![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Искусство, Культура, Литература
Литература, Лингвистика
Павличко Дмитро Васильович |
Дмитро Васильович ПавличкоДмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929р. в селі Стопчатові на Підкарпатті в багатодітній селянській родині. Точніше - десь неподалік цієї дати, якою поява дитини була зафіксована при хрестинах у церковній книзі. Сталося це в полі при копанні кортоплі - звичайний епізод хліборобського щодення. Кілька літ Павличкам довелося жити в стайні, бо хата згоріла, а нова зводилася поволі, зростала разом із дітьми. В пам’яті поета глибоко вкарбувалися майстерка, шурхіт пилки, запах розтятої деревини, перетворюваної на одвірок і платву, варцабу і крокви - предмети теплі й гарні. Гуцульщина споконвік шанувала дерево - вірного спутника людини від колиски до труни. У Д.Павличка це особливе ставлення, відбите сотнями образів, посилювалося й першими дитячими враженнями. Батько - Василь Миколайович - був чоловіком освіченним, вельми працелюбним та енергійним. Перейшов через фронти та війська першої світової війни, побував і в Києві, і у Львові, де його засудили на розтріл, а він утік, звільнивши з собою і в’язнів Бригідок. Із встановленням у Галичині пілсудчини осів на дідизні, не втративши при тому інтересу до політики. Брав участь у сільських сходах, виступав у ролі народного адвоката, відстоюючи інтереси покривджених земляків. 1939 р. в перших лавах активістів зустрічав Червону Армію, став першим головою новоутвореного колгоспу. Працював усе життя і помер при роботі: «Якось, коли вже йому було за сімдесят, попросив у друзів своїх цигарку. Затягся й відкинув її геть. «Вже не смачна», сказав, і помер, стоячи, зіпершись плечими на стіну, так, ніби й смерть прийняв яу роботу, а не відпочинок» Мати - Параска Юріївна Бойчук - була жінкої неписьменною, але при тому багато знала з «Кобзаря» та Франкових творів, до читання вголос яких щонеділі навертала дітей. Мала чудову пам’ять і смак до поєзії. Померла 1955 р. від тяжкої праці. Освіта на Підкарпатті була в пошані. Та й житейський глузд підказував: малоземельні батьки нічого не могли лишити дітям у спадок , окрім знань, які прагнули дати за всяку, дуже тяжку як на селянський статок ціну. Дмитро Павличко почав ходити до школи в Яблунів. Школа була польська, українська мова - заборонена. Конфлікти, що з цього виникали, поет пригадає згодом у нотатках «Про себе» та ще у віршах виллє гіркоту зневаженої гідності («За мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставити мені »). Він вивчить мову Міцкевича і полюбить культуру його народу, в Коломийській гімназії опанує німецьку та латинь, усе життя пожадливо й невтомно всотуватиме духовні скарби інших народів та епох. І все це покріплюватиме в ньому любовне, трепетне, бережливе сталення до рідного слова. Захист і плекання його стануть для Д.Павличка - одного з найосвіченіших українських літераторів сьогодення - справою обов’язку й честі. В тимчасово окупованій Коломиї одразу за парканом гімназії, де на той час навчався поет, фашисти розташували єврейське гетто. Звідси бранців партіями вивозили на розстріл, а ті, що лишилися, пухли від голоду. Темними ночами гімназисти прив’язували тягарі до привезених матерями паляниць і, розкручуючи такий молот із хліба й каменю, перекидали його на територію гетто.
