![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр. |
Реферат на тему: Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990-2005 рр. План 1. Утвердження суспільно-політичного плюралізму 2. Суспільство в умовах плюралістичної демократії 3. Економічний розвиток Угорщини у 1990-2005 рр. 4. Основні вектори зовнішньої політики Угорщини на сучасному етапі. Угорсько-українські відносини. Список літератури 1. Утвердження суспільно-політичного плюралізмуЗ середини 80-х років XX ст. посилилася криза в усіх сферах суспільства. Намагаючись стримати падіння життєвого рівня, уряд вдавався до зовнішніх позик, справжні розміри яких приховували від громадськості (реальна сума зовнішнього боргу до кінця 80-х років XX ст. Дорівнювала річному національному доходу). Інфляція, зниження купівельної спроможності, підвищувало невдоволеність населення, підривало довір'я до керівництва країни. Окремі партійно-державні діячі вже тоді звертали увагу на недоліки політичної системи, необхідність заміни диктаторського соціалізму демократією. Серед цих реформаторів був І. Пожгаї. Влітку 1985 р. він виступив із дискусійною доповіддю на зборах опозиційної інтелігенції. Тоді ж обговорено загальну суспільну ситуацію в країні, звернено увагу на кризові явища в економіці. Однак про цей форум влада замовчувала, а його матеріали розповсюджувалися самвидавом. По-своєму відреагувала на суспільні події Спілка письменників: у 1986 р. до її керівництва не обрали жодного члена правлячої УСРП. Етапною подією в розвитку угорської демократії стала нарада 27 вересня 1987р. Уній взяли участь 180 провідних представників опозиційної інтелігенції - відомі в країні письменники, авторитетні економісти, вчені-гуманітарії і громадські діячі. Тоді ж було вироблено основні принципи Угорського демократичного форуму (УДФ) - першого в країні масового су¬спільно-політичного руху. Влада заборонила засобам масової інформації повідомляти результати цієї наради. Тому країна дізналася про неї та її ухвали лише через шість тижнів. УДФ, хоча і був опозиційною силою, зберігав помірковані позиції і погляди, об'єднував представників різних ідейних напрямів. У січні 1988 р. УДФ висунув вимогу провести вільні демократичні вибори до парламенту, пізніше активно критикував існуючий державно-політичний режим. Так він поступово ставав авторитетною і впливовою силою в країні. Згодом виникла &quo ;Мережа вільних ініціатив&quo ; (1 травня 1988 р), яка, на відміну від УДФ, була крихким об'єднанням різнорідних опозиційних елементів. У листопаді 1988 р. вона організаційно оформилася в Союз вільних демократів (СВД). Серед його засновників були філософи-марксисти 70-х років XX ст., представники інтелігенції, передусім вихідці зі середовища колишніх партійних функціонерів, батьків яких у часи правління Я. Кадара відтіснили від керма влади. СВД виступив з радикальних, підкреслено антикомуністичних позицій та ідеологічно визначив себе як ліберально-демократична сила.30 березня 1988 р. створено ліберально-демократичну молодіжну опозиційну організацію - Союз молодих демократів (більше відомий за угорською абревіатурою як ФІДЕС). Таким чином, ці три суспільно-політичні опозиційні сили стали основним рушієм демократичних перетворень.
Для УДФ пріоритетними були завдання об'єднання всіх сил з метою відновлення і збереження повної незалежності, національних інтересів Угорщини. СВД акцентував увагу на захисті прав людини та цінностях парламентської демократії. ФІДЕС визначив основні вимоги партійного плюралізму, створення правової держави, відкликання депутатів чинного парламенту. За таких умов прихильники змін у березні 1988 р. утворили в УСРП ліводемократичну коаліцію під назвою Новий березневий фронт (НБФ). Проте їх програмні установки та заклики до оновлення не отримали підтримки з боку кадарівського керівництва, а чотирьох найактивніших реформаторів (М. Біхарі, 3. Віро, 3. Кирай і Л. Лєндел) виключили з партії. Однак ці події спричинили певну корекцію політичного курсу УСРП. До її нового керівництва увійшли популярні та переконані реформатори (Р. Ньєрш, І. Пожгаї, М. Нємет), а партійним лідером став К. Грос, який зберіг посаду глави уряду. Проте вивести країну з кризи не вдалося, партія стрімко втрачала свої позиції в політичному житті. Наприкінці 1987 р. і протягом усього 1988 р. в Угорщині пройшла серія політичних акцій, які провели альтернативні опозиційні рухи й організації. У Будапешті 27 червня 1988 р. відбувся могутній (близько 200 тис) факельний хід і мітинг протесту проти антиугорської політики румунського уряду. Масовий мітинг транслювало телебачення в прямому ефірі. На початку вересня 40 тис. маніфестантів зібралося перед будівлею парламенту, де вони виступили проти зведення на Дунаї водосховища. Активність опозиційних організацій зростала, вони набирали популярності та діставали підтримку. Це змусило партійно-державну владу змиритися з неминучістю затвердження політичного плюралізму, а парламент - зайнятися виробленням законів про статус і діяльність нових організацій. У січні 1989 р. парламент прийняв закон про право на створення політичних партій, що усунуло правову перешкоду суспільно-політичного плюралізму. Було оприлюднено висновок комісії істориків про характер угорських подій 1956 р., які кваліфікувалися як народне повстання. Ця переоцінка фактично позбавила легітимності єдину правлячу партію і викликала велике роздратування в її консервативних колах. Наприкінці червня 1989 р. Угорщина, демонструючи свої наміри та рішучість жити в єдиній Європі, почала демонтаж укріплень на австрійському кордоні. Цим скористалося багато туристів зі східноєвропейських країн, які не бажали повертатися додому. Знаковою подією у політичному житті став національний круглий стіл (червень-вересень 1989 р). На ньому було вироблено основні документи: про зміну конституції, діяльність політичних партій, забезпечення умов переходу до парламентарної демократії. Сторони домовилися про утворення інституту президентства, демократичні вибори до парламенту, заборону діяльності парторганізацій на підприємствах та ін. Тим часом політичні процеси, спрямовані на кардинальну зміну державно-політичного ладу, набирали силу. Влітку 1989 р. У деяких містах пройшли довибори парламенту. Перемогу на них отримали виключно кандидати від офіційно зареєстрованих опозиційних партій і організацій.
Так угорський парламент перестав бути однопартійним. У жовтні законодавці прийняли декілька конституційних ухвал, зокрема змінено назву держави на Угорська Республіка, запроваджено посаду глави держави (президента). Черговий з'їзд УСРП схвалив нову назву партії - Угорська соціалістична партія (УСП), оголосив про відмову партії від принципів керівної ролі в суспільстві. Теоретично в другій половині 1989 р. повторилася ситуація епохи правління св. Іштвана. Фактично треба було створити нову державу, з азійського закутка вийти на шлях формування сучасного громадянського суспільства. На руїнах комуністичного режиму планувалося збудувати демократичні відносини. Весною 1990 р. відбулися перші вільні вибори до парламенту. Найбільше голосів (42%) одержав УДФ, який опирався на християнські та національні традиції. Він утворив коаліцію з Незалежною партією дрібних селянських господарів (НПДГ) і Християнсько-демократичною народною партією (ХДНП). Ліберали в особі СВД здобули 24%, а ФІДЕС - 8,5%. Вибори показали, що вісь політичного життя різко змістилась вправо. Новий склад парламенту 2 травня 1990 р. обрав першого главу держави: ним став лідер СВД А. Гьонц. 2. Суспільство в умовах плюралістичної демократіїПарламентські та президентські вибори фактично завершили процес політичного переходу до плюралістичної демократії. Угорщина стала парламентською республікою. Правлячу коаліцію склали праві та центристські сили: УДФ, НПДГ ХДНП. Опозицію утворили УСП, СВД і ФІДЕС. Першим некомуністичним прем'єр-міністром став Й. Анталл. Новий уряд провів чистку державного апарату, армії, керівництва підприємств, усунув від важливих посад комуністів, опрацював план виходу економіки з кризи на основі розвитку приватної власності (1991), прийняв закон про земельну реформу (1992). Після смерті Й. Анталла 12 грудня 1993 р. прем'єр-міністром став Петер Борошш. До середини 1994 р. остаточно зміцніла плюралістична система управління, розгорнулися глибокі демократичні перетворення, сформувалися засади ринкової економіки. Фактично змінився весь суспільно-політичний лад. Водночас влада намагалася стримати хвилю антиурядової критики, заборонила ряд передач на радіо і телебаченні. На знак протесту проти таких дій у країні відбулися великі демонстрації (жовтень, 1993 р. - 15 тис; березень, 1994 р. - ЗО тис). У 1992 р. Угорщина ратифікувала Європейську угоду про права людини, а у 1993 р. прийняла спеціальний Закон про права національних меншин та етнічних груп, в якому закріплені їх індивідуальні та колективні права щодо користування рідною мовою. Парламентські вибори, які відбулися у травні 1994 р., показали, що &quo ;маятник&quo ; політичних симпатій хитнувся вліво: більшість виборців проголосувала за УСП (59,15% і 209 мандатів). СВД дістав 17,88% (69), УДФ - 9,84 (38), НПДГ - 6,74 (26), ХДНП - 5,7 (22), ФІДЕС - 5,18% (20). По одному мандату отримали Аграрний союз і Партія підприємців. Правоцентристські партії склали опозицію. У соціалістичному уряді ліберали (СВД) отримали три міністерства, у т. ч. внутрішніх справ. Прем'єр-міністром став лідер УСП Д. Хорн. Повернувшись до влади, соціалісти продовжили попередній політичний курс, а їх економічна політика вивела країну на провідні позиції в регіоні.
Втягати до того УНК було недоцльно неможливо. За саме передання УНКомтетом радоповдомлення про Акт ЗО. 6. 1941 р. члени УНК були Aестапом ув'язнен. Якщо б була змога нормально самостйницько полтично д, якщо б Нмеччина респектувала державну сувереннсть Украни невстрявання у вйну Нмеччини проти захднх держав, ц невдступн тод деклярован засади укрансько самостйницько полтики, в такй обстанов УНК вийшов би на поле широко полтично д репрезентац. Де було можливо, там УНК був активзований вдповдно пдносилося його значення. Укранська Нацональна Рада створилася у Львов в липн 1941 року у зв'язку з УНК; так само на всх масових народнх збраннях манфестацях по всьому терен особливо вдзначалося повстання УНК як центру всеукрансько полтично консолдац. Дальший розвиток подй був такий, що не було можливостей для д УНК, як леAального самостйницького центру. В пднмецькй дйсност могли наявне снувати тльки так полтичн твори акц, як пристосовувалися до ц дйсност; усе ж безкомпромсове, що хотло вести акцю, мусло йти в пдплля
1. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
2. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
3. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
4. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
5. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
9. Соціально-економічний розвиток Чехії та Словаччини у XVIII столітті
10. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
11. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
12. Соціально-економічний розвиток України у XVII ст.
13. Соціально-економічний розвиток українських земель у XIX ст.
14. Суспільно-політичне та культурне життя України
16. Економічний розвиток Індії
17. Зародження та розвиток політичної економії
18. Економічна та торгово-політична роль митного збору
19. Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів
20. Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток
21. Політична економія - теорія та практика
25. Економічний аналіз та фінансові показники підприємства
26. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
27. Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури
28. Військово-політичний блок НАТО: історія діяльності союзу та співпраці з Україною
29. Етапи політичного розвитку Київської Русі. Особливості її суспільно-політичного життя та культури
30. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
31. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
32. Утворення та діяльність українських політичних партій у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.
33. Економічний інтерес та шляхи його реалізації в рекламній діяльності
34. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
35. Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки
36. Політичні погляди М. Хвильового, М.І. Міхновського та Ю. Липи
37. Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського
41. Трансформація суспільства та політична модернізація
42. Політична влада у світі та в Україні
43. Політична еліта, лідерство і демократія
44. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
45. Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування
46. Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему
47. У пошуках свого шляху: етнопсихологія, соціально-політична психологія та психологія підприємництваа
48. Біографія та політичні погляди Арістотеля
49. Економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності
50. Економічна криза в Україні 1990-1999 рр.: причини, наслідки та шляхи подолання
52. Політичні права і свободи громадян України
57. Cучасні політичні партії в Україні
58. Політичний режим
60. Економічний аналіз підприємств
61. "Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів
62. Політичний іслам
63. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
64. Суспільно-політична діяльність Костомарова
65. "Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
66. Дія на людину постійних електричних полів та полів частотою 50 Гц
67. Інтенсифікація та її економічна ефективність у сільському господарстві
68. Структура наказу про облікову політику та оптимальні шляхи впровадження
69. Північно-Кавказький економічний район Росії
73. Політична система Великовританії
74. Політично-правова теорія Жана Бодена
75. Прийняття та зміна Конституції Угорщини
76. Мова та історія (розвиток мови)
77. Переклад суспільно-політичних реалій (на основі перекладу статей з газети Нью-Йорк Таймс)
78. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
79. Етнічний розвиток Русі-України
80. Ідейно-політичне життя Полтавщини
81. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
82. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
83. Політична і судова система Київської Русі
84. Політична історія Київської Русі
85. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
89. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
90. Симон Петлюра – політичний діяч
91. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
92. Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).
93. Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
94. Суспільно-політичні погляди правителів Київської Русі
95. Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
96. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
97. Економічний спад і нові правила маркетологів
98. Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи в дітей. Нервово-психічний розвиток дитини