![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Правовий зміст та наслідки Української селянської реформи 1861 р. |
ЗмістВступ 1. Зміни в суспільному ладі після реформи 1861 р. 2. Правове становище селянства 3. Зміни у розвитку промисловості 4. Комерціалізація сільського господарства Висновки Список використаної літератури ВступНа початок XIX ст. українські землі у своїй більшості на Лівобережжі, Правобережжі і на Півдні знаходилися в складі Російської імперії. Західноукраїнські території - Галичина, Північна Буковина та Закарпаття - були окраїнами Австрійської імперії. Українські землі в Російській імперії офіційно називалися „Малоросія”. За Південною Україною закріплюється назва “Новоросія”. Підкреслимо, що ці назви мали суто російське походження. Український народ продовжував називати Лівобережжя - Гетьманщиною. Після правління Катерини II, яка знищила залишки автономії України, український народ покладав певні надії на імператора Павла І. Але все, що спромігся зробити останній, зводилося до відновлення в українських землях старої судової системи, дії магдебурзького права та старого адміністративного поділу на повіти. На краще українці сподівалися і тоді, коли імператором став Олександр І, який мав репутацію гуманного, ліберального правителя. Генерал-губернатором Малоросії було призначено князя Олексія Куракіна. Тактичний, освічений, він шанував традиції українського народу, користувався його повагою, але і йому не вдалося зробити хоч що-небудь для відновлення автономії України. У першій половині XIX ст. Україна залишається сільськогосподарською країною. Але той факт, що поміщикам належало біля 70 відсотків усієї землі, значно гальмував перехід сільськогосподарського виробництва до ринкової економіки. На поміщицьких землях вирощувалось до 90 відсотків товарного хліба. Переломним етапом економіки України, як і Російської імперії в цілому, став кінець 50-х - початок б0-х років. Кримська війна, яку розв'язав Микола І, закінчилася ганебною поразкою російської армії. Олександр II розпочав кардинальні реформи. В 1856 році він заявив, що кріпацтво має бути скасовано, і що це треба зробити зверху, а не чекати, коли воно почне скасовуватися знизу. 19 лютого 1861 року проголошується Маніфест про скасування кріпацтва. По реформі становище селян в Україні ставало дедалі гіршим, ніж у Росії, бо тут їхні земельні наділи до реформи були більшими. Селянська реформа була головною серед інших демократичних реформ. Реформи Олександра II можна сміливо назвати першою буржуазно-демократичною революцією в Росії, що була проведена зверху. Ще в 1860 році розпочалася фінансова реформа, в 1862 році - військова реформа. Було введено загальну військову повинність, а термін служби зменшено з 25 до 6 років Реформа 1861 року створила умови для подальшого розвитку промисловості. На якісно новій основі формуються металургійна, цукрова, паперова, вугільна галузі. Розвиток промисловості, сільськогосподарського виробництва, транспорту сприяв залученню визволеного від кріпосної неволі селянства в промислове виробництво. Падіння кріпацтва стало одним з найважливіших рубежів в історії Росії й України. Одержує перемогу основна умова розвитку капіталізму - вільний ринок найманої праці.
У 60-х - на початку 80-х років відбулися зміни у структурі промисловості України; зростає вага добувної промисловості, посилено розвивається металургія, машинобудування, залізнична справа, річкове і морське пароплавство. В цей же час Україна стає головним центром харчової промисловості Російської імперії. Особливо технічно розвинутими були цукрова, спиртогорілчана і млинарська галузі. На початку 90-х років в Україні зосереджувалося майже 32 відсотки машинобудівних заводів Російської імперії, котрі давали близько 16 відсотків загальноросійської продукції машинобудування. Україна стає головним районом сільськогосподарського машинобудування. 1. Зміни в суспільному ладі після реформи 1861 р.Після селянської реформи 1861 року дворянство України, як і все дворянство Російської імперії, вступило у період кризи і розладу. Неспроможність більшої частини дворянства перебудуватися в нових економічних умовах привела до втрати ним на кінець XIX ст. значної кількості земель. Але цей факт ще не дає підстав для висновку про занепад дворянства. За ним зберігаються всі права та привілеї, якими воно користувалося до реформи. Більш того, приймаються нові нормативні акти, що зміцнюють привілейоване становище дворянства. Так, дворянам було надано право кредиту в Дворянському банку і приватних земельних банках під заставу земель, встановлювались премії за реалізацію сільськогосподарської продукції тощо. Пануюче становище займало дворянство і в державному механізмі. У створених за земською 1864 року та міській 1870 року