Вдень їх зустрічали страдницькі й вдячні погляди зчорнілих єврейских дітей. Очі болю і сподівання. Вони запам’ятаються назавжди. 1944 р. в числі інших заложників німці розстріляли брата Петра. Тоді вперше, схилившись на віко труни, Д.Павличко вилив свою любов і ненависть у ще дитячі, незграбні, та виболені рядки. До поеми «Вогнище», в якій цей трагічний епізод дістав філософське відбиття, було ще далеко. Та реальність - гірка й правдива - вже стала на порозі. Вона завжди притягатиме митця - уперед всіх фантазійних злетів та романтичних вигадок. 1948 р. Д.Павличко скінчив десятирічку. Історія вступу до вищої школи - окрема сторінка його досі не написаної автобіографії, знаменна в багатьох відношеннях. Передовсім - широта зацікавлень, що провела поета через кілька міст, змушуючи його шукати застосування своїм вируючим силам. Була це й безсумнівна свобода вибору, ототожнювана самим пошукачем знань із Радянською владою, її глибоким гуманізмом. Д.Павличко подав документи до Станіславського медичного інституту (зараз м. Івано-Франківськ), але відсутність потрібної довідки з військкому та - суто емоційне - запах йодоформу в похмурих коридорах ураз поламали ці наміри й привели юнака на фізичний факультет Чернівецького університету. Щоправда, не далі приймальної комісії. Але щось у цьому спалахові інтересу до основ світобудови було невипадкове, органічне для його натури. Воно уконкретнилося в рішенні стати студентом філософського факультету Київського університету, потвердженому блискуче складеними іспитами. Але стати студентом КДУ Павличкові теж не довелося - його не прийняли на тій підставі, що він був галачанином . У міністерстві змогли допомогти лише запискою до ректорату Львівського університету, де однією фразою зазначалося, що їм’ярек дозволяється прийняти на історичний факультет. І знову - мандри. Цього разу «зайцем», на дахах вагонів; чекання в приймальнях, сподівання. За браком місць на історичному Д.Павличко став студентом української філології (відділ логіки й психології). Людини і космос, матерія і час - усе це замкнулося для нього на рідному слові, його незглибимій суті. Випадок у Київському університеті не захитав ні моральних, ні суспільних поглядів Д.Павличка. Та й не було це для нього першим студеним повівом соціальних суперечностей, здатним пригасити палахкотіння молодої душі. Романтичні іллюзії ніколи не мали над поетом особливої влади; смислом і загадковістю повнилася для нього сама реальна дійсність. Та й доля не розщедрилася на «сни рожевого дитинства», а тим паче юності. Від осені 1945 р. до весни 1946 р. Д.Павличко був ув’язнений у Станіславі по сфабрикованому звинуваченню в причетності до бандерівських злочинств. У ті роки рвійність у викритті всіляких «змов» та «груп» не була дивиною, особливо на західних, нещодавно возз’єднаних землях України. Комісія з Москви визнала безпідставними висунуті проти групи підлітків звинувачення, але баланди покуштувати довелось. А на «волі» чигала інша кривда - школярів, які запізна поверталися додому, перестрівали бандерівці, допитуючись, чи, бува, не комсомольці.
Про кого таке дізнавалися - тих катували і страчували. Такою була дісність. Надивився Д.Павличко і на повішених активістів , і на заподіяні «лісовиками» пожежі. Зблизька спізнав «лице ненависті», лице націоналістичного звірства, запам’ятав його на все життя. Отак гартувалася нетерпимість до всякої соціальної несправедливості, перегинів, якими б гаслами вони не прикривалися. Кожний прояв націоналізму завжди кликатиме поета до бою за рівність усіх народів, казенна бездушність і сваволя глибоко обурюватимуть його людську гідність. Ще будучи в університеті, Д.Павличко керує літературною частиною Львівського ТЮГу, з 1953 р. - навчається в аспірантурі під керівництвом академіка М.Возняка. Однак поетична творчість відсунула наукову роботу на другий план, і дисертації він так і не захистив. Гадаю, аби нині, як колись, було прийнято присуджувати науковий ступінь за сумою праць, Д.Павличко із сотнями своїх блискучих літературознавчих і критичних студій одержав би вищий. Від 1957 по 1959 рр. Д.Паличко керує відділом поезії журналу «Жовтень», наступних п’ять років - на «творчих хлібах». Переїхавши до Києва 1964 р., поет якийсь час працює в сценарній майстерні кіностудії ім.Довженко (за його роботами поставлені фільми «Сон» - у співавторстві з В.Денисенком, та «Захар Беркут»). 1966-1968 роки віддані роботі в секретаріаті правління СПУ, а потім знову «творчі хліби» і велика, може, не так за часом, (1971-1978), як за покладеними зусиллями робота на посаді редактора журналу «Всесвіт». Таким у загальних рисах виглядає трудовий шлях Д.Павличка, а на творчий - мусимо повернутися від початку.? 1 січня 1951 р. в газеті ЛДУ «За Радянську науку» був опублікований перший, як вважається, вірш Д.Павличко «Дві ялинки». Звісно, першим «з-під пера» він не був: «Писати вірші почав я в дитячому віці, - згадує поет. - Декламуючи зі сцени вірші Тараса Шевченка, я сприймав його твори як своє власне імпровізоване слово. З того вогнистого переживання я не міг вийти до того часу, доки не почав складати власні вірші. Одначе думати про себе як про майбутнього письменника я почав тільки в студентські роки, і то не одразу, а десь на третьому курсі філологічного факультету». Однак саме цим віршем Д.Павличко рішуче заявив про соціально-публіцистичну гостроту свого поетичного мислення, полоненого не перегрою відчуттів та естетичних вражень, а суспільною напругою і болем, що вигорблюють і благополучний, здавалось би, зріз життя. Веселе новорічне свято озвалося голосом болю, ще не причахлого у душі. Таке психологічне вторгнення однієї реальності в іншу, моральний тиск однієї сутності на іншу стане архітектонічною особливістю Павличкових картин, позбавлятиме їх глазурованої гладкості та одноплощинності. Механізм цей з часом ускладнюватиметься - від спогаду, публіцистичної паралелі до діалектичного заперечення і єдності протилежностей. Однак важча, болісніша, соціально питоміша образна думка завжди проступатиме крізь більш прозорі й світлі шари експозиції. Є тут своє психологічне підгрунтя, адже справжня втіха - та, що пам’ятає ще про біль, а радість поглиблюється знанням стражданням.
Председательствовал армвоенюрист В. В. Ульрих, членами суда были диввоенюристы А. М. Орлов и Д. Я. Кандыбин. Секретарь военный юрист А. С. Мазур. Протокол начинается с преамбулы, что в 0 часов 20 минут председательствующий открыл судебное заседание и объявил дело, которое предстоит рассмотреть. Обвинялись бывший командующий Западным фронтом генерал армии Павлов Дмитрий Григорьевич, бывший начальник штаба Западного фронта генерал-майор Климовских Владимир Ефимович оба в преступлениях, предусмотренных ст. 63-2 и 76 УК БССР; бывший начальник связи штаба Западного фронта генерал-майор Григорьев Андрей Терентьевич и бывший командующий 4-й армией генерал-майор Коробков Александр Андреевич оба в преступлении, предусмотренном ст. 180 п. «б» УК БССР. Удостоверившись в самоличности подсудимых, председательствующий спрашивает их, вручена ли им копия обвинительного заключения и ознакомились ли они с ним. Подсудимые ответили утвердительно. Оглашается состав суда и разъясняется подсудимым право отвода кого-либо из состава суда при наличии к тому оснований
1. Українська літературна мова: формування, норми та стилі. Ділова українська мова.
2. Проблеми залучення зарубіжних інвестицій в Україну
3. Зовнішньополітичний курс Української держави Павла Скоропадського
4. Українська держава Павла Скоропадського. Гетьманський переворот
5. В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності
9. Народный депутат Украины (Народний депутат України)
11. Кримінальний кодекс України (Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.)
12. Міграція робочої сили (юридичний аспект) (WinWord 97 (на укр языке))
14. Дисидентство на Украине (Дисидентський рух в Україні)
15. Гетьманство України: Богдан Хмельницький (Гетманство Украины. Богдан Хмельницкий)
16. Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України
17. Политические партии Украины (ПолЁтичнЁ партЁ© на Укра©нЁ)
18. Український мандрівний філософ Г. Сковорода
20. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
21. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
25. Голодомор в Україні 1932-33 годах
26. Господарство України періоду утвердження капіталізму
27. Исторія українського друкарства
28. Період гетьманщини України
29. Походження людини та її поява на території України
30. Роль Пласта на Україні В ХХ столитті
31. Україна після смерті Богдана Хмельницького
32. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
33. Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст
34. Створення, програми та діяльність Укр. і Рос. партій на поч. ХХ ст.
35. Україна 20-х - початку 30-х років. Нова економічна політика. Голодомор 1921-1922 рр.
36. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
37. Українська національна революція 1649-1657рр
41. Особливості мови роману О.Забужко Польові дослідження українського сексу
42. Типологія сюжетних ліній українських та перських народних казок
43. Товарознавчі аспекти ринку виноградних вин в Україні
45. Закон про зовнішньоекономічну діяьність України
46. Сучасний стан науково-технічної сфери в Україні
47. Податкова система Японії, Місцеві податки в Україні
48. Олігополія. Антимонопольне законодавство України
49. Украінське ділове мовлення: Навчальний посібник
50. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї
51. Загальна характеристика конституції України
52. Партия зеленых в Украине (Партія зелених в Україні)
53. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України
57. Проблеми розвитку малих підприємств в Україні
58. Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)
61. Шляхи формування правової держави в Україні
63. Правове регулювання зайнятості на україні
64. Проект кримінального кодекса України
65. Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.
66. Бюджет України: актуальні проблеми
69. Сбалансованість бюджета України
73. 3 найбільш визначні події у економічному (зовнішньоекономічному) житті України у 2004 -2005 роках
74. Гроши /Укр./
76. Вплив російської кризи на економіку України
77. Кредитна система комерційних банків в налагоджені платіжного і розрахункового механізму в Україні
78. Місце України в глобалізаційних процесах
79. Малий бізнес та проблеми його розвитку в Україні
80. Особливості перехідної економіки України
81. Ринок овочів і баштанних в Україні
82. Роль і значення АПК для господарства України
83. Ціноутворення на продукцію сільського господарства в Україні
84. Авіаційний транспорт України
90. Банківська система України
91. Механізм кредитування банками України
92. Біохімія трансгенної картоплі в умовах України
94. Стан співробітництва України з Міжнародним валютним фондом
95. Інформаційна політика України
97. Право Интеллектуальной собственности (Украина) (WinWord (на укр. языке))