![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Искусство, Культура, Литература
Литература, Лингвистика
"Історія русів" - яскравий твір барокової літератури |
Зміст Вступ Розділ I. Літературне бароко в Україні 1.1 Специфіка бароко 1.2 Становлення нової жанрової системи в українській літературі Розділ II. &quo ;Історія русів&quo ; - пам’ятка української історичної прози 2.1 Головний зміст книги 2.2 &quo ;Історія русів&quo ; - яскравий твір барокової літератури Висновки Список використанної літератури ВступНе маючи певного погляду на українську барокову літературу (17-18 ст), стара українська історія літератури не могла помітити в її формі та змісті ніякої внутрішньої єдності, та вважала через те її основні риси просто за вияв якоїсь особистої сваволі, примхи, чудернацтва авторів. Незважаючи на виразний характер світогляду барокових письменників, старі історики української літератури та культури міряли ідеологічний зміст барокової літератури масштабами власного часу. Тому цю літературу засуджували, як „далеку від життя&quo ;, чужу інтересам народу, „схоластичну&quo ;, нікому не потрібну. А щодо форми, то її засуджували як переобтяжену подиву гідними чудернацтвами, недоладну, безпорадну й т. ін. До мотивів цього суворого засудження приєднувалося ще й те, що мова української барокової літератури зробилася після мовної реформи Котляревського „перестарілою&quo ;, архаїчною, та знову ж таки - „ненародною&quo ;. Хоч наука вже досягнула великою мірою єдності щодо характеристики барокового стилю в його конкретних рисах, але панує ще чимала розбіжність у розумінні основних, провідних мотивів, що зумовлюють характер барокового стилю. Ще й досі дуже розповсюджене розуміння барокової культури як культури католицької протиреформації. Таке розуміння проходить без уваги повз той факт, що й протестантські країни та народи розвинули - іноді досить блискучу - барокову культуру. На Україні православні кола далеко більшою мірою брали участь у творенні барокової культури, зокрема літератури, ніж католицькі. Вже ближчий до правди погляд тих, хто вбачає в бароковій культурі „синтез&quo ;, поєднання культур середньовіччя („Готики&quo ;) та ренесансу. Бо, справді, культура бароко, не відмовляючись від досягнень епохи ренесансу, повертається багато в чому до середньовічних змісту та форми; замість прозорої гармонійності ренесансу можна зустріти в бароко таку саму скомпліковану різноманітність, як у готиці; замість можливої простоти ренесансу можна зустріти в бароко ускладненість готики; замість антропоцентризму, ставлення людини в центр усього в ренесансі, можна зустріти в бароко виразний поворот до теоцентризму, до приділення центрального місця знову Богові, як у середньовіччі; замість світського характеру культури ренесансу, можна побачити в часи бароко релігійне забарвлення всієї культури - знову, як у середньовіччі; замість визволення людини від пут соціальних та релігійних норм, можна побачити в бароко знову помітне посилення ролі церкви й держави. Але бароко де в чому переймає й спадщину ренесансу: зокрема, воно цілком приймає „відродження” античної культури; воно, щоправда, цю культуру розуміє інакше, аніж ренесанс, та робить спробу з'єднати античність з християнством; бароко не відмовляється і від тієї уваги, яку ренесанс звернув на природу: лише ця природа є для нього важлива як шлях до Бога; бароко не відкидає навіть культу „сильної людини”, лише таку „вищу&quo ; людину воно хоче виховати та й справді виховує для служби Богові.
Але те, що своєрідне для культури, та зокрема для мистецтва бароко, що надає бароко його власного індивідуального характеру, це - рухливість, „динамізм&quo ; бароко в пластичному мистецтві це - любов до складної кривої лінії, на відміну від простої лінії та гострого кута чи півкола готики та ренесансу; в літературі та житті - це потреба руху, зміни, мандрівки, трагічного напруження та катастрофи, пристрасть до сміливих комбінацій, до авантюри; в природі бароко знаходить не стільки статику та гармонію як напруження, боротьбу, рух; а головне - бароко не лякається найрішучішого „натуралізму&quo ;, зображення природи в суворих, різких, часто неестетичних рисах, - поруч із зображенням напруженого, повного життя, можна знайти в бароко і тему смерті; бароко не вважає найвищим завданням мистецтва пробудження релігійного почуття; для нього важливіше зворушення, сильне враження. З цим змаганням розворушити, схвилювати, занепокоїти людину пов'язані головні риси стилістичного вміння бароко, його прагнення сили, перебільшень, гіпербол, його кохання в парадоксі та любов до чудернацького, незвичайного „гротеску&quo ;, його любов до антитези та, мабуть, і його пристрасть до великих форм, до універсальності, до всеохопливості. Зі своєрідними рисами бароко зв'язані й ті небезпеки, що загрожують бароковій культурі та зокрема, бароковому мистецтву часом надто велика перевага зовнішнього над внутрішнім, “чиста” декоративність, за якою зникає або відходить на другий план глибший сенс та внутрішній зміст; ще небезпечніше змагання перебільшити, посилити всяке напруження, всяку протилежність, усе вразливе, дивне, чудне, - це приводить бароко до надмірного замилування в мистецькій грі, в мистецьких, поетичних іграшках, у чудернацтві, в оригінальності; твори бароко часто перевантажені, переобтяжені, переповнені формальними елементами; цьому сприяє і школа поетики ренесансу, що передала бароко всю витонченість античного вчення про поетичні форми та поетичні засоби („тропи і фігури”). В певних галузях літератури (напр., проповідь) маємо перевагу декламації, театральність. Не треба, одначе, забувати, що барокове мистецтво та барокова поезія зокрема призначені не для іншого часу, а саме для „людей бароко”. Чужий для нас стиль барокової поезії, яким і ми можемо захоплюватися як витонченим консеквентним та розкішним, був для „людини бароко” справді зворушливим, захоплював її, промовляв до її естетичного почуття, а через це й до її розуму та серця. Любов до натуралізму, до зображення природи також і в її „низьких” елементах, до конкретного, за яким бароко завжди бачило духовне, божественне, ідеальне, привів барокове мистецтво та поезію і до уваги до занедбаної доти народної поезії, до фольклору. В поезії бароко відбувається перший підхід до „народності&quo ;. І бароко знайшло живий інтерес та симпатію серед народу: не дивно, що надзвичайно сильні впливи бароко залишилися в усій народній поезії та народному мистецтві Європи й досі. Зокрема, не треба зменшувати значення епохи бароко для України.
Це був новий розквіт - після довгого підупаду - мистецтва та культури загалом. В історії народів епохи розквіту мають не лише суто історичне значення; вони накладають певний відбиток на всю дальшу історію народу, формуючи національний тип. Так, здається, було і з епохою бароко на Україні. Бароко залишило тут багато конструктивних елементів, які ще збільшив вплив романтики що в багатьох рисах споріднена з бароко. Конструктивні елементи, які бароко залишило в українській культурі, не всі позитивні; багато з них можна вважати й негативними. Але культура бароко немало спричинилася до сформування української „історичної долі&quo ;. Духовий зміст окремих історичних епох здебільшого характеризує не лише одна якась духовна течія, а кілька напрямів, що групуються коло двох полярно протилежних пунктів духовного всесвіту. Так і в епоху бароко: одним з полюсів була природа, другим - Бог. Епоха бароко, з одного боку, - епоха великого розквіту природознавства та математики (бо основа пізнання природи для людини бароко - міра, число та вага), а з іншого боку - епоха розквіту богословії, епоха спроб богословського синтезу, епоха великої релігійної війни (тридцятилітньої), епоха великих містиків. Людина бароко або втікає до усамітнення з своїм Богом, або, навпаки, кидається в вир політичної боротьби (а політика бароко - політика широких всесвітніх планів та жадань), перепливає океани, шукаючи нових колоній, береться до планів поліпшити стан усього людства чи то політичною, чи то церковною, науковою, мовною (проекти штучних мов) чи якоюсь іншою реформою. В ідеалі обидва для людини бароко можливі шляхи ведуть до тієї самої мети: через „світ&quo ; (природу, науку, політику і т.д.) людина приходить завше до того самого - до Бога. Хто надто довго залишився у світі, той лише заблукав у ньому. Отже, якщо культура Готики принципово релігійна та навіть церковна, якщо культура ренесансу принципово світська (хоч би її творили і духовні), культура бароко мусить мати обидві - релігійну та світську сфери; але можлива - і реально зустрічається нерідко - барокова культура з великою перевагою або й виключним пануванням релігійної сфери. Розділ I. Літературне бароко в Україні 1.1 Специфіка барокоВ історії української літератури чимале місце займає цілий комплекс творів, автори яких стояли на естетичних позиціях, відмінних від реалістичних, - мається на увазі літературна спадщина XVII-XVIII ст. Тим часом далеко не завжди визнавалась законність естетичних засад, яких дотримувалися митці XVII-XVIII ст. Насамперед дослідники шукали в їхніх творах елементи реалізму, відображення життя у формах самого життя, а оскільки таких елементів знаходили тут замало, то переважна більшість творів XVII-XVIII ст. справляла на дослідників враження безнадійно схоластичних, чужих вогню життя. Подеколи доходило навіть до повного несприйняття, заперечення цієї спадщини - як релігійної, схоластично-реакційної тощо. Маючи на увазі саме такий підхід, О. Білецький писав ще в 1927 p.: „Треба переглянути встановлену історично літературну традицію про „київську схоластичну літературу&quo ;.
