![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства |
Реферат з основ демократії Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства ПЛАН 1. Моделі сучасної демократичної соціальної політики 2. Проблеми соціальної стратифікації у контексті соціальної політики 3. Бідність, майнові групи та соціальна політика в сучасній Україні 4. Література 1. Моделі сучасної демократичної соціальної політики Відставання в соціальній сфері підриває легітимність влади, гальмує (а часом і дискредитує) розбудову демократичної, правової держави. Тому визначаючи основні напрями суспільної політики демократичної держави, необхідно зосередити увагу на з'ясуванні таких питань: 1) який взаємозв'язок існує між демократичним устроєм держави й рівнем соціальної захищеності її громадян; 2) якими є зміст та функції державної соціальної політики. Соціальна політика — це розгалужена мережа видів діяльності державних і недержавних структур, спрямованих на втручання в економічний процес заради підвищення добробуту й надання соціального захисту різним верствам населення. На першому місці серед них стоять різноманітні урядові дії щодо перерозподілу доходу в інтересах непрацюючих, малооплачуваних та знедолених суспільних груп. Проте в сучасних економічно розвинених, демократичних державах соціальна політика тією чи іншою мірою торкається широкого кола людей упродовж усього життєвого циклу: від підтримки народжуваності й допомоги дітям до пенсійного забезпечення і створення соціальних установ для людей похилого віку. Функції, що їх виконує держава, проводячи соціальну політику, є такі: Соціального відтворення населення, її змістом є створення умов для нормальної життєдіяльності людини, задоволення її потреб в таких галузях суспільного життя, як праця, споживання, сімейні відносини, охорона здоров'я, освіта тощо. Регулятивна. Ця функція полягає в тому, що держава намагається стимулювати активну діяльність особистості, соціальних груп за допомогою правових, економічних, моральних важелів, внаслідок чого люди стають здатними до самоорганізації та самозахисту. Соціально-захисна. З цією функцією пов'язані соціальні гарантії держави, забезпечення соціальних прав громадян в разі зниження матеріального рівня життя, втрати роботи, працездатності, старіння, інших ситуацій, які супроводжують людину від народження до смерті. Стабілізаційно-адаптивна. Згідно з цією функцією держава повинна дотримуватися принципу соціальної справедливості, враховувати в своїй політиці реакцію населення, громадську думку, підтримувати свій авторитет в очах населення, впливати на формування ціннісної свідомості суспільства, узгоджувати інтереси, регулювати правовими засобами конфлікти в суспільстві, забезпечуючи його усталений розвиток. Організація Об'єднаних Націй ввела в міжнародну лексику поняття, що характеризують соціальні аспекти життя суспільств: «людський розвиток» і «соціальний капітал». Категорія «людський розвиток» застосована ООН для визначення ефективності зусиль тієї чи іншої держави в галузі соціальної політики. Показником цих зусиль є індекс людського розвитку, який фіксує рівень доходів, тривалість життя та рівень освіти громадян певної країни.
«Соціальний капітал» — це насамперед відносини між людьми, моральні та правові підвалини цих відносин. Соціальний капітал, що базується на узгоджених нормах поведінки як на рівні сім'ї, так і на рівні держави, є основою стабільності та прогресу суспільства. Процес утворення соціального капіталу здійснюється через механізм ідентифікації людини з тими чи іншими групами, об'єднаннями, через утворення різних асоціацій, через розвиток мережі інститутів і взаємодій громадянського суспільства. Моделі соціальної політики у країнах Заходу Найвідоміші моделі держави загального добробуту отримали назви ліберально-демократичної, консервативної, соціал-демократичної. Прикладом реалізації першої традиційно вважають США. Дві інші знайшли своє втілення в таких європейських країнах як Німеччина («консервативна») і Швеція («соціал-демократична»). Ліберально-демократична модель. Усі фактори демократії — законодавство, власність, ринкова економіка — в ліберальних державах є механізмами координації індивідуальних інтересів. В ідеалі держава бере на себе функцію стимулятора індивідуальної активності, заохочуючи своїх громадян до пошуку роботи, соціального захисту, підприємницької ініціативи. Правова база ліберальної моделі демократії сфокусована на громадянських правах, зокрема на рівноправності громадян незалежно від расових, етнічних, статевих та інших ознак. Свою головну місію держава ліберального типу вбачає в охороні прав людини, тоді як охорона соціальних прав значною мірою перекладається на громадські організації й саму особистість. Пріоритетними у таких суспільствах є громадянські, політичні, а лише потім — соціальні права Консервативна модель демократії. ЇЇ ідеологічну основу становить ідея виправдання соціальної диференціації в суспільстві. Майнова нерівність розцінюється як цілком природне і нормальне явище. Головна ж місія держави полягає в тому, щоб через гнучку податкову політику здійснювати перерозподіл доходів, водночас надаючи компенсацію за допомогою трансфертів тим прошаркам, які її потребують. Ця модель в сучасній Німеччині характеризується випередженням громадянських та соціальних прав порівняно з політичними. Соціал-демократична модель акцентує увагу на запобіганні різкій диференціації найвищого та найнижчого рівня доходів. Серед управлінських важелів вагомими є самоврядні структури. Соціальні гарантії ґрунтуються як на державній, так і на недержавній підтримці. У функціональному відношенні державна політика спрямована на забезпечення всіх громадян роботою. Зайнятість утворює стабільну податкову базу. Рівень оподаткування загалом значно вищий, ніж, скажімо, в ліберальній моделі. Це й дає змогу державі здійснювати перерозподіл бюджету, забезпечуючи громадян соціальною допомогою. Правові пріоритети північноєвропейської моделі зосереджені на соціальних правах як на головній меті державної політики. До формування нової моделі соціальної політики в Україні За своїми основними рисами існуюча сьогодні в Україні модель нагадує соціал-демократичний варіант соціальної політики з елементами лібералізму.
Вона склалася під впливом поступового формування ринкових відносин і процесів демократизації суспільства, появи так званого «третього сектора» — об'єднань громадян, громадських, благодійних, неприбуткових, некомерційних організацій, що займаються благодійною та іншою соціальною діяльністю. Що обрано саме таку модель політики в соціальній сфері, підтверджує спосіб розподілу витрат державного бюджету на головні соціальні потреби Соціальні видатки держав, які належать до ліберально-демократичної, консервативної і соціал-демократичної моделей, та України в 90-ті роки (% до ВВП) Моделі Охорона здоров'я Освіта Пенсійне забезпечення Інше Загалом Ліберально-демократична (США) 4% 5,3% 7,2% 0,9% 18,2% Консервативна (Німеччина) 6,4% 4,4% 11,8% 1,7% 25,8% Соціал-демократична (Скандин.) 8,5% 5,9% 11,2% 5,7% 32,0% Україна 4,3% 5,4% 10,2% 19,5% 39,4% Законодавча база соціальної політики спирається на Конституцію, у якій ідеться про соціальну державу, соціально-орієнтовану економіку та про принцип загальності й доступності соціального захисту. Соціальні зобов'язання Української держави, які зафіксовано в ст. 1 Конституції України, ще раніше були сформульовані в розгорнутому вигляді в «Концепції соціального забезпечення населення України», ухваленій Верховною Радою в грудні 1993 року. В ній зроблено спробу розподілити відповідальність за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами та громадянами; здійснити диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення в залежності від ступеня їхньої економічної самостійності, працездатності, можливості підвищення рівня матеріального добробуту. Ознаками ліберальних підходів до соціальної політики слід вважати зобов'язання держави забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і, передусім, найменш соціальне захищених громадян. В «Концепції» ідеться про те, що в умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. Державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Держава гарантує також надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлового, комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування. Соціальні гарантії сучасної української держави націлені не стільки на повне піклування про всіх громадян незалежно від їх матеріального становища, скільки на забезпечення мінімуму, необхідного для того, щоб малозабезпечені верстви отримали доступ до соціальних послуг та інших життєвих благ. Таке нове розуміння завдань соціальної політики відповідає новим реаліям. Звуження обсягів державних гарантій пов'язане, по-перше, з розподілом відповідальності та фінансування між центром і місцевими органами влади; по-друге, із включенням у процес соціального захисту коштів підприємств, установ, організацій, фондів громадян; по-третє, з залученням широкого кола громадських організацій (об'єднань, фондів, спілок) для контролю діяльності державних інституцій.
По-друге, методологчно вразливою паралель мж Украною та ¶рландю. Адже для пдсовтських укранцв не релгя була головним показником дентичност, це робило укранських нтелгентв «нацоналстами», виокремлюючи х з «новой исторической общности» - совтського (росйськомовного, звсна рч) народу. Тож, згадавши ¶рландю, доречнше було б говорити про пвнчну частину острова, де й дос жевр глибокий конфлкт мж автохтонами-католиками та креолами-протестантами. ¶ нарешт, по-трет, автор спрощено розум подбний конфлкт в Укран як суто мовне протистояння, недобачаючи його глибинншо, соцально природи. Адже йдеться не просто про домнування росйсько мови й культури над укранською, а й про соцальне, полтико-економчне домнування росйськомовного населення над украномовним - домнування «першого свту» мсько, модерно, росйськомовно цивлзац над «третм свтом» цивлзац сльсько, вдстало, украномовно. Саме це робить авторськ над на «ревндикацю» - без державних «пдтримчих дй» (affirmative actions) - довол примарними: адже поки що, за шсть рокв незалежност, не вдалося не те що когось там «зукранзувати», а й бодай просто зупинити процес русифкац укранофонв. П
1. Розвиток регіональної та соціальної політики ЄС
2. Взаємозвязок соціальної роботи з педагогікою, історією та соціальною політикою
4. Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя
5. Державне регулювання соціальної політики
9. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
10. Фінансова підтримка - як складова частина розвитку сільськогосподарських підприємств
11. Роль інтелектуальної власності в соціально-економічному та духовному розвитку суспільства
12. Соціально-політичні аспекти створення фашистської системи в Італії початку 20 – початку 30 рр.
13. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
14. Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства
15. Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
16. Політика як суспільне явище
17. Соціальна психологія як наука
18. Соціально-політичні проблеми у творчій спадщині Петра Могили
19. Економічна політика як система: визначення, основні критерії, класифікація
20. Фіскальна політика як інструмент стабілізації
21. Цивілізаційний підхід і проблеми розвитку суспільства
25. Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства
26. Політика і етика: соціально-філософський аспект
27. Нецінові фактори, недискреційна фіскальна політика, соціальний захист. Центральний банк України
28. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
29. Порівняльна характеристика соціально-економічного розвитку Швеції та Нігерії укр
31. Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку
32. Мова як символ соціальної солідарності
33. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
34. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
35. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
36. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
37. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі
41. Соціально-трудові відносини як система
42. Управління, як соціальний феномен
43. Головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах
44. Людина як суб’єкт і об’єкт політики
46. Соціально - психологічний тренінг як засіб активного впливу
47. Технології соціально-психологічної роботи з клієнтами, які схильні до суїциду
48. Бідність як соціальна проблема
49. Групи самодопомоги як інноваційна форма соціальної роботи
50. Масове безробіття в Україні як соціальна проблема
51. Планування економічного і соціального розвитку соціальних служб
52. Соціальна робота як професія. Права і функціональні обов’язки соціального працівника
53. Соціологія молоді – як важлива складова соціології
57. Онтологія техніки як соціально-філософська проблема
58. Державна політика розвитку малого та середнього підприємництва
59. Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства
60. Соціально-орієнтована ринкова економіка як оптимальна модель ринку
61. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
62. Учетная политика предприятия (Облікова політика підприємства)
63. Національна політика СРСР в роки перебудови
65. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
66. Основні засади зовнішньоекономічної політики України
67. Основні напрямки зовнішньої політики України
68. Соціальні групи
69. Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
73. Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки
74. Процентна політика комерційного банку
75. Інформаційна політика України
76. Державна регіональна економічна політика, її суть, мета та основні завдання
77. Роль міжнародних організацій системи ООН в управлінні економічною політикою
79. Аналіз статті Деніела Белла «Соціальні рамки інформаційного суспільства»
80. Мораль і соціальне управління
82. Соціальне та особисте страхування
83. Сучасна структура банківської системи та її роль в здійсненні державної грошово-кредитної політики
84. Інвестиційна політика банків в Україні
85. Облікова політика ДП НАЕК "Енергоатом"
89. Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії
90. Економіко- і політико-географічне положення України
91. Історія соціально-економічної географії світу
92. Аналіз змісту та політико-правових наслідків конституційної реформи 2004 року
93. Законодавство в сфері соціальної роботи з дітьми сиротами
94. Механізми реалізації державної інноваційної політики в регіоні
96. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
97. Принципи розробки та оцінки державної політики України