![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Сучасний стан і напрямок розвитку етнології |
У світі існує близько 200 суверенних держав, а народностей налічується від 3 до 5 тисяч. Отже, немає держав етнічно чистих, вони, як правило, багатонаціональні. У кожній такій державі є титульні нації й національні меншості, народності, етнічні групи. Звідси треба необхідність проведення національної політики, що прагне зміцнити єдність держави шляхом захисту (у першу чергу і як правило) інтересів державних націй і наданням територіальної й культурної автономії національним меншостям. В основі національної політики повинна лежати певна концепція. Вона звичайно формується на тлі загальної теорії - етнології. Етнос є історично сформована сукупність людей, що володіють відносно стабільними особливостями культури (у тому числі мови) і психіки, а також усвідомлять своя єдність і відмінність від інших таких же утворень (В. Бромлей). Етнічна культура - це ціннісне-відібраний і організований життєвий і професійний досвід етносу. Границею, що окреслює зміст етнокультури, є контури її самобутньої системи (мова, символіко-знакова система); змістом же - позитивний соціальний досвід, накопичений у формах цінностей, норм, традицій і зразків, звичаїв, вірувань і знань. Розвитий етнос має своя самосвідомість. Структура його складається з подань про характерні риси народу (етнічні автостереотипи), його походженні, історичному минулому, державності, мові, що ведуть зразках (героях), нормах і цінностях народу. Видимо, кристалізація форм етнічної самосвідомості відбувається по формулі: архетип - &g ; менталітет - &g ; форми суспільної свідомості. Приналежність особистості (групи) до етносу оцінюється через поняття етничність і закріплюється самоідентифікацією. У поясненні природи етничності існують два підходи: а) етничність споконвічний; б) етничність ситуативна. У першому випадку затверджується, що етничність є первісною характеристикою людського буття, тому вона є не просто особиста прихильність або тактична необхідність. Етничність властива людині з народження, супроводжує його до смерті й не може поширюватися в суспільстві за допомогою соціальної мобільності. Вона має власну логіку, часто незалежну від інших елементів буття. Звідси й відомі вираження: заклик крові, рідна земля й т.д. Коли ж говорять, що етничність ситуативна, то мають на увазі, що вона використовується як мітка, тип репутації при досягненні особистістю (групою) своїх цілей. Іншими словами, функції етничності залежать від сформованих потреб у конкретних макро - і мікроситуаціях. Деяка містичність першого підходу й нездатність другого підходу пояснити появу енергетичних ресурсів при самоідентифікації особистості зі своїм етносом приводять до спроб синтезу обох позицій. Досить складним питанням є самоідентифікація. Самоототожнення тієї або іншої людини з який-небудь національної (етнічної) групою проходить принаймні чотири стадії: а) виникнення емпатії стосовно етнічної групи; б) становлення ситуаційної ідентичності на основі емпатії; в) усвідомлення ситуаційної ідентичності й формування надситуаційної ідентичності (тобто виникнення зв'язків цінностей етносу зі ядром особистості); г) прийняття усвідомленої стійкої ідентичності в якості особистісної етнічної ідентичності.
У такий спосіб виникає етничність особистості як її риса. Розкриємо зміст цих стадій. Основним фактором етнічної самоідентифікації є статус етносу. Від нього відбувається етнічний статус особистості в соціальному середовищі. Структура етностатуса як частини соціального статусу складається з: а) об'єктивних факторів (залучення представників етносу в систему керування, рівень доходів, освіченість); б) феноменів етнічної свідомості: самооцінки нації в цілому й груп усередині етносу, оцінки контактуючих етносів. Ступінь самоідентифікації людей зі своєю етнічною групою можна оцінити також за допомогою виміру схоронності культури й внутрішньої згуртованості (схоронність мови й відношення до нього, знання народних звичаїв, обрядів і т.д.). Типологія самоототожнення (самоідентифікації) по напруженості може бути визначена як національно-інтернаціоналістична, індиферентна. Висока самоідентифікація (вона зростає внаслідок пропагандистських зусиль по розвитку всякого роду ксенофобій, розподілу націй на корінного й некорінні, сортування людей без визнання їхніх особистих достоїнств, позбавлення ворога людських прав і достоїнства й т.