![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Экономика и Финансы
Менеджмент (Теория управления и организации)
Сучасне розуміння держави як соціального партнера |
Академія педагогічних наук України Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти РЕФЕРАТ на тему: «Сучасне розуміння держави як соціального партнера» Виконав студент Кравченко Олександр Олександрович Чернігів 2008 р. Зміст Вступ Сутність соціального партнерства Форми і принципи соціального партнерства Держава в системі соціально-трудових відносин Роль профспілок у системі соціального партнерства Об'єднання роботодавців як суб'єкти соціального партнерства Стан соціального партнерства в Україні Висновок Література Вступ В XXI ст. саме права і свободи людини, в тому числі її економічні права і свободи, посядуть пріоритетне місце в системі ціннісних орієнтацій громадянського суспільства. Це обумовлено пріоритетністю завдань формування людського капіталу, який стає визначальним чинником розвитку й найціннішим економічним ресурсом постіндустріального суспільства. Умови його формування, нагромадження й ефективного використання прямо залежать як від економічного, так і не меншою мірою — від соціального добробуту суспільства, тому соціальне партнерство в найширшому розумінні узгодженої взаємодії соціальних інституцій стає необхідною умовою соціально-економічного прогресу. Соціальне партнерство — це механізм для функціонування розвинутого, здорового суспільного організму. Він успішно &quo ;працює&quo ; в умовах стабільної економіки і злагодженого суспільства. Такі загальні українські проблеми як корумпованість, непосильний податковий, адміністративний і кримінальний тиск, повсюдне порушення законів, примусовий переділ власності тощо викликали у багатьох людей сумніви щодо адекватності соціального партнерства, як способу вирішення цих складних проблем. Однак ця обставина не зменшує, а, навпаки, збільшує значення соціального партнерства для України. В нашій країні соціальне партнерство — в повному значенні — інструмент подолання системної кризи, а зокрема — шлях досягнення розумного компромісу між працею і капіталом. Останнім часом з політичної риторики зникло поняття «соціальна держава», хоча воно закріплено у статті 1 Конституції України як конституційна норма. В той же час в українському суспільствознавстві і політикумі відбувається напружений пошук ідеї, яка могла би об'єднати всіх громадян України, стати національною. Одним з претендентів на отримання статусу національної ідеї можна вважати саме ідею соціальної держави. Мало хто не погодиться з тим, що соціальна держава є найвищим досягненням суспільного гуманізму та прогресу. Проблема полягає в тому, щоб це було усвідомлено і визнано кожною особою, соціальною групою. А на державному рівні має бути не тільки проголошено de jure, але й забезпечено de fac o визнання, що в центрі всіх рішень – людина (багата чи бідна, молода чи похилого віку, чоловічої чи жіночої статі, житель села чи міста) зі своїми інтересами та гарантованими державою правами і свободами. Сутність соціального партнерства Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійний спілками — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.
Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації. Соціальне партнерство має цілком визначене суспільне призначення: створення і діяльність певних органів, впровадження в життя гуманістичних ідей і принципів регулювання соціально-трудових відносин, розробку, прийняття і реалізацію конкретних взаємовигідних рішень. Суспільне призначення соціального партнерства полягає також і у практичному втіленні узгодженої соціально-орієнтованої політики, у сприянні врегулюванню соціальних конфліктів, подоланню кризових явищ, в кінцевому підсумку — зростанні якості життя громадян країни в найширшому розумінні. Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях: міжнародному (мегаекономічному), національному (макроекономічному), галузевому і регіональному (мезоекономічному), виробничому (мікроекономічному). Суб'єктами соціального партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки — з одного боку, роботодавці та їх об'єднання — з другого, і держава та органи місцевого самоврядування — з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному (мегаекономічному) рівні суб'єктами соціального партнерства є окремі держави та міжнародні організації. Об'єктом (предметом) соціального партнерства є узгоджена соціально-трудова політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення. Базове значення для реального поширення соціального партнерства в країні має поширення його культури й ідеології. Роль соціального партнерства у функціонуванні громадянського суспільства і ринкової економіки багатогранна. У країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство є: організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробництва, що, в свою чергу, стає потужним чинником підвищення соціальних гарантій і прискорення нагромадження, капіталу, у забезпеченні яких і полягає важливе завдання соціального партнерства — реалізація інтересів сторін; елементом механізму розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що на основі узгоджених дій з реалізації інтересів кожного суб'єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку і нагромадження капіталу; організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб'єктів соціального партнерства; чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності: висловлення недовіри уповноваженій особі, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та ін. за невиконання умов домовленості. В Україні у зв'язку зі специфікою завдань перехідного періоду соціальне партнерство виконує не лише названі вище традиційні функції, а й специфічні завдання. Серед них як найактуальніші слід виділити такі: залучення всіх суб'єктів соціального партнерства до управління і подолання на цій основі монополізму в розподілі новоствореного продукту; посилення мотивації до праці, включаючи підприємницьку діяльність, до досягнення високих результатів роботи, ефективності виробництва як необхідної умови підвищення якості життя і економічного розвитку підприємства; усунення непорозумінь і суперечностей щодо намірів, які відображають законні інтереси кожної зі сторін; досягнення взаємного прагнення до виконання намічених програм, сприяння утвердженню в суспільстві соціальної злагоди.
