|
|
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
 |
|
Політичне життя в Україні 1993-2000 років |
Чашка "Неваляшка". 
Мыло металлическое "Ликвидатор". 
Горшок торфяной для цветов. Реферат з історії України Політичне життя в Україні 1993-2000 років ПЛАН Діяльність Верховної Ради України у 1994-1998 pp. Прийняття Конституції України. Березневі парламентські вибори 1998 р. та подальша діяльність Верховної Ради України. Інститут президентства в Україні. Результати виборів Президента України у 1994 та 1999 р. 1. Діяльність Верховної Ради України у 1994-1998 роках Навесні 1994 р. у зв'язку із загостренням внутріполітичної ситуації в країні були проведені дострокові вибори до парламенту - Верховної Ради України (ВРУ). Більшість у новоствореній ВРУ зайняли представники лівих сил: фракція комуністів склала 84 депутати, соціалістична партія України (СПУ) - 25, «Аграрники України» - 26 тощо. Головою ВРУ обрано лідера СПУ О. Мороза. Влітку пройшли дострокові вибори Президента України на яких переміг Л. Кучма, який є прихильником демократичних і центристських поглядів. Протистояння між гілками законодавчої і виконавчої влади особливо загострилися в 1995 р. Ліва більшість депутатів намагалася призупинити хід економічних реформ, припинити приватизацію в країні, пропонувала повернутися до комуністичних порядків. Як вихід з політичної кризи між ВРУ та Президентом було укладено Конституційну угоду {червень 1995 p.), що діяла до прийняття Конституції України. Впродовж 1994-1998 pp. було прийнято близько 3 тис. законодавчих актів, проте вони не змінили економічну ситуацію країни на краще. Більшість з них були економічно не обґрунтованими. Прийняття Конституції України Конституцію України було прийнято на нічному засіданні п'ятої сесії ВРУ 28 червня 1996 р. Конституція України - це Основний закон держави, що має вищу юридичну силу. Усі закони й інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні їй відповідати. У центрі уваги Конституції -людина як найвища соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії. Головним об'єктом конституційного регулювання є відносини між громадянином, державою і суспільством. Через усю Конституцію проведено ідею правової держави. Конституція визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, закріплює принципи соціальної справедливості, стверджує демократичний гуманістичний вибір народу України. Норми Конституції України - це норми прямої дії. Наголошено на неприпустимості відмови від їхнього застосування через відсутність законів або інших нормативних актів, що конкретизують основні положення. Конституцію треба розглядати як правову підвалину подальшого розвитку законодавства і правової системи України. Найважливішими принципами Конституції є: суверенітет (право українського народу на власний розсуд розв'язувати свої зовнішні і внутрішні справи, без втручання ззовні); незалежність як зовнішній суверенітет (непору шність кордонів, недоторканість і неподільність території, самостійна зовнішня політика); правова держава (верховенство закону, рівна відповідальність усіх членів суспільства перед законом, постійний розвиток прав та свобод людини); поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову; демократизм (виборність органів вищої влади, участь народу в розв'язанні державних справ, гарантії прав і свобод людини); соціальна держава (держава, що служить усьому суспільству, сприяє розвитку всіх сфер його життя, піднесенню матеріального і духовного рівня народу).
Прийняття Основного Закону суверенної Української держави - подія непересічної ваги, надзвичайно важливий етап утвердження української державності. Конституція стала актом правового оформлення нових політичних, економічних, соціальних і духовних реалій в українському суспільстві. Березневі парламентські вибори 1998 р. та подальша діяльність Верховної Ради України Восени 1997 р. Верховна Рада України визначилася зі строками й процедурою проведення чергових парламентських виборів. Вибори вперше мали відбутися в умовах дії нової Конституції. Було ухвалено, що вони пройдуть в один тур: перемогу здобуде кандидат, який випередить за кількістю голосів суперників, навіть за умови, якщо більшість виборців висловиться за інших кандидатів, тобто проти нього. Цим унеможливлювалося повторення виснажливого виборчого марафону 1994 р. Закон про вибори також передбачав, що половина з 450 депутатів буде обрана в єдиному загальнодержавному багатомандатному окрузі за партійними списками, а друга половина - у мажоритарних округах, де кандидати змагалися б за депутатське місце особисто. Запровадження змішаної пропорційно-мажоритарної системи мало прискорити політичне структурування українського парламенту. Напередодні виборів кількість вітчизняних політичних партій перевалила за півсотню. Центральна виборча комісія допустила до участі у виборах 29 березня 1998 р. 30 політичних партій і партійних блоків. До виборчих списків було включено 37 млн. 540 тис. осіб, у голосуванні взяли участь 70,8 % - 26 млн. 571 тис. виборців. Це - доволі високий показник політичної активності. У багатомандатному загальнодержавному окрузі усі депутатські місця розподілилися лише між партіями і партійними блоками, котрі подолали чотиривідсотковий бар’єр. Таких виявилося 8. За списки кандидатів у депутати від інших 22 партій та блоків, які бар'єру не подужали, було подано 5,5 млн. голосів, що розподілилися між партіями-переможницями пропорційно кількості голосів, поданих за кожну із них. Бар'єр подолали 5 центристських партій та блоків і 3 ліві партії. Однак найбільше голосів у міжпартійному змаганні одержали саме ліві. Тому голоси виборців, які висловилися на користь центристських і правих партій, що не набрали необхідного мінімуму, перейшли переважно до лівих. Абсолютним переможцем стала Компартія України - 24,7 % голосів - 84 депутатських мандата. Народний рух України завоював 32 депутатські місця, блок СПУ-СелПУ - 29, Партія зелених - 19, Народно-демократична партія (НДП) - 17, Прогресивна соціалістична партія та Соціал-демократична партія (об'єднана) - по 14 місць. Очолюване екс-прем'єр-міністром України П.Лазаренком об'єднання «Громада» дістало 16 депутатських мандатів. Перемога лівих була запрограмована заздалегідь -виборців глибоко обурювали мізерна оплата праці, хронічні невиплати заробітної плати і пенсій, розвал системи охорони здоров'я та соціального забезпечення. Відтак список НДП, очолюваний прем'єр-міністром В.Пустовойтенком, зібрав менше 5 % голосів. Проурядова Аграрна партія України не здолала чотиривідсоткового бар'єру й залишилася «за бортом» парламенту.
В цілому ліві партії одержали у багатомандатному загальнодержавному окрузі 127, а центристи й праві - тільки 98 місць. В одномандатних округах виборці віддали перевагу назагал безпартійним. Серед них виявилося обмаль бажаючих приєднатися до лівих. Тому останні й не здобули більшості у Верховній Раді. Проте вони виступали дисципліновано, на відміну від правих партій, і найчастіше контролювали роботу парламенту. Перша сесія Верховної Ради нового скликання відкрилась у травні 1998 р. Найстарша за віком, 78-річна Ярослава Стецько, голова Проводу ОУН, зачитала з Конституції текст присяги. Народні депутати скріпили цей документ своїми підписами. Після виснажливого виборчого марафону головою Верховної Ради був обраний лідер Селянської партії Олександр Ткаченко. Склад депутатів Верховної Ради після виборів 1998 р. не змінився. Але розстановка політичних сил у парламенті після перемоги Л.Кучми на виборах 1999 р. й оприлюднення ним указу про референдум зазнала кардинальних змін. Депутати розуміли, що багаторічне протистояння президентських і парламентських структур, яке гальмувало ринкові реформи, навряд чи буде підтримане народом на референдумі. Позитивні відповіді на поставлені у бюлетенях питання означали, як це всі усвідомлювали, перетворення України з парламентсько-президентської та президентсько-парламентську республіку. 13 січня 2000 р. Михайло Сирота оголосив у Верховній Раді, що парламентська більшість у складі 237 депутатів утворена. У відповідному зверненні проголошувалося, що метою більшості депутатів є готовність солідарно відповідати за здійснення реформ України разом з урядом, який очолив голова Національного банку України Віктор Ющенко. Сенсаційному повідомленню про появу у Верховній Раді «більшовиків» (так назвали журналісти депутатів більшості) передувала ювелірна й виснажлива двомісячна робота народного депутата, першого Президента незалежної України Л.Кравчука над створенням і узгодженням програми дій, яку могли б підписати політики різного спрямування. І таку програму вдалося розробити. її висхідним пунктом стало усунення від керівництва парламентом представників лівих партій. Робота більшості у приміщенні Верховної Ради виявилася неможливою внаслідок деструктивної позиції голови парламенту О.Ткаченка. 1 лютого 2000 р. п'яту сесію Верховної Ради України XIV скликання було проведено у приміщенні Українського дому. Зареєструвалося тут вже 255 із 445 народних депутатів. Заступник голови Верховної Ради України В.Медведчук, який головував на сесії, повідомив, що координаційна рада парламентської більшості на чолі з Л.Кравчуком зробила все можливе, щоб уникнути розколу. Були підготовлені проекти рішень, які мали затверджуватися пакетом. Депутати-«більшовики» ухвалили постанови про тимчасове проведення пленарних засідань у приміщенні Українського дому та про тимчасові форми голосування - підняттям руки або іменними бюлетенями. Першого дня роботи п'ятої сесії відбулися вибори нового керівництва Верховної Ради - голови, його заступників, керівника апарату й голів парламентських комітетів. За обрання головою Верховної Ради Івана Плюща, першим заступником Віктора Мед-ведчука й заступником Степана Гавриша проголосували всі 255 депутатів.
Поляки пропонували Сінклеру перейти на відповідальні посади у польському війську, але він відмовився [130, с. 58]. 1924 року Армію УНР і табори в Польщі було розформовано. Володимир Сінклер переїхав до міста Сосновєц у Шлезьку. Володіючи французькою мовою, влаштувався у французько-бельгійській копальні службовцем. Брав участь у громадсько-політичному житті української громади. Товаришував із професором Іваном Фещенком-Чопівським, міністром торгу і промисловості уряду УНР і головою Ради Республіки. Обидва були членами Українського національного об'єднання. Разом у березні 1945 року в Катовіцах і потрапили до СМЕРШу. Фещенко-Чопівський і Сінклер були не такі обідрані, як Василь Прохода, бо до Лук'янівської в'язниці потрапили прямо з Катовіц, уникнувши «щастя» контактувати з блатним елементом. «У генерала Сінклера було слабке серце, — згадував Василь Прохода. — Мені довелося лежати на підлозі поряд з ним. Він часто скаржився на болі в серці, сумно висловлюючи свої думки: «Не витримаю я на старості літ цих тюремних тортур
1. Суспільно-політичне життя України у другій половині 40-50-тих років
2. Вибори та їх роль у політичному житті України
4. Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
5. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
9. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
10. Суспільно-політичне та культурне життя України
11. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
12. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
13. Cучасні політичні партії в Україні
14. Українське телебачення в 1991-2000 роках: Становлення, функціонування, правова база
15. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
16. Політична нейтральність і професійність державної служби в Україні
Набор "Скорая помощь". 
Фоторамка "Poster black" (70х100 см). 
Демонстрационные шахматы, магнитные. 17. Особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та назад
18. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
19. Історія України. Соціально-політичні аспекти
20. Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
21. Політичний та соціально-економічний розвиток Словаччини у 1993-2005 рр.
25. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
26. Етапи розвитку політичної думи в Україні
27. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
28. Політичні партії в Україні та їх основні типи
29. Становлення і розвиток політичної думки в Україні
30. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст
31. Політична влада у світі та в Україні
32. Політична опозиція в Україні
Набор универсальных прозрачных обложек для учебников, 120 мкм, 232x455 мм, 20 штук. 
Увлекательная настольная игра "Этажики", новая версия. 
Магнитный театр "Колобок". 33. Політичні еліти і політичне лідерство: світовий досвід і українські реалії
34. Політичні партії в Україні
35. Політична еліта та лідерство в сучасній Україні
36. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії
41. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
42. "Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів
43. Політичний іслам
44. Політичний портрет М. Грушевського
45. "Дзеркало тижня" як суспільно-політичний щотижневик
46. Політична географія як складова частина СЕГ
47. Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу
48. Держава — головний інститут політичної системи суспільства
Ящик хозяйственный, 30 литров. 
Паркинг 4-уровневый с дорогой и автомобилями, красный. 
Карандаши цветные, 24 цвета. 49. Державний лад України в роки Другої світової війни
51. Політично-правові вчення в Німеччині в кінці XVIII – поч. XIX ст.
53. Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій
57. Економічне становище України в роки Хмельниччини
58. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
59. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
60. Політична і судова система Київської Русі
61. Політична історія Київської Русі
62. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
63. Політичний та економічний розвиток Боснії і Герцеговини у 1990-2005 рр.
64. Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр.
Трехколесный велосипед Funny Jaguar Lexus Trike Next Pro Air (цвет: фиолетовый). 
Подарочный набор: визитница, ручка, нож складной, арт. 46051. 
Глобус Звездного неба диаметром 320 мм, с подсветкой. 65. Політичний та економічний розвиток Словенії у 1990-2005 рр.
66. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
67. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
68. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
69. Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
73. Україна в роки Другої світової війни
74. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
75. Економічна та торгово-політична роль митного збору
76. Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів
77. Державна політика в Україні
78. Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту
79. Ллойд Джордж Девід - британський державний і політичний діяч
80. Міжнародна політика і світовий політичний процес
Шкатулка РТО, 33.5x18x14 см (арт. 3649-RT-59). 
Кружка фарфоровая "FIFA 2018. Забивака. Вперед!", 380 мл. 
Вешалка для одежды напольная, раздвижная ТД-00012, 1450x430x1550 мм. 81. Основні етапи становлення світової політичної думки
82. Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.
83. Політичні партії, організації и рухи
84. Політичні погляди Липинського
85. Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм
89. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО
90. Суспільна думка та політична філософія
91. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
92. Трансформація політичного устрою Югославії в кінці 90-х – початку ХХІ ст.
93. Форма правління, політична система, політичний режим та опозиція Ізраїлю
94. Політик і політичний режим
95. Політична влада
96. Політична влада
Тетрадь общая с магнитной закладкой "FLUOR. Салатовый", В5, 120 листов, клетка. 
Кондитерский шприц с насадками "Mayer & Boch" (15 предметов). 97. Політична географія і геополітика
98. Політична думка від Київської Русі до сьогодення
99. Політична ідеологія Николло Макіавеллі
100. Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні течії сучасності
Мелки восковые, 64 штуки.