д.) може привести до розвитку шовінізму, расизму, націоналізму як ідеологій поневолення однієї нації іншої. До речі, релігія, будучи феноменом культури, у певній мері знімає етнічний момент, орієнтуючи людей на єдиного Творця. Розгул націоналістичної пропаганди в 90-х рр. привів до різкого пожвавлення національних забобонів-стереотипів; в 1990 р. 31% російської молоді всіх національностей був переконаний у тім, що деякі негативні риси людини пов'язані з його національною приналежністю (40% переконані у зворотному, 28% утруднилися відповісти). Побутовим націоналізмом охоплені в основному малоосвічених верств населення, оскільки недолік власного соціального статусу вони неусвідомлено компенсують за рахунок штучного піднесення статусу своєї національної групи, чому сприяють етноцентричні мотиви, впроваджувані в масову свідомість пропагандою. Як відбувається саморегулювання міжнаціональних відносин? На Заході існують принаймні чотири теоретичних версії: - модель асиміляції. Вона визначає модифікацію поводження людей убік пануючих нормативних зразків, коли ці зразки зіштовхуються із пресом нових для них соціально-економічних і культурних норм (наприклад, у випадку імміграції). Асиміляційні процеси завершуються не раніше чим у другому поколінні; - модель &quo ;плавильного казана&quo ;. Вона характерна для США. Соціокультурна ситуація складалася під впливом багатьох етнокультур, причому відбулася втрата споконвічної етнічності багатьма групами емігрантів. Правда, англосаксонська культури залишається домінуючою; - модель культурного плюралізму. Найбільш перспективний напрямок рішення проблем взаємодії етнокультур: різні типи етнічної ідентичності зізнаються як рівноцінні елементи єдиного соціокультурного континуума; - модель ядра (центра) - периферії й внутрішнього колоніалізму. Виявляються протиріччя між економічною й політичною владою центром і відсталої, залежної від нього периферією. Виникає етносоціальна стратифікація, що є джерелом міжнаціональних конфліктів.
Гармонізації міжнаціональних відносин сприяють, по Г. Олпорту, чотирьох ситуації: однаковий статус, єдність цілей, залежність від співробітництва, а не від суперництва, позитивна підтримка обох сторін владою, законом, звичаєм, тобто додання інтересам сторін легітимності. Керування міжнаціональним конфліктом (меморандум кону) Сучасні наукові дані говорять про те, що етнічна (національна) приналежність є продуктом політичної, культурної, релігійної й мовної історії суспільства, його традицій, звичаїв, а іноді й міфів, а не загального походження. Етнічна приналежність і боротьба за національне самовизначення зіграли в історії двоїсту роль: а) провідного фактора в падінні імперіалізму, тоталітаризму й твердженні прав і свобод особи, б) причини руйнівних конфліктів, а також виправдання обмеження прав і свобод особи в ім'я націй і встановлення деспотичних режимів. Немає особою потреби вказувати на приклади (трагедія народів колишніх республік Югославії, народів Близького Сходу, Чечні й т.д.). Все це вимагає уважного аналізу мір, що рекомендуються теорією, по профілактиці й подоланню етнічних конфліктів. Конфлікт є різновид соціальної взаємодії. У просторі соціальної дії можна виділити наступну типологію соціальних взаємодій: Конструктивне; Деструктивне Сприяння: Співробітництво; Спільництво (банда, кліка); протидія: Конкуренція; Конфлікт Джерелом етноконфлікту можуть виступати дискримінація, етноцентризм, соціальна параноя. Дозвіл конфлікту виступає як рух від конфліктних форм взаємодії до співробітництва або конкуренції, тобто до конструктивної взаємодії. Розглянемо соціальну реальність у світлі поняття конфлікт. Спортивне єдиноборство: Визнаний у даній культурі спосіб виявлення найсильнішого суперника в даному виді єдиноборства. Суспільно-корисна функція: вид фізичної культури людини, естетично й емоційно насичене видовище; Дуель: Культурно визнаний спосіб дозволу морального конфлікту між представниками дворянського й офіцерського стану в Європі й у Росії. Спосіб відновлення честі й достоїнства, поваги й самоповаги особистості; Бійка: Конфлікт і протиправне діяння, із соціокультурної позиції, беззмістовне (за винятком самооборони). Пов'язаний з базовими інстинктами агресії й ворожості, садистськими похилостями й жорстокістю. Бійку можна розглядати як модель етнічного конфлікту, де кожна сторона сама встановлює для себе правила. У підсумку виходить свавілля, і лише силовий тиск третьої сторони може його перервати (інакше він може тягтися десятки років і привести до повного виснаження сил протиборчих етносів). Етноконфлікт має принаймні чотири фази (періоду): латентний період, прояв конфлікту, активний плин конфлікту, наслідку конфлікту. Латентний період. Період, найбільш сприятливий для запобігання конфлікту. Щоб уникнути конфлікту владі треба: - зміцнювати принцип єдиного й повного громадянства для всіх жителів. Недостатньо прийняти закони - треба утягувати національні меншості в процес прийняття й виконання законів (тобто зняти підозри в несправедливості); - знову утвореним державам треба починати з нульового варіанта громадянства, тобто всі живучі на території держави повинні одержати громадянство.
Аби разом з Шевченком розібратися, для чого нас послав у світ Господь Бог. Аби стати українцями. Зранку - в газеті, ввечері - в клозеті,або Симон Петлюра, як мірило сучасного стану української критики Потрапила нам якось до рук збірка творів модного на початку ХХ сторіччя публіциста, такого собі Симона Петлюри (Київ, Видавництво “Дніпро”, 1993 р.). Дуже мало політики й несподівано багато критики, у тому числі літературної. Читання цікаве до нестями і водночас трохи дивне, особливо для нас, споживачів сучасної публіцистики. Найсильніше враження справив загальний тон публікацій, який на сьогодні виглядає нереально поважливим. Коли читаєш, як автор сподівається, що його “скромна думка” знайде відгук серед читачів, або що зауваження “стануть у нагоді автору”, перед очима сам по собі вимальовується образ непротивленця злу насильством або хіпі-проповідника. “Невже це той самий Петлюра, головний військовий ідеолог УНР? - запитали ми в себе. - Бути не може!” Та ні, начебто той самий. Героїчний Симон Васильович. І портрет схожий
1. Аналіз сучасного стану і перспективи розвитку систем IP-телебачення
2. Аналіз сучасного стану та тенденцій розвитку світового валютного ринку
3. Сучасний стан розвитку готельних послуг в м. Києві (на приклади Готелю "Дніпро")
5. Сучасний стан науково-технічної сфери в Україні
9. Історія виготовлення, виробництво та сучасний стан ринку коньяку
10. Історична ґенеза та сучасний стан соціальної структури суспільства
11. Генезис та сучасний стан олімпізма та олімпійського руху
12. Бюджетна система України: стан, перспективи розвитку
13. Аналіз сучасного стану навколишнього середовища в зоні будівництва
14. Сучасний стан державних органів управління економікою
16. Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України
17. Проблеми розвитку демократії в сучасній Україні
19. Тенденції розвитку світового ринку послуг у сучасних умовах
20. Структура теорії управління та сучасні тенденції її розвитку
21. Головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах
25. Сучасна оцінка та перспективи розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області
26. Оподаткування сільськогосподарських товаровиробників в сучасних умовах розвитку економіки України
27. Інвестиційні фонди: стан та перспективи розвитку
28. Особливості розвитку інфляційних процесів в Україні на сучасному етапі
29. Сучасні проблеми розвитку підприємницької діяльності в Україні
30. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
32. Исследование и разработка конструкции бандажированного опорного валка стана 2500 горячей прокатки
33. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
34. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
35. Особливості економічного розвитку Київської Русі
36. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
37. Основні напрями в сучасній зарубіжній кримінології
41. Мотивація робітників в сучасних умовах
42. Сучасні технології менеджменту
43. Москва становится столицей единого государства
44. Науково-технічний прогрес – основа розвитку виробництва
45. Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості
46. Соціально-економічні умови виникнення і розвитку політичної системи суспільства
47. Проблеми розвитку малих підприємств в Україні
48. Виховання дитини як важливий етап розвитку особистості
49. Психодiагностика iнтелектуального розвитку студентiв
50. Человеческая цивилизация становится "цивилизацией городов"
51. Основні правові системи сучасності
52. Аналіз роботи Піко делла Мірандола О достоинстве человека в контексті логіки розвитку філософії.
53. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
57. Малий бізнес та проблеми його розвитку в Україні
58. Оцінка фінансового стану підприємства
59. Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов
61. Споживче кредитування та перспективи його розвитку в Україне
62. Бухоблік та аудит в сучасних умовах господарювання на Черкаському МППЗТ
63. Стан співробітництва України з Міжнародним валютним фондом
64. Фондова біржа в україні проблеми та перспективи розвитку
65. Гендер і сучасна ідеологія та політика.
66. Масова комунікація в сучасній соціокультурній картині світу
67. Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)
68. Перспективи розвитку і проблеми світової економічної інтеграції укр
73. Методики оцінки фінансового стану банків України
74. Недержавне соціальне страхування: сутність, організація, проблеми та перспективи розвитку в Україні
75. Оцінка фінансового стану комерційного банку
76. Проблеми іпотечного кредитування та перспективи його розвитку в Україні
77. Проблеми українського ринку цінних паперів на сучасному етапі
78. Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни
79. Сучасні види страхування в Україні
82. Аналіз стану охорони праці на підприємстві
83. Історія розвитку анатомії як науки
85. Особливості розвитку рибного ставкового господарства
89. Вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства
90. Історія розвитку концептуальних підходів до аудиту
91. Організація і методика про проведення аудиту фінансової звітності та фінансового стану підприємства
93. Сучасні моделі управлінського обліку
94. Аналіз та аудит фінансового стану
98. Характеристика й особливості розвитку Дніпропетровської області
99. Характеристика й особливості розвитку Чернівецької області