9 Украинские думы. Скачать украинские думы. Украинская народная дума. Украинские народные думы

Библиотека Рефераты Курсовые Дипломы Поиск

Искусство, Культура, Литература Литература, Лингвистика

Украинские народные думы

УДК 811.161.2’373.2 Т.П. Беценко (Сумський педагогічний університет) ОНОМАСТИЧНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ДУМ У статті розглядаються особливості функціонування ономастичних одиниць в українських думах - самобутніх зразках народної творчості нашого народу. Зокрема, викликають інтерес різні види топонімів (ойконіми, ороніми, гідроніми та ін.), антропоніми (агіоніми, андроніми) як певні складники мовної системи, що фокусують в собі різні часово – просторові, ідейно- змістові, художньо – естетичні комплекси. Увага зосереджена на систематизації та семантико-стилістичному аналізові названих одиниць у структурі поетичного тексту. Українські народні думи, належачи до творів фольклорних і яскраво вирізняючись з-поміж інших зразків цього жанру багатьма тільки їм притаманними ознаками, характеризуються своєрідним ономастиконом, який, окрім того, що надзвичайно багатий за своїм кількісно-виражальним складом, виявив ще й певну специфіку, пов’язану з системою художньо-образних символів. Своєрідність функціонування ономастичних одиниць у названих творах вбачається насамперед у певній виокремленості кола власних найменувань, що введене у словесну тканину: використовуються власні найменування не довільного, художньо вимисленого, безпідставного жанру з погляду інформаційної точності повідомлюваного тощо, а такі, що зіставлювані з окремими документальними подіями, постатями, зафіксованими в ході історичного розвитку. Фактично, власні найменування (у даному випадку ті, що виявлені в українських думах) є відправними точками певної доби, епохи, а отже – знаками національної пам’яті, яка сягає різних рівнів людської життєдіяльності: релігії, етики, естетики, мови, історії, культури. Частотність функціонування власних назв, їх значне поширення в думах особливо помітне. Проте тут, поряд з чистою інформативністю, тяжінням до точності описуваних подій, простежується використання названих одиниць з власне художньо-образним задумом: часто досягається шляхом багаторазового повтору в контексті думи однойменних одиниць (напр., у думі “Богдан Хмельницький і Василь Молдавський” м. Чигирин уживається 2 рази, м. Сороки – 6 раз, м. Січава- 2 рази) своєрідна акцентуація на важливих моментах, спостережених у ході боротьби і відображених таким чином у поетичних творах героїчного змісту. Чітка окресленість власних найменувань (насамперед, топонімів і антропонімів) виявляється в тому, що всі найменування , як правило, не вигадані, а такі, що реально й документально зафіксовані. Окрім того, вони позначають назви об’єктів і осіб історично значущих. Таким чином, їх уживання обумовлене насамперед точністю, достовірністю, правдивістю інформації, що подається. Можна сказати, що в даному випадку власні найменування, виконуючи свою первинну функцію, – інформативно-національну, створюють інформаційне поле. Наприклад, згадка в тексті думи “Втеча трьох братів з города Озова, з турецької неволі” Савор-могили вже свідчить про подальший хід подій, зокрема вказує на трагічний кінець, адже могила асоціюється зі смертю: Про теє промовляв, До Савор-могили прибував, Од голоду, ран знемагав, Під Савор-могилою спочивав.

В той час сизі орли налітали. За час за годину Богу душу оддав. Звичайно, ономастичні одиниці в тексті поетичних творів не позбавлені емоціонального змісту, що є закономірним явищем. Художньо- зображальне, естетичне наповнення власних найменувань в українських думах – це вторинна функція названих одиниць, їх емоційно – експресивне, художньо–образне поле, що ґрунтується на сприйнятті цих лексем як певних символічних знаків (Запорізька Січ – символ козацької слави, мужності, нескореності, героїзму та ін., Дніпро – символ України, Чигирин – символ гетьманської влади). Проте часом важко визначити, яка функція – інформативно-довідкова чи художньо-зображальна буде домінуючою: наприклад, коли текст думи фіксує антропонім Богдан Хмельницький. Не викликає сумніву, що це ім’я завше сприймалося українцям з вираженими позитивними емоціями, які обумовлені життєвою позицією цього ватажка повстанців, його діями, вчинками і прагненнями, скерованими високими патріотичними почуттями. Позитивні емоції, можемо стверджувати, були домінуючими: досить назвати це ім’я (навіть в тексті думи) і не подавати детальних описів його дій, вчинків, - і текст одразу набере певної емоційної тональності, адже ім’я цього героя ще за часів його життя є символом мужності, патріотизму, любові до народу України. Те, що Богдан Хмельницький - гетьман-ватажок, сприймається на другому плані, хоча цей, так званий другий план, і породив первинний емоційний фон, який домінує у сприйнятті цієї лексеми – власної назви. Таким чином, ономастична одиниця передає подвійний заряд – художньо- естетичний і інформаційно-довідковий. Отже, ономастичний ряд як такий з усіма його особливостями і визначає оригінальність цих творів. Іншими словами, самобутність дум прослідковується вже на прикладі ономастичного простору. Найпродуктивнішими з-поміж ономастичних одиниць виступають топоніми. Кожен топонім, уживаний в думах, іменує певний (такий, що реально існував чи існує) географічний об’єкт. І в творах цього жанру народнопоетичної творчості на перше місце ставляться географічні об’єкти, а не самі по собі слова-топоніми. Наприклад, функціонування в думі “Плач невільника в турецькій неволі” назв пристань Козловська, город Царьград, Червоне море, Чорне море слугує називанню об’єктів, які мають надзвичайну вагу для правильного, точного і повного розуміння оповіді: в XV-XVII ст. в Козлові (на Козловській пристані) був великий турецький базар, на якому продавали невільників; Царьград – турецьке місто; Червоне море та Чорне море асоціювалось з чужиною (отже, неволею)-з арабського та турецького землею – таким чином, знаючи це, не важко зрозуміти, чому бідний невольник згадує ці назви: То не знатиме отець, либонь матерь, У которої каторзі шукати: Чи у пристані Козловської, Чи у городі Царьграді на базарі, Будуть ушкали, турки-яничари набігати, За Червоне море у арабськую землю запродати. У іншому випадку стає зрозумілим, чому саме топонім Кодима долина виноситься у заголовок думи: “Смерть козака в долині Кодимі”. Відомо з історичних джерел, що в Кодиній долині дуже часто проходили сутички з татарськими завойовниками.

