![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Экономика и Финансы
Международные экономические и валютно-кредитные отношения
Проблеми та негативні тенденції інноваційного розвитку економіки України |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра міжнародної економіки РЕФЕРАТ З дисципліни «Світова економічна система і інноваційна діяльність» На тему: «Проблеми та негативні тенденції інноваційного розвитку економіки України» студентки денної форми навчання курсу IV, спеціальності „МЕК” Мельниченко Валерії Сергіївни Маріуполь – 2008 ВСТУП Підсумковим результатом розвитку науки та високотехнологічних галузей у XX столітті стало формування в економіках провідних країн світу нового механізму саморозвитку — національних інноваційних систем, у рамках яких зароджуються і реалізуються інновації. Незважаючи на національні відмінності, загальною рисою усіх без винятку національних інноваційних систем є лідерство у забезпеченні трьох пріоритетів розвитку: науки, освіти та наукоємного виробництва. Ефективність державної політики саме у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинутих країнах до 90 відсотків приросту валового продукту забезпечується за рахунок упровадження нових технологій. При цьому роль держави в даному процесі значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної діяльності. ПРОБЛЕМИ ТА НЕГАТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Україна, яка входила до &quo ;тридцятки&quo ; країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала від СРСР значний науково–технічний потенціал. За даними досліджень, проведених ООН на початку XXI століття, Україна посідала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників. Рівень освіченості українців перевищував середній індекс країн Східної Європи і СНД. На сьогодні Україна залишається серед світових лідерів за такими напрямами фундаментальної науки, як фізика, математика, інформатика, хімія, фізіологія, медицина; має піонерні напрацювання та прикладні розробки у сфері лазерної, кріогенної, аерокосмічної техніки, засобів зв’язку та телекомунікацій, програмних продуктів; входить у &quo ;вісімку&quo ; держав, які мають необхідний науково–технічний потенціал для створення авіа космічної техніки, та у &quo ;десятку&quo ; найбільших суднобудівних країн світу. Проте, на відміну від розвинутих країн, у яких 85–90 відсотків приросту валового внутрішнього продукту (далі – ВВП) забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукоємної продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5–3 трлн доларів США, становить приблизно 0,05–0,1 відсотка. На відміну від розвинутих країн в Україні ще не створено національну інноваційну систему. Інноваційна діяльність характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних і соціально–ціннісних аспектів. Інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП. Структурні зміни, які відбувалися протягом останнього десятиліття, характеризуються серйозним технологічним відставанням, оскільки за випуском продукції третій технологічний уклад в Україні на сьогодні становить майже 58 відсотків, четвертий — 38 відсотків і лише 4 відсотки — п’ятий технологічний уклад.
Досить неоднорідною є інноваційна активність регіонів: частка промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, становила від 32,6 до 3,1 відсотка, при цьому більша за середню – у м. Києві, Харківській, Одеській, Чернівецькій, Івано–Франківській та Вінницькій областях, значно менша — у Рівненській, Сумській і Хмельницькій областях. Як і в попередні роки, основним джерелом фінансування витрат на інновації залишаються власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування становила 84,6 відсотка. Стала тенденція до погіршення матеріально–технічної бази наукових установ негативно позначається на результатах їх діяльності. В умовах зниження обсягів централізованих капітальних вкладень і недостатніх обсягів фінансування науки спостерігається фізичне та моральне старіння науково–дослідної бази, суттєве погіршення матеріального забезпечення науки. Фактичне скорочення наукового потенціалу не супроводжується необхідною реорганізацією мережі наукових організацій, загальна кількість яких збільшується. Частка основних засобів наукових організацій у загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України становить 0,9 відсотка. Лише близько 2 відсотків наукового обладнання українських науково–технічних установ має рівень сучасних світових стандартів. Стійкі тенденції щодо зменшення загальної чисельності працівників, які виконують наукові та науково–технічні роботи, зокрема в галузі технічних наук, та старіння наукових кадрів становлять загрозу інтелектуальній спадковості поколінь, призводять до втрати наукових шкіл, наукового кадрового потенціалу держави. Протягом 1995–2005 років при загальному скороченні чисельності працівників наукових організацій майже в 1,7 раза (з 293,1 тис. до 173,9 тис.) чисельність наукових працівників у галузі суспільних наук збільшилась у 1,2 раза, в галузі природничих і гуманітарних наук залишилася майже незмінною, в галузі технічних наук їх кількість зменшилася більш як у 2 рази. Система вищої освіти внаслідок постійних реформ, посиленої комерціалізації та відсутності системи прогнозування потреби у фахівцях різних галузей економіки не забезпечує відповідності підготовки кадрів суспільним потребам. Визначальним критерієм оцінки ефективності діяльності вищого навчального закладу залишається не попит на фахівців на ринку праці, а показники конкурсного прийому. У результаті переходу від природознавчого до гуманітарного підходу при підготовці спеціалістів, а також викладання економіки, менеджменту та маркетингу у вищих навчальних закладах за спрощеними підручниками західних авторів, неадаптованих до умов української економіки, різко знизились якість управлінських рішень, ефективність і конкурентоздатність суб’єктів господарювання та країни в цілому. Погіршення якісних характеристик освітньої та наукової підготовки трудоресурсного потенціалу знижує його конкурентоздатність в умовах зростання інтелектуальної інноваційної складової виробничого процесу, який вимагаєнестандартних рішень, розвитку особистості та її ціннісної орієнтації. Низький рівень заробітної плати науковців і матеріально–технічного забезпечення наукових досліджень, відсутність активної пропаганди досягнень вітчизняної науки та її значення в сучасних процесах розвитку економіки негативно відбиваються на престижності наукової діяльності в Україні.
Середньомісячна заробітна плата науковців залишається нижчою від законодавчо визначеної, яка має дорівнювати подвійній середній заробітній платі працівників промисловості. Із загального числа випускників вищих навчальних закладів, які отримують дипломи магістра та спеціаліста, лише 0,6 відсотка влаштовуються на роботу до наукових організацій. Основними недоліками у формуванні національної інноваційної системи є: 1. Відсутність стратегії переходу України до інноваційної моделі розвитку, неналежне використання методів наукового планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно–цільових методів управління тощо), недостатній рівень інноваційної культури працівниківорганів державної влади. Протягом 90–х років XX століття були значно послаблені інститути перспективного та поточного планування, система загальної обов’язкової стандартизації продукції та технології, система акумулювання результатів науково–дослідних та дослідно–конструкторських робіт у державних та галузевих інформаційних центрах, інші народногосподарські системи з нормативними, інформаційними або рекомендаційними функціями, що негативно позначилося на формуванні національної інноваційної системи держави. На сьогодні проголошений перехід української економіки до інноваційної моделі розвитку не забезпечується створенням єдиної системи за наявності всіх її інституційних, організаційних і нормативно–правових складових. Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково–технічного потенціалу та перенесення його досягнень на терени власної економіки), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції, що вже вироблялася в інших країнах, шляхом використання власної дешевої робочої сили та наявного науково–технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково–технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні переважають ознаки першого та, частково, другого типу інноваційного розвитку. 2. Недосконалість нормативно–правової бази регулювання інноваційної діяльності, поширення практики ігнорування законодавства або зупинення дії статей законів, які стосуються фінансування та стимулювання науково–технічної та інноваційної діяльності. Недостатня конкретизація пріоритетних напрямів, визначених Законом України &quo ;Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні&quo ;, їх переважна орієнтація на третій і четвертий технологічні уклади, їх неузгодженість з пріоритетними напрямами науково–технічної діяльності не сприяють розвитку високоукладної економіки України та не дозволяють запровадити для різних рівнів відповідні механізми реалізації пріоритетних напрямів. Закони про Державний бюджет України на відповідний рік протягом останніх років зупиняють дію норм законів України щодо рівня фінансового забезпечення наукової, науково–технічної, освітянської сфер, а також щодо створення пільгових умов для розвитку інноваційної діяльності. Фактичне фінансування науково–технічної діяльності з Державного бюджету України протягом останніх п’яти років не перевищує 0,4 відсотка ВВП при визначеній статтею 34 Закону України &quo ;Про наукову і науково–технічну діяльність&quo ; нормі — 1,7 відсотка.
Кроме того, Сталин стремился любыми средствами преодолеть раскол в обществе, и в обособлении партии от остального общества, в бюрократизации её аппарата видел помеху дальнейшему продвижению человечества к коммунизму как к обществу всеобщей свободы, ответственности и заботы об общих судьбах всех людей. По этой причине с начала 1930-х гг. он предпринял не одну попытку лишить партийный аппарат корпоративно-монопольного контроля над процессами кадрового наполнения структур государственной власти. Для самого же Сталина (что и отличало его от бюрократов) его власть однако никогда не была самоцелью: она была средством достижения других целей, которые он выразил в работе Экономические проблемы социализма в СССР, ставшей его напутствием потомкам. В жизни же он, обладая по существу личной диктаторской властью (что стало возможным благодаря угодничеству бюрократии), просто реагировал по своему пониманию целесообразности на негативные тенденции, которые формировались в общественной жизни СССР. Партийная элита увидела в выступлении Сталина на октябрьском 1952 г. пленуме ЦК покушение на её особые привилегии и сделала соответствующие выводы
1. Ринок капіталів та його роль у розвитку економіки України
2. Моделі та методи прийняття управлінських рішень в умовах економіки України
3. Фінансове планування в сучасних умовах економіки України
4. Основні риси перехідної економіки України
5. Організаційно-економічний механізм управління процесами інноваційного розвитку
9. Інноваційний розвиток економіки регіонів
10. Основні види інвестицій та шляхи їх залучення в економіку України
11. Проблема інвестування єкономіки України за рахунок внутрішніх резервів
13. Поняття та підстави представництва у цивільному праві України
16. Туризм, як чинник розвитку продуктивних сил України
17. Роль і місце інвестиційних фондів в економіці України
18. Державне регулювання іноземних інвестицій у економіку України
19. Економіка України на початку ХХІ століття
21. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
25. Напрями та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір
26. Тенденції та перспективи розвитку товарної структури зовнішньої торгівлі України
27. Структура теорії управління та сучасні тенденції її розвитку
28. Етнічна соціологія - актуальні проблеми та історія розвитку
30. Проблеми та перспективи розвитку франчайзингу в Українi
31. Формування і оцінка інвестиційного та інноваційного портфелю компанії
32. Економічна криза, держава, суспільство: проблеми та шляхи їх подолання
33. Історія виникнення та розвитку регіональної економіки як науки
35. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
37. Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
41. Облік і контроль в органах Пенсійного фонду України: теорія та практика
43. Регіональна економічна політика України й особливості регіонального розвитку
44. Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України
45. Предмет та методологія інформаційного права України
46. Шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України на основі світового досвіду
48. Нові тенденції у культурному та духовному житті України в роки незалежності
50. Аналіз міжнародних економічних відносин України, Угорщини, Франції та Бразилії
52. Проблема вступу України до міжнародних економічних організацій
53. Основи інноваційного менеджменту
57. Національні інтереси України та альтернативи стратегії безпеки розвитку
58. Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України
59. Туризм та його вплив на світову економіку
60. Традиції та особливості розвитку філософської думки України. Філософія нового часу
61. Подвійне оподаткування: суть, проблеми та шляхи уникнення
62. Аналіз фінансового стану підприємства та оцінка інвестиційного проекту
63. Законодавче забезпечення інноваційної діяльності в Україні: аналіз та оцінка
64. Інвестування регіональної економіки та її ефективність в Україні
65. Інституційні чинники розвитку національної економіки
66. Криза в умовах ринкової економіки та основні чинники її виникнення
67. Малий бізнес України в розвиткові національної економіки
68. Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки
69. Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України
73. Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст
74. Походження людини та її поява на території України
75. Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку
76. Економічне районування України
77. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України
79. Бюджет України: актуальні проблеми
81. Державне регулювання ринкової економіки
82. Розвиток та розміщення хімічної промисловості України
83. Державне регулювання економіки
84. Розвиток та розміщення залізничного транспорту України
85. Населення України, його динаміка, структура та особливості розміщиння
89. Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки - процентна політика
90. Фондова біржа і її роль у розвитку фінансового ринку України
91. Функціонування грошово-кредитної системи в умовах трансформації економіки
92. Еколого-ценотичні особливості та представленість родини бобових у флорі України
93. Проблеми діловодства на сторінках журналу "Кадровик України"
95. Регіональна економіка сільського господарства України
96. Економіко- і політико-географічне положення України
98. Місце і роль Донецького економічного району в економіці країни