Це схоже на чарівний подарунок, той, що його колись приніс до людських осель Прометей. Велика національна культура спустилася до кожної людини, зігріла її та залишилася поруч, не тільки не заперечуючи місцевих сільських співів-танців, але й доповнюючи їх. “Будь-яке відкриття має бути застосованим з користю”, - вирішили ми і взялися за Шевченка знову. Треба сказати, що відтоді він виглядав для нас зовсім іншим. Коли поетична форма припинила дратувати, зі сторінок проступила справжня література. Тепер ми зрозуміли, чому цього малоросійського вискочку раптом прийняли за свого провідні митці тогодення. Перед нашими здивованими очима зримо вималювався літературний канон. Саме так. Це не був лубок, склепаний “для народу”. Це був справжній зразок літератури - читацьке спрямування з одного боку та дороговказ для всіх, хто збирається працювати на ниві українського слова - з іншого. Мудрий поет дуже зрозуміло окреслив у своїй маленькій збірочці, чим українська література відрізняється від російської та від польської. То й не дивно, що вже понад сотню років українські літератори користуються цим каноном
1. "Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів
2. Політична історія Київської Русі
3. Головні теми жіночої західноукраїнської літератури 30-х років ХХ сторіччя
5. Традиционные и новые оценки татаро-монгольского иго на Руси
10. Языческие праздники Древней Руси
12. Культура Руси XIV - XVII веков
14. Русская здрава (методы оздоровления на Руси)
15. "Освобожден народ, но счастлив ли народ ?" по поэме Некрасова "Кому на Руси жить хорошо"
16. Языковая специфика передач на ТВ
17. Фольклорные мотивы в поэме Н.А. Некрасова "Кому на Руси жить хорошо"
18. Мартин Иден как автобиографический роман (Твір Джека Лондона «Мартін Іден» як роман-автобіографія)
19. Иван IV – первый царь Всея Руси
20. Православие и соцкультурное развитие особенности древней Руси
21. Борьба Руси с агрессией немецких и шведских феодалов. Александр Невский
25. Крещение Руси
26. Крещение Руси. Князь Владимир
27. Кризис родового строя и возникновение холопства на Руси конца Х- начала XI века
29. Объединение Руси
30. Принятие Христианства на Руси
32. Социально-экономический и политический строй. Внутренняя и внешняя политика Киевской Руси
33. Торгово-экономические связи Киевской Руси (Контрольная)
34. Цивилизации. От Руси к России. XVII век: Люди и время, смута. Эпоха Петра Великого...
35. Альнернатива средневековой Руси 13-15 в.в.
37. Происхождение и развитие городов древней Руси
41. Христианизация Руси. Ее последствия
42. Монгольское завоевание Руси: последствия и роль в отечественной истории
44. Государственное управление Руси в XVII веке
46. Русская здрава (методы оздоровления на Руси)
47. Усилитель мощности 1-5 каналов ТВ
48. Проникновение христианства на Русь и отношения с язычеством до крещения Руси при князе Владимире
49. Эпидемии и пандемии Руси XI-XIV вв. по материалам летописей
50. История возникновения древней Руси (культура славянских и праславянских племён)
51. Колонизация Суздальско-Владимирской Руси
52. Спорные вопросы ранней истории Киевской Руси
53. Национально-теократическая концепция Святой Руси А.В.Карташева
58. Роль братьев-просветителей Кирилла и Мефодия в распространении христианства на Руси
59. Проблема места монастырей в экономической структуре Руси
60. Культура Руси во времена татарского ига
61. Политика татаро-монгол в отношении Руси
62. Становление Руси
63. Роль Руси в мировом сообществе 15-17 веков
64. Государственная раздробленность древней Руси XII - XIII вв
65. Предпринимательство в допетровской Руси
67. Суверенные феодальные земли на Руси
68. Феодальная раздробленность Руси (середина XII – XV вв.)
69. Історія України
73. Гипотезы образования государственности на Руси
74. История Руси
75. История принятия христианства на Руси
76. История христианства на Руси
77. Крещение Руси
78. Крещение на Руси
79. Культурно-историческое значение принятия православия на Руси
80. Насилие политики Петра над традициями (обычаями) Московской Руси
81. Особливості економічного розвитку Київської Русі
82. Принятие христианства на Руси
83. Принятие христианства на Руси и его историческое значение
84. Реформы Ивана Грозного и начало самодержавия на Руси
85. Складывание крепостного права на Руси. Соборное уложение 1649 г.
89. Экономическая и социально-политическая жизнь Киевской Руси
90. Запровадження Християнства на Русі
91. Родовая память в Древней Руси
92. Святые князья Великой Руси
93. Антиповедение в культуре древней Руси
94. Принятие христианства на Руси, русский взгляд
95. Історія держави та права України
96. Спорные вопросы крещения Руси
97. Таблиця дат з історії (1917-21)
98. Борьба Руси и Прибалтики с немецкой, шведской и литовской агрессией в 13 веке