![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини і громадянина |
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Юридичний факультет КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ: “Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини і громадянина” Кураєв О. В.2002 рік Зміст Вступ3 І. Міжнародне право в галузі прав людини А. Становлення міжнародного права в галузі прав людини5 В. Міжнародні стандарти в галузі прав людини7ІІ. Дієвість міжнародного права А. Теоретичне підґрунтя ефективності міжнародного права10 В. Практичний аспект дієвості міжнародних норм11ІІІ. Міжнародні організації захисту прав людини та їх діяльність А. Міжнародні організації під егідою ООН13 Генеральна асамблея13 Економічна та Соціальна Рада 13 Верховний комісар ООН з прав людини14 Спостерігач за правами людини14 Комісія з прав людини15 Комітет з прав людини15 Комітет проти катувань16 Комітет з економічних, соціальних та культурних прав16 Комітет по ліквідації расової дискримінації16 Комітет по ліквідації дискримінації по відношенню до жінок17 Комітет з прав дитини17 Управління Верховного комісару ООН у справах біженців18 Міжнародний суд18 Міжнародний кримінальний суд20 Міжнародна організація праці20 Організація Обўєднаних Націй з питань освіти, науки та культури20 Комітет адвокатів з прав людини21 Організація не представлених націй та народів 21 Міжнародний союз з прав людини21 Лікарі за права людини21 В. Європейська гуманітарна юстиція Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод22 Європейська комісія з прав людини23 Європейський суд з прав людини24 Висновок25 Література27 Вступ Актуальність обраної теми курсової обумовлена тим, що питання прав і свобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому. Права людини є складним, багатовимірним явищем. У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала релігійно-етичного, філософського звучання. Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком обмежуючи всевладдя держави, поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та відносин між ними. Часто саме боротьба за права людини, за нові й нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи іншої країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою. Міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. Демократизації процесу, пов’язаного з проголошенням і захистом прав людини, значною мірою сприяло прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розробки механізму міжнародного захисту прав людини у державах, що підписали відповідні міжнародні документи. Після другої світової війни проблема прав людини з чисто внутрішньої стала перетворюватися в міжнародну. Поступово Конституційне право почало попадати під вплив міжнародних стандартів.
Були прийняті ряд міжнародних документів, що зобов'язують держави, що підписали їх дотримувати і розвивати повагу до прав людини, без якої-небудь дискримінації. Першим великим правовим актом стала Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. 3 вересня 1953 року була прийнята Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Цей документ гарантував громадянам держав членів Ради Європи дотримання їхніх конституційних прав. Для того щоб ефективно захищати права людини і належним чином реагувати на їхнє порушення, створені органи контролю: Комісія з прав людини, Центр прав людини, Європейський суд, що розглядає порушення прав людини на державному рівні. Істотною відмінністю міжнародних правових документів у галузі прав людини від інших міжнародних угод є те, що зобов'язання, що накладаються на держави, регулюють відносини не стільки з іншими державами, скільки мають своєю метою захистити права і свободи громадян саме цієї держави. Однак, у багатьох країнах справи з розвитком конституційного права, а головне з його виконанням знаходяться не в найкращому стані. Здавалося б, що говорити про рабство в ХХ-у столітті вже смішно, але в східному султанаті Оман рабство було скасовано лише в 1962 році. Щоб мати уявлення про обсяги міжнародної діяльності, пов‘язаної із захистом прав людини, досить зазначити, що основними актами, які регулюють цивільні і політичні права на міжнародному рівні, є Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Пакт про цивільні і політичні права від 19 грудня 1966 року, Конвенція про попередження злочину геноциду і покаранні за нього від 9 грудня 1948 року, Конвенція про припинення злочину апартеїду і покаранні за нього від 30 листопада 1973 року, Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих достоїнство видів звертання і покарання від 10 грудня 1984 року і європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод від 4 листопада 1950 року. Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод встановлює не лише найбільш вдалу у світі систему норм міжнародного права для захисту прав людини, але й одну з найбільш розвинутих форм міжнародної юридичної процедури. І Міжнародне право у галузі прав людини Становлення міжнародного права в галузі прав людини Витоки явища, яке згодом стали називати правами людини, беруть свій початок з найдавніших часів людської історії. Ідеї про цінність і недоторканність життя, про рівність людей перед вищими силами містяться ще в прадавніх міфах і віруваннях. А згодом в античні часи подібні погляди набули широкого поширення у Стародавній Греції. У працях давньогрецьких мислителів-софістів ще у VІ–V ст. до н.е. були закладені й основи концепції природного права, розвинуті згодом філософами та юристами Стародавнього Риму. Аналогічні ідеї виникали і на Сході. Зокрема, китайський мислитель Мо-Цзи (V ст. до н. е.) відстоював думку про те, що всі люди рівні перед небом, а держава є результатом їх угоди. Ряд гуманістичних принципів дало світу християнство, яке інтегрувало уявлення щодо прав людини з релігійно-моральними цінностями.
