![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Становище Української журналістики в 20-х роках |
Вступ Проблема значення періодичних видань у громадсько-політичному і культурно-мистецькому житті народу складна й багатоаспектна. Для віками позбавлених державності українців, що зберегли свою національну самобутність у сфері культури, ця проблема набуває додаткової ваги. Значення української періодики в духовному самотвердженні народу важко перебільшити. На кожному з етапів історико-літературного процесу 19-20 століть літературно-громадська преса не тільки пропагувала художню творчість, а й виконувала функцію популяризатора громадсько-політичної думки, нових філософських ідей, наукових досягнень, мистецьких рухів. Двадцяті роки були першими роками відбудовчого періоду, роками нової економічної політики, одним з актів якої був дозвіл у листопаді 1921 року роботи приватних видавництв. Цей час був визначальним у становленні українського літературного і мистецтвознавчого журналу. У періодичному друкові НЕП дав значний цифровий зліт: у 1920 році – біля 136 журнальних назв (російською та українською мовами), у1923 більше - 250 . Викликано це двома взаємопов’язаними факторами: по-перше, появою приватних видавництв, по-друге, активним ростом видавництв державних, які часто призначались для протидії першим, і кількість яких зростала пропорційно до їх кількості. Доки книговидавнича справа не запрацювала на повну потужність, журнал був оперативним інформатором в різних галузях науки, техніки, мистецтва. На сьогодні періодичні видання тих років є невичерпним джерелом для дослідників. Без вивчення періодики цього великого поля національного духовного життя, яке часто ставало ареною боротьби за українську мову і культуру, не можуть всебічно і повно висвітлюватись ні історія суспільної думки, ні національний науково-мистецький рух у всьому його багатстві і складності. Журнали 20-х 30-х рр. , такі як “Глобус”, “Життя й революція”, “Шляхи мистецтва”, “Критика”, “Книгар”, “Плуг”, “Гарт” та багато інших, становлять вагому складову частину історії української радянської літератури. Успадкувавши кращі традиції старшого журнального “покоління”, до якого належать “Літературно-науковий вісник”, “Киевская старина”, “Правда”, “Житіє і слово”, вони разом з тим стали представниками новаторських пошуків, сміливих експериментів в області тематики, стилю, напрямів. Одним з найпопулярніших видань того часу був часопис “Червоний шлях” , про який дослідник літератури сказав: “З виникненням “Червоного шляху”, котрий об’єднав і групових і позагрупових письменників, у розвитку української радянської літератури” . Він був задуманий як великий літературно-науковий та громадсько-політичний місячник, що має простійні відділи: а) красного письменства; б) науковий; в) громадсько-політичний; г) книжно-бібліографічний; д) хроніки. Хоч це було передбачено первісним задумом структури журналу, але в процесі діяльності його найбільших здобутків було досягнуто першим відділом, через що “Червоний шлях” увійшов в історію зі статусом “літературно-художній”. Художні частини в масових журналах такого типу необхідно розглядати як складову і дуже важливу ланку літературного процесу.
Специфіка її втому, що вона найбільш пов’язана з щоденним життям суспільства, охоплює найширші кола читачів, з яких більшість дуже мало обізнана з літературним життям. Масовий журнал поширюється в найвіддаленіші куточки країни, куди “велика” література ще не доходить. Саме через це художній матеріал бере на себе функцію виховання, оформлення художніх смаків масового читача. “Червоний шлях” з’являється в оптимальний для розвитку української культури час –1923 рік. Цим роком розпочинався період так званої українізації, що тривав до 1929 року. Головна роль у створенні концепції українізації належала О.Я. Шумському – члену оргбюро ЦККП(б)У і одному з редакторів “Червоного шляху”. Інтерес до двадцятих зумовлений тим, що в цей час українізація досягла найвищого свого розвитку, співпавши в часі з періодом українського відродження. Отже створення журналу перебувало в тісному зв’язку з новою політикою і було її наслідком. Концепція “Червоного шляху” була детально продумана вищими партійними колами, а вихід його заздалегідь запланований. Перший секретар видання Ю.Озерський запрошуючи до співробітництва О.Досвітнього писав у листі до нього: “Журнал має характер літературно-художнього місячника, що своїм розміром наближався би “Красной ниви”. Це є здійснення того завдання, що вже давно поставили собі відповідальні політичні кола” . Лист Ю. Озерського - не єдине архівне свідчення, всякому підкреслюється зацікавлення журналом “відповідних політичних кіл”. Редактор журналу Г.Грінько повідомляв листом П. Ладана про створення місячника пишучи: “з кінця лютого цього року починає виходити у Харкові під моєю редакцією літературно – науковий і соціально – політичний журнал “Червоний шлях” українською мовою. Ми перший раз беремося за здобування щомісячного журналу. Наші політичні органи надають цій справі серйозне значення і треба зробити все, щоб вона не провалилась ” На думку Я. Дашкевича, “нема підстав культурне відродження Радянської України середини 20-х – початку 30-х років вважати наслідком лиш апаратної українізації. Могутня революційна хвиля розкувала творчі можливості нації. Дерусифікація була не причиною, а навпаки одним з результатів культурного розквіту всього українського . Отже формально журнал створювався з метою задовольняння культурних потреб “широких народних мас”, а реально офіційні кола прагнули з його допомогою здійснити власні потреби – політичні”. Одним із завдань, яке покладалось на журнал партійними функціонерами , було завдання протидії деяким органом національно-свідомої еміграції . За визначенням одного із тогочасних культурних діячів Є. Черняка, “журнал – це легка гармата в нашій ідеологічній боротьбі”. У стані нав’язаної згори холодної війни , прихованої чи відвертої ворожнечі перебували “Червоний шлях” і “Нова Україна” . Останній видавався у Празі визначними українськими діячами В. Винниченком і М. Шаповалом з 1922 року. Винниченко одразу зрозумів , що “Червоний шлях” це зброя , спрямована проти “Нової України ”, навіть звинуватив організаторів у запозиченні програми його журналу . В запалі письменник кидає різкі звинувачення редактору нового видання , тодішньому наркому освіти Г.
Гринькові : ”Це маленький урядовець з тої боротьбістської мошки , що приладналась до московського меду ”, запроданець , холуй , зрадник і т. д. Між журналами точилась негласна боротьба за кращих письменників . Деякі віддавали перевагу емігрантському виданню. Але це не було виявом вільної конкуренції часописів , швидше – підневільного становища митців. Велика заслуга “Червоного шляху” полягає в тому, що досить швидко йому вдалося стати центром формування літературних смаків : згуртувати навколо себе письменників досвідчених і початківців , представників еміграції західноукраїнських земель . Через журнал читач мав змогу познайомитись з творчістю “плужан” (С.Пилипенко , А. Понів , І. Сенченко, А. Головко), членів спілки пролетарських письменників «Гарт” (П. Тичина, М. Йогансен , І. Кулик , В. Сосюра, О. Досвітній ),”ланківців”(Г.Косинка, В. Підмогильний ,Б. Антоненко-Давидович , Є. Плужний,Т. Осьмачка ),”неокласиків”(М. Риильський, М. Зєров, П. Филипович, М. Драй-Хмара ),членів “Авангарду”(В. Поліщук, Л. Чернов-Малошийченко), футуристів (М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слісаренко). Старше письменницьке покоління (С. Васильченко, П. Копельгородський, М. Черняхівський, Г. Хоткевич. Х. Алчевська, Н. Романович-Ткаченко) брало участь у формуванні “обличчя” журналу разом з початківцями (С. Крижанівський, П. Усенко, О.Влизько, Т.Масенко).До співпраці в “Червоному шляху” були запрошені ті з західноукраїнських письменників, які прихильно ставились до радянської України ( В.Стефаник, М.Черемшина, О.Кобилянська, А Чайковський, Н. Кобринська, М.Козоріс.); відомі майстри слова із світовим іменем (Мартін Андерсен-Нексе, Зденик Неєдли, Ептон Синклер); представники української міграції лівих поглядів( І.Крушельницький, М.Ірчан, А.Павлюк). Причини співробітництва в журналі іноземних культурних діячів стають зрозумілішими, коли розглянути їх на фоні тісних контактів”Червоного шляху” з колективом видавництва”Космос”. Це Україно-Американське видавниче товариство було створене в 1922 році з метою поширення марксистської літератури українською мовою серед робітників Америки, Канади, далеких країн Європи. Одна з функцій видавництва полягала в популяризації харківського місячника. Починаючи з першого номера, пересилка журналу за кордон стала регулярною. "Червоний шлях” користувався значним попитом серед українців Америки, Канади, Німеччини. Його ціна зросла з 50 до 75 центів. Не минуло й року, як П.Ладан (відповідальний редактор “Космосу”) писав до Г.Гринька : “Журнал має на своєму рахунку біля восьми тисяч доларів. Будуть ще. Популярність росте”1 Заслуга “Космосу” не лише в популяризації й створенні реклами “Червоного шляху”. Особисто П.Ладан та інші співробітники доклали всіх зусиль, щоб забезпечити публікації на його сторінках популярних іноземних письменників, політиків, культурних діячів. Більша частина цих публікацій припадає на 20-і роки . До них належать твори Георга Гайма , Ріхарда Демеля , Райнера Марії Рільке , Філіпа Супо , Артура Кестлера , Ліхтенштайна, Мартіна Нексе, Еміля Верхарна , Йогансена Бехера , Джона Дос-Пассоса та ін. Книга №2 журналу повністю присвячена Туреччині.
