![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Основи психології управління |
Міністерство освіти та науки України Житомирський державний технологічний університет Кафедра управління персоналом і економіки праці Контрольна робота з курсу: &quo ;Психологія управління&quo ; Варіант № 5 (5, 35 ,65) Виконала: студентка V курсу групи ЗМО-10 м Карпінська Н. В. зал. книжка № 20107126 Перевірила: Богоявленська Юлія В'ячеславівна Житомир 2010 Зміст1. Внесок окремих шкіл психології в царину психології управління 2. Трудовий колектив 3. Ділове спілкування та його структура Список використаної літератури 1. Внесок окремих шкіл психології в царину психології управління Психологія управління виокремилась в самостійну науку в 20-30 рр. XX ст. Великий вплив на психологію управління справили окремі школи психології. До таких шкіл можемо віднести природничо-наукову, гуманістичну школи та психологічну теорію діяльності. Природничо-наукова школа представлена такими течіями психології: біхевіоризм, гештальтпсихологія, когнітивна психологія. Біхевіоризм. Біхевіоризм є передусім американським науковим явищем –– він визначив обриси американської психології XX століття. Англійське слово &quo ;behavior&quo ; перекладається як поведінка. Отож, предметом психології, за біхевіористами, є поведінка. Теоретичним лідером біхевіоризму став Дж. Б. Уотсон (1878-1958). Предметом психології він обрав поведінку, яка цілком побудована з секреторних та м'язових реакцій, що повністю визначаються зовнішніми стимулами. Він мріяв перетворити психологію на науку, здатну контролювати і передбачати поведінку –– і це б вдалося, коли б людська поведінка дійсно залежала тільки від зовнішніх факторів. Загалом біхевіористи тяжіли до експериментального підтвердження своїх гіпотез відносно людської поведінки саме на тваринах, та й серед останніх обирали навіть не мавп, а голубів та пацюків –– що й дозволяло обминати певні ускладнення, пов'язані із запереченням внутрішнього світу людини. Формула &quo ;стимул-реакція&quo ;, яку біхевіористи пропагували як пояснювальний принцип поведінки, передбачала, що з людини можна виліпити що завгодно, якщо давати їй певні, точно відповідні стимули, позитивно підкріплювати певні реакції. Гештальтпсихологія. Гештальтпсихологія як науковий напрям, датою виникнення якого вважається 1910р. –– час зустрічі М. Вертгеймера (1880-1943), В. Келера (1887-1967) і К. Коффки (1886-1941) –– виникла як спроба теоретичного обґрунтування деяких феноменів зорового сприйняття. Замість пошуку елементів свідомості цей напрям зробив наголос на її цілісності. Гештальтпсихологи вказували на те, що первинними даними психології є саме цілісні структури (гештальти), які в принципі неможливо побудувати з якихось елементів. Гештальти мають свої характеристики і закони. Єдиною психічною реальністю стверджуються факти свідомості. Гештальтисти застосували в своїх дослідженнях феноменологічний метод, який заохочує до проникнення в реальність душевного життя у всій можливій повноті (тут має допомогти позиція &quo ;наївного&quo ; спостерігача, не обтяженого попередніми уявленнями про те, якою ця реальність має бути). Гештальтпсихологія знайшла продовження у сучасному напрямі психотерапії (гештальттерапія), автор якого Ф.
Пєрлз застосував феномени цілісності, досліджені гештальтпсихологами на матеріалі сприймання, до людської особистості (і розробив засоби поновлення цілісності особистості, яка перебуває у внутрішньому конфлікті). Когнітивна психологія (когнітивізм) (від лат. знання, пізнання) один з сучасних напрямів психології. З біхевіоризму, а саме з пізньої його моделі, яка між стимулом і реакцію вже дозволяла існування певних суб'єктивних факторів, бере виток напрям когнітивної психології. Загальні уявлення когнітивної психології про психіку зводяться до того, що вона є властивою живим організмам системою отримання, переробки та фіксації інформації. Тобто представників когнітивізму в психології цікавлять передусім інформаційні процеси, які уявляються по аналогії з функціонуванням обчислювальних пристроїв. Першим завданням цього напряму було вивчення перетворень сенсорної інформації від моменту зустрічі стимулу із рецептором до одержання відповіді (реакції). Більш загальні завдання цей напрям почав ставити перед собою, коли можливості вивчення окремих психічних процесів почали вичерпуватися. Когнітивна психологія –– напрям, який намагається довести вирішальну роль знання в організації поведінки суб'єкта. До когнітивної психології можна віднести теорію когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, відомими представниками когнітивізму є також Дж. Брунер, Р. Аткінсон. Гуманістична школа. Цей напрям в психології пов'язаний з іменами А. Маслоу (1908-1970), К. Роджерса (1902-1987), Г. Олпорта (1897-1967), він вкорінений у психотерапевтичній практиці. Головним предметом психології він визнає особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось нерухоме, а живу можливість самоактуалізації –– неповторного прояву в реальному житті індивідуального потенціалу людського буття, властивого кожній людині. Людина повинна вивчатися у цілісності й унікальності. Людина відкрита до світу. Переживання світу в собі та себе в світі є головною психологічною реальністю. Людина –– істота вільна, здатна вирішувати, обирати шлях власного розвитку. Вона активна, творча істота. Віра в людину гуманістичної психології збігається з певними аспектами філософії Ж.