Спільними зусиллями багатьох поколінь накопичувався інтелектуальний матеріал, створювалося морально-філософське підґрунтя для утвердження в майбутньому всеперемагаючої ідеї прав людини. Але на законодавчому рівні ця ідея почала реалізуватися набагато пізніше. Прийнята у 1215 р. в Англії Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства. Згодом Петиція про права (Англія, 1628) та прийняття у 1679 р. так званого Habeas Corpus Ac (Хабеас Корпус Акт) встановлювали процедурні гарантії особистої недоторканності особи, ввели інститут поруки та застави, а також обмеження строків тримання під вартою. У 1689 р. в Англії був прийнятий Білль про права, у 1776 р. Декларація незалежності США та в 1787 р. Конституція США, якими закладено основи ліберальної концепції прав людини. Проте поворотним пунктом у історії людства в його боротьбі за утвердження прав людини, без сумніву, стала Велика французька революція, яка створила без перебільшення документ історичної ваги – Декларацію прав людини та громадянина 1789 р. Уперше в світовій практиці в Декларації було закріплено загальнодозвільний принцип регулювання правових відносин: “Дозволено все, що прямо не заборонено законом”. Упродовж XVIII–XIX ст. з розвитком у світі принципів конституціоналізму і парламентаризму ідея прав людини все більше втілювалася у нормотворчу практику держав. А на початку ХХ ст., особливо після Першої світової війни і появи Ліги націй та Міжнародної організації праці, права людини почали входити до предмета міжнародно-правового регулювання. Ще порівняно донедавна на рівні міжнародного права не існувало гарантій прав людини і було набагато менше засобів судового контролю, ніж часом у національному праві. Превалюючи у міжнародному праві в ХІХ і на початку ХХ сторіч філософія, правовий позитивізм, стверджувала, що міжнародне право є правом лише для держав. Тому вважалося, що виникає суперечність, якщо допускати існування міжнародних юридичних прав, які окремі особи можуть обстоювати у спорі з державою. Тому, як наслідок, традиційна позитивістська доктрина різко обмежувала доступ приватних осіб до міжнародних юридичних процедур. Питання про те, чи має стати предметом міжнародного позову завдання шкоди окремій особі, відводилось цілком на розсуд держави, яка захищає особу. Важливо, що якщо шкоду особі завдано її власною державою, то жодна інша держава, як правило не могла захищати цю особу на рівні міжнародного права. Більш того, право виносити спірні справи на розгляд Міжнародного Суду в Гаазі отримали лише держави.1 Традиційна позитивістська філософія міжнародного права сіла на мілину міжнародної практики у 40-х роках. У Московській декларації про відповідальність німців за вчинені звірства від 30 жовтня 1943 року Сполучені Штати, Сполучене Королівство, Франція та Радянський Союз заявили, що окремі німці будуть притягнуті до відповідальності за порушення міжнародного права. А 8 серпня 1945 року у Статуті Міжнародного воєнного трибуналу ті самі чотири союзники передбачили утворення Нюрнберзького трибуналу, який мав судити не держави , а окремих осіб за: злочини проти миру; воєнні злочини; злочини проти людства.
Однако это не дает оснований закрывать глаза на недостатки правового механизма реализации этих прав, их обеспечения и защиты. Юридический механизм реализации правовых норм предполагает наличие четкой нормативной базы. Конституционные нормы, закрепляющие права и свободы, достаточно определенны, хотя многие из них не подкреплены текущим законодательством, четким юридическим механизмом реализации, что затрудняет их осуществление. Наконец, важнейшей гарантией законности является правосудие деятельность судов, осуществляемая путем рассмотрения и разрешения гражданских и уголовных дел с целью всемерного укрепления законности. Под организационным гарантиями понимаются различные мероприятия организационного характера, обеспечивающие укрепление законности, борьбу с правонарушениями, защиту прав граждан. Сюда относятся кадровые, организационные меры по созданию условий для нормальной работы юрисдикционных и правоохранительных органов, образование в структуре последних специальных подразделений (для борьбы с организованной преступностью, с коррупцией и т.д.)
1. Молекулярні механізми реалізації нейротропної дії вітаміну РР та його біологічно активних похідних
2. Біологічні ритми серцево-судинної системи: механізми вікових змін та можливі шляхи їх корекції
5. Права, свободы и обязанности человека и гражданина, гарантии прав и свобод
9. Виникнення та формування українського етносу
10. Організаційна система управління природокористуванням України
11. В чем заключаются гарантии прав кредиторов юридического лица при его реорганизации
14. Гарантии прав личности при применении принудительных мер медицинского характера
15. Гарантии прав человека в США и Великобритании
16. Право приватної власності за законодавством України
17. Правові засади співробітництва України і Європейського союзу
18. Англійські вигуки та їх українські еквіваленти
19. Вища освіта в Україні в період визвольних змагань 1917–1920 рр.
25. Альтернативна освіта в Україні
26. Правові засади виборів в Україні
27. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
28. Інтеракційні механізми соціалізації учнів середньої школи України
29. Механізми повороту та ходовий пристрій одноковшових екскаваторів з гідроприводом
30. Проблеми реформування податку на додану вартість в Україні
31. Охорона і гарантії прав землекористувачів
32. Сучасні проблеми розвитку підприємницької діяльності в Україні
33. Захист прав і свобод людини та карний процес
34. Проблеми реалізації норм права
36. Аналіз випуску готової продукції та її реалізації
37. Глобальні проблеми забезпечення життєдіяльності та якості життя людини
41. Договір позики (проблеми правової реалізації)
43. Проблемы правовой регламентации. Личные права и свободы человека
44. Реалізація права на житло шляхом будівництва
47. Проектування web-додатку для обліку поставки та реалізації товарів
48. Сучасні вимоги до формування та реалізації ефективної маркетингової стратегії
49. Експертиза та контроль реалізації товару
51. Імідж ділової людини та організації
52. Соціальні гарантії безробітним та практика їх реалізації
53. Проект "Інноваційна вища освіта. Реалізація методології проектування техніки в межах НТУУ "КПІ"
57. Аналіз реалізації продукції та прибутку від реалізації
58. Прибуткове оподаткування підприємств, проблеми та шляхи розвитку в Україні
59. Административно-правовое обеспечение личных прав и свобод граждан
60. Личные права и свободы человека России
61. Актуальные проблемы гражданского права
62. Конституцiя США та реальнi права громадян
63. Політичні права і свободи громадян України
64. Развитие института прав и свобод человека и гражданина в России
65. Конституционные гарантии основных прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации
66. Основные политические права и свободы граждан
67. Основные права, свободы и обязанности и механизм их реализации
68. Социально-экономические и культурные права и свободы граждан Российской Федерации
69. Выборы: декларации и действительность (Некоторые проблемы избирательного права в современной России)
73. Правовое государство. Права и свободы человека и гражданина
74. Международно-правовые акты о правах и свободах человека и гражданина
76. Свобода и права человека в современном обществе
77. Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації
78. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
79. Історія держави та права України
80. Духовне життя та ставлення до людини в Єгипті прадавніх часів
81. Международная защита социально-экономических и культурных прав и свобод человека
84. Конституция РФ-гарант реализации прав и свобод граждан в российском обществе
90. Основные права, свободы и обязанности граждан
91. Cущность и некоторые проблемы конкурсного права
92. Практика Конституционного Суда РФ в области защиты основных прав и свобод человека
93. Свобода слова как одно из фундаментальных прав человека
94. Конституционные права, свободы и обязанности граждан РФ
95. Развитие международных прав и свобод человека
96. Юридическая ответственность физических лиц за нарушение прав и свобод других граждан
97. Личные права и свободы гражданина по Конституции РФ