В процесі реалізації цих завдань в Україні мають бути вирішені такі загальні проблеми: формування нової трудової і підприємницької мотивації суб'єктів соціального партнерства; усунення чинників економічної напруженості в суспільстві; створення умов для поступового формування ефективного власника всіх економічних факторів. Форми і принципи соціального партнерства Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах. Основні форми соціального партнерства такі: спільні консультації представників сторін на всіх рівнях; колективні переговори на всіх рівнях; укладання договорів та угод на всіх рівнях; погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.; спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях; організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях; участь найманих працівників в управлінні виробництвом; участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях; спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування; участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором; розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій; контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін. Соціальне партнерство як форма узгодження інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взаємоузгоджених принципах. Міжнародною організацією праці (МОП) вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні. Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка по суті є, вищою структурною ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб'єкти партнерства в Україні на всіх рівнях — від загальнодержавного до виробничого — повинні; також визначити взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними. Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути: законність; повноважність та рівноправність сторін та їх представників; сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах; свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціального партнерства; добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони; обов'язковість виконання досягнутих домовленостей; відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань; контроль за виконанням досягнутих домовленостей. Поряд з цими загальними принципами, на яких має будуватися вся система соціального партнерства, можна виділити низку специфічних принципів організації роботи партнерів при здійсненні ними окремих форм цієї роботи, зокрема при веденні колективних переговорів, при укладанні договорів і угод, при взаємних консультаціях і контролі, а також при вирішенні колективних спорів.
Держава в такому варант виступа як засб нституцалзац соцалзац нацй, про що ми вже згадували ранше. Нацогенеза в модерну епоху «В епоху нацоналзму, писав Ганс Кон, нац стають великими колективними дйовими особами стор; вдмннсть у характер та свтогляд мж ними належить до головних чинникв, як визначали хд подй. Лише в цю епоху не стльки воля особистостей, династй чи позанацональних спльнот на зразок церков чи класв, скльки воля нацй набула виршального значення»[122]. Нац в модерну епоху, яка водночас й епохою нацоналзму, снують дють як «колективн особистост». У цьому, очевидно, поляга квнтесенця розумння нацогенези феноменолог нацй. Нац ототожнюються не з певними соцальними групами, не з елтами, не з державами, а з спльнотами, як перекривають соцальн, релгйн, смейн, регональн та нш кордони. Нац перетворюються на найбльш в стор людства колективи, якщо користуватися мовою соцолог. Саме в такому контекст ми розглянемо процес нацогенези в модерну епоху
1. Демократія як соціальне явище
2. Аналіз організаційної структури Управління праці та соціального захисту населення
3. Управління персоналом в соціальній сфері
4. Сучасні футурологічні концепції про соціально-політичні перспективи людства
5. Алкоголізм і наркоманія як соціально-педагогічна проблема
9. Право як спеціальне соціальне явище
10. Пенсійне право як складова права соціального забезпечення
12. Соціально-економічна концепція походження держави: її позитивні риси та недоліки
13. Сутність та соціальне призначення держави
14. Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави
15. Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище
16. Організація структури управління маркетингом соціальної служби
17. Аналіз сучасних підходів до стратегій керівництва персоналом в соціальних службах
18. Соціально-трудові відносини як система
19. Соціальний захист прав дітей, як складова діяльності соціального педагога
20. Соціально-психологічні методи управління й проблеми їхнього використання
21. Феномен соціальної держави в європейській традиції
25. Групи самодопомоги як інноваційна форма соціальної роботи
26. Прийомна сім’я як об’єкт соціальної роботи
27. Соціальна робота як професія. Права і функціональні обов’язки соціального працівника
28. Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння, проституція
29. Суспільство як цілісна соціальна система
30. Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України
31. Явище альтруїзму як категорія соціальної психології
32. Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства
33. Соціально-орієнтована ринкова економіка як оптимальна модель ринку
34. Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
35. Соціальний та етнічний склад катакомбного населення
36. Соціальні групи
37. Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки
42. Психологічний та соціальний портрет людини масової культури
44. Недержавне соціальне страхування: сутність, організація, проблеми та перспективи розвитку в Україні
45. Соціальне та особисте страхування
46. Формування бюджетів фондів соціального страхування України
49. Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії
50. Загальна соціально-економічна характеристика країн Західної Європи
51. Державна соціальна допомога
53. Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім’ям з дітьми в Україні
57. Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок
58. Види пенсій: трудові, соціальні, за вислугу років
60. Історія України. Соціально-політичні аспекти
61. Політичний та соціально-економічний розвиток Білорусі у 1991–2005 рр
62. Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у 1990–2005 рр.
63. Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990–2005 рр
64. Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
66. Соціальне походження промислової буржуазії України в XIX столітті
67. Соціально-економічний розвиток білоруських земель у ІХ–ХІV століттях
68. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
69. Соціально-економічний розвиток України у XVII ст.
73. Соціально-політичні аспекти створення фашистської системи в Італії початку 20 – початку 30 рр.
74. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
75. Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
76. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет
77. Методологічні засади розуміння національної культури
78. Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели
79. Соціально-філософські погляди І.Франка
80. Соціальний проект: "Сортування сміття в м. Суми"
81. Управління асортиментом, якістю та продажем консервованих і заморожених томатопродуктів
84. Глобалізація і процеси соціального розвитку
85. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин
89. Соціальні гарантії безробітним та практика їх реалізації
90. Типологія соціально-трудової мобільності населення
91. Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків
93. Підготовка соціально компетентних вчителів в вищих закладах освіти
94. Проблема формування соціальної активності на уроках трудового навчання в початкових класах
95. Роль соціального педагога в адаптації підлітків
96. Філософські підходи до соціально-педагогічної роботи
97. Зміст і форми роботи соціального педагога з різними типами сімей