя і Євген Чикаленко. Він уклав збірку &quo ;300 найкращих українських пісень&quo ;(К.: Вік, 1904. – 290с.), до якої увійшло чимало творів, записаних автором у селі Перишори, зокрема своєрідних музично-поетичних проклять на адресу цариці Катерини. Саме при матеріальній допомозі Євгена Харлампійовича побачив світ унікальний чотиритомний &quo ;Словарь російсько-український&quo ; (1893-1898, укладений групою лексикографів на чолі з бібліографом Комаровим), виходила чернівецька газета &quo ;Селянин&quo ;, діяв відділ белетристики у часописі &quo ;Кієвская старина&quo ;5. Письменник підтримував діяльність Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові, виділяв кошти для друкування книг Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Андрія Тесленка, Володимира Винниченка, Степана Васильченка та інших літераторів. Як уже зазначалося, він був засновником і фундатором київських газет &quo ;Громадська думка&quo ; (1906), &quo ;Рада&quo ; (1906–1914), літературного фонду. Газета &quo ;Рада&quo ; була улюбленим дітищем Євгена Чикаленка. Матеріально її підтримував також і Василь Симиренко – український інженер, капіталіст і водночас гуманіст найвищої проби. Але засновником і душею газети був саме Чикаленко. Він всіляко підтримував її видавництво, вкладав весь свій талант, неймовірні зусилля, всю свою невичерпну енергію, аби газета вижила у важких умовах нестачі коштів, цензурних утисків і штрафів, а також далеко не гармонійних стосунків між видатними українськими діячами.
Кожного з них меценат прагнув залучити до співробітництва в &quo ;Раді&quo ;. На превеликий жаль бракувало кваліфікованих журналістських кадрів, талановитих авторів, які б своїм мистецтвом піднесли газету на середній рівень, зробили б її читабельною і конкурентноздатною. Євген Харлампійович шукав і залучав до співробітництва талановитих людей: писав безліч листів, просив, умовляв, переконував, &quo ;перетягував&quo ; таланти в Київ, ближче до центру громадського життя і до газети. Коли ж у московській газеті &quo ;Утро Росії&quo ; з’явилася редакційна стаття, в якій говорилось, що українська газета в Росії видається на німецькі кошти, то він поставив редакції тієї газети ультиматум: або спростувати цей донос, або він притягне її до суду за наклеп. Перелякана редакція &quo ;Утра Росії&quo ; поспішила надрукувати спростування. Пізніше, автор зізнається, що можливо й сам дав привід для такої &quo ;сплетні&quo ;, бо коли йому не стало грошей на видання газети, він продав 200 десятин землі в Тирашпільському повіті німцям-колоністам, а сам, жартуючи, необережно голосно казав, що справді українська газета видається на німецькі гроші, бо німці-колоністи отримують допомогу на купівлю землі з Німецького Державного Банку. &quo ;Ми ніколи не дістали жодного пфеніга, жодного геллера з-за кордону, а, навпаки, ще підпирали своїми грішми Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, різні українські інституції та видавництва в Австрії&quo ;, – писав він у своїх &quo ;Спогадах&quo ;6. Спогади та щоденник Євгена Чикаленка є безцінною мемуарною спадщиною мецената, які свідчать про цікаве, насичене живими фактами, характеристиками, думками і спостереженнями життя. Вони являють собою своєрідні літописи доби, &quo ;живу історію&quo ;, побачену на власні очі, яку автор подає без жодних домислів і прикрас. За часів радянської влади його &quo ;Спогади&quo ; належали до найсуворіше заборонених книжок. Можливо, причиною цього було те, що вони були абсолютно чесні. Чикаленко писав все так, як було насправді. Він відверто розповідав про конфлікти між різними українськими театральними трупами, про важкий характер Марії Заньковецької, який часто призводив до таких конфліктів7. Серед колоритних образів, створених Євгеном Харлампієвичем – простий сільський писар Петро Оправхата – &quo ;великий шалапут&quo ;, який проте нарікав, &quo ;що всі народи ворушаться, а Україна спить&quo ;, і &quo ;найдіяльніший та найенергійніший український діяч з-поміж українців у період від 1904 року до революції 1917 року&quo ; Леонід Жебуньов. В його &quo ;Спогадах&quo ; ми зустрічаємо вислови сліпого кобзаря Остапа Вересая, мова якого відзначається народною простотою і колоритністю, Олександра Бородая, який, почувши російську мову у Львові, обурився: &quo ;Ах ти, мордо кацапська. Я виїхав з Росії і думав, що вже не почую цієї падлючої мови, а ти, московський запроданець, і тут загиджуєш нею повітря!&quo ;8 Він і став прототипом &quo ;Щирого&quo ; у відомому оповіданні Володимира Винниченка. Водночас автор підкреслює, що для історії українського відродження це не має ніякого значення, і, &quo ;може, якраз їхні хиби, оте надмірне тщеславіє, упертість були тим імпульсом, що примушував їх робить, і в результаті вони зробили колосальну роботу в порівнянні з роботою, зробленою скромними, м’якими, безкорисними діячами нашими&quo ;9.
Ученые степени в Российской империи. XVIIIPв.P 1917. М., 1994. Иконников В. С. Русские университеты в связи с ходом общественного образования // Вестник Европы. 1876. P911. Илизаров С. С. Г. Ф. Миллер (17051783). М.,2005. ¶саевич Я. Д. Братства та х роль в розвитку укрансько культури XVIXVII ст. Кив, 1966. Искюль С. Н. Внешняя политика России и германские государства (18011812). М.,2007. Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования (18051905). Харьков, 1908. История АН СССР. Т. 12. М.; Л., 1958. История Ленинградского университета. Очерки. 18191969. Л., 1969. Исторя Львова: У 3Pт. /PРед. Я. ¶саевич, M. Литвин, Ф. Стеблй. Т. 1. Львв, 2006. История Московского университета / Под ред. M. Н. Тихомирова. Т. 1 (17551917). М.,1955. История Тартуского университета. 16321982 / Под ред. К. Сийливаска. Таллин, 1982. Казанский университет, 18041979: Очерки истории. Казань, 1979. Каменский 3. А. Русская философия XIXPв. иPШеллинг. М., 1980. Каптерев Н. Ф. О греко-латинских школах в Москве в XVIIPв. до открытия Славяно-греко-латинской академии // Прибавления к творениям св. отцов в русском переводе. Ч. 44. М., 1889. Карташев А. В
1. Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст.
2. Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.
3. Лекції з української та зарубіжної культури
4. Історія української літератури XIX століття: Євген Гребінка
5. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
10. Заходи щодо формування стада української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби
12. Проблеми вивчення історії української журналістики
13. Норми сучасної української мови у спілкуванні
14. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
15. Проблеми впорядкування й удосконалення сучасної української термінології
16. Розвиток української лексикографії
Фломастеры-аэрозоль "Blowpens", 10 цветов. 
Мягкий пол универсальный, коричневый, 33x33 см (9 деталей). 
Светильник "Лампочка на веревке", синий. 17. Формування і становлення української юридичної термінології
18. Історія розвитку української мови
19. Концепт Воля в лексиці і фразеології української та англійської мов
20. Вивчення сучасної української літературної мови
25. Павло Скоропадський - гетьман Української Держави
26. Політична система Української козацької держави
27. Правовий зміст та наслідки Української селянської реформи 1861 р.
28. Процес перетворення української народності в націю
29. Ставлення кадетів до Української державності в період Центральної Ради (березень-липень 1917 р.)
30. Становлення української діаспори в пострадянських країнах
31. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
32. Українська національна революція середини ХVІІ ст. Становлення української державності
Именная ложка с надписью "София". 
Сушилка для белья напольная складная, 180x55x96 см, голубая. 
Подарочная расчёска для волос "Лиза". 33. Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.
34. Володимир Винниченко – видатний діяч української Центральної Ради
35. З історії української кухні
36. Українська культура XIX-XX ст.
37. Українська культура у другій половині ХVII–XVIII століття
41. Неоромантизм української літератури
42. Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття
43. Українсько-бельгійські відносини
44. Українсько-румунські відносини (1991-2008 рр.)
45. Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)
47. Аналіз програми та підручників з української мови щодо вивчення частин мови в початковій школі
48. Вивчення мовленнєвого етикету на уроках української мови
Набор цветных карандашей "Noris Club", 24 цвета. 
Стиральный порошок, автомат Econel для цветного белья (3 кг). 
Набор Philips Avent № 67 "Подарочный набор для малыша 6+". 49. Використання ігор на уроках української мови в початкових класах
50. Моделювання уроків української мови в школах нового типу
51. Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів на уроках української мови
52. Роль позашкільної роботи з української мови та літератури
53. Вивчення творчості кобзарів та лірників на уроках української літератури
57. Українська культура. Архітектура Росії XVIII-XIX століття
58. Становлення класичної української філософії ХVIII–XIX століття
59. Реформування державного сектору в процесі ринкової трансформації української економіки
60. Культура початку ХХ ст Українська музика
61. Культура та побут населення України
62. Українська та зарубіжна культура
63. Философские аспекты культуры /Укр./
64. Лінгвістичне наповнення концепту "колір" ("colour") в українській та англійській культурах
Карандаши цветные "Jumbo", трехгранные, 20 цветов + точилка. 
Сито-кружка для муки BE-014/1 "Webber", 800 мл. 
Кувшин "Садовая ягода", 1200 мл. 65. Культура України другої половини XVIІ-XVIII ст.
66. Трипільська культура та бронзовий вік на території України
67. Барокова культура в Україні
68. Культура козацької доби та українського бароко
69. Культура України XIX сторіччя
73. Художня культура незалежної України: традиції та новації
74. Етнічна культура українського народу
75. Розвиток управлінської науки (менеджменту) в світі та в Україні
77. Весілля в духовній культурі українського народу
78. Сільськогосподарська культура українців
79. СВОЕОБРАЗИЕ ЯПОНСКОЙ КУЛЬТУРЫ
Набор мисок Mayer & Boch "Земляника". 
Дневник школьный "Наушники на мятном". 
Треугольные цветные карандаши, 24 цвета ( с точилкой ). 81. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
82. Судебная реформа на Украине (Судова реформа в Укра©нЁ)
84. Культура и быт Тамбовского края в XVIII в.
90. Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)
91. Деловой язык и культура речи юриста - тема "Разработка стратегии общения"
92. Формирование правовой культуры общества
93. Правосознание и правовая культура
94. Региональная культура и история на уроках немецкого языка в средней школе
95. Хип-хоп культура. Возникновение хип-хопа
96. Ценообразование в сфере культуры
Глобус физический, 210 мм. 
Подушка "Green Line. Бамбук", 50х70 см. 
Пелёнка-кокон для мальчика "Карапуз" на липучке. 97. Львівський музей українського мистецтва
98. Импрессионизм как явление в культуре
99. Символ и имидж в массовой культуре