реформами органах земського та міського самоврядування дворянству відводилося чільне місце. Дворяни очолювали училищні ради, визначали особовий склад мирових судів. Попри щедрі земельні наділи, фінансову підтримку уряду й цілий ряд переваг та привілеїв дворянство також стрімко занепадало в період після 1861 р. Причина цього крилася головним чином у тому, що поміщики не вміли перетворити свої маєтки на прибуткові комерційні підприємства. Замість вкладати гроші в техніку, вони витрачали їх на розгульне життя; призвичаївшись до дармової кріпацької праці, вони не здатні були наймати собі допоміжну силу; а необхідних для успішного господарювання дисципліни, ініціативності та працьовитості багато дворян просто не знали. Щоб вирішити свої фінансові проблеми, дворяни брали позички. У 1877 р. близько 77% дворян мали великі борги, а тому багато з них продавали землі підприємливим куркулям. Відтак між 1862 та 1914 рр. дворянські землеволодіння на Україні зменшилися на 53%. Однак це не стосувалося Правобережжя, де надзвичайно багаті польські магнати могли легше долати труднощі і утримувати свої величезні маєтки. Доля дворянства свідчила про те, що традиційна еліта на Україні, як і в усій Імперії, поступово відходила у небуття. Продавши свої землі, дворяни переїздили до міст, де ставали чиновниками, офіцерами чи представниками інтелігенції. В умовах становлення товарного виробництва відбувалося народження соціальної групи населення - буржуазії. Буржуазні прошарки рекрутувалися з різних соціальних станів: дворян, селян, міщан, купців, що йшли шляхом підприємництва.
Перетворення певної частини цих станів у буржуазію було довготривалим і складним. Цей процес відбувався в межах загальних для всієї Російської імперії закономірностей. Але формування буржуазії в Україні мало свої особливості, які визначалися рівнем розвитку промисловості та сільського господарства, спеціалізацією виробництва. 2. Правове становище селянстваНайбільші зміни в розглядуваний період відбулися у правовому становищі селянства. До реформи 1861 року правове становище селян України характеризується посиленням кріпосного гніту. Указами 1800, 1804, 1808, 1828 років завершується юридичне закріпачення селян України. Напередодні реформи 1861 року в руках поміщиків зосереджувалося понад 70 відсотків усієї землі та біля 60 відсотків загальної чисельності селян. Селяни поділялися на дві великі групи: кріпосні та державні селяни. Незначну групу складали удільні селяни. Те, що в XVIII ст., після указу Катерини II 1783 року, з юридичного погляду було прикріпленням селянина до землі, яку він не мав права залишити, в XIX ст. обернулося на повне рабство. Селянин перетворився на об'єкт, на повну власність поміщика, з ним останній міг робити все, що йому заманеться: перевести на інше місце, продати разом з землею чи без землі, з родиною чи окремо, обміняти, подарувати, заслати в Сибір. Поміщик був суддею кріпака і навіть міг розглядати справи між кріпаками і сторонніми особами. Поміщики мали право карати своїх селян різками, а деякі з них мали свої в'язниці. Пан вершив життя і смерть кріпака. Переважаючою формою експлуатації кріпосних селян була панщина. Офіційно панщина обмежувалася трьома днями на тиждень. Проте поміщики вдавалися до урочної системи, тобто давали селянину такі завдання, які не під силу було виконати за три дні. На Лівобережній Україні панщина становила 3-4 дні на тиждень, а на Правобережній доходили до б днів. У Південній Україні, де кріпацтво було введено пізніше і сільське господарство будувалось на вільнонайманій праці, панщина не перевищувала два дні на тиждень. Щоб ще більше закабалити селян, поміщики переводили їх на місячину, поселяли в бараках, змушували виконувати безперервну панщину і платили їм лише місячним пайком і одягом. Панщина доповнювалася різноманітними натуральними і грошовими поборами: селяни мусили возити поміщикам дрова з лісу, прокладати та ремонтувати шляхи, мости, збирати ягоди, гриби тощо. Надзвичайно тяжким видом панщини була праця на поміщицьких промислових підприємствах. Крім того, кріпаки мали сплачувати податки державі. Царський уряд розумів, що селянам тяжко нести такий тягар кріпосницького гніту, і щоб якось покращити їхнє становище в 1847-1848 роках він проводить інвентарну реформу. Тут, в Правобережній Україні, кріпосницький гніт був найтяжчим. Згідно з „Інвентарними правилами&quo ; в Київській, Волинській та Подільській губерніях було введено „інвентарі” - описи поміщицьких маєтків. На основі інвентарів були визначені розміри земельних наділів кріпаків і встановлювалися розміри панщини та інші повинності. Земля, якою користувалися селяни, залишалася в їхньому вічному користуванні, панщина встановлювалася в розмірі трьох днів для чоловіка і одного дня для жінки.
Як згаду полковник М. Середа, отримавши дозвл Державного Секретарату, вн з своми адютантами М. Письменним та С. Дзюбою виздить у район дислокац Запорзького корпусу. Наслдки подорож виявилися трагчними: С. Дзюба був убитий, М. Письменний важко поранений, лише П. Болбочанов пощастило вирватися живим 214. Суспльно-полтична ситуаця в кран Як уже зазначалось, протягом тривалого часу представники правих партй не полишали надй досягнути порозумння з лдерами Директор для залучення до державотворчо прац дячв, не заангажованих у полтику, спецалств з рзних сфер суспльного життя, у тому числ й вйськових. 15 березня 1919 р. один з провдникв Укрансько демократично-хлборобсько парт С. Шемет звертаться до Головного отамана С. Петлюри з листом, у якому заклика зважити на «реальн обставини» мжнародне становище, «котре вимага аби негайно ми показали себе здбними припинити анархю будувати нормальну правову державу». Вн просить призначити в Одес командувача укранських вйськ, як «тут формуються при допомоз французв» з огляду на те, що «французи розрвали з Денкним». На цю посаду С
1. Перебудова в СРСР та її наслідки для України (1985–1991 рр.)
2. Правовий режим використання і відновлення та захист вод України
3. Українізація: її суть та наслідки
4. ПОДАТКИ ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ
5. Поняття, форма та функції Конституції України
9. Монголо-татарська навала на Русь та її наслідки
10. Причини та наслідки голоду 1932-1933 рр.
11. Суспільно-політичне та культурне життя України
12. Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки
13. Напрями та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір
14. Зміст та структура документознавства як науки
15. Зміст та структура науково-дослідницької діяльності студентів
16. Забруднення атмосфери. Джерела та наслідки забруднення
17. Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIII - початку XX ст.
18. Аналіз змісту та політико-правових наслідків конституційної реформи 2004 року
20. Зміст аграрної реформи П.А. Столипіна і її наслідки
25. Матеріальна та духовна культура євреїв Півдня України у XIX ст.
27. Поліграфічна промисловість України. II роль та перспективи розвитку
28. Походження людини та її поява на території України
29. Сутність та зміст сучасного менеджменту
30. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України
32. Розвиток та розміщення хімічної промисловості України
33. Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки
34. Розвиток та розміщення залізничного транспорту України
35. Зміст і завдання БЖД та об’єктивні умови її виникнення
36. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї укр
41. Найбільші техногенні катастрофи та їх наслідки
42. Еколого-ценотичні особливості та представленість родини бобових у флорі України
43. Проблеми та перспективи розвитку агропромислового комплексу України
46. Літаки та засоби авіаційного ураження авіації Збройних Сил України
48. Вугільна промисловість України і Польщі: сучасний стан та перспективи
49. Адміністративно-правовий статус Президента України
50. Бандитизм (ст. 257 Кримінального кодексу України)
51. Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України
53. Звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України
57. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
58. Поняття, встановлення, зміна цільового призначення земель України
59. Поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України
60. Право України другої половини XVII-XVIII ст.
62. Правовий режим використання і охорони надр України
63. Правовий статус юридичних осіб нафтогазового комплексу України (цивільно-правові аспекти)
64. Принцип незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану
65. Склад злочину, передбаченного ст.149 кримінального кодексу України - торгівля людьми
66. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення
67. Шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України на основі світового досвіду
68. Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій
69. Класифікація, склад та зміст типових технологічних операцій
73. Окупація України військами Німеччини та її союзників
74. Пилип Орлик та перша Конституція України
75. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
77. Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України
78. Соціально-економічний розвиток України у XVII ст.
79. Фактори відставання України у психологічному та історичному планах
80. Культура України в XVIII–XIX ст.
81. Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.
82. Смисловий зміст культури та методика проведення дискусій
85. Аналіз міжнародних економічних відносин України, Угорщини, Франції та Бразилії
89. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
91. Моделі та методи прийняття управлінських рішень в умовах економіки України
92. Вища освіта України і Болонський процес
93. Педагогічна освіта незалежної України — важливий чинник підвищення ефективності навчання
94. Структура та зміст віщої освіти
95. Вибори та їх роль у політичному житті України
97. Предмет політології, сутність та зміст
98. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
99. Текстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку