![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Організація та напрями підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства |
ВСТУП Зовнішньоекономічна діяльність є одним із найважливіших напрямків розвитку підприємництва. Завдяки їй забезпечується покриття потреб країн світового співтовариства у сировині, матеріалах, паливі, енергоносіях, машинах, обладнанні та устаткуванні, товарах широкого вжитку, послугах. Разом з тим зовнішньоекономічна діяльність є суттєвим джерелом валютних надходжень до державного бюджету. В умовах переходу до ринку зовнішньоекономічна діяльність виступає невід'ємним напрямом підприємництва багатьох великих, середніх та малих фірм, які функціонують у промисловості, сільському господарстві, будівництві, зв'язку, на транспорті, у фінансовій сфері тощо. Цим обумовлено помітний інтерес до питань, пов'язаних зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності. Метою курсової роботи перш за все є розширення базових, теоретичних і практичних знань з навчальної дисципліни «Економіка підприємства», а також формування і закріплення комплексних знань наукової роботи. Особливістю роботи є звернення уваги, вивчення і розуміння проблем даної теми. Завдання курсової роботи полягає у дослідженні організації та напрямків підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства, різних методологічних способів, що пов'язані з впливом і розвитком міжнародної економічної ситуації в країні. Важливою увагою до розгляду даної теми є її актуальність. Саме суперечності стандартів підприємницької діяльності різних країн призводять до коректування та вдосконалення економічних відносин на міжнародному рівні, що є важливим фактором формування добробуту не лише учасників зовнішньоекономічної діяльності підприємства, а й охоплює державний бюджет країни, тобто несе в собі вплив на все населення цивілізованого суспільства. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Зовнішньоекономічна діяльність як вид підприємництва Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу. В сучасних умовах жодна країна не може самостійно ефективно розвивати виробничі процеси на рівні вимог науково-технічного розвитку. Тільки використовуючи переваги сукупного міжнародного науково-технічного потенціалу, переваг міжнародного поділу праці, країни світового співтовариства, в тому числі і наша держава, можуть вирішувати господарські завдання, що забезпечують економічне зростання та піднесення добробуту населення. Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку. Глобалізація насправді відкриває практично необмежені можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення не рівномірні. Процес інтеграції у міжнародну економіку відбувається в одних країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання економіки та добробуту.
У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у вирішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці. На відміну від цього для багатьох країн, що проводили в 70—80-ті роки XX ст. автаркічну політику, були характерні застій чи спад економіки, зростання бідності й високі темпи інфляції. Кризи, які спостерігалися в останнє десятиліття в країнах з перехідною економікою, з усією очевидністю продемонстрували, що можливості, які відкриваються глобалізацією, несуть у собі певні небезпеки. Ці ризики пов'язані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю. Це, однак, не є підставою для відмови від наміченого курсу на ринкову трансформацію економіки, інтеграцію до світового співтовариства. Хоча глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях (мікро і макроекономічному), основні процеси в ринковій економіці ініціюються і розвиваються передусім на рівні самостійних суб'єктів господарювання. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати. Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній на ринки збуту по всьому світі, на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах. Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу послідовність у розвитку цього процесу: збут — постачання — виробництво. Процес глобалізації в процесі свого розвитку потребує підтримки державної влади, її макроекономічної політики. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки в державній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті &quo ;лібералізація&quo ;. Глобалізація економічної діяльності наполегливо вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це і відбувається протягом останніх десятиріч, саме цим передусім займається Світова організація торгівлі (СОТ). До останнього часу вважалося, що головними суб'єктами глобалізації є країни. Але дослідження останнього десятиріччя показали, що реальний контроль над процесами глобалізації все більше переходить до світової промислово-фінансової еліти в особі глобальних корпорацій і глобальних банків. Так, за даними Світового банку, до 100 найбільших суб'єктів економіки за розмірами ВПП (доданої вартості) належать транснаціональна корпорація (ТНК) та 49 держав. Оборот найбільших з ТНК можна порівняти із ВВП таких розвинених країн, як Франція, Нідерланди, Швеція, Австралія, Канада. Отже, міжнародні економічні відносини в сучасних умовах глобалізації все більше набувають форми транснаціоналізації, розвиваються на мікрорівні, тобто рівні міжнародних корпорацій. Саме підприємство, а не держава стає головним суб'єктом зовнішньої економіки.
Поняття &quo ;зовнішньоекономічна діяльність підприємства&quo ; на території України з'явилося в СРСР в 1986 р. у контексті загальної спроби реформувати адміністративно-командну систему економіки, яка на той час перебувала в стані глибокої кризи. Суть так званої &quo ;перебудови системи управління економікою&quo ; полягала в намаганні децентралізувати процес прийняття економічних рішень, надати підприємствам певні права без демонтажу державної власності на засоби виробництва, монопольної влади міністерств і відомств. У зовнішньоекономічній сфері так звана &quo ;перебудова&quo ; передбачала поступову відмову від монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій. Зазначена монополія була законодавчо закріплена ще у квітні 1918 р. Декретом Ради Народних Комісарів &quo ;Про націоналізацію зовнішньої торгівлі&quo ; як тимчасовий засіб захисту зовнішньоекономічних інтересів молодої більшовицької держави від зазіхань світового імперіалізму. З часом цей &quo ;тимчасовий засіб&quo ; було поширено не тільки на зовнішню торгівлю, а й на всі зовнішньоекономічні операції. Така ситуація спричинила абсолютну незацікавленість підприємств у будь-яких стосунках із закордоном, адже економічний ефект від обміну між країнами вилучався союзним урядом. Керівники підприємств усіма законними і незаконними засобами намагалися звільнитися від експортних поставок, орієнтували виробництво виключно на внутрішній ринок, який у зв'язку з тотальним дефіцитом взагалі не висував ніяких вимог до якості продукції. У структурі радянського експорту домінували енергоносії, сировина, золото і зброя. За рахунок імпорту держава мінімально забезпечувала внутрішній споживчий ринок товарами широкого вжитку, а промисловість — необхідним обладнанням. Серед населення і підприємств побутував &quo ;культ імпортних товарів&quo ;, які різко відрізнялися за якістю та технологічним рівнем виробництва від вітчизняної продукції. Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на істотну лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. Зовнішньоекономічна діяльність починає розглядатися не тільки як складова господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного зростання, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні. У цей період були прийняті і важливі законодавчі акти, зокрема закони України &quo ;Про зовнішньоекономічну діяльність&quo ;, &quo ;Про єдиний митний тариф&quo ;, &quo ;Про режим іноземного інвестування&quo ;, Декрет Кабінету Міністрів України &quo ;Про систему валютного регулювання і валютного контролю&quo ; та ін. Для вирішення проблем ефективного захисту вітчизняного виробника і забезпечення достатніх доходів державного бюджету, поряд з певним зниженням середнього рівня імпортного мита, ліквідовуються пільги, що надавалися в рамках так званого преференційного режиму, яким користувалася раніше численна група країн, що розвиваються. Більшість із них сьогодні мають кращий економічний стан, ніж Україна, тому в 1996 р.
Провідні кола конспіруються. Вичікують. Ніхто не хоче себе виявляти. Жвава пропаґанда та практична діяльність, що її так активно та «навипередки» провадить ОУН та група Бандери, за інформаціями Мітринґи, не мають жодних виглядів на успіх в народніх масах підсовєтської України. Взагалі, вся націоналістична ідеологія, світогляд та програма — все це, на погляд Мітринґи, не те, чого вимагає Україна, його висновок: треба обов'язково організувати якусь нову політичну силу, яка вела б розумну, насамперед, ідеологічно-світоглядову боротьбу проти компартії, німців та супер-націоналістів. Такою силою може бути тільки зовсім нова революційно-демократична партія. Їх група вже робить конкретні заходи у справі організації нової партії. Приступає до опрацювання ідеологічно-програмових тез і т. ін. Він мене запитує, чи я досі не змінив свого погляду на цю справу? Чи я не погодився б включитися до цієї роботи з цілою УПА? Тобто зробити так, щоб УПА була зародком майбутньої армії, підпорядкована політичній лінії тієї нової демократичної партії
1. Світова торгівля та зовнішньо-економічна діяльність підприємств
2. Роль Національного банку України в обслуговуванні зовнішнього боргу
10. Виробнича програма підприємницької зовнішньоекономічної діяльності
11. Організація роботи малого торговельного підприємства та шляхи підвищення її ефективності
13. Бізнес–планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства
15. Розробка стратегії підвищення ефективності експортної діяльності підприємства
18. Шляхи підвищення ефективного використання персоналу
19. Гра як засіб підвищення ефективності навчального процесу
20. Педагогічна освіта незалежної України — важливий чинник підвищення ефективності навчання
21. Шляхи підвищення ефективності занять з фізичного виховання дітей дошкільного віку
25. Вплив інновацій на підвищення ефективності ринку праці в Україні
26. Економічна сутність вивчення аналізу статистики зовнішньої торгівлі
27. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів
28. Розробка заходів з підвищення ефективності операційної діяльності ВАТ "Дніпропетровськгаз"
30. Підвищення ефективності роботи ГЗКу
31. Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності
32. Неопозитивизм начала XX века: историческая концепция П.Н. Милюкова
34. Контрольна з зовнішньоекономічної діяльності2
35. Основні напрямки зовнішньої політики України
36. Социологическая концепция П. Сорокина
37. Дослідження зовнішнє-економічного ринку чорних металів
41. Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії
42. Особливості зовнішньої політики Римської імперії в І–ІІ ст. нашої ери
43. Основні принципи формування зовнішньої торгівлі в Україні на сучасному етапі
45. Зовнішня економічна діяльність
46. Міжнародний факторинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі
48. Система стимулювання зовнішньоекономічної діяльності на рівні держави та регіонів
49. Ліцензування, квотування та митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
51. Сутність та систематизація митних режимів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
52. Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
53. Ааліз зовнішньої торгівлі за допомогою статистичних методів
57. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
58. Вплив російської кризи на економіку України
59. Особливості перехідної економіки України
60. Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі
61. Порівняльна характеристика система освіти України та Південної Кореї укр
62. Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни
63. Організація обліку власного капіталу підприємства України
65. Оцінка протидефляційної стійкості ґрунтового покриву південного степу України
66. Регіональна економіка сільського господарства України
67. Економіко- і політико-географічне положення України
73. Визвольна війна українського народу під керівництвом Хмельницького. Розвиток України в кінці XX ст.
75. Підготовка авіаційних спеціалістів навчальних закладів України у 70-80 рр. ХХ століття
76. Релігійне життя України в роки війни та післявоєнний час
79. Аналіз міжнародних економічних відносин України, Польщі, Австрії та Японії
80. Вплив фінансової глобалізації на економіку України
81. Зовнішньоекономічні зв’язки України з Туреччиною
82. Підготовка до співробітництва України з НАТО
83. Проблеми та негативні тенденції інноваційного розвитку економіки України
84. Моделі та методи прийняття управлінських рішень в умовах економіки України
85. Управління комерційно-посередницькою діяльністю підприємств України
89. Роль і місце інвестиційних фондів в економіці України
90. Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин України
91. Аналіз інноваційної діяльності підприємств України за період 2002-2008 рр
92. Державне регулювання іноземних інвестицій у економіку України
93. Економіка України на початку ХХІ століття
94. Економічна і національна безпека України
95. Закон України "Про підприємництво"
96. Малий бізнес України в розвиткові національної економіки
97. Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами України
98. Основні показники економічного стану України
99. Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України
100. Фіскальна політика держави, її особливості в трансформаційній економіці України