-Ж. Руссо, який ще за часів Просвітництва вважав, що цивілізація стає на перешкоді людському щастю, бо спотворює первинно добру людську природу. Людина народжується, щоб бути доброю й прекрасною, але суспільство, оточення не дає цьому потенціалу ствердитись у реальному житті, нищить його. Це винищення відбувається шляхом прищеплення людині певних цінностей, стандартів і цілей, які не є справжніми її цінностями, цілями. Поведінка людини стає вигідною її оточенню, але безглуздою з точки зору її власного розвитку. Щоб бути щасливою, людині потрібно прислухатися до себе. Отже, в центрі уваги гуманістичної психології проблеми особистості, її розвиток. На противагу психоаналізу представники гуманістичної психології підкреслюють роль свідомості і самосвідомості в детермінації поведінки і симпатії людини. Психологів цього напряму цікавили провідні мотиви в житті людини, потреба особистості в позитивній оцінці.
Психологічна теорія діяльності включає теорію психоаналізу З. Фрейда та аналітичну психологію К. Юнга. Психоаналіз –– 1895 р., коли 3. Фрейд і Й. Брейер почали застосовувати метод катарсису для лікування істерії, вважають датою народження класичного психоаналізу. Це найбільш відомий за межами психології напрям психологічної науки і практики, який отримав широкий світовий резонанс, справив вплив на різні шари культурного життя людства. Засновником психоаналізу є 3. Фрейд (1856-1939). Вперше загальні положення психоаналізу були їм викладені в 1900 р. у &quo ;Тлумаченні сновидінь&quo ;. На відміну від напрямів психології, презентованих вище, психоаналіз –– теоретичне вчення, яке було обумовлене потребами клінічної практики. Згідно із Фрейдом, психіка аж ніяк не співпадає із свідомістю. Свідомість становить лише тонкий шар на поверхні несвідомого. Якщо не досліджувати несвідоме, ніяк не можна збагнути природу психіки. Вчення психоаналізу має три рівня: • метод дослідження, який спирається на виявлення неусвідомлюваного значення слів, вчинків і продуктів уяви (снів, марень, фантазування) шляхом тлумачення вільних асоціацій; • психотерапевтичний метод, який спирається на це дослідження; • сукупність теорій психології і психопатології (теорія дитячої сексуальності тощо), в яких систематизовано дані, отримані психоаналітичним методом дослідження й лікування. Ключовими термінами психоаналізу є несвідоме –– уявлення про те, що існує психічна діяльність, яка суб'єктом не усвідомлюється, опір –– ідея про те, що свідомість опирається проникненню в неї несвідомих тенденцій (і робить це шляхом психічного захисту), трансфер –– поняття про те, що на відношення людини до об'єкту впливає її відношення до минулих об'єктів (перш за все тих, що оточували її в дитинстві). Важливим також є поняття лібідо –– психічної енергії, джерело якої знаходиться у несвідомому. Психоаналіз Фрейда поступово зазнавав змін з'явився неофрейдизм. Один з його представників німецько-американський психолог Е. Фромм (1900 - 1980) заперечив біологізм Фрейда, переглянув символіку несвідомого, переносячи акцент із придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами. Він ввів поняття &quo ;соціального характеру&quo ;, трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда та соціальною структурою суспільства. У психоаналізі використовується поняття &quo ;інтроекція&quo ;. Воно має місце при дослідженні механізмів ідентифікації, за допомогою яких людина присвоює характеристики іншої особи. Аналітична психологія була заснована швейцарським психологом К. Г. Юнгом (1875 - 1961). Він розглядав процес психічного розвитку індивіда як асиміляцію свідомістю змісту особистого і колективного несвідомого. За Юнгом, центром психіки є архетип Самості (від грецького початковий образ, ідея). Поняття самість у Юнга вживається як архетип колективного несвідомого. За Юнгом, розвиток особистості у процесі її індивідуалізації йде від свідомості до особистого несвідомого, а від нього до колективного несвідомого, центром якого є самість. Юнг зазначає, що в міфах, казках, сновидіннях символами Самості часто виступають мудрий дідусь, хрест, коло, квадрат та інші символи Цілісності.
на Сталнградському фронт, «москалв» тих, росйський спецназ, прославлений у чеченських «зачистках», уже бачили звечора, мсто и передмстя гули по ¶нтернету вздовж хнього маршруту, подаючи адреси перемщення вд замського вйськового аеродрому, другого чи третьего з ряду (бо на першому, у Васильков, х, казали, вдмовилися садовити, i начальник, який вдмовився, ще встиг полети з посади!), через базу в 1рпен!, де вони якогось милого були спинилися, хоча переодягти в укранськ одностро х могли б ще в Mоскв, старики вс зараз же запригадували, що таку саму операцю Кремль проводив 68-го року в Праз, ми з хлопцями рвонули з камерами по тому маршруту, але тльки и устигли зазняти, що вервечку Мерседес-бусв i «Богданв» з тонованими шибами в бчнй але Марнського парку, хтось зсередини був необачно вистромився назовн дихнути повтрям, i ми зняли прочинен двер буса, бльше схожого всередин на кабну космчного корабля з багатьма пультами управлння, впало клька фраз, гавкнула гнвна команда,
1. Теоретичні основи фінансового управління діяльності комерційних банків
2. Економічні та правові основи управління організацією
3. Основи управління персоналом підприємств
10. Аналіз та удосконалення оперативного управління
11. Менеджмент, як орган (апарат) управління організацією
13. Рішення в системі управління
16. Управління трудовими ресурсам як динамічна система
17. Основы психологии семейной жизни
19. Організаційна система управління природокористуванням України
21. Управління утворенням прибутку підприємства
25. Методи управління банківськими ризиками
26. Оцінка та управління операційною діяльністю комерційних підприємств
27. Валютні ризики: економічна природа та управління
28. Інженерне управління у виробничих і обслуговуючих структурах сільськогосподарських товаровиробників
29. Управління ресурсоспоживанням та ресурсозбереженням в тваринництві
30. Методи прийняття рішень у сфері управління нематеріальних активів
31. Удосконалення обліку аналізу і контролю в системі управління витратами торгового підприємства
32. Аналіз основних методів та заходів запобігання проявам корупції в системі державного управління
33. Державне управління і контроль у галузі вивчення використання та охорони надр
34. Державне управління і контроль у сфері поводження з відходами виробництва та споживання
36. Законність у сфері державного управління: поняття, принципи, гарантії забезпечення
37. Організаційно–правові засади та системи органів управління в агропромисловому комплексі
41. Структура державного управління
42. Сучасні принципи державного управління
43. Теорія і методологія дослідження управління
44. Управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства
45. Форми державного управління
46. Функції управління в аграрному праві
47. Автоматизація управління персоналом на базі програмного засобу "Система: Кадри"
48. Оптимальне управління діяльністю авіакопанії засобами гетерогенних комп’ютерних мереж
49. Системи управління базами даних
50. Стандарти автоматизованих систем управління в банку
51. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
53. Інформаційні технології управління маркетингом
57. Медико-соціальне обґрунтування системи управління здоров’ям жінок в інволюційному періоді
59. Автоматизація управління трудовими ресурсами на рівні підприємства
60. Американські вчені ХХ століття в галузі трудових відносин і управління персоналом
61. Аналіз організаційної структури Управління праці та соціального захисту населення
62. Аналіз системи управління персоналом ВАТ "Рівненська кондитерська фабрика"
63. Аналіз управління персоналом на ТОВ "Рондо"
64. Діяльність органів управління освітою
65. Ефективне управління виробництвом
66. Забезпечення процесу стратегічного управління в компанії
67. Заохочення працівників як метод управління персоналом
68. Конкурентоспроможність персоналу як об’єкт стратегічного управління
69. Конфлікти та методи управління ними
73. Методологія системи управління персоналом
74. Міжнародний досвід діяльності органів управління трудовими ресурсами
75. Моделі управління запасами в прийнятті управлінського рішення
76. Національні моделі корпоративного управління
77. Організаційна структура управління підприємством
78. Організаційно-економічний механізм управління процесами інноваційного розвитку
79. Організація функціонального управління на підприємстві ДП "Рівнестандартметрологія"
80. Особливості антикризового управління
81. Особливості управління організацією
83. Персонал як об’єкт управління організації
84. Принципи управління персоналом
85. Проблеми теорії та практики управління проектами у виробничій системі
89. Стратегічне управління як реалізація цільового підходу
91. Сутність і роль управлінськї рішення в процесі управління підприємством
92. Сучасні методи управління проектами
93. Удосконалення стратегічного управління діяльністю підприємства
95. Управління виробничими витратами
96. Управління енергетичною безпекою
97. Управління інноваційним розвитком підприємств
98. Управління інтелектуальною власністю та її комерціалізація в університетах і дослідницьких центрах
99. Управління керівним персоналом у сфері державної служби України