Сподватися ж вд росян на будь-яке визнання окремшност Криму було справою цлком нереальною з огляду на хнй менталтет, а крм того, в цьому не було няко рац, оскльки тут замсть росян до першого слова мала прийти Украна. Через те зацкавлен чинники використовували важке становище укрансько справи для виторгування далекосяжних декларацй вд укранських урядових кл в екзил. Бо якби Уряд УНР у вигнанн як диний законний правно-полтичний представник укранського народу погодився б визнати самостйнсть Криму, навть промовляти вд його мен кримським татарам, хньому Курултаю, Сейдаметсв, то до чотирьох тодшнх претендентв на укранськ земл, продовжуться в документ, додався б п'ятий, котрий стоть за кримськими татарами,P Туреччина. Крм того, що така ситуаця надзвичайно ускладнила б мжнародне становище Уряду УНР, вона б у вдповдний момент вдродження укрансько державност призвела б до ряду мжнародних конфлктв, оскльки репрезентаця Сейдаметом укранських нтересв у Туреччин залишалася питанням проблематичним
1. Економічне становище України в роки Хмельниччини
3. Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)
4. Хаос, герменевтика, журналістика, або Світоглядницькі засади творчості у мас-медіа
5. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
10. Архетипи та універсалії української ментальності
13. Розвиток європейської журналістики
14. Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв
15. Основи ділової української мови
17. Проблеми впорядкування й удосконалення сучасної української термінології
18. Розвиток української лексикографії
19. Формування і становлення української юридичної термінології
20. Історія розвитку української мови
21. Концепт Воля в лексиці і фразеології української та англійської мов
25. Державно-правове становище українських земель в литовсько-польський період (XIV – XVII ст.)
26. Євген Чикаленко - меценат української культури
27. Зародження української державності
28. Павло Скоропадський - гетьман Української Держави
30. Політична система Української козацької держави
31. Поняття "української діаспори"
32. Проблеми відродження української державності
33. Розвиток української культури та мистецтва у другій половині XIX ст.
34. Ставлення кадетів до Української державності в період Центральної Ради (березень-липень 1917 р.)
35. Становлення української діаспори в пострадянських країнах
36. Суспільно-політичний устрій української держави у 1648-1657 рр.
37. Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.
41. Основні форми існування етносу в історії української культури ХІV-ХVІІІ століття
42. Вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах
43. Значення творчості Івана Котляревського для української літератури
44. Неоромантизм української літератури
45. Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття
46. Українсько-бельгійські відносини
47. Українсько-румунські відносини (1991-2008 рр.)
48. Українсько-Угорські відносини
49. Аналіз програми та підручників з української мови щодо вивчення частин мови в початковій школі
50. Вивчення мовленнєвого етикету на уроках української мови
51. Використання ігор на уроках української мови в початкових класах
52. Моделювання уроків української мови в школах нового типу
53. Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів на уроках української мови
57. В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності
59. Розвиток української етнонаціональної спільноти
60. Становлення класичної української філософії ХVIII–XIX століття
61. Реформування державного сектору в процесі ринкової трансформації української економіки
62. Політична доктрина більшовиків у 20-50 роках (WinWord (на укр языке0)
63. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
64. Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст.
65. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
66. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
68. Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя
69. Українське телебачення в 1991-2000 роках: Становлення, функціонування, правова база
74. Антифашиський Рух Опору в роки Великої Вітчизняної війни на території України
75. Військові події на території України у роки Першої світової війни
76. Голод у 1932–1933 роки в Україні
77. Голодомор 1932–1933 років в Україні
79. Країни Африки в 20-30-ті роки
80. Культурне життя в Україні у другій половині 40-х - на початку 50-х років ХХ століття
81. Панас Феденко в українській революції 1917-1920 років
82. Політичне життя в Україні 1993-2000 років
83. Проголошення незалежності України та розгортання державотворчих процесів на початку 1990-х років
84. Релігійне життя України в роки війни та післявоєнний час
85. Становище на Вінниччині в роки фашистської окупації (1941-1944)
90. Гадяцька угода 1658 року, її зміст та вплив на державницькі процеси в Україні
91. Головні теми жіночої західноукраїнської літератури 30-х років ХХ сторіччя
92. Міжнародне становище країн Африки у 80-90-і роки ХХ столітті
93. Розвиток управлінської науки (менеджменту) в світі та в Україні
94. Політика США в умовах боротьби за українську державність в 1917-1923 роках
95. Становище болгарської діаспори в Україні та діяльність болгарських товариств
96. Монопольне становище та конкуренція на ринку мобільного зв’язку в Україні
97. Атомна енергетика України і РПС
99. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні