![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Охрана природы, Экология, Природопользование
Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки |
Зміст: Вступ: актуальність та сучасність проблеми . CТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ :Cучасний екологічний стан УкраїниПРОМИСЛОВІСТЬЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІСІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВОТРАНСПОРТЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВОПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУВОДНІ РЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИКОРИСНІ КОПАЛИНИАТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯРОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІ РЕСУРСИЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИТехногенні катастрофи та стихійні лиха2 . Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів.3. ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ. ВисновкиСписок використованої літературиВступ: Кожен майбутній економіст , спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення проособливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки тасвідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування .Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться назаконодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасномуетапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набуласвого критичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованногостану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’ектами підприємництва, між іноземнимипартнерами , на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати урізні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.
Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки. Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування. Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства. 1.СТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, без обліку важливої для всіх нас моделі людина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми, чинникі, які насамперед визначили цей кризовий стан. Для більш детального огляду ціеї проблеми здійснимо невелику подорож до тих часів, коли людство не турбували питання екологізації,чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості, кінцевості ресурсів. Починаючи з 18-го століття, у межах території України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об’єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початок ХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складу якої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів. Важливим чинником формування стосунків суспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росії стала зміна структури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою 1909 року.
Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водні об’єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства - розорювалися дикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо. Негативні зміни у природному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість серед науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межах території України був створений перший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідні об’єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли. На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів, а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво і призвела до різкого зниження його продуктивності. Одним із наслідків такої політики на українських землях став голодомор 1932-1933 років. На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна риса ментальності українців - любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна. На виконання рішень органів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні роки, зокрема датованого 1948 роком "Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”, було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі на площі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм), але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, під час будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурному аспекті. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бур. Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р.
Ус нервност в полтичному думанн й ставленн в наших рядах значною мрою походять з недостатнього обмну думками й з'ясування проблем до самих основ. Мета цього листа подати роз'яснення усм нацоналстам-революцонерам на закордонних теренах. Щоб не говорити абстрактно, беремо жив полтичн явища, на х тл подамо потрбн пояснення. Треба говорити цлком вдкрито ясно, бо найгрший такий стан, коли нерозв'язан чи не вияснен полтичн питання вносять замшання, паралзують здбнсть до д, нарешт, вилазять нескоординованими, суперечливими кроками. Тому в наших рядах мусять бути висвтлен основн проблеми нашо полтики, що на х тл виринають розбжност. Мусимо бути сторожкими, щоб у наш ряди за кордоном не закрались так прояви, як, в наслдок переплутання цлей з засобами, або через застосування невластивих засад правил до поодиноких проблем, можуть вдводити наш д вд прямування до головно мети на манвц. Фронт визвольно боротьби проти властивого ворога не см в нас нколи бути пдмнюваний, н послаблюваний внутршньо-укранськими протиставленнями
2. Основні засади зовнішньоекономічної політики України
4. Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку
5. Здобутки і проблеми зовнішньої політики України на сучасному етапі
9. Сучасна митно-тарифна політика України
11. Державна політика в галузі охорони праці
13. Державна політика соціального страхування
14. Державний устрій України: проблеми теорії і практики
15. Державний устрій України в другій половині XVII сторіччя
17. Напрями співробітництва України та Угорщини
18. Антиінфляційна державна політика
19. Основні показники економічного стану України
20. Характеристика основних фінансово-промислових груп України
21. Юридична відповідальність за правопорушення в галузі екологічної безпеки
25. В’ячеслав Липинський – видатний український історик, політик, державний діяч
26. Вплив елементів фіскальної політики на формування бюджету України
27. Фіскальна політика держави, її особливості в трансформаційній економіці України
28. Політичні права і свободи громадян України
29. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
30. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
31. Державний бюджет України і бюджетне право
32. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
33. Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки - процентна політика
34. Інвестиційна політика банків в Україні
41. Бібліотека, як об’єкт цензурної політики на Україні в 20 ст.
42. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
44. Інкорпорація України в державну структуру Російської і Австрійської Імперій
45. Культурні процеси на початку XX ст. в Україні крізь призму політики
46. Основні напрямки зовнішньої політики СРСР в 1933–1939 рр.
48. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
49. Регіональні особливості політики коренізації в Україні (на матеріалах Волині, Київщини і Поділля)
50. Суспільно-політичне та культурне життя України
51. Київська державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В.О. Сухомлинського
53. Напрями та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір
57. Розвиток політичної думки України
58. Центристські партії в політичній системі сучасної України
59. Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України
60. Державно-церковні відносини в період незалежної України
61. Державна молодіжна політика на сучасному етапі
62. Стан соціальної галузі України
63. Автоматизована система Державного казначейства України
64. Державне регулювання соціальної політики
65. Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з фінансової кризи
66. Порядок складання, розгляду і затвердження Державного бюджету України
67. Сутність бюджетної політики та аналіз її основних напрямків в сучасних умовах
68. Державна промислова політика
69. Державне регулювання іноземних інвестицій у економіку України
73. Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори, реалізація
74. Атомна енергетика України і РПС
75. ПОДАТКИ ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ
76. Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)
77. Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)
78. Гетьманство України: Богдан Хмельницький (Гетманство Украины. Богдан Хмельницкий)
80. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
81. Історія України
82. Господарство України на рубежі 18-19 столітть
83. Економ. політика доби національно-визвольної р. (1917-1920рр..)
84. Національна політика СРСР в роки перебудови
85. Походження людини та її поява на території України
90. Закон про зовнішньоекономічну діяьність України
91. Олігополія. Антимонопольне законодавство України
92. Загальна характеристика конституції України
93. Загальні питання права власності у відносинах з іноземцями за законодавством України
94. Поняття, форма та функції Конституції України
95. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
97. Бюджет України: актуальні проблеми
98. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів