![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Искусство, Культура, Литература
Етнічна культура українського народу |
Зміст 1. Поняття “етнічна культура” 2. Деякі проблеми та особливості етногенезу українського народу 3. Культурно-історична своєрідність реґіонів України 1. Поняття “етнічна культура” Кожна з існуючих у світі культур країн, народів, націй неповторна й унікальна, є невід'ємною складовою скарбниці світової культури. На повнокровний розвиток етнічної культури впливає широке коло чинників, таких як: історичний шлях народу, відособлення або взаємовплив з іншими народами; соціальні, економічні, екологічні умови; культурна політика держави і т.п. При цьому національна культура повинна розглядатися як цілісна система, що включає і фольклорно-етнографічні шари, і внесок в неї різних верств населення протягом тривалого історичного шляху, і вплив культури інших народів, і досягнення вихідців з країни, які проживають за її межами. Потрібно особливо зазначити, що кожний народ в культурній сфері створює своєрідний, властивий тільки йому образ. Народ (грецькою - “етнос”) - поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос - це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав. Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес - конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого - загальнолюдських компонентів. 2. Деякі проблеми та особливості етногенезу українського народу Формування етнічної культури нерозривно пов'язане з формуванням самого народу (етногенезом). Тому, розглядаючи українську культуру, не можна не зупинитися на проблемах етногенезу українців. Нагадаємо основні точки зору: 1) теорія “споконвічності” - українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років; 2) теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання; 3) теорія “єдиної колиски” (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30-80-і рр. ХХ ст.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності; 4) теорія “незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів”, тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.
Сьогодні підкреслюється, що Київська Русь була поліетнічною, тобто багатонаціональною державою. В основному в сучасній літературі початком націогенезису українців вважається період Київської Русі, хоч він і не досяг тоді завершення. Згодом внаслідок несприятливих історичних обставин цей процес був перерваний і поновився на повну силу в XV-XVII сторіччях. У цьому, імовірно, і полягає специфіка етногенезу українців. Український етнос остаточно сформувався на рубежі XVI-XVII ст., причому каталізаторами цього процесу стали загроза фізичного знищення з боку Степу (утворення Кримського ханства - васала Османської імперії), національний гніт польської шляхти і внутрішня зрада еліти - перехід аристократії до католицтва і укладення церковної унії. На хвилі національної боротьби росла національна самосвідомість. Остання виявилася на побутовому рівні в усвідомленні своєї приналежності до “руського народу”, а на вищому, ідеологічному рівні - у боротьбі за національні права, за православ'я, за створення національних державних інститутів і атрибутів. Складність етнічної історії українців відбилася і в різноманітності самоназв (етнонімів), назв з боку інших народів, а також назв країни і держави. З моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Причому в різні періоди домінували такі його варіанти: VI-XI ст. - Русь; з 1395 р. - Мала Русь; у XVII-XVIII ст. - Малоросія; XIX ст. - початок ХХ ст. - Україна-Русь. Визнання назви “Україна” (уперше згадане у 1187 р.) відбулося у XVII ст., але тоді воно співіснувало з іншим - “Малоросія”, яке набуло широкого розповсюдження після приєднання України до Московської держави. Тільки з початку ХХ ст. етнонім “Україна” став домінуючим. Слід виділити і таку особливість: спочатку Руссю, а потім Україною називали центральну область, тобто Київську землю, а потім звідси найменування “Русь” розповсюдилося на все східне слов'янство, а “Україна” пізніше на все українство. Тобто назва “Русь” сформувалася як спільнослов'янський термін, і саме тому Московська держава взяла його собі у назву для утвердження концепції “Третього Риму”. Що стосується назви “Україна”, то є декілька пояснень його походження: або від “краю” - кордону зі Степом, або від слова “країна” інша версія – “край” як батьківщина, вітчизна, та ін. Що стосується самоназви “українець”, то вона довго була малопоширеною. Це багато в чому можна пояснити труднощами етносоціального розвитку. Синонімами виступали терміни “козак”, “козацький народ”, одночасно продовжували існувати і старі самоназви “руські”, “русини”. Тільки в умовах національного відродження у другій половині XIX ст. остаточно утвердилася самоназва “українець”. Таким чином, в етнічній історії українців можна виділити три ключові етнооб'єднуючі самоназви: 1) слов'яни (словени); 2) руси (руські, роси, русичі, русини); 3) українці (козаки). Сьогодні українці складають основне населення держави Україна.
Це один з найбільших народів Європи і другий за чисельністю у слов'янському світі. Згідно з останнім переписом (1989 р.) українці в своїй країні становили майже дві третини населення (72,7%). Тут проживало 84,8% українців, які жили в тогочасному СРСР - 37,4 млн. В основному українці рівномірно розподілені по всій території держави за винятком Криму і південного сходу. У сільській місцевості вони складають до 90% населення, в містах - до 70%. Українці належать до слов'янської групи індоєвропейської етнолінгвістичної сім'ї. Український етнос складається з 1) основного етнічного масиву українського народу, який в основному співпадає з територією його формування і державними кордонами України; 2) етнічних груп українців за межами основного етнічного масиву в ближньому і далекому зарубіжжі - діаспори; 3) субетнічних груп, тобто спільнот у середовищі українців, відмінних специфічними рисами культури (гуцули, лемки, бойки, поліщуки і т.д.). Сьогодні внаслідок національно-державного розмежування сотні тисяч українців виявилися за межами України, в суміжних з нею регіонах - Кубані, Приазов'ї, Центрально-Чорноземній області РФ. Значне число українців переселилося до Сибіру і на Далекий Схід (східна діаспора). У колишніх радянських республіках проживає: в Російській Федерації (Кубань, Приазов'я, Центрально-Чорноземний район) - 4,4 млн. етнічних українців, Казахстані - біля 2 млн., Молдові - 561 тис., Беларусі - 291 тис. На американський континент еміграція відбувалася в основному з українських земель, які входили до складу Австро-Угорщини. Тільки в кінці XIX - початку ХХ ст. вона склала понад 700 тис. чоловік. Сучасні еміграційні процеси активізувалися після розпаду СРСР. У далекому зарубіжжі найбільше українців живе у США - приблизно 1 млн., Канаді - понад півмільйона, в Аргентині і Бразилії по 200 тис., Польщі - близько 300 тис. чоловік. Потрібно зазначити, що потужна компактна етнічна маса українців, яка існувала на території Польщі (Холмщина, Підляшшя), після проведеної в 1947 р. операції “Вісла” по переселенню їх в західні воєводства фактично перестала існувати. Всього за офіційними даними, на середину 1989 р. кількість українців у світі становила 46,2 млн. За деякими сучасними оцінками, кількість українців тільки в діаспорі досягає 20-30 млн., а загальна кількість становить 60-70 млн. Незважаючи на значну еміграцію, чисельність населення України зростала. Так, в 1897 р. вона становила 28,4 млн., а в 1913 р. - вже 35,2 млн. У той же час починаючи з XIX ст. в основному внаслідок освоєння і промислового розвитку Півдня і Сходу України, що призвело до переселення сюди великої маси людей з інших регіонів Російської держави, питома вага тут українців меншала. Так, якщо в XVIII ст. українці складали близько 85% населення у межах сучасної України, то в XIX ст. – приблизно 80%,а у ХХ ст. – біля 74%. В останні десятиріччя різко зменшилося сільське населення і збільшилося міське, яке склало понад 65%. Особливо небезпечними явищами стали зниження народжуваності (у 1990 р. цей показник був найнижчим у СРСР) і збільшення смертності, внаслідок чого з 80-х р.
Цю втратою компенсацю позначене, за автором, усе XVII столття. Вдтак, на сторичну авансцену виходить козацтво з його безупинними зусиллями «вмоститися» як стан пд протекторатом т чи т держави, так чи накше, на рвн полтично нтуц найчастше, формуючи проект нацонально модел, «що у ньому мала визначитися доля не лише вонно-козацького стану, але й усього укранського народу у всй його етнчнй соцальнй повнот». Вс дальш пероди творення нац, зазнача дослдник,Pу рзний спосб резонували з дяльнстю провдних постатей якраз цього пероду. Але самому нацональному проектов-XVII через силу причин (зокрема ж, кризовий стан довколишнх мперй) не судилося бути втленим. «Який тип культури мав створити той вк що стало свтоглядною передумовою появи ц культури?» запиту Вадим Скуратвський. Опираючись на траду Чарлза Моррса («семантикасинтаксиспрагматика») в застосуванн до широко витлумаченого поняття «текст» (на будь-якй знаковй основ), автор пропону часом аж задалекосяжну нтерпретацю властиво двох «текств»: нововропейсько гумантарно ( науково) культури з пдкреслено антропоцентричним характером та укрансько культури-XVII, вибудувано «на тй семантиц, що безмежно далека вд антропоцентризму» культури теоцентрично
1. Весілля в духовній культурі українського народу
2. Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу
3. Обычаи и обряды украинского народа (Звичаи та обряди українського народа)
4. Визвольна війна українського народу 1648-1654 р.
5. Етнополітика та її особливості в різні періоди життя українського народу
9. Національна самобутня форма суспільної допомоги українського народу
11. Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства
12. Львівський музей українського мистецтва
13. Исторія українського друкарства
14. Портрет доби українського бароко
15. Культура України в 30-х рока
16. Особливості українського комп`ютерного жаргону
17. Культура /Укр./
18. Проблеми українського ринку цінних паперів на сучасному етапі
20. Особливості українського конституціоналізму
21. Пропозиції щодо реформування чинного українського правопису
25. Основні закономірності суть і наслідки початкових етапів та процесів українського державотворення
26. Формування українського національного руху
28. Культура України
29. Культура України в XVIII–XIX ст.
30. Культура України в ХІV–першій половині ХVІІ століття
31. Традиційність українського писанкарства
32. Державна агенція промоції культури України
33. Марко Кропивницький - видатний діяч українського театру
34. Аналіз українського ринку побутових насосів
35. Генезис поняття "технологічна культура"
36. Специфіка та типи уроку українського народознавства
41. Культура и быт народов Бурятии
42. Традиції українського народного харчування
43. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
44. Культура початку ХХ ст Українська музика
45. Культура народов Черной Африки
46. Культуру - народу: духовная жизнь Москвы
47. Роль Абая в развитии культуры Казахского народа
48. Культура та побут населення України
49. “Енеїда” І.Котляревського – її місце в українській духовній культурі
50. Культура стародавнего Египта укр
51. Хімічна промисловість в України
52. Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку
53. Лінгвістичне наповнення концепту "колір" ("colour") в українській та англійській культурах
57. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
58. Украинское казачество. Становление культуры украинского народа
59. Антропологічна концепція розвитку культури – зв’язку людини з природою
60. Витоки української культури. Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян
61. Культура ногайского народа
62. Модернізм в українській культурі кінця ХІХ-початку ХХ століття
63. Народы и культуры - развитие и взаимодействие
64. Основні форми існування етносу в історії української культури ХІV-ХVІІІ століття
65. Развитие культуры народов Центральной Азии во второй половине ХIХ - начале ХIХ века
66. Українська культура 1980–90-х років
67. Українська культура кінця XVIII ст.–початку ХХ ст.
68. Українська культура ХХ ст.
69. Українське бароко як явище світової культури
73. Українська полемічна думка у XVI–XVIII ст.
74. Демографічна ситуація в Україні
75. Сексуальна культура сучасних українських підлітків: соціологічний аспект проблеми
76. Українська культура. Архітектура Росії XVIII-XIX століття
77. Физическая культура белорусского народа дореволюционного периода
78. Економічна і національна безпека України
79. Економічна криза в Україні та шляхи її подолання
80. Економічна характеристика суднобудування в Україні
81. Культура водопользования народов Крыма
82. Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIII - початку XX ст.
83. Поэтическое наследие народной художественной культуры русского народа
85. Нганасаны - малые народы России
89. ПОДАТКИ ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ
90. Культура Казахстана 19 века
91. Викинги : жизнь, быт, культура, связь с русской нацией
92. Культура и быт Тамбовского края в XVIII в.
93. Роль Сталинградской битвы в ВОВ: патриотизм народа, полководческое искусство
95. Культура эпохи средневековья
96. Культура и духовная жизнь Руси в XIV-XVI веках
97. Налогообложение на Украине (Система оподаткування в Українії податкова політика в сучасних умовах)
98. Конституционный Суд Украины (Конституційний Суд України)