Тому саме це місце заслуговує на особливу увагу, яке так відчайдушно проклинає “козак простріляний, порубаний”, що перший раз тут “коня вороного втеряв”, другий раз –“товариша сердечного”, а третій раз-сам голову козацькую покладає. При цьому топонім Кодина долина набуває символічного значення і виступає синонімом до поняття смерть. Знаючи, що город Килія – це місто, розташоване в Одеській області, яке в 1484р. захопила Туреччина і побудувала там укріплення –свій опорний пункт в гирлі Дунаю, стає зрозумілим, чому “Ой десь, ой десь за Килимом–городом козаченько гуляє, А з Килима–города татарин поглядає” . Фактично, цим самим вказується на місце сутичок. А текст думи “Козак Голота”, часто фіксуючи топонім Килія, засвідчує значущість цього топографічного об’єкта як військового укріплення для тодішнього розгортання подій. Топоніми як найчисельніші одиниці в думах представлені хоронімами: Украйна , Туреччина (Турещина) , Білограбська земля , Запоріжжя , Карпатська Украйна , Грабська земля , Подністров’я , Чорномор”є , підгрупу цих топонімів утворюють природні хороніми, як-от: луг Базавлуг , долина Кайнарська , Черкень-долина ; ойконімами (комонімами і астіонімами): Азов (Озов) , Біла церква , Богуслав , Брайлов , Кефа (Кафа) , Килия , Козлов , Корсунь , Крилов , Мерефа , Ситники , Сучава , Трапезунд , Цареград , Черкаси , Чигирин ; гідронімами, літонімами: Семенів Ріг ; пелагонімами: Чорне море , Червоне море , Сиваш , Буг , Волганка , Дністр , Дон , Жовті Води , Полтавка , Салтанка , Сула , Хортиця ; інсулонімами: Крим ; дромонімами: Муравський шлях ; оронімами: Осаур- могила (Савур-могила, Савір-могила) , Осавур- могила , Савор-могила, Загребельна могила . Майже всі топоніми в думах, що є прикметою цих творів, подаються приладковим словосполученням: як правило, до власної назви додається родове поняття: болото, луг, долина, город, село. Така конкретизація зумовлена припиненням якнайточнішої передачі інформації, визначенням точної локалізації описуваних подій, підкресленням значущості того чи іншого об’єкта у томі опису тощо. Антропоніми дещо поступаються щодо частотності вживання перед топонімами. Проте їх функціонування також специфічне: переважає насамперед ?, ?, реальність зображуваного, що переплітається з возвеличенням -оспіванням чи (значно рідше) осудом, зневагою тієї чи іншої дійової особи, яка виноситься в епіцентр поглядів, подій з усіма своїми якостями. До розряду власних назв, зафіксованих у думах, насамперед відносимо теологічні найменування вищого порядку (теоніми). У кожній думі (особливо в кінцівках) вживається ім’я Бога, що має ряд варіативних найменувань: Господь, Господь Бог, милосердний Бог, праведний Суд”я, милосердний Господь, Отець Небесний, милостивий Господь. Концентрація уваги слухачів (а пізніше і читачів) на повсякчасному зверненні до Бога, а також часте функціонування в текстах церковнослов’янських слів – термінів, звернення в окремих думах до релігійних обрядів наштовхує на роздуми про джерело виникнення цих творів. Українські думи наскрізно пронизані любов’ю до своєї віри, влаштуванням Бога.